Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №216/6471/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/6471/25

провадження №2/216/833/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Гайтко Л.А.,

за участю секретаря судового засідання: Маленької Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про позбавлення права користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області із зазначеним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_1 , зі складом сім`ї дві особи, такими що втратили право користування жилою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_1 , зі складом сім`ї дві особи, із квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Позовна заява мотивована тим, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді, яка визначала боєздатність частини, у зв`язку із чим за його посадою було закріплено службову (штатно-посадову) квартиру. У зв`язку із тими обставинами, що ОСОБА_1 в межах населеного пункту де розташована військова частина НОМЕР_1 не був забезпечений житлом, а також те, що він зареєстрований в межах міста Кривий Ріг (розташування військової частини НОМЕР_1 ), то були всі наявні підстави надати йому на умовах передбачених Наказом Міністерства оборони України від 31.01.2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» (Далі - Порядок № 40) квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цю квартиру ОСОБА_1 зайняв спільно з членами своєї сім`ї (дружина та дитина). При отриманні вищезгаданого житла між командуванням військової частини НОМЕР_1 і військовослужбовцем ОСОБА_1 було укладено договір про користування службовою (штатно посадовою) квартирою. В пункті 3.12 Вищезгаданого договору громадянин ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання у випадку того, якщо він зокрема буде переміщений для подальшого проходження військової служби до іншого місця ніж військова частина НОМЕР_1 , то він повинен був б протягом місячного строку вивільнити зайняту ним службову (штатно посадову) квартиру. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 року № 247 підполковника ОСОБА_1 , командира НОМЕР_2 танкового батальйону було переміщено для подальшого проходження військової служби на навчання до Національного університету оборони України, місто Київ. При виключенні зі списків особового складу частини, а також станом на момент підготовки даного позову ОСОБА_1 службове житло не здав чим порушив вимоги чинного законодавства.

Ухвалою суду від 25.08.2025 року відкрито провадження в справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимог підтримав, наполягав на їх задоволенні, не заперечував щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у тому числі шляхом розміщення оголошення про виклик на вебпорталі судової влади України. Про причини своєї неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.

За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення, відповідно до положень ст.ст. 280, 282 ЦПК України.

Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Так, судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами наступне.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 92 від 31.03.2021 капітана ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) № 67 від 22 березня 2021 року на посаду командира танкового 1 батальйону, вважати таким, що 31 березня 2021 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання обов`язків за посадою з посадовим окладом 5070,00 грн на місяць, шпк «підполковник».

На підставі витягу з протоколу № 16 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_1 від 06 вересня 2021 у відповідності до пункту 6 розділу VІ наказу Міністра оборони України від 31 липня 2018 року № 380 «Про затвердження Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями» зараховано на облік військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями та внесено до списків військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями у військовій частині НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 в загальну чергу з 30 серпня 2013 року, в чергу на забезпечення службовою житловою площею з 06 вересня 2021 року та в чергу на першочергове забезпечення житловим приміщенням , як учасника бойових дій з 30 жовтня 2015 року.

15 травня 2021 між командуванням військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 укладено Договір № 50 про надання в користування військовослужбовцю ЗСУ службового (штатно-посадового) житла ОСОБА_1 на строк проходження ним служби на посаді командира 1 танкового батальйону надане в користування для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2023 року № 247 підполковника ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та направлено для подальшого проходження військової служби до АДРЕСА_2 .

З метою повідомлення громадянина ОСОБА_1 про необхідність виселення військовою частиною було підготовано лист від 12.05.2025 року № 8616 з вимогою звільнити раніше зайняту ним жилу квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, станом на дату подання позовної заяви відповідач ОСОБА_1 службове житло не здав.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини 9 статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас за станом здоров`я або якщо вони на час звільнення мають вислугу військової служби не менше 20 років, або у відставку, а також у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості їх використання на військовій службі, залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і відповідних квартирно-експлуатаційних органах та користуються правом позачергового одержання житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Військовослужбовці, які набули право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", залишаються на такому обліку та користуються правом позачергового одержання житла.

Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та їх сімей житловими приміщеннями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 військовослужбовці та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.

У відповідності до статті 31 ЖК України, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством України), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно статті 34 ЖК України, потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному цим Кодексом та іншими актами законодавства України; 2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам; 3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я; 4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів; 5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності; 6) які проживають у гуртожитках.

Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно статті 37 ЖК України, облік потребуючих поліпшення житлових умов громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і за місцем проживання. Нарівні з ними беруться на облік громадяни, які залишили роботу на цих підприємствах, в установах, організаціях у зв`язку з виходом на пенсію.

У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України, працівники медичних, культурно-освітніх, торговельних та інших установ і організацій, які безпосередньо обслуговують трудовий колектив підприємства, установи, організації, та інші особи за їх бажанням беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов нарівні з робітниками і службовцями цього підприємства, установи, організації.

Військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та потребував поліпшення житлових умов шляхом надання службового житла.

У зв`язку із тими обставинами, що ОСОБА_1 в межах населеного пункту, де розташована військова частина НОМЕР_1 , не був забезпечений житлом, а також те, що зареєстрована в межах міста Кривий Ріг (розташування військової частини НОМЕР_1 ), то були всі наявні підстави надати йому на умовах, передбачених законодавством, квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При отриманні вищезгаданого житла між командуванням військової частини НОМЕР_1 і військовослужбовцем ОСОБА_1 було укладено договір про користування службовою квартирою.

Згідно п. 3 ч.2 ст. 40 ЖК України, громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках, зокрема, у разі припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно зі ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Особливість права користування службовим житлом полягає в тому, що це право обмежується часом. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

У відповідності до пункту 62 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 право на отримання службового житла, зокрема мають військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та працівники Державної спеціальної служби транспорту.

У відповідності до пункту 23 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380: Військовослужбовці та члени їх сімей зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення або службову жилу площу у двотижневий строк з дня виключення із списків особового складу військової частини, крім випадків: звільнення з військової служби у запас або відставку із залишенням на обліку для поліпшення житлових умов за рахунок фондів Міноборони; направлення військовослужбовця на лікування (реабілітацію) внаслідок поранень (контузії) або через хворобу; відрядження до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі; у разі направлення військовослужбовця у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

При виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а також станом час подання даного позову до суду відповідач службове житло не здав, чим порушив вимоги чинного законодавства.

У відповідності до пункту 23 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України 31 липня 2018 року № 380 вищезгадані особи повинні бути виселені протягом двох тижнів після виключення зі списків частини.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним встановлення фактичної наявності підстав для виселення відповідача ОСОБА_1 з службового житлового приміщення, а саме квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Стосовно іншої частини позовних вимог, суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду з позовом, військова частина НОМЕР_1 просила визнати ОСОБА_1 зі складом сім`ї дві особи такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, шляхом виселення ОСОБА_1 зі складом сім`ї дві особи (дружина та дитина) із цього житла.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.

Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 359/12709/21.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумову розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Декларацією прав дитини (ст. 4) визначено, що дитині належить право на відповідне житло, а ст. 3 Конвенції про права дитини зобов`язує в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, першочергову увагу приділяти забезпеченню інтересів дитини.

Представник позивача не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дитина відповідача набула право власності або право постійного користування іншим житлом.

Оскільки неповнолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Крім того, як вже зазначалося вище, на підставі Договору № 50 про надання в користування військовослужбовцю ЗСУ службового (штатно-посадового) житла капітан ОСОБА_1 отримав у користування службове житлове приміщення (службове житло) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 1.5 Даного договору в житловому приміщенні разом із користувачем ( ОСОБА_1 ) можуть проживати члени його сім`ї (дружина та дитина), які до участі у справі залучені не були.

Заяв чи клопотань про залучення дружини та дитини відповідача позивач не заявляв, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Зазначена правова позиція викладена у постанові від 26.11.2025 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 711/5752/24.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що судом встановлений неналежний склад учасників справи, куди не залучені в якості співвідповідачів члени сім`ї ОСОБА_1 , тому суд позбавлений можливості вирішити позов по суті в частині заявлених вимог стосовно визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням та їх виселення. Тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при подачі позову не сплачено судовий збір, то з відповідача та позивача підлягає стягненню судовий збір на користь держави пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 1514,00 грн.

Керуючись ст. ст. 5-8, 10,11, 12,13,81,141, 263-265, 280-282, 259 ч.6 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати громадянина України, ОСОБА_1 , таким що втратив право користування жилою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселити громадянина України, ОСОБА_1 , із квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1514,00 грн.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1514,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет.

СТОРОНИ ПО СПРАВІ:

Позивач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Л.А. Гайтко