Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №946/2862/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7200/26

Справа № 946/2862/25

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Жильцова В.В.,

представника АТ «Укрзалізниця» - адвоката Лісецької Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі ВКЗ, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жильцов Володимир Володимирович, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Пащенко Т.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку за час простою,

встановив:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

КОТОКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ ПОЗИВАЧА

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в особі Регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі – АТ «Укрзалізниця») про визнання відмови протиправною та стягнення середнього заробітку за час простою.

Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що 28.01.2025 року він, ОСОБА_1 звернувся до АТ «Укрзалізниця» із заявою щодо виплати йому середнього заробітку за час простою, допущеного не з вини працівника у відповідності до положень ст. 113 КЗпП України.

04.03.2025 року регіональна філія «Одеська залізниця» за дорученням АТ «Укрзалізниця» надали відповідь № НЗК-004/202 від 04.03.2025 року, про відмову від задоволення заяви про виплату середнього заробітку за час простою допущеного не з вини працівника, за період з 01.05 по 31.08.2022 року. Зазначені дії роботодавця позивач вважає протиправними та такими, що грубо порушують його права, з огляду на наступні обставини.

31.08.2022 року відповідно до наказу від 31.08.2022 року №710/ОС по регіональній філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивач був переведений на посаду машиніста тепловоза зворотного депо Арциз (цех №81), виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса – Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» з підмінного пункту Каховка, виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця», який з перших днів повномасштабного вторгнення опинився на окупованій території.

У березні та квітні 2022 року позивачу разом з іншими працівниками було оголошено простій не з вини працівника, та в порядку ст. 113 КЗпП України, виплачувалася заробітна плата у розмірі 2/3 від середнього заробітку.

17.04.2022 року позивач виїхав на підконтрольну Україні територію. За весь час знаходження в окупації та після виїзду на вільну територію, позивач був на зв`язку зі своїм безпосереднім керівництвом та повідомляв своє місце перебування, в тому числі й про те, що виїхав до міста Ізмаїл Одеської області та про те, що готовий невідкладно приступити до виконання обов`язків у будь-якому визначеному підрозділі відповідача.

З травня 2022 року режим простою до позивача не застосовувався, що мало наслідком припинення виплати середнього заробітку за час простою не з вини працівника й лише з 01.09.2022 року позивач був переведений до зворотного депо Арциз (цех № 81), де працює по теперішній час. У наданій відповідачем відповіді на адвокатський запит (№ НОК-04/564 від 01.10.2024 року), який був поданий адвокатом Жильцовим В.В. в інтересах позивача, за підписом Начальника служби кадрової та соціальної політики регіональної філії «Одеська залізниця» позивача повідомили, про таке, далі цитата: «З огляду на те, що 18.04.2022 року ОСОБА_1 виїхав до м. Ізмаїл Одеської області і його було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, починаючи з травня 2022 року простій йому не оголошувався». ОСОБА_1 до групи нормування депо було надано заяву від 10.05.2022 року з проханням перевести його на роботу в іншу місцевість (м. Ізмаїл). Слід зазначити, що працівники групи нормування депо у межах посадових обов`язків не мають повноважень щодо вирішення кадрових питань». Відтак, вбачається, що відповідач знав про місцезнаходження позивача після його від`їзду з окупованої території, а також отримав заяву з проханням на переведення, але внаслідок надмірного формалізму, щодо підрозділу до якого було подано заяву, залишив таку заяву без розгляду.

Крім того, у період з травня по серпень 2022 року (включно) посадові особи Регіональної філії «Одеська залізниця» системно пропонували (вимагали) від позивача написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати починаючи з 01.05.2022 року, в такому випадку вони обіцяли здійснити (пришвидшити) переведення на роботу до іншого депо, яке знаходиться на підконтрольній Україні території. Фактично умовою переведення позивача на будь-яку посаду в структурі АТ «Укрзалізниця» було те, що від нього вимагали написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Позивач також зазначав, що під час телефонної розмови з ОСОБА_2 , 20.07.2022 року позивачу було повідомлено наступне: - простій вам виплачуватись не буде; - у нас є вказівка від керівництва, якщо Ви не в Каховці простій не виплачувати; - для того, щоб вас перевели (тимчасово) на інше місце роботи (інше депо) вам потрібно написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Аналогічна розмова в той же день відбулась у позивача і з представником відділу кадрів (територіально розташовані в м. Миколаєві), під час якої йому також системно пропонували писати заяву «без збереження». 02.08.2022 року в розмові з в. о. начальника «Локомотивного депо Миколаїв», останній прямо вимагав написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на період з 01.05.2022 року по 31.08.2022 року для того, щоб здійснити переведення на роботу до депо у м. Ізмаїл. На думку позивача, вищевикладені обставини свідчать про факт систематичного порушення трудових та інших конституційних прав громадянина ОСОБА_1 з боку працівників регіональної філії «Одеська залізниця», що мали наслідком втрату середнього заробітку за час вимушеного простою, що допущено не з вини працівника, а саме в період з 01 травня по 31.08.2022 року, зменшення страхового стажу позивача, що вплинуло на розмір пенсійного забезпечення за вислугу років, яке позивач має право отримувати, як громадянин, що досягнув 55-річного віку, що у відповідності з Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(частина четверта статті 114, пункти 2 та 16 Прикінцевих положень) та Законом України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (статті 52, 54, 55).

Виходячи з наданої відповідачем довідки № 217 від 17.10.2023 року про середню заробітну плату (дохід) позивача, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 051,22 грн. Так як, згідно ст. 113 КЗпП України за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за позивачем зберігається середній заробіток.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що кількість днів прострочення виплати середньої заробітної плати під час простою у 2022 році: - 88 р. д., середній заробіток за період з 01 травня по 31 серпня 2022 року, що підлягає стягненню з відповідача складає 92 507, 36 грн. ((1 051,22 грн. (середньоденна заробітна плата) х 88 (робочих днів за вказаний період).

Позивач зазначив, що підтвердженням правомірності застосування ч. 3 ст. 113 КЗпП України є та обставина, що вся територія Каховського району Херсонської області, на території якого розташовано підмінний пункт «Каховка» виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця», з 24 лютого 2022 року віднесено до числа тимчасово окупованих рф територій України, визначених у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, який діяв в період спірних правовідносин.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати відмову АТ «Укрзалізниця», надану регіональною філією «Одеська залізниця» за дорученням АТ «Укрзалізниця» у листі № НЗК-004/202 від 04.03.2025 року протиправною, стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь громадянина ОСОБА_1 грошові кошти за час простою, допущеного не з вини працівника у відповідності до ч. 3 ст. 113 КЗпП України, у розмірі 92 507,36 грн.

КОРОТКОИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.

Стягнуто з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь громадянина ОСОБА_1 середній заробіток за час простою (з 01 травня по 19 липня 2022 року) допущеного не з вини працівника у відповідності до ч. 3 ст. 113 КЗпП України, у розмірі 16 465,46 грн.

В іншій частині позову було відмовлено.

Стягнуто з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» в дохід держави судовий збір у розмірі 215,59 грн. (т.2, а.с.46-52).

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Жильцов В.В. ставить питання про скасування рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2026 року, в частині визначення періоду та розміру середнього заробітку за час простою та ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким стягнути додатково з АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» на користь ОСОБА_1 невиплачену частину середнього заробітку за час простою за період з 01.05.2022 року по 31.08.2022 року із врахуванням добровільно виконаного рішення суду першої інстанції у розмірі 16 465,46 грн., у сумі 76 041,90 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.56-61).

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» заперечувала проти апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Жильцова В.В., просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін (т.2, а.с.70-74).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

МОТИВИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що враховуючи те, що для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» з 01.05.2022 року було оголошено простій, з позивачем не було призупинено дію трудового договору та відповідно до наказу «Про внесення змін до наказу від 01.03.2022 №077» (т.1, а.с.22-23) від 17.03.2022 №087 (т.1, а.с.71) оплата простоїв відповідно до ч.1 ст. 113 КЗпП України здійснюється в розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу), що діє на час оплати. Саме у зв`язку з цим, суд дійшов висновку щодо необґрунтованої відмови відповідача у виплаті позивачу середнього заробітку в період з 01.05.2022 року по 31.08.2022 року.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Лише Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Оскільки із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, то суд дійшов правильного висновку про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду для вирішення трудового спору, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Зазначені обставини свідчать про те, що до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час простою за період з 19 липня 2022 року по 01.09.2022 року спливли строки звернення до суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума грошових коштів у розмірі 16 465, 46 грн.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

позиція апеляційного суду

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по цей день.

У п. 3 вищевказаного Указу Президента України визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З матеріалів справи вбачається, що наказом локомотивного депо Херсон Одеської залізниці від 16 липня 1998 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий помічником машиніста тепловоза оборотного пункту Каховка.

На підставі наказу начальника Одеської залізниці від 30.01.2013 №074/Н діяльність відокремленого структурного підрозділу «Локомотивне депо Херсон» Одеської залізниці з 01 квітня 2013 року було припинено та створено оборотне депо Херсон у складі відокремленого структурного підрозділу «Локомотивне депо Миколаїв» Одеської залізниці. Разом з тим, з позивачем продовжено дію трудового договору у складі зазначеного підрозділу.

В період з 10 лютого 2022 року по 27 березня 2022 року позивач ОСОБА_1 знаходився у відпустці, що підтверджується наказом від 25 січня 2022 року №ТЧК-03/64.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, наказом «Про запровадження простою та дистанційної роботи для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» від 01 березня 2022 року №ТЧ-01/372 з 01 березня 2022 року до 31 березня 2022 року оголошено простій не з вини працівників з додатком 2 до цього наказу.

У відповідності до ст. 113 КЗпП України оплата часу простою здійснюється в розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу), що діяла на той час. Нарахування оплати за час простою здійснюється за 340 кодом «Оплата простоїв не з вини працівника (для довготривалих та цілозмінних простоїв)» Номенклатури найменувань і кодів видів оплати і утримань із заробітної плати працівників ПАТ «Українська залізниця», введеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 31 серпня 2018 року №555, в редакції наказу АТ «Укрзалізниця» від 04 листопада 2019 року №691.

Згідно додатку №2 до вищевказаного наказу від 01 березня 2022 року №ТЧ-01/372 позивачу було оголошено простій не з вини працівників з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року, за що було нараховано та сплачено за березень 2022 року простій не з вини працівників у розмірі 1010,29 грн. за 28 год., враховуючи що до 27 березня 2022 року ОСОБА_1 знаходився в щорічній відпустці.

Наказом від 31 березня 2022 року №ТЧ-01/406 «Про запровадження простою та дистанційної роботи для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» з 01 квітня 2022 року до 31 квітня 2022 року оголошено простій не з вини працівників згідно з додатком 2 до цього наказу. Позивачу ОСОБА_1 було нараховано та сплачено грошові кошти у розмірі 3 319,52 грн. за 92 години квітня 2022 року, та у травні 2022 року позивачу було донараховано 2886, 54 грн. за 80 годин згідно коригуючого табелю.

Пунктом 1.1.1. витягу з протоколу № Ц-56/19-2022 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 15.03.2022 року передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 ухвалено час простою з причин, що не залежать від працівника товариства, оплачувати з розрахунку двох третин тарифної ставки (посадового окладу) встановленого працівнику (т.1, а.с. 67-68).

В подальшому, згідно з наказом «Про внесення змін до наказу від 01.03.2022 №077» від 17.03.2022 №087 оплата простоїв відповідно до ч.1 ст. 113 КЗпП України здійснюється в розмірі двох третин тарифної ставки (посадового окладу), що діє на даний час (т.1, а.с.71).

Наказом №ТЧ-01/483 від 29.04.2022 «Про запровадження простою та дистанційної роботи для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» з 01.05.2022 року оголошено простій не з вини працівників згідно з додатком 2 до цього наказу.

В свою чергу ОСОБА_1 не було включено до списку працівників локомотивного депо Миколаїв, яким оголошено простій не з вини працівників з 01.04.2022 року по 30.04.2022 року як особу, яка територіально перебуває не за місцем розташування підрозділу або його дільниць (т.1, а.с.76).

Наказом №ТЧ-01/483 від 29.04.2022 року «Про запровадження простою та дистанційної роботи для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» з 01.05.2022 року оголошено простій не з вини працівників згідно з додатком 2 до цього наказу.

Однак, ще 16.04.2022 року позивач залишив територію розташування робочого місця (Каховка) та виїхав до м. Ізмаїл Одеської області. З 17.04.2022 року позивач знаходився у м. Ізмаїл поза межами розташування структурного підрозділу, у якому працював, та не виконував свої трудові функції.

Всі ці обставини були встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.04.2024 року у справі №487/157/23, яке набрало чинності, так як рішення сторонами не оскаржувалося в апеляційному порядку (т.1, а.с.216-221).

У відповідності до наказів №ТЧ-01/548 від 26.05.2022 року, №ТЧ – 01/661 від 30.06.2022 року, № ТЧ – 01/729 від 27.07.2022 року «Про запровадження простою та дистанційної роботи для працівників локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця», з додатками до них, за період з 01.05.2022 року по 01.09.2022 року простій було продовжено на підприємстві до 31.08.2022 року (т.1, а.с. 92 -123).

Листом від 04.08.2022 року №ТЧК-17/12-57 керівництвом Локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» позивачу було повідомлено, що враховуючи надану ним інформацію, що він виїхав з тимчасово окупованої території до іншої області, режим простою не запроваджується. У табелі обліку використання робочого часу відображається «НЗ». Також, у листі повідомлено, що позивач має можливість тимчасового переведення у депо Одеської залізниці та депо інших залізниць на вакантні посади та рекомендовано з метою вирішення питання щодо тимчасового переведення звернутись до виробничого підрозділу, у якій планується тимчасове переведення (т.1, а.с.72).

Крім того, листом від 04.08.2022 року №ТЧК-17/12-58 керівництво Локомотивного депо Миколаїв регіональної філії «Одеська залізниця» звернулось до ОСОБА_1 з проханням надати письмове пояснення щодо відсутності на робочому місці станом на серпень 2022 року (т.1, а.с.75).

В подальшому, відповідно до Наказу від 31.08.2022 року № 710/ОС по регіональній філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 був переведений на посаду машиніста тепловоза зворотного депо Арциз (цех № 81), виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця» з підмінного пункту Каховка, виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» (т.1, а.с.24-25).

Стосовно Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) (т.2, а.с.5-22), на яке посилається представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Жильцов (т.1, а.с. 133-135), то колегія суддів зазначає, що згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1- зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, з огляду на зазначене, до спірних правовідносин має застосовуватись норма ст. 233 КЗпП України в редакції, що діяла на момент виникнення порушення трудових прав позивача.

ПРАКТИКА МІЖНАРОДНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Жильцов Володимир Володимирович, залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.10.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева