Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №947/8124/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2020/26

Справа № 947/8124/25

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2025 року, постановленого під головуванням судді Петренка В.С., повний текст рішення складений 10 жовтня 2025 року, у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором надання послуг та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» про визнання нарахованої заборгованості неправомірною, зобов`язання надати документи, а також щодо порушення прав споживача, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі ТОВ «Інфокс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором надання послуг, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» заборгованість в розмірі 15232,18 грн. та судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності.

Довідкою департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.10.2024 року підтверджується, що за вказаною вище адресою зареєстровано дві особи, на підставі чого нарахування за послуги водопостачання та водовідведення проводилося із розрахунку на дві особи.

Нарахування за надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення здійснювалися відповідно до правил обліку та норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №30 від 25.02.2010 року та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики комунальних послуг від 16.12.2020 р. №2499, від 22.12.2021 року №2841, а відповідач в свою чергу користувалася такими послугами.

Відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», будинок за адресою: АДРЕСА_2 було оснащено вузлом комерційного обліку 25.05.2023 року.

При цьому у відповідача індивідуальний прилад обліку не встановлено.

ОСОБА_1 плату за надані послуги не сплачувала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 15232,18 грн., за період з 01.06.2023 року по 31.12.2024 року.

28 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про визнання нарахованої заборгованості неправомірною, зобов`язання надати документи, в якому просила:

- визнати нараховану заборгованість за період з 01.06.2023 року по 31.12.2024 року неправомірною;

- зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» надати документи, що підтверджують нарахування та розмір заборгованості;

- зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» припинити неправомірні нарахування на суму, яку він вважає заборгованістю;

- визнати дії ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» щодо стягнення заборгованості без належних доказів порушенням її прав як споживача;

- визнати незаконною неповну та недостовірну відповідь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на її запит щодо надання інформації та ненадання витребуваних документів.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Договору про надання комунальних послуг між сторонами не укладалося та відповідач не надав жодних документів, які підтверджують фактичне надання послуг у спірний період.

ОСОБА_1 вважає нараховану заборгованість необґрунтованою, а дії відповідача незаконними та такими, що порушують її права як споживача.

Оскільки, відсутність належного договору, ненадання документального підтвердження факту надання послуг та необґрунтованість нарахувань ставлять під сумнів правомірність фінансових вимог відповідача, ОСОБА_1 просила визнати нараховану заборгованість неправомірною.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2025 року позов ТОВ «Інфокс» задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ борг за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з січня 2022 року по березень 2025 року у сумі 5635,41 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Зустрічний позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, відмовити ТОВ «Інфокс» у стягнені будь-яких сум, задовольнити зустрічний позов, посилаючись на неповне, всебічне та об`єктивне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до увагу, що між сторонами відсутній індивідуальний договір, що автоматично означає відсутність предмета спору, та є підставою для відмови у задоволені позову.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції встановивши період нарахувань за комунальні послуги з 01.01.2022 року по 31.03.2025 року, не взяв до уваги, що фактичні обставини та докази, свідчать про незаконність та необґрунтованість цього періоду та заявлених стягувачем сум.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «Інфокс» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду за позовом ТОВ «Інфокс» до ОСОБА_1 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «Інфокс» задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що філія «Інфоксводоканал», враховуючи факт не допуску до вузла розподільного обліку, нарахування за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення здійснює на підставі вимог чинного законодавства, однак суд першої інстанції приймаючи рішення щодо стягнення заборгованості зі сплати за житлово-комунальні послуги відповідно до показань приладу обліку не звернув уваги, що такі показання не можуть бути прийняті до врахувань відповідно до вимог законодавства.

Також апелянт вважає, що судом не надано належної оцінки факту ухиляння відповідача від укладання договору на надання житлово-комунальних послуг та врегулювання взаємовідносин з надавачем комунальної послуги.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ТОВ «Інфокс» залишити без задоволення, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги.

За наслідком розгляду даної справи 29 вересня 2026 року, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 08 жовтня 2026 року об 09 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Малишевої М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , Солоненко Н.С., яка представляє інтереси ТОВ «Інфокс», перевіривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, за наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до рішення сесії Одеської міської ради №2038-XXIV від 17.12.2003 та договору оренди цілісного майнового комплексу, КП «Одесводоканал» реорганізовано шляхом приєднання до ТОВ «Інфокс». ТОВ «Інфокс» є правонаступником всіх прав та зобов`язань КП «Одесводоканал» (п.1.5 договору оренди), що підтверджується п.1.1 його Статуту. Для здійснення господарсько-виробничої діяльності по експлуатації цілісного майнового комплексу водопровідно-каналізаційного господарства була створена філія «Інфоксводоканал», що діє на підставі Положення про філію.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс», що підтверджується оформленим особовим рахунком № НОМЕР_1 , та за надані послуги вона, відповідно до п.5 ч. 47 Правил повинна їх оплачувати за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві власності.

Довідкою департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.10.2024 року підтверджується, що за вказаною вище адресою зареєстровано дві особи, на підставі чого нарахування за послуги водопостачання та водовідведення проводилося із розрахунку на дві особи.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку суми заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_1 за період з 01.06.2023 року по 31.12.2024 року, що розрахована із розрахунку на дві особи, складає 15232,18 грн.

Згідно Акту про прийняття вузла розподільного обліку на абонентський облік за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 , 19.01.2022 року було встановлено водолічильник марки BAYLAN, № 18090131, є у наявності пломба, показання лічильника - 00000 м.куб. Вказаний акт складений у присутності споживача ОСОБА_1 , про що свідчить також підпис у графі «представник споживача». Наступний строк повірки – жовтень 2026 року.

Відповідно до показів вказаного вище водолічильника, станом на 19.03.2025 року показання лічильника - 00130 м.куб.

Таким чином, нарахування відповідачу за надані послуги повинно здійснюватись відповідно до показань приладу обліку та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 16 грудня 2020 року № 2499, від 22 грудня 2021 року № 2841.

Суд прийняв до уваги акт та фото показів лічильника, встановленого за адресою: АДРЕСА_1 , як належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження показань лічильника станом на 19.03.2025 року за період з моменту його встановлення, а саме з січня 2022 року по березень 2025 року, встановивши, що обсяг води, який був використаний відповідачем (згідно з приладом обліку) за період з січня 2022 року по березень 2025 року становить 130 м.куб.

Судом встановлено, що відповідачка за період з січня 2022 року по березень 2025 року послуги з водопостачання та водовідведення не сплачувала, внаслідок чого, у неї утворилась заборгованість за послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 5635,41 грн. (130х17,916=2329,08 грн. – водопостачання, 130х17,244=2241,72 грн. – водовідведення, абонентська плата 39,43х27 міс.=1064,61 грн.).

Задовольняючи частково позов ТОВ «Інфокс», суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 за період з січня 2022 року по березень 2025 року послуги з водопостачання та водовідведення не сплачувала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість, яку за вказані послуги вона повинна сплатити.

Залишаючи без задоволення зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем за зустрічним позовом обрано неефективний спосіб захисту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є надання послуг та їх отримання відповідачем. Відсутність укладеного між сторонами договору, за наявності надання послуг позивачем, не звільняє відповідача від сплати заборгованості за надані послуги, оскільки цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України). Тобто між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно приписів ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Нормами ст. 322 ЦК України також передбачено, що власник майна зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.525 ЦК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом або договором.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги, оскільки законодавством покладено обов`язок своєчасно вносити квартирну плату саме на наймачів (власників).

Оскільки, ОСОБА_1 не надала до суду доказів на підтвердження сплати суми заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення ні позивачу ТОВ «Інфокс» філія «Інфоксводоканал», ні абонентському відділу Управління «Водозбут», суд обґрунтовано визнав доведеним факт наявності у відповідача обов`язку здійснити оплату заборгованості, яка виникла зі сплати за послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 5635,41 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту щодо заявлених зустрічних позовних вимог про визнання нарахованої заборгованості за період з 01.06.2023 року по 31.12.2024 року неправомірною; зобов`язання ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» надати документи, що підтверджують нарахування та розмір заборгованості; зобов`язання ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» припинити неправомірні нарахування на суму, яку він вважає заборгованістю; визнання дій ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» щодо стягнення заборгованості без належних доказів порушення її прав як споживача, та суд вірно зазначив, що вказані вимоги по суті є запереченням проти позовних вимог за первісним позовом, які частково були враховані судом при його частковому задоволенні, а тому повинні бути залишенні без задоволення.

Також, суд правильно визнав, що вимога за зустрічним позовом щодо визнання незаконною неповну та недостовірну відповідь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на запит ОСОБА_1 щодо надання інформації та ненадання витребуваних документів підлягає залишенню без задоволення, оскільки вимога не конкретизована, та не зрозуміло щодо якого саме запиту та відповіді йде мова та які саме документи було витребувано ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ борг за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з січня 2022 року по березень 2025 року у розмірі 5635,41 грн., залишивши зустрічний позов ОСОБА_1 без задоволення.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги , що між сторонами відсутній індивідуальний договір, що автоматично означає відсутність предмета спору, та є підставою для відмови у задоволені позову, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 року у справі № 210/5796/16-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Доводи про те, що суд першої інстанції встановивши період нарахувань за комунальні послуги з 01.01.2022 року по 31.03.2025 року, не взяв до уваги, що фактичні обставини та докази, свідчать про незаконність та необґрунтованість цього періоду та заявлених стягувачем сум, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 не надала суду доказів щодо спростування наявної у неї заборгованості за вказаний період та поданому позивачем розрахунку, а доказів того, що ОСОБА_1 не отримувала даних послуг матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Інфокс» про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що філія «Інфоксводоканал», враховуючи факт не допуску до вузла розподільного обліку, нарахування за послуги централізованого водопостачання та централізованого водовідведення здійснює на підставі вимог чинного законодавства, однак суд першої інстанції приймаючи рішення щодо стягнення заборгованості зі сплати за житлово-комунальні послуги відповідно до показань приладу обліку не звернув уваги, що такі показання не можуть бути прийняті до врахувань відповідно до вимог законодавства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо наданих послуг, наявності та розміру заборгованості у відповідності до встановлених обставин справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.

Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційних скарг зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційних скарг також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда