Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №946/1933/26 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/1933/26

Провадження № 2/946/2971/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Пащенко Т.П.,

за участю секретаря судового засіданні Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «АО «Центр» про ініціювання фінансового аудиту діяльності товариства та стягнення оплати за понаднормову роботу, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «АО «Центр» про ініціювання фінансового аудиту діяльності товариства та стягнення оплати за понаднормову роботу. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є пенсіонером та працює з 10.06.2021 року охоронцем території Ізмаїльського порту. ТОВ «АО «Центр» виграло тендер АМПУ з охоронної діяльності на 2025 рік, до 15.03.2026 року. Позивач має претензії до діяльності ТОВ «АО «Центр», а саме: за примушення працювати щомісячно понаднормово, не виплату понаднормових годин праці, не видачу розрахункових листів (ні в паперовому, ні в електронному вигляді). Позивач вказує, що його звернення базується на не виплаті йому заробітної плати за понаднормові години праці в 2025 році за 112 годин, та в лютому 2026 року за 56 годин. На друге його звернення від 23.02.2026 року з таблицею та розрахункам до директора ОСОБА_2 відповіді не надійшло. Тільки при звільнені в листі за вих. №42 від 16.03.2026 року була названа причина невиплат: «За даними табельного обліку, залучення Вас до надурочних робіт не здійснювалось, відповідні накази не видавались, а фактичне виконання роботи понад норму не підтверджено». Враховуючи викладене, позивач просить суд ініціювати фінансовий аудит діяльності ТОВ «АО «Центр» за 2025 рік (по зарплаті), відшкодувати з ТОВ «АО «Центр» грошові кошти за 112 годин понаднормової праці в 2025 році і 56 годин за лютий 2026 року.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Пащенко Т.П. від 24.03.2026 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі (а.с.10.)

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову. 29.04.2026 року представник відповідача надала суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що відповідач не згодний із позовними вимогами та надає відзив на позовну заяву зважаючи, що вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «АО «Центр» є надуманими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивачем заявлено вимогу про проведення фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр». Щодо цієї вимоги відповідач зазначає наступне. Вимога про проведення фінансового аудиту за своєю природою не належить до категорії трудових спорів, пов`язаних із оплатою праці, а тому, на неї не поширюється пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1. ч.1. ст.5 Закону України «Про судовий збір». У наявних матеріалах справи, позивачем не надано доказів сплати судового збору за дану вимогу. З огляду на вищезазначене, оскільки позивачем не було дотримано вимог закону щодо сплати судового збору за вимогу, яка не звільнена від такої сплати, вважає, що вказана частина позову має бути залишена без розгляду на підставі ст. 257 ЦПК України. Крім того, вимога про проведення аудиту не є передбаченим законом способом захисту порушених трудових прав, а саме відповідно до ст.232 Кодексу законів про працю України. Предметом спору є стягнення плати за понаднормову роботу. Питання нарахування заробітної плати перевіряється шляхом дослідження конкретних доказів у справі, а не загального аудиту. Відповідно до ст.41 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», право ініціювати аудит належить виключно учасникам (власникам) товариства, що знайшло своє відображення в Огляді судової практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо захисту права учасника (акціонера, члена) на отримання інформації про діяльність юридичної особи та права вимагати проведення аудиту фінансової звітності товариства та Рішення внесені до ЄДРСР за 2018-2023 роки. Огляд містить висновки, сформульовані КГС ВС протягом 2018–2023 років, та структурований за корпоративними правами, яких ці висновки стосуються. З огляду на вищевказане, жодним законодавчим актом не встановлено право працівника вимагати проведення фінансового аудиту юридичної особи. ОСОБА_1 не є учасником ТОВ «АО «Центр», а тому, не має законних підстав втручатися в господарську діяльність підприємства шляхом призначення аудиту. Статус колишнього працівника не надає йому таких повноважень. Враховуючи викладене, вимога позивача про проведення фінансового аудиту не ґрунтується на нормах чинного законодавства, заявлена особою, яка не має права на таке ініціювання, та подана з порушенням норм ЦПК України щодо сплати судового збору. Стосовно відшкодування коштів за понаднормову працю зазначила наступне. Відповідач вважає вказану вимогу необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ст. 62 КЗпП України роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині третій цієї статті… Надурочні роботи можуть провадитися лише після інформування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства (у разі створення такої організації), установи, організації про їх застосування, крім випадків, визначених пунктами 1 та 2 частини третьої цієї статті, коли допускається інформування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) протягом наступного робочого дня. Тобто, згідно приписів діючого законодавства та приймаючи до уваги усталену судову практику, для того щоб залучити позивача до надурочної роботи, відповідач мав би проінформувати профспілкового представника, тощо та видати відповідний наказ, з яким під особистий підпис ознайомити позивача. Проте, відповідач не видавав наказу чи розпорядження про залучення позивача до надурочних робіт у спірний період, що свідчить про відсутність правової підстави для залучення його до роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Щодо доводів позивача про нібито виконання надурочних робіт тривалістю 112 годин понаднормової праці в 2025 році та 56 годин за лютий 2026 року. У матеріалах справи міститься раніше наданий лист позивачу за вих.№ 42 від 16.03.2026 року в якому зазначено, що відповідні накази про надурочні роботи не видавались ТОВ «АО «Центр» та залучення позивача до таких робіт не здійснювалось. Доказів протилежного позивачем не надано. Понаднормована робота — це робота понад встановлену тривалість робочого дня, що виконується за ініціативою роботодавця. Розрахунки суми позову, надані позивачем, є суто суб`єктивними припущеннями, які не підкріплені жодним первинним документом. Позивачем не надано доказів того, що відповідач давав вказівку працювати поза межами встановленого часу. На підтвердження позиції відповідача до відзиву додається довідка від 28.04.2026 року, підписана директором ТОВ «АО «Центр». Даний документ офіційно засвідчує, що за весь спірний період (з січня 2025 року по лютий 2026 року) надурочні роботи на підприємстві не призначалися, а позивач до них не залучався. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач додав до позовної заяви власноручно складену таблицю розрахунку роботи надурочної роботи у спірний період. Однак, власноручний графік не є первинним документом обліку робочого часу. Це односторонній документ позивача, який не погоджений із відповідачем, не зареєстрований у системі документообігу та не містить підпису відповідальної особи, а тому не може бути належним та допустимим доказом у розумінні приписів ст. ст. 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України. Таким чином, позивачем не доведено, ані факту видання такого наказу, ані факту виробничої потреби в його роботі поза графіком у зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення з відповідача коштів за 112 годин понад нормованої праці в 2025 році і 56 годин за лютий 2026 року є надуманими, не підтвердженими жодними належними, допустимими доказами та такими що не підлягають задоволенню. Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про проведення фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр» — залишити без розгляду, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 — відмовити у повному обсязі у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю (а.с.23-25).

05.05.2026 року позивач надав суду відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідач який займається охоронною діяльністю, у якого понад 350 працівників відділу фізичної охорони, а про понаднормову працю і що за неї потрібно платити подвійною ставкою нічого про це не знає. Всі працівники за понаднормову працю отримують гроші як за звичайні нормовані години праці, а це є порушенням законодавства України. Друге прохання щодо ініціювання судом фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр» за 2025 рік на підставі: несплати жодної понаднормової години праці в 2025 році у подвійному розмірі, а цих годин було більш ніж достатньо, за рахунок відсутності штатних змін підміни працювали 9-11 змін на місяць; невидача бухгалтерією щомісячних розрахункових листів (ні в паперовому ні, в електронному вигляді), хоча було письмове звернення від 27.03.26 року; не підписували заяви на чергову порічну відпустку (дивись як бухгалтерія компенсаціями, сам графік відпусток взагалі розраховувала при звільнені - всі з компенсаціями, сам графік відпусток взагалі відсутній); з ініціативи відповідача без довіреностей від працівників Ізмаїльського відділу фізичної охорони бухгалтерія надавала різним інспекторам ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) готівкові кошти по зарплатні з затримкою 30 – 45 днів. З цих коштів утримувалися гроші за уніформу (з травня 2025 р. по 500,00 грн. щомісячно) та за буцім-то проходження медогляду в м. Одеса (див. щомісячні паперові відомості по з/платі); плановий черговий медогляд в 2025 році в Ізмаїльському відділені фізичної охорони не був спланований і не організоване його проходження (див. Наказ №1.-од від 05.02.2026 p.); уніформу видали з 10 найменувань тільки 5 і то за гроші із зарплатні. Підсумок: нерозуміння керівництва ТОВ «АО «Центр» суті понаднормових годин праці в охоронній діяльності, відсутність графіку відпусток і самих відпусток в 2025 році; відсутність трудового договору; недолугість наказів «Про заохочення», «Про штрафні стягнення», «Про проходження медичного огляду», «Про уніформу за кошти охоронця» (а.с.38).

01.06.2026 року представник відповідача надав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт того, що його особисто залучали до понаднормових робіт. Згідно з наданою відповідачем довідкою від 28.04.2026 року позивач працював у межах встановленої норми. ТОВ «АО «Центр» повністю розрахувалось з позивачем у день звільнення 16.03.2026 року на підставі офіційного табельного обліку, що підтверджується розрахунковим листом, наданим самим позивачем. Жодних законних підстав для додаткових виплат немає. Щодо вимог, які виходять за межі предмета спору вказав. наступне. Дослідивши наданий позивачем Наказ ТОВ «АО «Центр» №1-од від 05.02.2026 року «Про обов`язкове проходження медичного огляду», відповідач зазначає, що аналіз змісту вказаного документа повністю спростовує твердження позивача про нібито «неорганізованість» медичних оглядів та неправомірне «утримання коштів». Зі змісту пунктів 3 та 4 вказаного Наказу вбачається, що відповідач діяв у повній відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 960 та ст. 169 КЗпП України, оскільки підприємством було належним чином організовано проходження оглядів у партнерському медичному закладі, а також чітко передбачено правовий механізм повного відшкодування витрат працівникам у разі проходження ними оглядів в інших установах за наявності оригіналів розрахункових документів. Предметом доказування у даній справі є виключно факт наявності чи відсутності надурочної роботи та правомірність нарахування плати за неї. Наказ про проходження періодичного медичного огляду за своєю правовою природою є документом ліцензійного та безпекового характеру і жодним чином не стосується, не підтверджує та не спростовує кількість фактично відпрацьованих позивачем годин. Стосовно вимоги позивача про ініціювання судом фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр», відповідач зазначає про її повну матеріальну та процесуальну безпідставність. Позивач не є учасником (засновником) ТОВ «АО «Центр», у зв`язку з чим у нього відсутнє право вимоги проведення аудиту в силу імперативних положень ст. 41 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Суд загальної юрисдикції в межах трудового спору не наділений повноваженнями призначати фінансовий аудит господарюючого суб`єкта. До того ж, позивачем так і не сплачено судовий збір за цю вимогу, що відповідно до ст. 257 ЦПК України є самостійною підставою для залишення її без розгляду (а.с.43-44).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з цим, приписами процесуального права також визначено (стаття 4 ЦПК України), що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З огляду на вказані положення статті 4 ЦПК України і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Судом встановлено з заяви ОСОБА_1 від 11.03.2026 року, що він звернувся до директора ТОВ «АО «Центр» О. Куц з проханням, у зв`язку з прийняттям ним рішення про звільнення до 16.03.2026 року провести з ним розрахунок за невикористані четверо діб відпустки (за понаднормовані години праці в 2025 році); за 112 годин понад нормованої праці в 2025 році і 56 годин в лютому 2926 році; за невикористані п`ять діб відпустки за відпрацьовані місяці (січень, лютий і 16 діб березня в 2026 році); за три доби чергування (4,8,12 березня 2026 року)

З 16.03.2026 року ОСОБА_1 звільнено з посади охоронника ТОВ «АО «Центр» на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, що підтверджується наказом №74-к/тр від 16.03.2026 року.

У матеріалах справи міститься лист ТОВ «АО «Центр», адресований позивачу за вих. № 43 від 16.03.2026 року в якому зазначено, що накази про надурочні роботи не видавались ТОВ «АО «Центр» та залучення позивача до таких робіт не здійснювалось, а фактичне виконання роботи понад норму не підтверджено (а.с.6).

Також згідно довідки ТОВ «АО «Центр» за вих.№62 від 28.04.2026 року протягом періоду з 01.01.2025 року по 01.03.2026 року працівникам ТОВ «АО «Центр» надурочні роботи не призначалися. А понаднормових годин роботи не виконувалося. За вказаний період фактично відпрацьований час кожним працівником відповідає встановленій нормі тривалості робочого часу.(а.с. 26)

Позивачем заявлено вимоги про ініціювання фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр» за 2025 рік та вимоги про стягнення оплати за понаднормову роботу.

Що стосується вимог про ініціювання фінансового аудиту діяльності ТОВ «АО «Центр» за 2025 рік (по заплаті).

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

На запитання суду щодо звернення зі скаргою до Державної служби України з питань праці для проведення перевірки позивач повідомив, що звертався до даного органу з інших питань, з питань оплати праці не звертався.

Суд приходить до висновку, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту права, а саме ініціювання фінансового аудиту діяльності ТОВ «Агенція Охорони «Центр» за 2025 рік (по заплаті) не є належним способом його захисту, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення оплати за понаднормову роботу, суд прийшов до наступного.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Частиною другою другої статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до положень статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами (стаття 22 Закону України «Про оплату праці»).

У статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Верховний Суд уже зауважував, що для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі саме позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Зазначений правовий висновок викладений у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 242/314/17, від 31 травня 2021 року у справі № 242/3051/18, від 17 січня 2024 року у справі № 182/5/22, а також у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 587/1641/21.

Отже, для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати за весь період позовних вимог, яка встановлена за виконану роботу, норми часу роботи та кількість часу виконаної ним понад норму роботи належними та допустимими доказами.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

ОСОБА_1 працював у відповідача більше року та після перед звільненням, заявив про порушення його права на оплату праці, необхідність проведення виплат за понаднормовану роботу.

Належно оформленого клопотання відповідно до ЦПК України щодо витребування доказів чи доручення доказів (а саме табелів обліку робочого часу, наказів, службових записок, тощо) до суду не подав. Клопотання від 09.06.2026 року суд не приймає, оскільки воно подано з порушенням ч.9 ст. 83 ЦПК України, а саме, дане клопотання з додатками не надіслано іншим учасникам справи.

Отже, позивачем не надано допустимих та належних доказів на підтвердження факту виконання ним понаднормової роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне в задоволенні позовних ОСОБА_1 до ТОВ «Агенція Охорони «Центр» про ініціювання фінансового аудиту діяльності товариства та стягнення оплати за понаднормову роботу, відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах -учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 82, 83, 95, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до товариства з обмеженою відповідальністю «АО «Центр», адреса місцезнаходження юридичної особи: 65023, Одеська область, м.Одеса, вул. Новосельського, 64, про ініціювання фінансового аудиту діяльності товариства та стягнення оплати за понаднормову роботу – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:Т.П.Пащенко