Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №946/6933/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1570/26

Справа № 946/6933/24

Головуючий у першій інстанції Адамов А. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України та ОСОБА_1 , представника Військової частини НОМЕР_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 січня 2025 року, постановленого під головуванням судді Адамова А.С., повний текст рішення складений 20 січня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 , Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ), третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в якому просила:

- стягнути з МТСБУ на її користь 118713,66 грн., за шкоду, заподіяну здоров`ю з урахуванням ліміту, а саме: 13 800,96 грн. витрати на лікування; 99 259,67 грн. у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; 5653,03 грн. моральної шкоди;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 , як володільця транспортного засобу, на її користь 299 206,97 грн. з них: 290 грн. поштових витрат; 4570 грн. витрат на покупку матрацу ФУТОН; 294346,97 грн. моральної шкоди.;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування свого позову, позивачка зазначила, що 08 вересня 2023 року о 10 год. 43 хвл. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , скоїв наїзд на неї, пішохода ОСОБА_2 , яка в м. Ізмаїлі переходила проспект Миру, напроти будинку №7 по пішохідному переходу справа наліво по ходу руху автомобіля. Внаслідок наїзду вона отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та була госпіталізована до лікарні. За фактом ДТП Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) територіального управління ДБР розташованого у місті Миколаєві 08.09.2023року відкрито кримінальне провадження №62023150020000662. Власником автомобіля марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є Військова частина НОМЕР_1 . ОСОБА_3 керував автомобілем у зв`язку з виконанням обов`язків водія як військовослужбовець НОМЕР_3 прикордонній загін в/ч НОМЕР_1 . Цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не була застрахована. Внаслідок ДТП позивачці завдано матеріальної та моральної шкоди. Її витрати, пов`язані з придбанням ліків, складають 13800,90 грн., що підтверджується наданими чеками. Також, за рекомендацією лікаря, у зв`язку з нестерпним болем, вона вимушена була купити ортопедичний матрац ФУТОН, вартістю 4570 грн. Вона офіційно працює на двох роботах – постійно (основне місце роботи) у ПП «ВІМС-ІЗМАЇЛ», за сумісництвом на базі технічного обслуговування флоту Кілійського суднобудівельно-судноремонтного заводу на посаді фельдшера. З 08.09.23 року по 01 січня 2024 року включно, тобто 115 днів, вона не працювала у зв`язку зі 100% втратою працездатності внаслідок ДТП. ЇЇ середньомісячний заробіток у приватному підприємстві «ВІМС-ІЗМАЇЛ» складав 6937 грн. У БТОФ КСРСБЗ, де вона працює за сумісництвом, середньомісячний заробіток за останні 3 місяці складав 5966,57 грн. Загальний заробіток склав 6937+5966,57=12 903,57 грн. Мінімальна заробітна плата в грудні 2023 року складала 6700 грн. П`ять мінімальних заробітних плат – 33500 грн. Таким чином втрачений заробіток за вересень склав 24566,66 грн., за жовтень – 33500 грн., за листопад - 33500 грн., за грудень - 33500 грн., за січень 2024 року - 1080,65 грн., а всього 126147,31 грн. За основним місцем роботи вона отримала страхові виплати на загальну суму 26887,64 грн. втрачений заробіток у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю становить 99259,67 грн. (126147,31-26887,64). Кримінальним правопорушенням їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює в 300000 грн., тому що внаслідок ДТП вона втратила заробіток, вимушена терпіти фізичний біль, душевний біль у зв`язку із зміною звичайного укладу життя, витрачати час на лікування, спілкування з органами досудового слідства, і це все тягнеться тривалий час та надзвичайно сильно її дратує. Вважає, що з них страхова компанія, відповідно до ст. 26-1 Закону №1961-IV, повинна сплатити їй моральну шкоду в розмірі 5% страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, що складає 5653,03 грн. (99259,67 +13800,96=113060,63*5%), а з відповідача Військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 294346,97грн. (300000-5653,03).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 січня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_2 суму втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 99259 грн. 67 коп.

Стягнуто з Військової частини на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 40000 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, МТСБУ звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у задоволені позову до Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення застосував положення ч. 2 ст. 1197 ЦК України, проігнорувавши положення ст. 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Апелянт звернув увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей щодо встановлення ступеня втрати ОСОБА_2 професійної працездатності, а за її відсутності – загальної працездатності.

Також, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що МТСБУ не є страховиком та не є стороною в договорі страхування.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник Військової частини НОМЕР_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на неповне встановлення та дослідження обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що встановлення обставин ДТП, а також встановлення чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення, яке в матеріалах справи відсутнє, та вважає, що суд першої інстанції помилково стягнув моральну шкоду, оскільки за фактом ДТП проводиться досудове розслідування та винну особу ще не встановлено.

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 29 вересня 2026 року, ОСОБА_2 , представник Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_3 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 44, 44а, 44а зв.б., 45, 46 зв.б. т. 2.).

До суду від адвоката Міркун С.М., який представляє інтереси ОСОБА_2 , а також ОСОБА_2 надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 47-52 т. 2).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

За наслідком розгляду даної справи 29 вересня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 08 жовтня 2026 року об 09 год. 10 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_4 , який представляє інтереси МТСБУ, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга МТСБУ підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника військової частини НОМЕР_1 не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі, з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та стягуючи з МТСБУ на користь ОСОБА_2 суму втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 99259 грн. 67 коп., суд першої інстанції виходив із обґрунтованості в цій частині позовних вимог, а також стягуючи з Військової частини на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 40000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Військової частини на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 40000 грн., однак не може погодитися з висновком суду щодо стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_2 суми втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 99259 грн. 67 коп., а тому вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 08 вересня 2023 року в м. Ізмаїлі сталася ДТП за участю водія ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та пішохода ОСОБА_5 . Внаслідок наїзду пішохід отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості та госпіталізована до лікарні.

За фактом ДТП Другим слідчим відділом (з дислокацією в м. Одесі) територіального управління ДБР розташованого у місті Миколаєві 08.09.2023 року відкрито кримінальне провадження №62023150020000662 за ч. 1 ст. 415 КК України.

Рішення про направлення матеріалів провадження до суду з обвинувальним актом чи про закриття кримінального провадження не прийнято.

Володільцем та користувачем автомобіля марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є Військова частина НОМЕР_1 . ОСОБА_3 керував автомобілем під час вчинення ним ДТП у зв`язку з виконанням обов`язків водія як військовослужбовець НОМЕР_3 прикордонній загін в/ч НОМЕР_1 .

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність володільця автомобілем марки «Рено Дастер», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Оскільки, на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з метою відшкодування збитків 12.09.2023 року позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою відповідно до ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП від 08.09.2023 року.

Згідно вимог п. 39.1 ст. 39 Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідач МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування, а саме організацією, яка за рахунок коштів централізованого страхового резервного фонду відшкодовує потерпілим шкоду у разі її заподіяння власником транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Страхування - це правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з ст. 999 ЦК України, Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

Частиною 1 ст. 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 33 Закону встановлено порядок дій осіб, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення регламентної виплати. Зміст та строки вчинення цих дій розкриваються в наступних приписах Закону. Так, за правилами п. 35.1 ст. 35 та п. 41.1 ст. 41 Закону, для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, подає страховику (або за умови наявності підстав, передбачених у ст. 41 - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У заяві про страхове відшкодування має міститися: а) найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ; б) найменування (для юридичної особи), прізвище, ім`я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків та відомості, що їх підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована та потерпілих; ґ) підпис заявника і дата подання заяви. До заяви додаються документи згідно з переліком, визначеним у п. 35.2 ст. 35 Закону.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 9 (п.п. 9.1., 9.2.) Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.

Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

У разі відсутності преюдиційного доказу вини особи у завданні шкоди (зокрема вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили), зазначена обставина підлягає доведенню на загальних підставах в ході розгляду цивільної справи.

Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до п. 21.1. ст. 21 Закону № 1961-IV з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Так, відповідно до Закону України № 1961-IV, цивільно-правова відповідальність відповідача на момент настання дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону № 1961-IV, Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснених діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду.

При цьому, особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок щодо доведення вказаних обставин покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки.

Наявність таких обставин суду не доведено та на їх наявності не наголошено.

Згідно зі абзацом 2 частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів. Договором або законом може бути збільшений обсяг і розмір відшкодування шкоди, завданої потерпілому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Статтею 1197 ЦК України передбачено, що розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку. До втраченого заробітку (доходу) не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо. Якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості. Якщо заробіток (дохід) потерпілого до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вище оплачувану роботу, прийняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Статтею 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого. Так, згідно п. 24.1, зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Витрати, пов`язані з лікуванням потерпілого в іноземній державі, відшкодовуються, якщо лікування було узгоджено з особою, яка має здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я. 24.2. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я, але не більше 120 днів. 24.3. Якщо страховику (МТСБУ) не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.

Згідно до стаття 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.

У постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року ухваленої у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20) зазначив наступне: «У зв`язку з викладеним висновок місцевого суду про те, що Закон №1961-IV є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а ЦК України є загальним цивільно-правовим актом, а тому у разі розбіжності підлягає застосуванню спеціальний нормативно-правовий акт, прийнятий пізніше, є помилковим». У цій частині Верховний Суд змінив мотиви рішення суду першої інстанції.

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України.

Вказані висновки Верховного Суду є обов`язковими для засновування судом першої інстанції.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.

Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплено у параграфі 2 «Відшкодування шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю» глави 82 «Відшкодування шкоди» Книги п`ятої «Зобов`язальне право».

Визначення заробітку (доходу), втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка працювала за трудовим договором визначається відповідно до ст. 1197 ЦК України. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я.

Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 2023 року до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV (далі - Закон № 1105) було внесено зміни, зокрема, частину першу ст. 22 викладено в новій редакції, а саме встановлено, що «страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності)».

В разі тимчасової непрацездатності працівника роботодавець здійснює, як правило, дві виплати: - оплату перших 5 днів непрацездатності, що виплачується за власні кошти; допомогу по тимчасовій непрацездатності за кошти Пенсійного фонду, що призначається починаючи з шостого дня тимчасової непрацездатності.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої ст. 15 Закону № 1105, здійснюється за кошти роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 15 Закону № 1105).

Страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, як зазначено вище, призначається з шостого дня тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом).

У роз`ясненні ПФУ (лист № 1468-1025/Я-03/8-2800/23 від 16.01.2023 р.) окремо вказано, що у словосполученні «надається за основним місцем роботи (діяльності) або за місцем роботи за сумісництвом (наймом)» використано сполучник «або», який уживається на означення того, що з низки перелічуваних предметів (явищ тощо) можливий тільки один.

Отже, частиною першою ст. 22 Закону № 1105 визначена першочерговість реалізації права застрахованих осіб на допомогу по тимчасовій непрацездатності саме за основним місцем роботи (діяльності).

З урахуванням наведеного, допомога по тимчасовій непрацездатності призначається та надається застрахованим особам страхувальниками за основним місцем роботи (діяльності), і лише в разі нереалізації застрахованою особою права на таку допомогу вона надається за місцем роботи за сумісництвом.

Основне місце роботи – це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі (п. 12 частини першої ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI).

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що внаслідок ДТП ОСОБА_2 завдана матеріальна шкода, а тому МТСБУ повинно сплатити ОСОБА_2 суму втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Однак, вважає, що суд помилився щодо стягнутої суми у розмірі 99259 грн. 67 коп.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 офіційно працює на двох роботах – постійно (основне місце роботи) у ПП «ВІМС-Ізмаїл», за сумісництвом на базі технічного обслуговування флоту Кілійського суднобудівельно-судноремонтного заводу на посаді фельдшера.

З 08 вересня 2023 року по 01 січня 2024 року включно, тобто 115 днів позивачка не працювала у зв`язку зі 100% втратою працездатності внаслідок ДТП.

За вказаний період тимчасової непрацездатності ОСОБА_2 була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 26886,64 грн.

Відповідно до постанови КМ України від 26.09.2001 року № 1266, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995, передбачено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується й в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

За загальним правилом пункту 2 (абз. 3, 4) цього Порядку, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З довідки про заробітну плату позивачки встановлено, що двома останніми відпрацьованими місяцями, які передували тимчасовій непрацездатності позивача, є липень та серпень 2023 року.

За основним місцем роботи та місцем роботи за сумісництвом, позивачці нарахована заробітна плата у липні 2023 року - 12 848,01 грн., у серпні 2023 року - 12 925,71 грн., яка складає загальний розмір 25 773,72 грн. (12 848,01+12 925,71).

Враховуючи кількість робочих днів у липні (21) 2023 року та у серпні (23) 2023 року, середньоденна заробітна плата позивача за 44 р.д. становила 585 грн. 76 коп. (25 773,72 грн. : 44 р.д.).

Кількість робочих днів тимчасової непрацездатності позивача у період з 08 вересня 2023 року по 01 січня 2024 року становить - 81 робочий день, а тому розмір середньої заробітної плати за час тимчасової непрацездатності позивача, становить 47 446 гри. 56 коп. (585,76х81).

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, тому дійшов помилкового висновку про стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_2 суму втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності у розмірі 99259 грн. 67 коп.

Однак, з урахуванням того, що ОСОБА_2 виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 26 887,64 грн., колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 підлягає відшкодуванню, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю сума у розмірі 20 558,92 грн. (47 446,56 - 26 887,64).

Доводи апеляційної скарги МТСБУ, про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що МТСБУ не є страховиком та не є стороною в договорі страхування, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування, а саме організацією, яка за рахунок коштів централізованого страхового резервного фонду відшкодовує потерпілим шкоду у разі її заподіяння власником транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 40000 грн., з наступних підстав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 із подальшими змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В п.п. 5, 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, вказано, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Разом з тим, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частина 2 ст. 1167 ЦК України встановлює, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала якщо шкоди смертю фізичної особи завдано внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Наявність такої необережності не встановлена, та на її наявності не наполягав користувач джерела підвищеної небезпеки.

Згідно Постанови Пленуму ВСУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013р. № 4, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що шкода завдана Військовою частиною НОМЕР_1 , як власником джерела підвищеної небезпеки, повинна бути відшкодована незалежно від її вини. Причинно-наслідковий зв`язок між ДТП та хворобами позивача доведений матеріалами справи та не заперечується сторонами. Докази, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої відсутні.

Таким чином, виходячи із принципів розумності та справедливості, з доведеності та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з Військової частини НОМЕР_1 , враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на користь позивача підлягає відшкодуванню моральна шкода в розмірі 40000 грн., оскільки з вини Військової частини НОМЕР_1 позивачу була спричинена моральна шкода, яка відповідає рівню душевних страждань позивача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу внаслідок ДТП була завдана моральна шкода, та суд прийнявши до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, внаслідок зміни звичайного порядку, неможливості використовувати автомобіль на законних підставах стягнув з відповідача моральну шкоду у розмірі 2000 грн., оскільки моральна шкода за своєю природою не зводиться виключно до матеріально вимірюваних наслідків чи документально підтверджених витрат. Вона може полягати у душевних стражданнях, переживаннях, пов`язаних із пошкодженням майна, порушенням звичного способу життя, вимушеними незручностями тощо.

Доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що встановлення обставин ДТП, а також встановлення чи мала місце непереборна сила або умисел потерпілого, можливо лише на підставі винесеного процесуального рішення, яке в матеріалах справи відсутнє, та вважає, що суд першої інстанції помилково стягнув моральну шкоду, оскільки за фактом ДТП проводиться досудове розслідування та винну особу ще не встановлено, колегія суддів вважає необґрунтованими та залишає без задоволення, оскільки шкода була завдана Військовою частиною НОМЕР_1 , як власником джерела підвищеної небезпеки, яка і повинна відшкодувати спричинену позивачу моральну шкоду.

Інші доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких підстав, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає нормам законодавства та підлягає зміні в частині стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_2 суми втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності зі зменшенням стягнутої суми з 99259,67 грн. до 20558,92 грн.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України – задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 січня 2025 року в частині стягнення суми втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності – змінити.

Зменшити стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, Код ЄДРПОУ: 21647131) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) суми втраченого заробітку у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності з 99 259 гривень 67 копійок до 20 558 гривень 92 копійки.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда