Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №521/3553/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6775/26

Справа № 521/3553/25

Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.10.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2026 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування, в обґрунтування зазначивши, що позивач є рідною сестрою ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після смерті ОСОБА_4 Приморською державної нотаріальною конторою у м. Одесі заведено спадкову справу №721с/2021. Із заявами про прийняття спадщини щодо майна померлого ОСОБА_4 звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Позивач посилається, що ОСОБА_4 з 2008 року по вересень 2021 року через стан здоров`я не міг самостійно забезпечити умов свого життя та потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Разом із тим, ОСОБА_2 не спілкувалась з померлим батьком, не відвідувала його, не цікавилась станом його здоров`я та не надавала йому будь-яку допомогу. Протягом останніх років тільки ОСОБА_1 допомагала та піклувалася про брата, приносила йому ліки, продукти харчування, відвозила до лікарні та надавала іншу допомогу. Позивач вважає, що належними та допустимими доказами доведено, що безпорадний стан спадкодавця, а тому у позивача виникає право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених ч. 2 ст. 1259 ЦК України.

На підставі наведеного ОСОБА_1 просила суд змінити черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надати ОСОБА_1 право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у першій черзі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хаджибейский районний суд м. Одеси рішенням від 03 квітня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну черговості одержання права на спадкування – відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не надала до суду передбачених статтями 77, 78 ЦПК України належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_4 через похилий вік чи тяжку хворобу або каліцтво, перебував у безпорадному стані, а позивач тривалий час матеріально забезпечувала та опікувалась ним, що виключає можливість зміни черги порядку спадкування та визнання за ОСОБА_1 права спадкування разом із спадкоємцями першої черги. Така позиція суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 24.01.2024 року за результатами розгляду справи № 640/19045/17, які суд вважав за необхідне застосувати при розгляді даної справи, в порядку ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просила суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2026 року по справі № 521/3553/25 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції за наслідками неповного та не всебічного розгляду справи, не надавши належної оцінки всім доводам позивача, дійшов хибного висновку про те, що стан спадкодавця не можна вважати безпорадним та він не потребував стороннього догляду (міг самостійно забезпечувати свої потреби), що суперечить реальному стану здоров`я ОСОБА_4 , на підтвердження чого до матеріалів позовної заяви надано відповідну медичну документацію. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивачем не доведено факт тривалого матеріального утримання позивачем спадкодавця ОСОБА_4 , що не відповідає фактичним обставинам справи.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.06.2026 року відкрито провадження у справі, ОСОБА_2 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження представник скаржника ОСОБА_3 отримав 11.06.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Затинацька Є.С. копію ухвали про відкриття провадження та апеляційну скаргу отримала 03.07.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Від представника ОСОБА_2 – адвоката Затинацької Є.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що надання допомоги особі похилого віку не є достатньою підставою для зміни черговості для одержання права на спадкування, не свідчить про факт опікування, перебування спадкодавця у безпорадному стані, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Також посилається на розбіжності написі прізвища в документах наданих на підтвердження родинних відносин.

Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Главацький Ю.А. та представник ОСОБА_2 – адвокат Затинацька Є.С. судові повістки-повідомлення отримали 06.09.2026 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Затинацька Є.С. просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_1 не надала до суду передбачених статтями 77, 78 ЦПК України належних та допустимих доказів того, що за життя ОСОБА_4 через похилий вік чи тяжку хворобу або каліцтво, перебував у безпорадному стані, а позивач тривалий час матеріально забезпечувала та опікувалась ним, що виключає можливість зміни черги порядку спадкування та визнання за ОСОБА_1 права спадкування разом із спадкоємцями першої черги. Така позиція суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 24.01.2024 року за результатами розгляду справи № 640/19045/17, які суд вважав за необхідне застосувати при розгляді даної справи, в порядку ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_5 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до копії свідоцтва про народження виданого повторно серії НОМЕР_1 , її матір`ю зазначено ОСОБА_6 .

Позивач наголошує, що є рідною сестрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Матір`ю ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_7 .

Судом першої інстанції встановлені розбіжності у написанні прізвища позивача та померлого ОСОБА_4 .

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , яке складено російською мовою, 12 листопада 1983 року (мовою оригіналу) « ОСОБА_8 и ОСОБА_9 » уклали шлюб. Після укладення шлюбу присвоєне прізвище дружині « ОСОБА_10 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , про що складено актовий запис за № 12190 та відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК України).

Положеннями статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому за життя майно, та заведена спадкова справа № 721с/2021.

Із матеріалів спадкової справи № 721с/2021 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , яка надана на виконання ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 25.03.2025 року вбачається, що із заявами про прийняття спадщини до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса звернулися: 08.12.2021 року ОСОБА_1 , як зазначено у заяві рідна сестра, та 08.02.2022 року - донька спадкодавця – ОСОБА_2 .

Також 23.08.2022 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_11 , зазначивши в заяві, що із спадкодавцем проживала однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. (ст. 1262 ЦК України)

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст.. 1263 ЦК України.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.

У п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї (ч. ч. 1,2 ст. 1265 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом про визнання за позивачем права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши черговість одержання права на спадкування, та надавши права на спадкування у першій черзі спадкування, в обґрунтування позову позивач зазначила, що ОСОБА_2 не спілкувалась з померлим батьком ОСОБА_4 , не відвідувала його, не цікавилась станом його здоров`я та не надавала йому будь-яку допомогу. Протягом останніх років тільки позивач допомагала та піклувалася про брата, приносила йому ліки, продукти харчування, надавала іншу допомогу. Після смерті ОСОБА_4 за її рахунок було організовано та проведено поховання ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 1259 ЦК України черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності таких обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18, від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18, від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/18, від 25 березня 2021 року у справі № 195/707/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 401/2614/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2022 року у справі № 372/3988/20-ц та від 22 березня 2023 року у справі № 753/10668/19.

Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 401/2614/17, від 28 червня 2023 року у справі № 691/1559/18).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

На підтвердження обставин зміні черговості спадкування позивачем надано документи: виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 3924 шодо перебування ОСОБА_4 на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні № 1 Дорожньої лікарні Одеської залізничної дороги з 29.06.2008 року по 10.07.2008 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні з 30.08.2010 року по 09.09.2010 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні у кардилогічному відділенні № 3 з 10.06.2010 року по 06.07.2010 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні в КУ «ГКБ» кардіологічне відділення № 2 з 19.10.2012 року по 31.10.2012 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні в КУ «Міська клінічна лікарня № 3» з 23.01.2013 року по 06.02.2013 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні з 07.08.2013 року по 21.08.2013 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 № 4002/553; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні з 04.08.2017 року по 07.09.2017 року; виписку із історії хвороби ОСОБА_4 про перебування на лікуванні в терапевтичному відділенні з 21.05.2018 року по 01.06.2018 року; виписний епікриз № 973 ОСОБА_4 про перебування на лікуванні з 30.01.2017 року по 13.02.2017 року; виписку КУ «Міська клінічна лікарня № 3 ім. проф. Л.Й.Алейникової» кардіологічне відділення № 3 про перебування ОСОБА_4 на лікуванні з 21.03.2019 року по 29.03.2019 року.

Проте, жодних підтверджень викладених у позові обставин, окрім медичної документації щодо лікування та обстеження ОСОБА_4 матеріали справи не містять,

Колегія суддів зауважує, що надані позивачем медичні документи не підтверджують знаходження ОСОБА_4 за життя у безпорядньому стані.

Надаючи оцінку показам свідка, який був допитаний в судовому засіданні, зі сторони позивача, та доказам, які наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції зазначив, що свідок ОСОБА_12 , підтвердила те, що до самої смерті спадкодавець ОСОБА_4 міг самостійно забезпечувати свої потреби, як фізично, так і матеріально, не перебував у безпорадному стані.

Матеріали справи не містять жодних доказів перебування померлого ОСОБА_4 у безпорадному стані, та його тривалого матеріального утримання позивачем.

Суд першої інстанції надав належну оцінку доводам позивача про те, що позивач кілька разів на місяць привозила брату продукти, підтверджується лише показами допитаного у судовому засіданні свідка, інших доказів матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що наведені позивачем та свідком зі сторони позивача обставини, а саме: привезення позивачем померлому ОСОБА_4 продуктів не можуть бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України, а свідчать лише про нормальні родинні відносини між позивачем та померлим.

Суд встановив, що характер роботи позивача, виключав можливість постійного піклування та догляду за ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року по цивільній справі (№521/13242/22) за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості для одержання права на спадкування встановлено, що за висновком експерта № 99 від 05.04.2024 року КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_4 , 1955 року народження, за життя страждав на захворювання: з 1993 року - ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія ЗФК. РЧА 2013 - усунення пароксизмальної надшлуночкової тахікардії. Гіпертонічна хвороба 2ст, 2 ст, ризик 4. Гіпертензивне серце. Періодичні гіпертонічні кризи. Серцева недостатність 2а, ФК 3. Повна блокада правої ножки пучка Гіса (порушення електропроводимості серця). Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, варикозна хвороба, хронічний панкреатит, сольовий діатез. В 2017 році переніс оперативне лікування з приводу пахових гриж. Хворий ОСОБА_4 за життя був визнаний інвалідом 3-ї групи.

Згідно даним медичних документів ОСОБА_4 за весь згаданий час перебував в свідомості, був орієнтований у просторі та часі, самостійно пересувався, періодично проходив курси стаціонарного лікування та міг самостійно обслуговувати себе.

Не виключається, що на період стаціонарних лікувань (періодичні стаціонарні лікування з 2010 р. по 2021 р.) ОСОБА_4 потребував стороннього догляду, а у періоди ремісії (при відсутності загострень хвороб) наявні захворювання не потребували стороннього догляду.

Із тексту зазначеного вище рішення суду вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 приймали участь у розгляді справи № 521/13242/22, а тому під час розгляду цієї справи ними не можуть оспорюватися обставини, які були встановлені рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2024 року, яке набрало законної сили, є обов`язковим у відповідності до ч. 1 ст. 18 ЦПК України.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивачем не було доведено факт тривалого матеріального утримання позивачем спадкодавця ОСОБА_4 , що не відповідає фактичним обставинам справи колегія суддів не приймає, оскільки посилаючись на вказані обставини скаржником не зазначаються докази, які їх підтверджують.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, надання тривалий час позивачем ОСОБА_4 нематеріальних послуг, будь-якої іншої допомоги та матеріальної допомоги.

Ураховуючи викладені обставини колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановивши фактичні обставини у справі, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов правильного висновку, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності надали змогу дійти висновку про те, що за життя ОСОБА_4 через похилий вік, тяжку хворобу перебував саме у безпорадному стані, а позивач тривалий час матеріально забезпечувала та опікувалась ним.

Зазначене свідчить про відсутність сукупності обставин, необхідних для зміни черговості одержання права на спадкування, відповідно до вимог статті 1259 ЦК України.

Ураховуючи те, що позивачкою не доведено перебування спадкодавця у безпорадному стані та матеріального забезпечення та опікування спадкодавцем, тому відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 1259 ЦК України та задоволення позовної вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування.

Слід зауважити, що апеляційна скарга за змістом ідентична позовній заяві.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 03 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

Ю.П. Лозко