Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №592/4369/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/4369/26

Номер провадження 22-ц/816/2649/26

Категорія - 44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Шпака Олександра Олександровича (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Мотузом Олександром Володимировичем,

а також апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 червня 2026 року, ухвалене у м. Суми, у складі судді Литовченка О.В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

18 березня 2026 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивував тим, що з 31 січня 2000 року працював у ПВСГК агрофірма «Синівка», де 14 вересня 2004 року з ним стався нещасний випадок на виробництві: під час вигону худоби одна з корів при падінні вдарила його рогом, унаслідок чого він отримав черепно-мозкову травму та інші ушкодження. Нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. У подальшому позивачу встановлено 100 % втрати працездатності та інвалідність І групи безстроково.

Посилався на те, що внаслідок отриманої виробничої травми зазнає тривалих фізичних і душевних страждань, постійного болю, психологічного дискомфорту, тривоги, дратівливості та порушення душевної рівноваги, змушений систематично отримувати медичну допомогу, не може вести повноцінний спосіб життя та реалізовувати свої звички й бажання. Зазначав, що негативні зміни у його житті є незворотними та постійно впливають на його фізичний і психічний стан.

Обґрунтовуючи право на відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на положення Конституції України, ЦК України, КЗпП України та законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважав, що право на відшкодування моральної шкоди виникло з моменту первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а відповідач є правонаступником Фонду соціального страхування України.

Розмір моральної шкоди позивач визначив у 300 000 грн, вважаючи його справедливим і співмірним із характером та глибиною перенесених страждань, тяжкістю отриманих ушкоджень і 100-відсотковою втратою працездатності.

У зв`язку з наведеним просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на його користь 300 000 грн моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 червня 2026 року позов задоволено частково. Суд стягнув із Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь ОСОБА_1 250 000 грн моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, без утримання податків та інших обов`язкових платежів; у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Також із відповідача стягнуто в дохід держави 2 500 грн судового збору.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що факт нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, отримання позивачем ушкоджень здоров`я, а також встановлення йому 100 % втрати професійної працездатності та І групи інвалідності підтверджуються матеріалами справи. Суд також урахував надані позивачем медичні документи, які підтверджують тривале лікування.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у зв`язку з первинним встановленням МСЕК стійкої втрати професійної працездатності у 2005 році, коли законодавством було передбачено відшкодування такої шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків. З огляду на реорганізацію Фонду соціального страхування та його приєднання до Пенсійного фонду України суд визнав Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області належним правонаступником та особою, на яку покладається обов`язок із відповідного відшкодування.

Оцінюючи наявність моральної шкоди, суд виходив із того, що ушкодження здоров`я, отримане під час виконання трудових обов`язків, спричинило позивачу фізичний біль і душевні страждання, обмежило можливість вести активний спосіб життя, порушило його звичні життєві зв`язки та зумовило необхідність докладати додаткових зусиль для організації життя.

Визначаючи розмір відшкодування, суд урахував глибину, характер і тривалість душевних страждань та нервових переживань позивача, істотність недоотриманих благ, конкретні обставини справи, 100 % втрату професійної працездатності, встановлення І групи інвалідності, характер ушкоджень та їх наслідки для здоров`я, а також принципи розумності, виваженості та справедливості. За сукупністю цих обставин суд визначив справедливим розмір моральної шкоди у 250 000 грн.

Щодо оподаткування суд дійшов висновку, що присуджена моральна шкода підлягає стягненню без утримання податків та обов`язкових платежів, оскільки йдеться про відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг

Із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилися позивач ОСОБА_1 та відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, які подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивача, поданій його представником ОСОБА_2 , апелянт, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права та неповне врахування судом характеру і обсягу завданих йому моральних страждань, просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши на його користь 300 000 грн моральної шкоди без утримання податків та обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції не надав належної оцінки тяжкості отриманої позивачем виробничої травми, безповоротності втрати здоров`я, встановленню 100 % втрати професійної працездатності та І групи інвалідності, тривалості лікування, постійній необхідності отримання медичної допомоги, а також істотним та незворотним змінам у його житті. На думку апелянта, внаслідок травми він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, проводити час із родиною, займатися активним відпочинком, спортом і туризмом, а постійний фізичний біль та психологічний дискомфорт спричиняють йому тривалі душевні страждання.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції не навів належних мотивів, з яких заявлений позивачем розмір моральної шкоди у 300 000 грн є завищеним, та не обґрунтував, чому саме 250 000 грн є достатнім і справедливим розміром компенсації. Вважає, що з огляду на ступінь втрати працездатності, характер та тривалість страждань, а також незворотність негативних змін у житті позивача розмір відшкодування має становити заявлені ним 300 000 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі представник позивача наводить доводи щодо оподаткування суми відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що сума, стягнута на відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров`ю внаслідок нещасного випадку на виробництві, не підлягає оподаткуванню. На обґрунтування цих доводів посилається на положення підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України та відповідні правові висновки Верховного Суду.

В апеляційній скарзі відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, поданій його представником ОСОБА_3 , апелянт, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи право позивача на відшкодування моральної шкоди, застосував положення законодавства, які на час розгляду справи вже були виключені та не діяли. Зокрема, апелянт звертає увагу, що підпункт «е» частини першої статті 21 та частину третю статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» було виключено Законом України № 717-V від 23 лютого 2007 року, а тому, на думку відповідача, посилання суду першої інстанції на ці положення як на підставу виникнення у позивача права на відповідне відшкодування є безпідставним.

Крім того, відповідач не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди – 250 000 грн, вважаючи його явно завищеним та належним чином не обґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції не навів достатніх мотивів, з яких визначив саме такий розмір компенсації, тоді як матеріали справи не містять висновку судово-психологічної експертизи або іншої фахової оцінки психоемоційного стану позивача, яка б підтверджувала глибину його моральних страждань та обґрунтовувала визначений судом розмір компенсації. На думку апелянта, надані висновки МСЕК та медичні документи не містять оцінки психоемоційного стану позивача.

Також представник відповідача вказує, що при визначенні розміру моральної шкоди суд повинен ураховувати, зокрема, ступінь вини особи, поряд із глибиною душевних та фізичних страждань. При цьому, на думку апелянта, присудження 250 000 грн може призвести до безпідставного збагачення позивача, оскільки ця сума є перебільшеною та не підтверджена належними доказами.

У зв`язку з наведеним відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Сторони не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 31 січня 2000 року працював у Приватному виробничому сільськогосподарському кооперативі агрофірма «Синівка» (ЄДРПОУ 03777373), що підтверджується записами у його трудовій книжці.

14 вересня 2004 року під час виконання трудових обов`язків з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок, форми Н-1 № 3, від 16 вересня 2004 року та актом розслідування нещасного випадку. Відповідно до зазначених документів, 14 вересня 2004 року близько 09 год. 30 хв. під час вигону великої рогатої худоби на випасання одна з корів стрибнула на іншу, а при падінні вдарила ОСОБА_1 рогом, унаслідок чого останній отримав черепно-мозкову травму. Після цього йому було надано першу медичну допомогу та бригадою швидкої медичної допомоги доставлено до Липоводолинської районної лікарні, звідки його направлено до Сумської обласної лікарні. Причиною нещасного випадку в акті визначено непередбачені дії тварин, а сам нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний із виробництвом.

Згідно з актом форми Н-1, у потерпілого діагностовано, зокрема, травму обличчя та множинні переломи решітчастої кістки зі зміщенням. Акт форми Н-1 також містить відомості про те, що нещасний випадок стався під час виконання потерпілим роботи тваринником на підприємстві та був пов`язаний із виробництвом.

Після отримання травми ОСОБА_1 проходив тривале лікування. Зокрема, відповідно до виписки № 25969 з нейрохірургічного відділення Одеської обласної клінічної лікарні, він перебував на стаціонарному лікуванні з 08 грудня 2004 року до 05 січня 2005 року. У медичному документі зазначено наслідки травми обличчя та голови, множинні переломи кісток носа, решітчастої кістки, стінок орбіт, пошкодження зорових нервів, субатрофію та атрофію, а також двобічний амавроз. 15 грудня 2004 року йому проведено операцію – декомпресію лівого зорового нерва з імплантацією пневмоприймача-нейростимулятора. У заключному діагнозі зазначено проміжний період відкритої черепно-мозкової травми, перелом основи черепа в ділянці передньої черепної ямки, травматичне пошкодження обох очних яблук та зорових нервів, двобічний амавроз.

Медичним висновком Інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова також зафіксовано наслідки отриманої травми: відкриту травму лицьової частини черепа, множинні переломи кісток носа та решітчастої кістки, пошкодження зорових нервів, субретинальний фіброз та інші зміни органів зору.

За результатами огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 01 лютого 2005 року первинно встановлено 100 відсотків втрати професійної працездатності та першу групу інвалідності. Надалі зазначений ступінь втрати професійної працездатності та група інвалідності підтверджувалися під час повторних оглядів МСЕК 31 січня 2006 року та 29 січня 2008 року. 18 січня 2011 року йому безстроково встановлено 100 відсотків втрати професійної працездатності та першу групу інвалідності. Відповідні виписки з актів огляду МСЕК містять також відомості про потребу потерпілого у додаткових видах допомоги.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області як отримувач страхових виплат. Згідно з відомостями, наданими відповідачем, йому призначено та виплачуються щомісячні страхові виплати у зв`язку з втратою працездатності, а також виплати на постійний сторонній догляд та побутове обслуговування.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Аналіз обставин справи свідчить, що спір між сторонами виник з приводу відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався 14 вересня 2004 року, та права на таке відшкодування за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, з урахуванням встановлення позивачу 01 лютого 2005 року за результатами первинного огляду МСЕК 100 відсотків втрати професійної працездатності та І групи інвалідності.

Суд першої інстанції погодився з доводами позивача щодо належності відповідача у спірних правовідносинах та, визнавши право позивача на відшкодування моральної шкоди, позов задовольнив частково, стягнувши 250 000 грн. Позивач оскаржив рішення в частині розміру відшкодування, тоді як відповідач – у частині як розміру відшкодування, так і висновків щодо наявності підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції та доводам апеляційних скарг сторін, колегія суддів керується таким.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами 1 та 5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Разом з тим, відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній до 20 березня 2007 року, у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV.

Конституційний Суд України вважав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини 2 та 3 статті 5 ЦК України).

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року Закон № 717-V не встановлював ретроспективного обов`язку роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (пункт 3 частини 1 статті 268 ЦК України).

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-XIV.

Оскільки правове регулювання відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві, змінювалося, для правильного вирішення спору необхідно встановити момент виникнення у потерпілого права на таке відшкодування та визначити законодавство, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Частинами першою та третьою статті 28 Закону № 1105-XIV у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набрання ними чинності; дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання ним чинності та припиняється із втратою чинності, тобто до події чи факту застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пунктом 27 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію абзацу четвертого статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17 зазначила, що спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-XIV повинні вирішуватися відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Таке право, зокрема право на відшкодування моральної шкоди, виникає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

У цій справі встановлено, що 01 лютого 2005 року позивачу первинно встановлено 100 відсотків втрати професійної працездатності та І групу інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Отже, право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у період дії законодавства, яким передбачалося відшкодування такої шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX з 01 січня 2023 року Фонд соціального страхування України та управління його виконавчої дирекції припинено шляхом приєднання до Пенсійного фонду України. При цьому Пенсійний фонд України та його територіальні органи визначені правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду та підстав для покладення відповідного обов`язку на Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області як правонаступника у спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що на час розгляду справи положення підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV були виключені Законом № 717-V, колегія суддів відхиляє, оскільки визначальним для вирішення питання про суб`єкта відшкодування моральної шкоди є законодавство, чинне на момент виникнення у потерпілого права на таке відшкодування.

Оскільки право позивача виникло 01 лютого 2005 року, коли відповідний обов`язок було покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, подальше виключення зазначених положень Законом № 717-V не припиняє набутого позивачем права на відшкодування моральної шкоди та не змінює суб`єкта, на якого законом було покладено відповідний обов`язок на момент виникнення цього права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди та належності відповідача у цій справі.

Щодо розміру моральної шкоди та його оподаткування

Доводи апеляційної скарги представника позивача про недостатність визначеного судом першої інстанції розміру відшкодування моральної шкоди, а також доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість та надмірність такого розміру колегія суддів оцінює у сукупності, оскільки обидві апеляційні скарги стосуються правильності визначення судом першої інстанції суми відшкодування моральної шкоди у розмірі 250 000 грн.

Визначаючи розмір відшкодування, суд першої інстанції врахував характер та тяжкість отриманих позивачем ушкоджень, 100 відсотків втрати професійної працездатності, встановлення І групи інвалідності, тривалість лікування, характер і тривалість фізичних та душевних страждань, істотність вимушених змін у його житті, а також необхідність докладати додаткових зусиль для його організації.

Матеріалами справи підтверджено, що наслідки отриманої позивачем виробничої травми є тяжкими та мають тривалий характер. Позивач зазнав черепно-мозкової травми, множинних переломів кісток носа, решітчастої кістки та стінок орбіт, пошкодження зорових нервів, внаслідок чого йому встановлено 100 відсотків втрати професійної працездатності та І групу інвалідності. Наслідки травми зумовили тривале лікування, необхідність постійної медичної допомоги та істотні обмеження життєдіяльності.

За таких обставин доводи відповідача про те, що визначений судом розмір відшкодування не підтверджений належними доказами, не можуть бути прийняті.

Сам факт відсутності у матеріалах справи висновку судово-психологічної експертизи не свідчить про недоведеність моральної шкоди або неможливість визначення її розміру судом. Чинне законодавство не встановлює обов`язковості проведення такої експертизи для підтвердження факту заподіяння моральної шкоди чи визначення розміру її грошової компенсації. Характер і глибина моральних страждань можуть бути встановлені судом на підставі сукупності доказів та встановлених обставин справи, зокрема характеру і тяжкості ушкодження здоров`я, його наслідків, тривалості лікування, ступеня втрати працездатності, інвалідності та зумовлених цим вимушених змін у житті потерпілого.

Тому посилання відповідача на відсутність висновку судово-психологічної експертизи та окремої фахової оцінки психоемоційного стану позивача саме по собі не спростовує висновків суду першої інстанції про наявність моральної шкоди та її значний обсяг. Наведені відповідачем обставини не свідчать і про те, що суд першої інстанції визначив розмір відшкодування без урахування наявних у справі доказів.

Таким чином, всупереч доводам відповідача, суд першої інстанції не залишив поза увагою ні обсяг, ні характер моральних втрат позивача, а надав їм оцінку в сукупності з іншими обставинами справи. При цьому положення статті 23 ЦК України та засади розумності, виваженості і справедливості не передбачають визначення розміру моральної шкоди виключно залежно від ступеня втрати працездатності чи тяжкості ушкодження здоров`я.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про необхідність збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 300 000 грн колегія суддів зазначає, що саме по собі встановлення йому 100 відсотків втрати професійної працездатності та І групи інвалідності, хоча і свідчить про істотність заподіяної шкоди, не є достатньою підставою для визначення відшкодування у заявленому розмірі. Заявлений розмір компенсації не є встановленим законом еквівалентом певного обсягу моральних страждань і підлягає визначенню судом з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Посилання позивача на тяжкість наслідків травми, 100 відсотків втрати професійної працездатності, встановлення І групи інвалідності, тривалість лікування та необхідність постійної медичної допомоги є обґрунтованими щодо наявності істотної моральної шкоди, однак самі по собі не зумовлюють обов`язкового збільшення визначеної судом суми до заявлених 300 000 грн.

Суд першої інстанції, оцінивши встановлені обставини у їх сукупності, дійшов висновку про те, що 250 000 грн є розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди. Такий висновок узгоджується з установленими у справі наслідками ушкодження здоров`я та критеріями, визначеними статтею 23 ЦК України. Підстав для висновку про те, що судом першої інстанції не враховано істотні обставини або що визначений ним розмір є явно неспівмірним із завданою позивачу моральною шкодою, колегія суддів не вбачає.

Разом із тим, доводи відповідача про те, що присудження 250 000 грн може призвести до безпідставного збагачення позивача, також не дають підстав для зміни рішення суду першої інстанції. Саме по собі посилання на можливість безпідставного збагачення не свідчить про неспівмірність визначеної судом компенсації та не спростовує встановлених судом обставин, які зумовлюють її розмір. Відшкодування моральної шкоди за своєю правовою природою має компенсаційний характер і спрямоване певною мірою на відновлення порушеної сфери немайнових благ потерпілого, а не на отримання ним майнової вигоди.

При цьому визначений судом розмір відшкодування не є наслідком формального застосування одного з критеріїв, зокрема ступеня втрати працездатності, а визначений з урахуванням сукупності встановлених у справі обставин.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності врахування ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, враховується судом при визначенні розміру її відшкодування, якщо вина є підставою для відшкодування. Водночас у спірних правовідносинах право позивача на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків виникло відповідно до спеціального законодавства, чинного на момент встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності. Зазначене законодавство пов`язувало обов`язок Фонду з відшкодування моральної шкоди з настанням страхового випадку та фактом заподіяння потерпілому такої шкоди, а не з установленням вини Фонду у спричиненні нещасного випадку.

Як убачається з матеріалів справи, нещасний випадок із позивачем визнано таким, що пов`язаний із виробництвом, а його наслідком стала стійка втрата професійної працездатності. За таких обставин відсутність встановленої вини Фонду у заподіянні шкоди не є підставою для відмови у її відшкодуванні або зменшення розміру компенсації. Тому наведені доводи відповідача не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо розміру відшкодування моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не навів належних мотивів, з яких заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди у 300 000 грн визнано завищеним, не свідчать про неправильність оскаржуваного рішення. Визначаючи розмір компенсації, суд повинен виходити із встановлених обставин справи та передбачених законом критеріїв розумності і справедливості, а не обґрунтовувати неспівмірність кожної запропонованої стороною суми.

Наведені в апеляційній скарзі позивача доводи щодо необхідності стягнення суми відшкодування моральної шкоди без утримання податків та обов`язкових платежів не дають підстав для зміни рішення суду першої інстанції. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вже вирішив це питання відповідно до позиції позивача, зазначивши про стягнення присудженої суми моральної шкоди без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Отже, у цій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам позивача, а тому наведені в апеляційній скарзі аргументи щодо неоподаткування присудженої суми не свідчать про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином визначив характер та обсяг моральної шкоди, врахував установлені у справі обставини та застосував передбачені законом критерії визначення її розміру. Доводи апеляційних скарг сторін не містять таких обставин, які б свідчили про необхідність збільшення або зменшення визначеної судом суми відшкодування.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, а його висновки відповідають вимогам законності й обґрунтованості.

З огляду на викладене апеляційні скарги позивача і відповідача залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційні скарги сторін залишаються без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, немає. Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покладаються на відповідних апелянтів.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Мотузом Олександром Володимировичем, а також апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, подану його представником Іваненко Ольгою Олексіївною, залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 19 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов