Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №215/3059/26 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3059/26

2/215/2990/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Науменко Я.О., за участю секретаря Оніщенко Ю.М., розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Кривому Розі в спрощеному позовному провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 71111821 від 24 вересня 2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит № 71111821, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 6 500,00 грн. строком на 30 днів, з 24 вересня 2025 року по 23 жовтня 2025 року, зі сплатою процентів та комісії на умовах, визначених договором.

Позивач зазначає, що договір укладено в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, а кредитодавцем проведено ідентифікацію позичальника за допомогою системи BankID НБУ. На виконання умов договору кредитодавець перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 6 500,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 за посередництвом АТ «ТАСКОМБАНК», що, на думку позивача, підтверджується довідкою про проведення платіжної операції та іншими доданими до позовної заяви документами.

Позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 21 011,25 грн., яка складається з 6 500,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту, 536,25 грн. заборгованості за процентами, 975,00 грн. заборгованості за комісією та 13 000,00 грн. пені (неустойки).

Надалі між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу № 25/02/26 від 25 лютого 2026 року, відповідно до умов якого до позивача перейшло право грошової вимоги до боржників, у тому числі за договором кредиту № 71111821 від 24 вересня 2025 року.

Відповідно до реєстру прав вимог № 2 від 25 лютого 2026 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором кредиту в розмірі 21 011,25 грн..

Позивач також зазначив, що відповідач не здійснював платежів у рахунок погашення заборгованості, у зв`язку з чим просив стягнути з нього зазначену суму заборгованості.

Крім того, позивач просив витребувати в АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 , а також виписку за цим рахунком за період з 24 вересня 2025 року по 27 вересня 2025 року, посилаючись на те, що зазначені відомості містять банківську таємницю та не можуть бути самостійно отримані позивачем. На думку позивача, вказані докази необхідні для підтвердження факту належності відповідачу платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів.

Також позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн..

Ухвалою від 15.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 30.07.2026, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

17.06.2026 на виконання вимог ухвали від 15.06.2026 АТ «Універсал Банк» надав суду витребувані докази.

17.06.2026 на виконання ухвали Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2026 року у цивільній справі № 215/3059/26 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» надало інформацію щодо платіжної картки № НОМЕР_2 , емітованої на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . До відповіді банку додано рух грошових коштів по рахунку, відкритому до зазначеної платіжної картки, за період з 24 вересня 2025 року по 27 вересня 2025 року.

25.06.2026, 13.08.2026 представник позивача подала на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

10.07.2026 через «Електронний суд» від представника відповідача – адвоката Винниченка Михайла Петровича надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та про залучення представника відповідача.

10.07.2026 представник відповідача – адвокат Винниченко Михайло Петрович звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на їх необґрунтованість та недоведеність заявленого позивачем розміру заборгованості. Зазначив, що відповідач не заперечує факту виникнення кредитних правовідносин, однак не погоджується із розміром заборгованості, визначеним позивачем, оскільки останнім, на думку сторони відповідача, не враховано здійснені відповідачем платежі та належним чином не обґрунтовано складові заявленої до стягнення суми. Представник відповідача заперечував проти стягнення нарахованих процентів, вказуючи на їх, на його думку, завищений розмір та зазначаючи, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування кредитом припиняється після закінчення погодженого сторонами строку кредитування. У зв`язку з цим посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16. Крім того, представник відповідача зазначив, що нарахування процентів повинно здійснюватися виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування та відповідно до умов договору, а нарахування платежів у розмірі, який не відповідає умовам договору та вимогам законодавства про споживче кредитування, є безпідставним. Посилався також на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також на необхідність забезпечення належного балансу інтересів кредитодавця та споживача. Також сторона відповідача заперечувала проти стягнення комісії за обслуговування кредиту, вважаючи відповідні умови договору несправедливими та такими, що порушують права споживача. У цій частині представник відповідача посилався на положення Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів» та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Щодо пені, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних представник відповідача зазначив, що такі вимоги не підлягають задоволенню в частині сум, нарахованих у період дії воєнного стану, з огляду на положення пунктів 12, 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, якими встановлено особливості відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань у період дії воєнного стану. Окремо представник відповідача заперечував проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та ціною позову, та просив суд, у разі задоволення позову, зменшити розмір таких витрат відповідно до вимог статті 137 ЦПК України. Крім того, представник відповідача ставив під сумнів належність доказів переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, зазначаючи, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами набуття права вимоги на кожному етапі його відступлення, зокрема не надано доказів виконання договорів факторингу в частині оплати вартості відступленого права вимоги. У зв`язку з цим посилався на положення статей 516, 517 ЦК України та відповідні правові висновки Верховного Суду. Також представник відповідача зазначив, що відповідач є військовослужбовцем, у зв`язку з чим просив суд врахувати передбачені законодавством пільги щодо звільнення військовослужбовців від сплати процентів, пені та штрафних санкцій, за наявності встановлених законом підстав. На підтвердження проходження відповідачем військової служби до матеріалів справи долучено довідку військової частини НОМЕР_4 Державної прикордонної служби України від 11 травня 2026 року № 08/2264, відповідно до якої лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_5 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) з 23 квітня 2026 року по теперішній час. Посилаючись на наведені обставини та положення цивільного законодавства, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а в разі встановлення судом підстав для часткового задоволення позову – врахувати здійснені відповідачем платежі, виключити з розрахунку неправомірно нараховані проценти, комісії, пеню та інші платежі, а також зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

15.07.2026 представник позивача звернувся до суду з відповіддю на відзив, у якій зазначив, що не погоджується з доводами відповідача та вважає їх необґрунтованими. Щодо заперечень відповідача стосовно ненадання доказів отримання кредитних коштів представник позивача зазначив, що факт перерахування коштів підтверджується матеріалами справи, зокрема довідкою АТ «ТАСКОМБАНК» про здійснення платіжної операції № 05B2F5D3-19AA-41C2-BB47-F6C85066CE08 та листом ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 25/02/26-33039 від 25 лютого 2026 року, відповідно до якого кошти за договором позики були перераховані на банківську картку відповідача на підставі платіжної інструкції № 05B2F5D3-19AA-41C2-BB47-F6C85066CE08 від 24 вересня 2025 року. Представник позивача вказав, що проведення розрахунків у сфері електронної комерції здійснюється з використанням платіжних інструментів та шляхом переказу коштів відповідно до вимог законодавства у сфері платіжних послуг, а документи за відповідними платіжними операціями можуть підтверджувати факт їх здійснення. У зв`язку з цим вважав безпідставними доводи відповідача щодо неналежності поданих позивачем доказів перерахування коштів. При цьому представник позивача зазначив, що відповідач, заперечуючи факт отримання коштів, не надав суду виписки з власного банківського рахунку або інших доказів, які б підтверджували відсутність зарахування кредитних коштів, а також не довів, що картковий рахунок, зазначений у договорі, йому не належить. Щодо переходу права вимоги представник позивача не погодився з доводами відповідача про недоведеність набуття позивачем права вимоги за спірним зобов`язанням. Зазначив, що відповідно до статей 512, 514 ЦК України право вимоги до відповідача перейшло до позивача на підставі договору факторингу № 25/02/26 від 25 лютого 2026 року. На підтвердження зазначеної обставини до матеріалів справи долучено договір факторингу, витяг з реєстру прав вимог № 2 від 25 лютого 2026 року та платіжний документ, що підтверджує оплату за відступлення права грошової вимоги. На думку представника позивача, зазначені документи підтверджують набуття позивачем права вимоги до відповідача. Щодо нарахування комісії за договором позики № 71111821 від 24 вересня 2025 року представник позивача зазначив, що пунктом 2.2.4 договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 975,00 грн., а пунктом 6.2 договору визначено порядок її нарахування та сплати. У зв`язку з цим представник позивача вважав нарахування зазначеної комісії таким, що здійснено відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Щодо доводів відповідача про застосування пільг, передбачених законодавством для військовослужбовців, представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначеним законом військовослужбовцям не нараховуються, зокрема, штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом за відповідний період проходження військової служби. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14, представник позивача зазначив про необхідність документального підтвердження обставин, які є підставою для застосування відповідних пільг. При цьому вказав, що з наданих представником відповідача документів вбачається, що відповідач розпочав проходження військової служби 23 квітня 2026 року, тоді як проценти за договором позики № 71111821 нараховані за період з 24 вересня 2025 року по 12 грудня 2025 року. Доказів проходження відповідачем військової служби у зазначений період, на думку представника позивача, до матеріалів справи не надано. Щодо витрат на професійну правничу допомогу представник позивача зазначив, що на підтвердження їх понесення до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги, документи щодо обсягу та характеру наданих послуг, а також документи, що підтверджують їх оплату. Вважав заявлені витрати реальними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом, необхідним для надання правничої допомоги. Також зазначив, що відповідачем не надано доказів надмірності таких витрат або підстав для їх зменшення. Крім того, представник позивача звернув увагу на те, що відповідач та його представник, заперечуючи факт отримання кредитних коштів та укладення договору, не надали належних доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема банківської виписки про відсутність надходження коштів, документів банку щодо неналежності відповідачу карткового рахунку, зазначеного у договорі, чи контррозрахунку заборгованості. Посилаючись на положення статті 81 ЦПК України, представник позивача зазначив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Також вказав, що наведені відповідачем заперечення фактично зводяться до незгоди з доказами, наданими позивачем, та їх оцінки, тоді як оцінка доказів належить до компетенції суду відповідно до статті 89 ЦПК України. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, представник позивача вказав на неприпустимість побудови процесуальної позиції виключно на припущенні про недоведеність певних обставин іншою стороною та зазначив, що відповідачем не надано належних доказів на спростування обставин, на які посилається позивач. За таких обставин представник позивача просив суд відхилити доводи, наведені у відзиві, позовні вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» задовольнити у повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.

15.07.2026 представник позивача – адвокат Ткаченко Юлія Олегівна подала заяву про зменшення позовних вимог, посилаючись на положення статті 49 ЦПК України. У заяві зазначила, що у зв`язку з отриманням заперечень відповідача щодо нарахування пені (неустойки), а також з метою забезпечення ефективного, швидкого та справедливого розгляду справи позивач вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог на суму пені. З урахуванням поданої заяви представник позивача просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором кредиту в загальному розмірі 8 011,25 грн., з яких: 6 500,00 грн. – заборгованість за основною сумою кредиту, 536,25 грн. – заборгованість за процентами, 975,00 грн. – заборгованість за комісією. При цьому позивачем визначено, що заборгованість за пенею (неустойкою) та процентами, нарахованими за понадстрокове користування, становить 0 грн. Крім того, представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн..

30.07.2026 представник відповідача — адвокат Винниченко Михайло Петрович звернувся до суду з клопотанням про відкладення судового засідання, обґрунтовуючи його тим, що не має можливості взяти участь у судовому засіданні, призначеному на 30 липня 2026 року о 10:00 год. Крім того, представник відповідача просив надати відповідачу та його представнику доступ до матеріалів цивільної справи № 215/3059/26 у підсистемі «Електронний суд» з можливістю їх перегляду та копіювання для належної підготовки до розгляду справи.

30.07.2026 справу було відкладено на 05.10.2026 у зв`язку з клопотанням представника відповідача.

28.08.2026 відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що він перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України. На обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Посилаючись на наведені положення цивільного процесуального законодавства, а також на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25), відповідач вказав на обов`язковість зупинення провадження за наявності передбачених законом підстав. На підтвердження перебування на військовій службі відповідачем подано до суду копію військового квитка серії НОМЕР_6 , довідку від 20 серпня 2026 року за вихідним номером 08/372 та витяг з наказу № 376-ОС. У зв`язку з викладеним відповідач просив зупинити провадження у цивільній справі № 215/3059/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з його перебуванням на військовій службі.

01.09.2026 представник позивача – адвокат Ткаченко Юлія Олегівна звернулася до суду із запереченнями на заяву відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі № 215/3059/26, зазначивши, що вважає таку заяву необґрунтованою. В обґрунтування заперечень представник позивача посилається на те, що надані відповідачем копії документів не містять належних відомостей щодо перебування військової частини, у якій відповідач проходить військову службу, на воєнному стані або залучення її до виконання завдань у зоні бойових дій. Крім того, на думку представника позивача, відповідачем не надано належного підтвердження його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан або залучених до проведення антитерористичної операції. Представник позивача зазначає, що належним письмовим доказом перебування військовослужбовця на військовій службі, на його думку, є наказ по особовому складу, виданий відповідно до пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. При цьому посилається на постанову Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, провадження № 61-7918св22, вважаючи, що довідки та листи військової частини самі по собі є недостатніми для підтвердження відповідних обставин. З огляду на викладене представник позивача вважає, що матеріали справи не містять належних та достовірних доказів перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан чи залучених до проведення антитерористичної операції, оскільки відповідачем не надано наказу по особовому складу. Крім того, представник позивача зазначає, що відповідачем уже подано відзив на позовну заяву, у якому викладено його правову позицію та наведено заперечення проти позовних вимог. На думку представника позивача, це свідчить про реалізацію відповідачем своїх процесуальних прав та можливість брати участь у розгляді справи, а тому відсутні підстави вважати, що продовження розгляду справи без її зупинення призведе до порушення права відповідача на захист або унеможливить належне представництво його інтересів. У зв`язку з викладеним представник позивача просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі та розглянути цивільну справу за його відсутності.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, надіслала суду заяву про розгляд справи у відсутність свого представника (вх. №21817 від 01.09.2026).

Представник відповідача та відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлялась належним чином у встановленому законом порядку.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

24.09.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено кредит за умовами якого встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 6 500,00 грн. строком на 30 днів (з 24.09.2025 по 23.10.2025), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0.275 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 15,00% від суми наданого Кредиту (що у грошовому виразі складає 975,50 грн.). У разі порушення Позичальником/Відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4,00% пеня на залишок заборгованості за тілом кредиту за кожен день понадстрокового користування.

Довідкою про ідентифікацію встановлено, що ОСОБА_1 був ідентифікований ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» при укладенні договору №71111821 від 24.09.2025 та йому 24.09.2025 скеровано одноразовий ідентифікатор 60676 для укладення зазначеного договору на електронну пошту.

На підтвердження факту видачі кредитних коштів за договором позики №71111821 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надало лист вих. № 25/02/26-33039 від 25 лютого 2026 року, відповідно до якого товариством підтверджено інформацію щодо проведення платежів за договорами позики, право вимоги за якими було відступлено.

Зокрема, у зазначеному листі міститься інформація щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за договором позики № 71111821, а також зазначено номер платежу (транзакції) 05B2F5D3-19AA-41C2-BB47-F6C85066CE08.

Крім того, до платіжної інформації, 24 вересня 2025 року о 23 год. 23 хв. 03 сек. здійснено платіж у розмірі 6 500,00 грн. Платіж проведено через термінал TE1374 торгової точки «CMV», банком-еквайром якого є АТ «ТАСКОМБАНК», із використанням платіжної системи VISA. Номер картки платника: НОМЕР_7 , код авторизації – 632189, RRN – НОМЕР_8 , ЄДРПОУ платника – 39861924. У платіжній інформації зазначено, що платіж здійснено на сайті www.mycredit.ua.

Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 71111821 від 24.09.2025 має заборгованість, яка становить 21 011,25 грн., в тому числі: 6 500,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 536,25 грн. сума заборгованості за процентами; 975,00 грн. сума заборгованості за комісією; 13 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0,00 грн. сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

25.02.2026 ТОВ «Фінпром маркет» та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та уклали договір факторингу №25/02/26, за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором № 71111821 від 24.09.2025.

Відповідно до реєстру прав вимог № 2 від 25.02.2026 до договору факторингу №25/02/26 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21 011,25 грн., в тому числі: 6 500,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 536,25 грн. сума заборгованості за процентами; 975,00 грн. сума заборгованості за комісією; 13 000,00 грн. сума заборгованості за пенею/неустойкою; 0,00 грн. сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

За інформацією АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», надано відомості щодо платіжної картки № НОМЕР_2 , емітованої на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 . До відповіді банку долучено інформацію про рух грошових коштів за рахунком, відкритим до зазначеної платіжної картки, за період з 24 вересня 2025 року по 27 вересня 2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був підписаний відповідачем, він був ознайомлений із умовами кредитування, сума кредиту була перерахована відповідачу, що не спростовано, однак взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, отриманої суми кредиту не повернув, відсотки не сплатив.

Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов`язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов`язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов`язань.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1, 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Отже, договір про надання коштів у кредит №6591728, укладений у формі електронного документа з електронними підписами сторін 05.09.2025 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та позичальником ОСОБА_1 , є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України, а також ст.1054 ЦК України, ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), ст. 610 ЦК України.

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1статті 510 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

З огляду на зазначені правовідносини, судом встановлено порушене право позивача, яке підлягає захистові шляхом примусового виконання грошового зобов`язання.

Усупереч умовам договору позики № 71111821 відповідач свої зобов`язання не виконав. Після відступлення позивачу права грошових вимог до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості за договором.

Вирішуючи заявлені сторонами клопотання та визначаючи розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача, суд виходить із такого.

28 серпня 2026 року відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, до якого долучено копію військового квитка, довідку від 20 серпня 2026 року № 08/372 та витяг з наказу № 376-ОС, на підтвердження проходження відповідачем військової служби.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 11 травня 2026 року № 08/2264 відповідач ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 з 23 квітня 2026 року.

Згідно з довідкою (військова частина НОМЕР_4 ) від 18 лютого 2026 року, лейтенант ОСОБА_1 дійсно проходить військову службу в НОМЕР_5 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ) з 18 лютого 2026 року по теперішній час.

Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 25 лютого 2026 року № 378-ОС та наказу ректора НАДПСУ від 27 лютого 2026 року № 08/109, лейтенанта ОСОБА_1 призначено та зараховано курсовим офіцером курсу базової загальновійськової підготовки відділу спеціальної підготовки та підвищення кваліфікації факультету професійної освіти та лідерства. Вважати таким, що приступив до виконання службових обов`язків з 02 березня 2026 року.

Разом з цим відповідач реалізував своє право на участь у розгляді справи, подав відзив на позовну заяву, а його інтереси у справі представляє адвокат Винниченко Михайло Петрович. Таким чином, суд не встановив обставин, які б унеможливлювали подальший розгляд справи за участю відповідача через його представника.

За таких обставин клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Щодо заперечень позивача проти вказаного клопотання суд зазначає, що вони підлягають врахуванню лише в частині необхідності встановлення усіх передбачених законом умов для зупинення провадження. Разом із тим відсутність окремого документа, який би мав виключне доказове значення для підтвердження відповідних обставин, сама по собі не може бути підставою для відхилення інших належних та допустимих доказів. Водночас у даній справі сукупність наданих відповідачем доказів не є достатньою для встановлення передбачених законом підстав для обов`язкового зупинення провадження.

15 липня 2026 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій відмовився від стягнення нарахованої пені у розмірі 13 000 грн. та не просив стягувати проценти за прострочене користування кредитом, визначивши загальний розмір заборгованості у сумі 8 011,25 грн., з яких: 6 500 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 536,25 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом та 975 грн. – комісія за надання кредиту.

Відповідно до частини першої статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. З огляду на це суд при вирішенні спору виходить із остаточного розміру позовних вимог, заявленого позивачем, а саме 8 011,25 грн.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 26 березня 2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором № 71111821 від 24 вересня 2025 року становить 21 011,25 грн., з яких 6 500 грн. – сума основного боргу, 536,25 грн. – проценти за користування кредитом, 975 грн. – комісія та 13 000 грн. – пеня. При цьому у розрахунку відображено відсутність будь-яких платежів з боку відповідача, а залишок заборгованості протягом наведеного періоду не змінювався.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним повністю або частково заборгованості за кредитним договором, зокрема платіжних документів, квитанцій, банківських виписок чи інших документів, які б свідчили про здійснення платежів на погашення кредиту, процентів, комісії чи інших платежів за договором.

Отже, доводи відповідача про здійснення платежів за кредитним договором не знайшли свого підтвердження належними доказами, а судом встановлено, що станом на дату проведення розрахунку відповідачем платежів у рахунок погашення заборгованості не здійснювалося.

Разом із тим, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення процентів, суд враховує, що позивач просить стягнути 536,25 грн. процентів, нарахованих за користування кредитом у межах визначеного договором строку кредитування, та не заявляє до стягнення процентів за прострочене користування кредитними коштами. Відтак заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування процентів після закінчення строку кредитування не впливають на вирішення заявлених позовних вимог у цій частині.

Водночас позовні вимоги в частині стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 975,00 грн. задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою, є нікчемною.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, відповідно до якої при оцінці правомірності встановлення плати за відповідні дії кредитодавця необхідно встановити, які саме послуги фактично надаються споживачу, чи мають вони самостійний характер та чи створюють окремий корисний ефект для споживача.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору № 71111821 від 24 вересня 2025 року передбачено сплату комісії у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 975,00 грн..

Разом із тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, які саме самостійні послуги були надані відповідачу в обмін на сплату зазначеної комісії, у чому полягав їх окремий корисний ефект для відповідача та чим такі послуги відрізнялися від безпосереднього надання кредитних коштів.

Саме лише визначення у договорі обов`язку сплатити комісію у фіксованому розмірі, без конкретизації змісту окремої послуги та без доведення факту її надання, не є достатньою правовою підставою для стягнення такої комісії.

Таким чином, умова кредитного договору щодо сплати комісії у розмірі 975,00 грн. встановлена за відсутності доведеного факту надання відповідачу окремої послуги, яка мала б самостійний характер та окремий корисний ефект для споживача, а тому така умова не може бути покладена в основу стягнення відповідної суми з відповідача.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 975,00 грн. задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини, надані сторонами докази, зменшення позивачем розміру позовних вимог та недоведеність правових підстав для стягнення комісії, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 71111821 від 24 вересня 2025 року в розмірі 7 036,25 грн., що складається з 6 500,00 грн. заборгованості за основною сумою кредиту та 536,25 грн. процентів за користування кредитом, у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 975,00 грн. слід відмовити.

Щодо вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір таких витрат визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500,00 грн. На підтвердження зазначених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 25-08/25/ФП від 25.08.2025, акт приймання-передачі виконаних робіт та витяг з Акта №10ФП приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором № 25-08/25ФП від 25.08.2025.

Згідно з витягом з Акта № 10ФП, вартість вивчення наявних у клієнта документів, їх аналізу та аналізу судової практики становить 500,00 грн., а вартість підготовки позовної заяви до боржника за договором позики — 4 000,00 грн. Загальна вартість зазначених послуг становить 4 500,00 грн..

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України.

Заявлена позивачем сума майнових вимог становить 8 011,25 грн., задоволено позовні вимоги на суму 7 036,25 грн., що становить 87,83 % від заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 2 338,38 грн. (2 662,40 грн. ? 87,83 %).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що позивачем заявлено до відшкодування 4 500,00 грн., однак позов задоволено частково. При цьому суд бере до уваги обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи, характер спірних правовідносин, обсяг процесуальних документів, підготовлених представником позивача, а також пропорційність таких витрат до задоволеної частини позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3 952,35 грн. (4 500,00 грн. ? 87,83 %).

Таким чином, загальний розмір судових витрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 6 290,73 грн., з яких 2 338,38 грн. – судовий збір та 3 952,35 грн. – витрати на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором про надання коштів у кредит № 71111821 від 24 вересня 2025 року в розмірі 7 036 (сім тисяч тридцять шість) гривень 25 копійок, з яких: 6 500,00 грн. – заборгованість за основною сумою кредиту; 536,25 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом, а також сплачені при подачі позову судові витрати – 2 338 (дві тисячі триста тридцять вісім) гривень 38 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 952 (три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) гривні 35 копійок, а всього 13 326 (тринадцять тисяч триста двадцять шість) гривень 98 копійок.

В іншій частині позову – відмовити.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», місцезнаходження за адресою: 08205, м. Ірпінь, вул. Садова, будинок 31/33, ЄДРПОУ 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1

Представник відповідача: Винниченко Михайло Петрович, місце здійснення адвокатської діяльності за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, р-н. Галицький, пл. Міцкевича, буд.5, оф.8.

Суддя