Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №507/1057/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7245/26

Справа № 507/1057/26

Головуючий у першій інстанції Дармакука Т. П.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області на ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2026 року про відмову у забезпечені позову, постановлену під головуванням судді Дармакуки Т.П., у цивільній справі за позовом керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Любашівської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа: відділ освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, -

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області, в інтересах держави в особі Любашівської селищної ради до ОСОБА_1 , третіх осіб: відділ освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 164406 грн.

Одночасно, керівником Любашівської окружної прокуратури Одеської області подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 у межах ціни позову, а саме 164406 грн., які знаходяться у банківських установах на всіх рахунках відповідача, інформація про які буде виявлена у процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову.

В обґрунтування своїх вимог керівником Любашівської окружної прокуратури Одеської області зазначено, що відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у ОСОБА_1 відсутнє нерухоме майно. Із врахуванням відносин, що виникли між сторонами, процедура повернення коштів без вжиття заходу забезпечення позову, буде неможлива та неефективна. За таких обставин, тільки вжиття заходів до забезпечення позову, є реальною гарантією ефективного захисту порушених інтересів держави. Предметом позову є стягнення із ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 164406 грн. Отже, виконання рішення у цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач майно чи необхідну суму коштів.

Ухвалою Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2026 року у задоволенні заяви керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на неповне і всебічне з`ясування обставин для подання заяви, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржником зазначено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені заяви, не звернув увагу, що предметом заяви прокурора про забезпечення позову є відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, в якій прокурор просив забезпечити позов в межах ціни позову.

Своїм правом передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України учасники справи не скористалися, відзив на адресу суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

В судове засідання призначене на 06 жовтня 2026 року відповідач та представники третіх осіб не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с.74-77).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 08 жовтня 2026 року о 09 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Алексанян С.Ж., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до положень ст. 376 є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із відсутності підстави вважати, що незастосування вказаних у заяві позивача заходів забезпечення позову може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне зазначити наступне.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2026 року керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області, в інтересах держави в особі Любашівської селищної ради, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 164406 грн. Відповідно предметом позову в даному випадку є грошові кошти у розмірі 164406 грн., які згідно тверджень позивача є матеріальною шкодою, спричиненої відповідачем у зв`язку із неналежним виконанням своїх службових обов`язків та, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивачем зазначається, що обраний захід забезпечення співвідноситься із предметом позову та вжиття такого забезпечить фактичне виконання судового рішення в подальшому у разі задоволення позовних вимог.

З підстав викладеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «…під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача, без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладених у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно яких у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 14.10.2025 у справі № 916/5177/24.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.11.2025 у справі № 910/6339/25).

При цьому, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що «…виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».

Однак, судом першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України вищевикладені правові висновки не враховано під час розгляду заяви про забезпечення позову, а також відповідно не в повному обсязі досліджено заявлені позивачем заходи та їх співвідношення із заявленими позовними вимогами, співмірності та доцільності застосування таких в даному випадку, у зв`язку із чим зроблено передчасні та помилкові висновки про відсутність в даному випадку правових підстав для задоволення даної заяви.

Таким чином, зважаючи на вищевикладені обставини справи та предмет спору в даній справі, обґрунтування заявником доцільності вжиття заходів забезпечення позову, зважаючи на мету вжиття таких, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вжиття в даному випадку заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках в межах ціни позову, а саме 164406 грн., забезпечить в майбутньому належне виконання рішення суду у випадку задоволення вимог про стягнення матеріальної шкоди.

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність в даному випадку правових підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення постанови про задоволення заяви керівника Любашівської окружної прокуратури про забезпечення позову.

З урахуванням задоволення апеляційної скарги на користь держави з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму, який складає 3328 грн.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області – задовольнити.

Ухвалу Любашівського районного суду Одеської області від 20 травня 2026 року про відмову у забезпечені позову – скасувати.

Ухвалити постанову, якою заяву керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області про вжиття заходів забезпечення позову – задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках відповідача в межах ціни позову, що становить 164406 (сто шістдесят чотири тисячі чотириста шість) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий О.С. Комлева

Судді М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда