Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №491/914/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5119/26

Справа № 491/914/25

Головуючий у першій інстанції Надєр Л. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 19 січня 2026 року, повний текст якого складено 23 січня 2026 року та ухваленого під головуванням судді Надєр Л.М., у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

01.10.2025 року ТОВАРИСТВЦО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (далі – ТОВ) «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також судових витрат.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 09.11.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір №4127349 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 9500 гривень. Строк кредиту – 360 днів, а саме 03.11.2024 року; періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,8 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2% у день. Відповідно до умов договору кредит відповідачу було надано у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту у розмірі 9 500,00 грн. на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору.

В подальшому між позичальником та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено додатковий договір від 17.11.2023 року до договору від 09.11.2023 року, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 3 500,00 грн.

26.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» було укладено договір факторингу № 26.07.2024 року до позивача перейшло право вимоги, у тому числі, за вказаним кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідач не виконує належним чином умови договору, а тому у неї виникла заборгованість у розмірі 51 122,59 грн., з яких: 6 649,90 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 31 305,89 грн. – заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором, та 13 166,80 грн. – заборгованість за процентами, нарахованими позивачем.

Крім того, позивач просив у позові орган (особа), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою:

Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3% річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3-3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3% річних з відповідача на користь позивача. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 19.01.2026 року позовні вимоги ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4127349 від 09.11.2023 року у розмірі 51 122,59 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

В іншій частині позовні вимоги були залишені без задоволення (т.1, а.с.154-163).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я. ставить питання про скасування рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 19.01.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с.166-172).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.1, а.с.195-200).

Представник апелянта надав відповідь на відзив, в якому підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити, рішення суду – скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на те, що позивачем не було доведено своїх вимог (т.1, а.с.227-232).

В запереченнях на відповідь на відзив ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» просило рішення суду від 16.01.2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.1, а.с.237-239).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з тим, що ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.05.2026 року було задоволено клопотання ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» та зупинено провадження у справі до розгляду Верховним Судом справи № 552/672/23 (т.2, а.с.11), та ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.10.2026 року провадження у справі було поновлено, датою ухвалення цього судового рішення є 08.10.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.02.2026 року (т.1, а.с.192), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (т.2, а.с.193-194).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом, у тому числі відсотки за користування кредитними коштами у заявленому позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договір та відповідач не в повному обсязі виконала його умови, внаслідок чого виникла заборгованість (т.1, а.с.154-163).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З матеріалів справи вбачається, що 09.11.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» (первісним кредитором) та ОСОБА_1 було укладено договір №4127349 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 9 500,00 грн. Строк кредиту – 360 днів, а саме до 03.11.2024 року; періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. На пільговий строк 30 днів з позичальником погоджено умови пільгового кредитування (пониженої відсоткової ставки) на умовах 0,8 відсотків у день, проте позичальником не виконано зазначених у договорі умов і до нього застосовано повну ставку кредитування у розмірі 2% у день. Відповідно до умов договору кредит відповідачу було надано у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту у розмірі 9 500,00 грн. на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору (т.1, а.с.24-33).

В подальшому між позичальником та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено додатковий договір від 17.11.2023 року до кредитного договору від 09.11.2023 року, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 3 500,00 грн. (т.1, а.с.37-38).

Крім того, в матеріалах справи наявні паспорти споживчих кредитів від 09.11.2023 року та від 17.11.2023 року, які також зазначають умови кредитування (т.1, а.с.21-23, 34-36).

Кредитні договори та паспорти споживчого кредиту укладені між сторонами в електронному вигляді та підписані відповідачем електронним підписом шляхом накладення одноразового ідентифікатора у вигляді смс-коду.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) на законодавчому рівні було встановлено порядок укладення договорів в мережі Інтернет, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною (ч. 3 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розмішені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ч. 5 ст. 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону).

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.

Отже, за встановленими у цій справі обставинами кредитний договір та додатковий договір до кредитного договору між сторонами були укладені в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредитів шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору та додаткового договору.

За період з 09.11.2023 року по 14.11.2023 року грошові кошти у загальному розмірі 9 500,00 грн. та 17.11.2023 року у розмірі 3 500,00 грн. були зараховані на рахунок ОСОБА_1 , платіжна картка № НОМЕР_1 , номер якої відповідач власноруч зазначила під час укладання кредитного договору та додаткового договору. Зарахування коштів на рахунок позичальника та належність вказаної платіжної картки ОСОБА_1 підтверджується листом АБ «Південний» (т.1, а.с.144).

Отже, посилання в апеляційній скарзі апелянта на те, що вона не укладала із ТОВ «Мілоан» (первісним кредитором) договору, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, станом на даний час заборгованість за кредитом позичальником не сплачена.

Заявник апеляційної скарги посилається також на те, що не погоджується із визначеним позивачем до стягнення розміром відсотків за користування кредитом, зазначає що їх розмір значно перевищує суму основного боргу, що є порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, відповідач 09.11.2023 року та 17.11.2023 року, уклавши з ТОВ «Лінеура Україна» (первісний кредитор) кредитний договір та додатковий договір до кредитного договору, підписала договори та тим самим погодилася із усіма його умовами, у тому числі, зі сплатою відсотків у визначеному у договорі розмірі.

Також слід зазначити, що у встановленому законом порядку зазначений кредитний договір та додатковий договір відповідачем спростовані не були.

Крім того, не було спростовано позичальником й розрахунок заборгованості за кредитом та не надано свого контррозрахунку стосовно заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, суд без відповідної позовної заяви споживача застосувати не може. Тобто, у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору, про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2026 року у справі №552/672/23.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову також і в частині стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі.

Апелянт також посилається на те, що позичальника не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором.

Колегія суддів зазначає, що відповідач – апелянт у справі не сплачувала заборгованість за кредитом ані попередньому кредитору, ані теперішньому кредитору, внаслідок чого утворилася заборгованість. Зважаючи на наявну заборгованість за договором, а також враховуючи, що в сенсі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується й суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про задоволення позову.

Крім того, неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості за договором.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, залишити без задоволення.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева