Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №583/398/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/398/26

Номер провадження 22-ц/816/2610/26

Категорія - 58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності:

позивача – ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

представника позивача – адвоката Яценка Артема Олеговича (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Яценка Артема Олеговича,

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2026 року, ухвалене у м. Охтирка, у складі судді Сидоренка Р.В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Сумської області про захист честі, гідності та ділової репутації,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

28 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Охтирської міської ради Сумської області про захист честі, гідності та ділової репутації. З урахуванням доповнень до позовної заяви позивач просив суд:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), інформацію поширену та надану як відповіді, Відповідачем (Охтирська міська рада, ЄДРПОУ 04058002, 42703, Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11) за вих. 01-55/48 від 07.11.2025 року, вих. №01-48/464 від 11.12.2025 року, вих. № 01-55/57, вих. № 01-55/58 від 22.12.25 року, щодо ствердження зазначених у самих відповідях та зазначених у описовій частині даного Позову.

- спростувати недостовірну інформацію що зазначена у відповідях, наданих Відповідачем - Охтирською міською радою:

1) відповідь Охтирської міської ради від 11.12.25 № 01-48/464 "Також відомо, що у минулому Ви намагалися уникнути відповідальності за умисний кримінальний злочин, посилаючись на свій психологічний стан, що не викликає довіри в очах громади";

2) відповідь Охтирської міської ради від 11.12.25 № 01-48/464 “Очевидно, судячи з вашого нестабільного психологічного стану Вам варто переосмислити свою поведінку, проявити громадянську свідомість та спрямувати свої дії на підтримку громади й України”;

3) відповідь Охтирської міської ради від 11.12.25 № 01-48/464 “Разом із тим, враховуючи Вашу особу та відомі громаді обставини, вважаємо за необхідне наголосити наступне. Ви, маючи військове звання та відповідну підготовку, у критичний для держави момент - на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році - ухилилися від виконання військового обов`язку та фактично переховувалися, замість того щоб використати свої знання й досвід для оборони громади”;

4) відповідь Охтирської міської ради від 22.12.25 № 01-55/57 “Розуміємо Вашу зацікавленість брати участь у житті територіальної громади як прояв бажання стати на шлях виправлення, переосмислити власні вчинки та надалі діяти в межах закону, дотримуючись принципів громадянської відповідальності та поваги до суспільних інтересів”;

5) відповідь Охтирської міської ради від 22.12.25 № 01-55/58 “Водночас орган місцевого самоврядування виходить із принципу, що навіть після тяжких помилок особа має можливість усвідомити власну відповідальність, змінити свою поведінку та стати на шлях виправлення”;

6) відповідь Охтирської міської ради від 22.12.25 № 01-55/58 “Замість того щоб стати на захист Батьківщини, яка у 2022 році як ніколи потребувала підтримки кожного з нас, особливо осіб призовного віку, що мають військовий досвід і відповідну підготовку, ви обрали інший шлях - шлях порушення закону, вчинивши кримінальне правопорушення. Така поведінка є не лише протиправною, але й морально неприйнятною в умовах збройної агресії проти України та масового виконання громадянами свого конституційного обов`язку”;

7) відповідь Охтирської міської ради від 07.11.25 № 01-55/48 “Особливо відзначаємо Вашу готовність брати участь у громадському житті навіть попри наявність у минулому судимості за умисний кримінальний злочин — це свідчить про прагнення до виправлення, самореалізації та конструктивного діалогу з владними інституціями”,

спростувавши вказану інформацію відкликати вказані документи з повідомленням на офіційному сайті Охтирської міської ради.

- стягнути з Відповідача Охтирської міської ради (ЄДРПОУ 04058002, 42703, Сумська област, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11) на користь Позивача ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 100 001 (сто тисяч одну) грн. моральної шкоди з яких 1 (одну) гривню залишити за Позивачем ОСОБА_1 та 100 000 (сто тисяч) перерахувати за реквізитами – БО РЕАКТИВНА ПОШТА, Рахунок IBAN: НОМЕР_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 , МФО 322001, Найменування банку: АТ «Універсал Банк», Призначення: Благодійна пожертва для ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

- стягнути витрати на правничу допомогу які становлять 10 000 (десять тис.) грн;

- судові витрати у загальній сумі 4392,96 грн. покласти на Відповідача - Охтирську міську раду (ЄДРПОУ 04058002, 42703, Сумська область, м. Охтирка, вул. Незалежності, 11) стягнувши на користь Позивача – ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Сумської області про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для задоволення позову у справах цієї категорії є встановлення сукупності обставин, зокрема поширення інформації, її стосунку до позивача, недостовірності та порушення нею особистих немайнових прав позивача. При цьому суд має визначити характер поширеної інформації та встановити, чи є вона фактичним твердженням або оціночним судженням.

Оцінивши зміст оспорюваних відповідей Охтирської міської ради, суд дійшов висновку, що інформація, викладена у відповіді від 07 листопада 2025 року № 01-55/48, у частині зазначення про наявність у позивача в минулому судимості за умисний кримінальний злочин, є недостовірною, оскільки на час її поширення відповідна обставина не була підтверджена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Також недостовірною суд визнав інформацію, викладену у відповіді від 11 грудня 2025 року № 01-48/464, у частині твердження про ухилення позивача від виконання військового обов`язку та фактичне переховування замість використання своїх знань і досвіду для оборони громади, оскільки таке твердження не було підтверджене належними та допустимими доказами. Водночас суд зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту поширення цієї інформації, а його твердження про можливість ознайомлення з листами працівників відповідача під час оформлення їх поштового відправлення ґрунтуються на припущеннях.

Щодо іншої оспорюваної позивачем інформації суд дійшов висновку, що вона містить оціночні судження, сформовані відповідачем, у тому числі з урахуванням доступної інформації про кримінальне переслідування позивача, прийнятих судом проміжних процесуальних рішень та постановленого обвинувального вироку, який на час розгляду справи не набрав законної сили. Суд зазначив, що оціночні судження не підлягають спростуванню. При цьому, пославшись на положення статті 17 КПК України, суд урахував, що обвинувальний вирок щодо позивача від 18 червня 2025 року на час розгляду справи не набрав законної сили, а за апеляційною скаргою на цей вирок апеляційне провадження було відкрито, остаточного рішення за апеляційною скаргою не прийнято.

Крім того, суд не встановив у змісті оспорюваних відповідей висловлювань щодо позивача у брутальній, принизливій чи непристойній формі. З огляду на те, що правових підстав для задоволення позову в частині визнання інформації недостовірною та її спростування суд не встановив, а також не встановив висловлювань у брутальній, принизливій чи непристойній формі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки ця вимога є похідною. Судові витрати залишено за позивачем без відшкодування.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, істотне порушення норм процесуального права, неповне встановлення та неправильне встановлення фактичних обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, неналежну оцінку доказів та неповноту мотивування судового рішення, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2026 року у справі № 583/398/26 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, визнати недостовірною інформацію, поширену Охтирською міською радою у відповідях на інформаційні запити, зобов`язати Охтирську міську раду спростувати зазначену інформацію у спосіб, визначений судом, стягнути з Охтирської міської ради на користь ОСОБА_1 100 001 грн моральної шкоди, з яких 1 грн залишити на його користь, а 100 000 грн перерахувати за вказаними у скарзі реквізитами як благодійну пожертву для 27 окремої артилерійської бригади імені кошового отамана ОСОБА_2 , а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви, у розмірі 4 392,96 грн, та судовий збір за подання апеляційної скарги у фактично сплаченому розмірі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, визнавши недостовірною інформацію щодо наявності у позивача в минулому судимості за умисний кримінальний злочин та щодо ухилення ним від виконання військового обов`язку і фактичного переховування, безпідставно відмовив у задоволенні позову в цілому та не застосував до встановлених обставин належних правових наслідків. На думку апелянта, висновок суду про відсутність підстав для спростування зазначеної інформації не узгоджується з його ж висновками про її недостовірність, а мотивувальна та резолютивна частини рішення є внутрішньо суперечливими.

Апелянт зазначає, що суд неправильно розмежував фактичні твердження та оціночні судження, оскільки спірні висловлювання відповідача про наявність судимості, ухилення від виконання військового обов`язку, фактичне переховування та намагання уникнути відповідальності стосуються конкретних обставин і можуть бути перевірені на відповідність дійсності, а тому є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями. Щодо висловлювання про «нестабільний психологічний стан» апелянт вказує, що відповідач не є медичним закладом чи експертною установою та не має повноважень встановлювати психологічний стан особи. У зв`язку з цим вважає помилковим висновок суду про те, що переважна частина оспорюваних висловлювань є оціночними судженнями.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду про недоведеність поширення спірної інформації. Зазначає, що оспорювані відповіді є службовими документами органу місцевого самоврядування, які готувалися юридичним відділом, підписувалися міським головою, проходили реєстрацію, погодження, оформлення та відправлення, а відтак їх зміст став відомим щонайменше особам, які брали участь у підготовці, реєстрації, підписанні та направленні відповідей. На думку апелянта, суд безпідставно поклав на нього обов`язок доводити обставини, доступ до яких фактично має відповідач, та не витребував відповідні документи щодо руху службових листів.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не врахував спеціальний статус відповідача як органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом. На думку апелянта, надаючи відповіді на інформаційні запити, Охтирська міська рада вийшла за межі предмета звернення, здійснивши моральну оцінку особи позивача, висловивши припущення щодо його психологічного стану, надавши йому негативну характеристику та фактично констатувавши вчинення ним кримінального правопорушення й ухилення від військового обов`язку.

Окремо апелянт посилається на порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості, оскільки на час надання спірних відповідей обвинувальний вирок щодо позивача від 18 червня 2025 року не набрав законної сили та перебував на апеляційному перегляді. Незважаючи на це, відповідач в офіційних листах зазначив про наявність у позивача судимості, вчинення ним кримінального правопорушення, ухилення від військового обов`язку та переховування. Апелянт вважає, що такі категоричні твердження створюють у адресата уявлення про доведену винуватість особи та суперечать статті 62 Конституції України і статті 17 КПК України.

Посилаючись на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, апелянт вважає, що суд першої інстанції не застосував належним чином критерії розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень, а також не врахував вимоги щодо фактичного підґрунтя таких суджень та особливих меж допустимої критики з боку органів публічної влади. На думку апелянта, поширення відповідачем недостовірних відомостей про нього становить втручання у його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації і потребує ефективного судового захисту.

Щодо моральної шкоди апелянт зазначає, що суд першої інстанції фактично не дослідив характер, тривалість та обсяг моральних страждань позивача, ступінь вини відповідача, його статус як органу місцевого самоврядування, обсяг поширеної інформації та її вплив на честь, гідність і ділову репутацію позивача. Вказує, що поширення відомостей про нібито судимість, ухилення від військового обов`язку та вчинення кримінального правопорушення, особливо в умовах воєнного стану, негативно вплинуло на його репутацію, спричинило моральні страждання, психологічне напруження, переживання та необхідність виправдовуватися перед іншими особами. У зв`язку з цим вважає заявлений розмір моральної шкоди таким, що відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності наслідкам протиправних дій відповідача.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного дослідження доказів, зокрема не дослідив порядок створення та руху службових листів, не встановив коло осіб, яким стали відомі спірні висловлювання, не перевірив повноваження посадових осіб щодо надання оцінки психологічному стану позивача та не встановив джерел інформації про нібито ухилення позивача від військового обов`язку. На його переконання, наведені порушення призвели до неповного з`ясування обставин справи та неправильного вирішення спору.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Охтирська міська рада Сумської області просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права, суперечать усталеній судовій практиці та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про внутрішню суперечність судового рішення відповідач зазначає, що для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації необхідна сукупність юридичних фактів, а саме поширення інформації, поширення її саме відповідачем, недостовірність поширеної інформації та порушення нею особистих немайнових прав позивача. Суд першої інстанції, на думку відповідача, правомірно встановив відсутність необхідної сукупності таких обставин, зокрема недоведеність позивачем факту поширення оспорюваної інформації саме відповідачем. Тому встановлення судом недостовірності окремих відомостей саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо поширення інформації, відповідач посилається на те, що позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не надав належних і допустимих доказів того, що Охтирська міська рада поширила оспорювані відомості третім особам. Сам факт наявності певної інформації у публічному просторі чи її повідомлення уповноваженим державним органом у межах його компетенції, на думку відповідача, не свідчить про її поширення відповідачем у розумінні статті 277 ЦК України. Апеляційна скарга, як зазначено у відзиві, не містить посилань на нові докази, які б спростовували цей висновок суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про неправильну правову оцінку висловлювання «намагання уникнути відповідальності» відповідач зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» та практики Європейського суду з прав людини необхідно розмежовувати фактичні твердження та оціночні судження. На думку відповідача, висловлювання щодо «намагання уникнути відповідальності», як і оцінка виконання особою своїх громадянських чи військових обов`язків, є оціночним судженням, тобто суб`єктивною думкою та критичною оцінкою поведінки особи, яка не містить конкретних перевірюваних фактичних даних і тому не може бути предметом спростування в порядку статті 277 ЦК України.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги, на думку відповідача, фактично зводяться до переоцінки доказів, які вже були предметом дослідження суду першої інстанції, та до довільного тлумачення норм цивільного законодавства.

Окремо у відзиві відповідач посилається на поведінку самого позивача у публічному просторі. Зазначає, що під час розгляду справи представником відповідача було публічно зачитано відповідні електронні докази — скриншоти та зміст публікацій з офіційної сторінки позивача у соціальній мережі «Facebook», з яких, на думку відповідача, вбачається, що сам ОСОБА_1 неодноразово публікував дописи, висловлювання та коментарі, у яких фактично підтверджував обставини, на які посилається відповідач, а також привертав увагу медійного простору до своєї персони та легітимізував обговорення власної поведінки серед громадськості. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позивач не може вимагати судового захисту честі та гідності щодо поширення інформації, якщо він сам спровокував її появу або добровільно поширив аналогічні відомості у відкритих джерелах, зокрема на власних інтернет-ресурсах.

На переконання відповідача, суд першої інстанції правомірно врахував усі обставини справи в їх сукупності, у тому числі активну позицію позивача у соціальних мережах, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідач вважає неприпустимою спробу перекласти відповідальність за наслідки власної публічної активності на орган місцевого самоврядування, що суперечить як нормам матеріального права, так і загальним засадам справедливості та розумності.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Судом установлено, що 03 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Охтирської міської ради із запитом на отримання публічної інформації щодо участі посадових осіб Охтирської міської ради у закордонних відрядженнях, зокрема щодо їх кількості, тривалості, наявності офіційних запрошень, результатів відряджень, реалізованих та профінансованих проєктів, джерел фінансування, запланованих і фактичних витрат на участь у міжнародних заходах, а також інших пов`язаних із такими відрядженнями витрат.

07 листопада 2025 року Охтирська міська рада надала позивачу відповідь № 01-55/48, у якій повідомила, зокрема, що у 2024–2025 роках дев`ять посадових осіб перебували у закордонних відрядженнях 20 разів загальною тривалістю 90 календарних днів, зазначила країни та міста, до яких здійснювалися відрядження, та вказала, що всі вони здійснювалися за наявності офіційних запрошень. Також наведено відомості про заплановані та фактично використані кошти на закордонні відрядження у 2024 році та за період з 01 січня до 31 жовтня 2025 року. Водночас у цій відповіді містилося твердження: «Особливо відзначаємо Вашу готовність брати участь у громадському житті навіть попри наявність у минулому судимості за умисний кримінальний злочин - це свідчить про прагнення до виправлення, самореалізації та конструктивного діалогу з владними інституціями».

Не погоджуючись із повнотою наданої відповіді, 12 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Охтирської міської ради зі скаргою, у якій зазначив, що не отримав повної відповіді на запит щодо участі посадових осіб у закордонних відрядженнях, та просив надати необхідну інформацію.

11 грудня 2025 року Охтирська міська рада надала відповідь № 01-48/464, у якій, окрім відповіді щодо повторного звернення, зазначила, що попередній запит уже було розглянуто, а нових обставин чи додаткових документів позивач не навів. У цій же відповіді містилися висловлювання щодо особи позивача, зокрема про те, що він, маючи військове звання та відповідну підготовку, на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році «ухилилися від виконання військового обов`язку та фактично переховувалися», а також про те, що в минулому він «намагалися уникнути відповідальності за умисний кримінальний злочин, посилаючись на свій психологічний стан». Крім того, у відповіді зазначено: «Очевидно судячи вашого нестабільного психологічного стану Вам варто переосмислити свою поведінку, проявити громадянську свідомість та спрямувати свої дії на підтримку громади України».

22 грудня 2025 року Охтирська міська рада надала позивачу відповіді № 01-55/57 та № 01-55/58. У відповіді № 01-55/57, наданій щодо участі посадових осіб у закордонних поїздках, зазначено, зокрема, відомості про відповідні службові відрядження та додані копії розпоряджень міського голови. У ній також містилося висловлювання: «Розуміємо Вашу зацікавленість брати участь у житті територіальної громади як прояв бажання стати на шлях виправлення, переосмислити власні вчинки та надалі діяти в межах закону, дотримуючись принципів громадянської відповідальності та поваги до суспільних інтересів».

Відповіддю № 01-55/58 позивачу було надано інформацію щодо відряджень до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зокрема, зазначено, що такі відрядження відбувалися у межах четвертої хвилі національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади», на підставі запрошень Мукачівської та Берегівської міських рад, а відповідні пари територіальних громад були погоджені Міністерством розвитку громад та територій України. У цій відповіді також зазначено, що інформація про результати відряджень була опублікована на сторінці Охтирської міської ради у мережі «Facebook», а витрати на відрядження за рахунок коштів місцевого бюджету не здійснювалися.

Разом із цим у відповіді № 01-55/58 містилися висловлювання щодо позивача, зокрема: «Водночас орган місцевого самоврядування виходить із принципу, що навіть після тяжких помилок особа має можливість усвідомити власну відповідальність, змінити свою поведінку та стати на шлях виправлення», а також твердження: «Замість того, щоб стати на захист Батьківщини, яка у 2022 році як ніколи потребувала підтримки кожного з нас, особливо осіб призовного віку, що мають військовий досвід і відповідну підготовку, ви обрали інший шлях – шлях порушення закону, вчинивши кримінальне правопорушення. Така поведінка є не лише протиправною, але й морально неприйнятною в умовах збройної агресії проти України та масового виконання громадянами свого конституційного обов`язку».

У ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що вироком Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та призначено покарання у виді одного року пробаційного нагляду. На час розгляду цивільної справи цей вирок законної сили не набрав.

Також установлено, що в межах зазначеного кримінального провадження за клопотанням захисника позивача ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 11 березня 2025 року було призначено судово-психологічну експертизу щодо ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Аналіз обставин цієї справи свідчить про те, що між сторонами виник спір щодо визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивача і порушує його право на недоторканність ділової репутації, інформації, викладеної Охтирською міською радою у відповідях на звернення ОСОБА_1 від 07 листопада 2025 року № 01-55/48, від 11 грудня 2025 року № 01-48/464 та від 22 грудня 2025 року № 01-55/57, № 01-55/58.

Суд першої інстанції частково погодився з доводами позивача щодо характеру окремих оспорюваних відомостей, установивши, що інформація про наявність у нього в минулому судимості за умисний кримінальний злочин, а також про ухилення від виконання військового обов`язку та фактичне переховування не підтверджена належними доказами та є недостовірною. Водночас суд дійшов висновку, що позивач не довів поширення цієї інформації відповідачем, оскільки сам факт направлення відповідних листів безпосередньо позивачу не свідчить про доведення викладених у них відомостей до відома третіх осіб.

Інші оспорювані позивачем висловлювання суд першої інстанції розцінив як оціночні судження, які, з огляду на їх характер, не підлягають спростуванню. З урахуванням наведеного суд не встановив сукупності необхідних для задоволення позову юридичних фактів та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт у свою чергу наголошує, що суд першої інстанції, установивши недостовірність окремих поширених відповідачем відомостей, неправильно застосував положення статті 277 ЦК України, безпідставно не встановив факту їх поширення та помилково відніс інші спірні висловлювання до оціночних суджень. На думку апелянта, сукупність установлених у справі обставин свідчить про наявність складу правопорушення, що є підставою для задоволення позову.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню, а також доводам апеляційної скарги, колегія суддів керується таким.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Із матеріалів справи вбачається, що оспорювана позивачем інформація міститься у листах-відповідях Охтирської міської ради від 07 листопада 2025 року № 01-55/48, від 11 грудня 2025 року № 01-48/464, від 22 грудня 2025 року № 01-55/57 та № 01-55/58, адресованих безпосередньо ОСОБА_1 та надісланих йому у відповідь на його звернення.

При цьому суд першої інстанції, оцінюючи зміст оспорюваних висловлювань, дійшов правильного висновку, що інформація, викладена у відповіді Охтирської міської ради від 07 листопада 2025 року № 01-55/48, у частині зазначення про наявність у позивача в минулому судимості за умисний кримінальний злочин є недостовірною, оскільки на час надання відповіді така обставина не була підтверджена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Так само недостовірною суд першої інстанції обґрунтовано визнав інформацію, викладену у відповіді від 11 грудня 2025 року № 01-48/464, у частині твердження про те, що позивач, маючи військове звання та відповідну підготовку, на початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році ухилився від виконання військового обов`язку та фактично переховувався замість використання своїх знань і досвіду для оборони громади.

Оцінюючи зазначені відомості, суд першої інстанції також урахував, що обвинувальний вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2025 року на час розгляду справи не набрав законної сили та переглядався в апеляційному порядку. Отже, доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недостовірності наведених відомостей, оскільки саме відсутність обвинувального вироку, що набрав законної сили, була врахована судом при оцінці їх достовірності. Водночас саме по собі встановлення недостовірності цих відомостей не є достатнім для задоволення позову, якщо не встановлено інших необхідних складових юридичного складу правопорушення, передбаченого статтею 277 ЦК України, зокрема факту їх поширення відповідачем.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що зміст зазначених листів був доведений відповідачем до відома будь-якої іншої особи, крім самого позивача. Зокрема, не встановлено факту оприлюднення спірних відомостей, їх розміщення у відкритому доступі, направлення відповідних листів іншим особам чи повідомлення їм викладеної у листах інформації в інший спосіб.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що саме по собі опрацювання спірних листів працівниками відповідача під час їх підготовки, оформлення, реєстрації чи направлення свідчить про поширення викладеної в них інформації. Судом першої інстанції правильно зазначено, що посилання позивача на можливість ознайомлення працівників відповідача зі змістом листів під час оформлення їх поштового відправлення не підтверджені належними та допустимими доказами і ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, спільна робота працівників юридичної особи, якою є відповідач, над створенням документів, зокрема листів від імені відповідача, є виключно внутрішнім технічним процесом формування волі самої юридичної особи. Рух такого документа всередині відповідача як юридичної особи у світлі спірних правовідносин не може вважатися поширенням інформації у розумінні статті 277 ЦК України. Органи юридичної особи (посадові особи, виконавці, керівники) діють не від власного імені як самостійні суб`єкти, а як частина самої юридичної особи, виражаючи її волю.

Отже, за відсутності належних і допустимих доказів доведення спірної інформації до відома інших осіб суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність факту її поширення відповідачем, що виключає наявність необхідної складової юридичного складу правопорушення, передбаченого статтею 277 ЦК України.

Наведене спростовує і доводи апеляційної скарги про те, що, встановивши недостовірність окремих відомостей, суд першої інстанції безпідставно не застосував до цього висновку належних правових наслідків та не вирішив питання про їх спростування. Саме недоведеність факту поширення відповідачем спірної інформації є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, незалежно від встановленої судом недостовірності окремих висловлювань.

Не можуть бути підставою для іншого висновку і доводи апеляційної скарги про те, що, надаючи відповіді на звернення позивача, Охтирська міська рада як орган місцевого самоврядування вийшла за межі своїх повноважень, визначених частиною другою статті 19 Конституції України, оскільки надала оцінку особі позивача та обставинам його поведінки, які, на думку апелянта, не стосувалися предмета відповідних звернень.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про визнання недостовірною та спростування інформації, заявлені у зв`язку з її поширенням відповідачем. Відтак для вирішення спору в межах заявленого способу захисту юридичне значення має встановлення передбаченої статтею 277 ЦК України сукупності обставин, зокрема факту поширення відповідачем оспорюваної інформації, її недостовірності та порушення нею особистих немайнових прав позивача.

Саме по собі встановлення того, що орган місцевого самоврядування під час надання відповіді вийшов за межі предмета звернення чи надав оцінку обставинам, які безпосередньо не стосувалися порушеного у зверненні питання, не є самостійною підставою для застосування способів захисту, передбачених статтею 277 ЦК України, та не замінює собою необхідності встановлення факту поширення інформації. За відсутності доведеного факту доведення спірних відомостей до відома інших осіб така обставина не утворює необхідного елемента юридичного складу правопорушення, на якому ґрунтуються заявлені позовні вимоги.

Отже, посилання апелянта на спеціальний статус відповідача як органу місцевого самоврядування та на необхідність діяти в межах повноважень не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки самі по собі не свідчать про поширення відповідачем спірної інформації у розумінні статті 277 ЦК України.

Крім того, Верховний Суд послідовно зазначає, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Отже, одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Верховний Суд послідовно зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У цьому контексті колегія суддів зазначає, що не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо оціночного характеру інших оспорюваних позивачем висловлювань.

Колегія суддів частково погоджується з апелянтом у тому, що під час вирішення спору про захист честі, гідності та ділової репутації суд повинен оцінювати кожне оспорюване висловлювання з урахуванням його змісту, контексту, форми та способу викладення, з`ясовуючи, чи містить воно конкретні фактичні дані, які можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсності, чи є вираженням думки, оцінки, критики або ставлення автора до певних обставин.

Водночас сам по собі категоричний спосіб викладення висловлювання, його негативний зміст або можливість пов`язати його з певними фактичними обставинами не перетворює оцінку поведінки особи на фактичне твердження.

Так, апелянт вважає фактичним твердженням висловлювання відповідача, наведене у відповіді від 11 грудня 2025 року № 01-48/464: «у минулому Ви намагалися уникнути відповідальності за умисний кримінальний злочин, посилаючись на свій психологічний стан, що не викликає довіри в очах громади».

Проте колегія суддів не погоджується з такою оцінкою.

Наведений вислів не містить повідомлення про конкретний юридично встановлений факт, який відповідач подає як такий, що безпосередньо встановлений компетентним органом. Формулювання «намагалися уникнути відповідальності» за своїм змістом характеризує ставлення автора до поведінки позивача та містить оцінку його поведінки, а не констатацію певного самостійного юридичного факту.

Саме поняття «намагалися уникнути відповідальності» передбачає оцінку спрямованості поведінки особи, її мотивів та мети, а тому не має однозначного критерію об`єктивної перевірки на істинність. Для встановлення того, чи «намагалася» особа уникнути відповідальності, необхідно оцінювати її поведінку, мотиви, процесуальні дії та обставини відповідної ситуації, що за своєю природою передбачає саме оцінювання, а не встановлення одного конкретного факту.

При цьому зазначене формулювання нерозривно пов`язане з іншою частиною висловлювання - «посилаючись на свій психологічний стан», тобто з оцінкою відповідачем поведінки позивача у межах кримінального провадження. Сам факт проведення у цьому провадженні судово-психологічної експертизи та наявності відповідних процесуальних дій не означає автоматичного встановлення факту того, що позивач використовував свій психологічний стан саме з метою уникнення відповідальності.

Отже, зміст цього висловлювання полягає не у встановленні нового самостійного факту, а в оцінці відповідачем відомих йому обставин кримінального провадження та поведінки позивача, у зв`язку з чим воно має характер оціночного судження.

Не змінює наведеного висновку і посилання апелянта на те, що відповідач не є медичним закладом чи експертною установою та не має повноважень встановлювати психологічний стан особи.

У відповіді від 11 грудня 2025 року № 01-48/464 зазначено: «Очевидно, судячи з Вашого нестабільного психологічного стану Вам варто переосмислити свою поведінку, проявити громадянську свідомість та спрямувати свої дії на підтримку громади й України».

За змістом наведене висловлювання не є повідомленням про встановлений медичний діагноз або інший об`єктивний факт щодо стану здоров`я позивача. Вживання словосполучення «судячи з» прямо вказує на те, що автор висловлює власне судження, сформоване на підставі певного сприйняття ним поведінки позивача.

Крім того, визначальним у цьому висловлюванні є не встановлення певного психологічного стану як медичного факту, а оцінка поведінки позивача та рекомендація щодо його подальшої поведінки - «переосмислити свою поведінку», «проявити громадянську свідомість», «спрямувати свої дії на підтримку громади й України».

Наведені конструкції не містять даних, істинність яких могла б бути підтверджена або спростована шляхом подання певного доказу. Вони виражають суб`єктивне ставлення автора до поведінки позивача та бажану, на думку автора, модель його подальшої поведінки.

Тому саме по собі те, що відповідач не є медичним закладом чи експертною установою, не є підставою для перекваліфікації цього висловлювання з оціночного судження у фактичне твердження, оскільки відповідач у спірному листі не встановлював медичного діагнозу та не посилався на результати медичного дослідження, а висловив власне сприйняття поведінки позивача.

Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги про те, що інші оспорювані висловлювання відповідача є фактичними твердженнями, які не мають належного фактичного підґрунтя.

Оцінюючи характер таких висловлювань у їх сукупності, з урахуванням змісту листів та обставин, за яких вони були сформульовані, колегія суддів враховує, що відповідні судження ґрунтувалися на обставинах, які були відомі відповідачу, зокрема на наявності у кримінальному провадженні обвинувального вироку суду від 18 червня 2025 року, який на час надання спірних відповідей не набрав законної сили, а також ухвали про призначення судової психологічної експертизи у межах цього кримінального провадження. Саме ці обставини становили фактичну основу, на якій відповідач сформував власне сприйняття та оцінку поведінки позивача.

При цьому наявність зазначеної фактичної бази не означає встановлення відповідачем достовірності всіх обставин, про які йдеться у спірних листах, та не змінює правової природи висловлювань, які за своїм змістом є оцінкою поведінки позивача, його вчинків, мотивів та ставлення до виконання певних обов`язків. Оціночний характер таких висловлювань визначається не лише окремими вжитими словами, а їх змістом у відповідному контексті та способом викладення.

За таких обставин посилання апелянта на те, що відповідні судження не мають фактичного підґрунтя, є необґрунтованими. Матеріали справи свідчать про наявність об`єктивних обставин, які передували формуванню відповідачем відповідних оцінок, а тому підстав вважати їх такими, що є надмірними та повністю позбавленими фактичної основи, колегія суддів не вбачає.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про оціночний характер відповідних висловлювань та не дають підстав для їх перекваліфікації у фактичні твердження.

Не дають підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Як установлено вище, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та спростування оспорюваної інформації не встановлено, оскільки позивач не довів факту її поширення відповідачем. Відтак відсутня необхідна передумова для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати моральну шкоду, заподіяну саме внаслідок поширення такої інформації.

За таких обставин посилання апелянта на характер, тривалість та обсяг його моральних страждань, ступінь вини відповідача, його статус як органу місцевого самоврядування, обсяг оспорюваної інформації та її вплив на честь, гідність і ділову репутацію позивача, а також на спричинене йому психологічне напруження, переживання та необхідність виправдовуватися перед іншими особами, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції. Зазначені обставини могли б мати значення для визначення наявності та розміру моральної шкоди за умови встановлення протиправної поведінки відповідача, яка перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою. Однак у цій справі такого цивільного правопорушення не встановлено.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував відсутність у змісті оспорюваних відповідей висловлювань щодо позивача, викладених у брутальній, принизливій чи непристойній формі. Сам по собі негативний характер окремих оцінок відповідача, які за наведених вище мотивів не є фактичними твердженнями, поширення яких у розумінні статті 277 ЦК України було б доведено, не є достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає, оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, а його висновки відповідають встановленим обставинам справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат за розгляд справи судом першої інстанції, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, не вбачається.

Також не вбачається підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого за подання позовної заяви до суду першої інстанції, у розмірі 4 392,96 грн.

Судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 271,55 грн, сплачений позивачем, з огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення також не підлягає відшкодуванню відповідачем та залишається за позивачем.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Яценка Артема Олеговича залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 23 червня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку. Касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко