Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №279/4818/26 — Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/4818/26

Провадження № 2/279/3073/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Коростень

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Івашкевич О.Г., з секретарем судового засідання Маковською Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу № 279/4818/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час,

ВСТАНОВИВ:

До Коростенського міськрайонного суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 23 лютого 2023 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року шлюб між ними розірвано.

Від шлюбу мають дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу малолітній син проживає разом із нею, перебуває на її вихованні та повному матеріальному утриманні. Відповідач проживає окремо.

Вказує, що до кінця березня 2026 року відповідач добровільно виконував свій обов`язок щодо матеріального утримання дитини та регулярно перераховував кошти на її утримання у розмірі від 5000 до 7000 гривень щомісячно. Останній регулярний платіж на утримання сина був здійснений 26 березня 2026 року. Після вказаної дати виплати на дитину припинилися, а всі необхідні витрати щодо утримання сина здійснювалися виключно за її рахунок. В особистій переписці відповідач повідомив її, щоб вона звернулася до суду з заявою про стягнення аліментів.

Враховуючи, що відповідача є працездатною особою, з огляду на попередні виплати вважає обгрунтованим визначити розмір аліментів за минулий час виходячи із 5000 грн на місяць.

Просить суд стягнути з відповідача на свою користь аліменти за минулий період з 27 березня 2026 року по 21 липня 2026 року на утримання малолітнього сина у твердій грошовій формі в сумі 19193,55 грн. Розгляд справи проводити без її участі.

Ухвалою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області відкрито провадження у цивільній справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи, шляхом неодноразового направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі за місцем реєстрації та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на сайті судової влади. У встановлений строк правом подачі відзиву на позов не скористався, будь яких заяв, клопотань, що стосуються розгляду справи не подав.

До суду повернулися поштові відправлення з довідками про причини повернення(досилання) з відмітками про невручення рекомендованих листів у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Відповідно до позиції Верховного Суду у справі № 755/17944/18 від 10.05.2023 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку "відсутній за вказаною адресою" вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності до ч. 5, 8 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що з 23 лютого 2023 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року у цивільній справі № 279/520/25 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Коростенським відділом реєстрації актів цивільного стану у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено відповідний актовий запис № 246 та видано свідоцтво про народження.

Статтею 51 Конституції України закріпленний конституційний обов`язок батьків утримувати своїх дітей.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ст. 8, 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Положеннями ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, перебування батьків у шлюбі або його розірвання, а також проживання батьків окремо не звільняють кожного з них від обов`язку утримувати дитину.

У даній справі позивач порушила питання про стягнення аліментів за минулий період, а саме з 27 березня 2026 року по 21 липня 2026 року у розмірі 19193,55 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що до 26 березня 2026 року відповідач щомісяця добровільно перераховував кошти на утримання дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Разом із тим ч. 2 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Таким чином, для стягнення аліментів за минулий час необхідним є встановлення не лише обов`язку відповідача утримувати дитину, а й сукупності таких обставин: вжиття позивачем заходів щодо одержання аліментів, неможливість їх одержання та ухилення відповідача від виконання обов`язку з утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів у контексті положень ч. 2 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачає невиконання платником аліментів обов`язку щодо утримання дитини за наявності обставин, які свідчать про те, що позивач вживав заходів для отримання такого утримання, однак відповідач, будучи обізнаним про відповідну вимогу, його не надавав.

Отже, для задоволення вимоги про стягнення аліментів за минулий час позивач повина довести не лише факт ненадання відповідачем коштів на утримання дитини, а й те, що нею вживалися заходи щодо їх одержання та що відповідач ухилявся від виконання свого обов`язку.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21 (провадження № 61-14183св23), відповідно до якої умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 635/6268/18, від 27 січня 2020 року у справі № 672/198/19, від 29 січня 2020 року у справі № 756/14483/18 та від 18 травня 2020 року у справі № 215/5867/17.

Положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, обов`язок доведення обставин, які є підставою для стягнення аліментів за минулий час, покладається на позивача.

Разом із тим позивачем не надано належних та достатніх доказів того, що після припинення добровільних платежів вона зверталася до відповідача з вимогами про надання коштів на утримання дитини та що відповідач, будучи обізнаним про такі вимоги, умисно ухилявся від виконання свого обов`язку щодо її утримання.

Посилання позивача на особисту переписку з відповідачем, у якій останній запропонував їй звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів, саме по собі не свідчить про ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ч. 2 ст. 191 Сімейного кодексу України.

Зі змісту наведеної переписки не вбачається, що позивач зверталася до відповідача з конкретною вимогою про сплату коштів на утримання дитини, а відповідач відмовився від виконання такого обов`язку або безпідставно ухилявся від його виконання.

Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що до 26 березня 2026 року відповідач добровільно надавав матеріальну допомогу на утримання дитини, шляхом регулярного перерахування коштів.

Саме по собі припинення добровільних платежів не є достатнім доказом ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання дитини за минулий період.

Суд також звертає увагу, що саме лише посилання на працездатність відповідача не підтверджує факту його ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дитини та не звільняє позивача від обов`язку довести передбачені ч.2 ст. 191 Сімейного кодексу України обставини.

Те, що позивач самостійно здійснювала витрати на дитину у спірний період, також не є самостійною підставою для стягнення аліментів за минулий час, оскільки закон пов`язує таке стягнення з доведеними фактами вжиття заходів до отримання аліментів та ухилення від їх сплати.

Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено вжиття нею заходів щодо одержання аліментів від відповідача після припинення добровільних платежів, а також ухилення відповідача від виконання обов`язку щодо утримання дитини. Позивачем не надано доказів того, що у період з 27 березня 2026 року по 21 липня 2026 року відповідач мав можливість надавати матеріальну допомогу дитині, однак свідомо ухилявся від виконання цього обов`язку, незважаючи на її звернення.

За таких обставин передбачені ч.2 ст. 191 Сімейного кодексу України підстави для стягнення з відповідача аліментів за минулий час відсутні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Водночас, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не позбавляє позивача права на звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів на дитину, які присуджуються від дня пред`явлення відповідного позову.

Керуючись ст.4, 12, 19 ,141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 274, 279, 354, 355, 430 ЦПК України, та 180, 182, 191 Сімейного кодексу України,

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення на її користь аліментів за минулий період з 27 березня 2026 року по 21 липня 2026 року на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 19193 грн відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його винесення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та учасники:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя: Оксана ІВАШКЕВИЧ