Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №523/8410/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

Суд: Чорноморський міський суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №523/8410/26

Суддя: Петрюченко М. І.

Дата документу 08.10.2026

Справа № 523/8410/26

2/501/2369/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»

до

відповідача: ОСОБА_1

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова «Фінансова компанія «Ейс» 23.04.2026 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором, згідно якого просить суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021 у розмірі 29105,32 грн.

Також, представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 2422,40 грн., та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що 04.06.2021 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено кредитний договір №368730473 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

На підставі вказаного договору первісний кредитор перерахував відповідачу 6000,00 грн.

У подальшому відпоівідач збільшив суму кредиту до 9500 грн.

Відповідач належним чином не виконував грошові зобов`язання, тому у нього виникла заборгованість за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021 у розмірі 29105,32 грн., яка складається з 9499,65 грн. – заборгованості по тілу кредиту, 19605,67 грн. – заборгованості по несплаченим відсотками за користування кредитом, 0,00 грн. – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штраф).

28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу №28/1118-01, відповідно до якого укладались додаткові угоди.

На виконання умов Договору факторингу у відповідності до реєстру прав вимоги №139 від 22.06.2021 від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021.

23.02.2024 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №23/0224-01, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021.

15.07.2025 між ТОВ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено договір факторингу №15/07/25-Е, відповідно до якого останньому відступлено право вимоги за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021.

У зв`язку з вищенаведеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач 07.08.2026 надав до суду відзив на позов, просить суд врахувати здійснені ним платежі за договором на суму 4292.00 грн., посилається на те, що позовні вимоги необгрунтовані, нарахована позивачем сума процентів у розмірі 29000,00 грн. не підлягає стягненню в повному обсязі, оскільки порушує дисбаланс інтересів його, як споживача, витрат на правову допомогу адвкоата є завищені, тощо.

Представник позивача 10.08.2026 надав до суду відповідь на відзив, просить суд задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на те, що 03.11.2021 та 23.11.2021 відповідач здійснив часткове погашення на зборгованість у розмірі 5000,00 грн., а саме в частині погашення відсотків, відпоаідно до п.3.10 Кредитного договору, відсотки нараховані в мехах погоджених умов кредитного договору, з яким відповідач був ознайомлений до підписання кредитного договору, витрати на правову допомогу є співмірними з предметом позову, тощо.

Представник позивача 17.08.2026 надав до суду додаткові пояснення у справі, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Пересипського районного суду м.Одеса від 29.04.2026 матеріали справи направлено за підсутностю до Чорноморського міського суду Одеської області (а.с20).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 25.06.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.226).

Ухвалою судді від 27.07.2026 відкрито провадження у справі без виклику сторін (а.с.123-124).

Суд розглядає справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 04.06.2021 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ» «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено кредитний договір №368730473 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

На підставі вказаного договору первісний кредитор перерахував відповідачу 6000,00 грн.

ІV. Оцінка Суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно дост.610 ЦК України порушенням зобов`язанняє його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України. боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість, що підтверджується наданими позивачем доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

До відношень встановлених по кредитному договору застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (ст.ст.1046-1053), якщо інше не встановлене цим параграфом та не випливає з положень кредитного договору.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок Позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, Позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Судом встановлено, що відповідно до реєстру боржників за договором факторингу до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним.

Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця та відповідач підписав його одноразовим ідентифікатором MNV6UP49 відправленим 04.06.2021 року о 17:25:41 (а.с.47), тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений.

Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Оскільки, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, тобто погоджено умови отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відступлення у встановленому законом порядку права вимоги за кредитним договором на користь позивача, суд приходить до висновку про наявність у нового кредитора (позивача) права вимоги за кредитним договором.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до відповідача про стягнення заборгованості по тілу кредиту є обґрунтованими.

Разом з тим, з відповідача підлягає стягненню заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом не в повному обсязі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16).

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 4.3 передбачено право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку дії договору на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Водночас, пунктом 15 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Крім того пунктом 18 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, в силу вимог закону, позикодавець позбавлений можливості застосувати до позичальника такий вид відповідальності, передбачений у п.4.3 кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем у справі, останньому надано кредит у розмірі 9500 грн, строком на 30 днів, тобто до 05.07.2021.

Умовами договору передбачено базову відсоткову ставку у розмірі 1,53% за кожен день користування кредитом.

Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (9499,65 грн) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 4360,5 грн, виходячи з розрахунку ((9500*30днів*1,53%).

Таким чином, суд доходить висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 4360,5 грн за користування кредитними коштами.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову частково.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідної виписки про зарахування судового збору до спеціального бюджету України від 22.04.2026 (а.с.23) позивачем при подачі позову сплачено 2662,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно долі задоволених вимог у розмірі 1267,85 грн. (13860,15/29105,32)*2662,40.

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

20.08.2025 між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладений договір про надання правничої допомоги.

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг вартість послуг адвоката складає 7 000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Керуючись статями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02090, м.Київ, Харківське шосе, буд.19, офіс 2005, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №368730473 від 04.06.2021 у розмірі 13860,15 грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1267,85 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua