Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №490/3309/23 — Миколаївський апеляційний суд

08.10.26

22-ц/812/2065/26

Провадження № 22-ц/812/2065/26 Головуючий суду першої інстанції Чулуп О.С.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 490/3309/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чулупа О.С., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на утримання житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

20 квітня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на утримання житлового приміщення.

Позов мотивований тим, що 01 жовтня 2020 року, на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_4 , позивачка набула у власність 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частка належить відповідачці ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 54152414 від 21 вересня 2020 року (зміна адреси) та свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 31 серпня 2011 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Рішенням виконавчого комітету ММР від 24 червня 2011 року № 675 житловому будинку по АДРЕСА_1 надано нову адресу – АДРЕСА_1 , але дані за особовими рахунками підприємств – надавачів комунальних послуг колишніми власниками не оновлювалися.

Станом на 01 жовтня 2020 року, коли позивачка набула у власність 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , існувала заборгованість за спожиті комунальні послуги, а саме за: електропостачання – 12 747, 28 грн; спожитий природний газ – 4 192 грн (ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ») яку позивачка повністю погасила власними коштами.

Також по день звернення до суду позивачкою було сплачено заборгованість за спожитий природний газ, за електропостачання – 9 953, 72 грн, послуги розподілу (доставки) природного газу – 378 грн, за спожитий природний газ - 20 131 грн.

Порядок користування житловим будинком АДРЕСА_1 між його співвласниками не встановлювався, частка позивачки ОСОБА_3 не виділена в натурі, окремі для кожного договори на споживання комунальних послуг не укладались, в будинку встановлений один електролічильник, один газовий лічильник, один газовий котел, яким опалюється цілий житловий будинок, щоб підтримувати його в належному технічному та санітарному стані.

Відповідачка за період з 2020-2023 року не проводила жодної оплати по утриманню житла, так само і на сьогоднішній день між сторонами не досягнуто жодної згоди щодо відшкодування витрат на утримання будинку.

Посилаючись на викладене ОСОБА_3 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги та послуги по утриманню житлового приміщення – житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 25 967 гривень 50 копійок.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2026 року, з урахуванням ухвали від 07 серпня 2026 року про виправлення описки, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачені кошти за житлово-комунальні послуги по утриманню житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 13 862,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 145,87 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 573,08 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що судом встановлено, що всього ОСОБА_3 сплатила кошти за житлово-комунальні послуги на суму 27 724,50 грн.

За такого, з відповідачки як співвласниці майна підлягає сплаті частина вартості цих витрат, що становить 13 862,25 грн.

Щодо вимог позивачки про стягнення боргу за іншими квитанціями, то суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог в даній частині слід відмовити, оскільки з поданих позивачкою квитанцій вбачається, що платником за ними є ОСОБА_4 , а не позивачка, а тому у останньої відсутні підстави для стягнення з відповідачки на її користь коштів сплачених ОСОБА_4 за надання житлово-комунальних послуг.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідачки про те, що відповідачка не могла вселитись до спірного будинку, оскільки належних доказів того не надано.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що співвласники в розмірі частки кожного несуть тягар по утриманню спільного майна, а також пропорційно сплачують отримані комунальні послуги. Суд вирішив стягнути з відповідачки суми нараховані за використання електроенергії, газопостачання та за спожитий газ. Але усі вказані послуги сплачуються співвласниками згідно показів приладів обліку, за фактично використані обсяги. При цьому співвласник має мешкати в будинку та використовувати як електроенергію так і газ.

Матеріалами справи доведено факт відсутності відповідачки в житловому будинку на період з 2018 року по дату подання позову. ОСОБА_1 згідно довідки від 29 липня 2026 року ОСББ «ЛУЧ» ОСОБА_1 проживає без реєстрації в квартирі АДРЕСА_2 з 2018 року по теперішній час.

Тобто, ОСОБА_4 один мешкав в житловому будинку до 01 жовтня 2020 року, а отже вимагати з ОСОБА_1 компенсацію заборгованості за спожиті комунальні послуги, які були надані станом на 01 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 повинна була вимагати від ОСОБА_4 .

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивачки не надходило.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24 червня 2011 року житловому будинку по АДРЕСА_1 надано нову адресу: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2020 року між ОСОБА_5 , яка діяла від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, згідно якого ОСОБА_4 подарував останній частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 жовтня 2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на частку будинку АДРЕСА_1 .

Як вбачається з досліджених судом квитанцій ОСОБА_3 сплатила кошти за електроенергію за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: квитанція від 11 лютого 2021 року на суму 1 215 грн, квитанція від 26 липня 2022 року № 11 на суму 6 000 грн, квитанція від 29 липня 2022 року на суму 498,50 грн, квитанція від 10 жовтня 2022 року № 0.0.2700330773.1 на суму 2 674 грн, квитанція від 13 грудня 2022 року № 0.0.27740744431 на суму 3 186 грн, квитанція від 30 серпня 2022 року № 53 на суму 2 535 грн, квитанція від 02 лютого 2023 року № 182 на суму 1 893 грн, квитанція від 02 лютого 2023 року № 181 на суму 1 170 грн, квитанція від 20 квітня 2023 року № 13 на суму 2 255 грн, квитанція від 20 квітня 2023 року № 12 на суму 1 282 грн.

ОСОБА_3 сплатила кошти за газопостачанння та спожитий газ відповідно до квитанцій: від 10 жовтня 2022 року на суму 1 000 грн, від 14 грудня 2022 року на суму 126 грн, від 02 лютого 2023 року № 179 на суму 126 грн, від 14 грудня 2022 року на суму 3 764 грн.

Таким чином всього ОСОБА_3 сплатила кошти за житлово-комунальні послуги на суму 27 724,50 грн.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд зауважує наступне.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи.

Відповідно до частини 1 статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини 4 статті 544 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15 ц.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини 1, 2 та 5 статті 12 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

ОСОБА_3 у період 2021-2023 років сплатила кошти за використану електроенергію для обігріву будинку, зокрема, 11 лютого 2021 року на суму 1 215 грн, 26 липня 2022 року на суму 6 000 грн; 29 липня 2022 року на суму 498,50 грн; 10 жовтня 2022 року на суму 2 674 грн; 13 грудня 2022 року на суму 3 186 грн; 30 серпня 2022 року на суму 2 535 грн; 02 лютого 2023 року на суму 1 893 грн; 02 лютого 2023 року на суму 1 170 грн; 20 квітня 2023 року на суму 2 255 грн; 20 квітня 2023 року на суму 1 282 грн. За газопостачання та спожитий газ сплатила: 10 жовтня 2022 року на суму 1 000 грн; 14 грудня 2022 року на суму 126 грн; 02 лютого 2023 року на суму 126 грн; 14 грудня 2022 року на суму 3 764 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями.

Таким чином, судом встановлено та не спростовано відповідачкою доказами в розрізі положень статей 76-81 ЦПК України, що в період з лютого 2021 року по квітень 2023 року позивачкою сплачено комунальні послуги на загальну суму 27 724,50 грн.

Отже, ОСОБА_3 сплатила замість відповідачки грошові кошти у розмірі 13 862.25 грн за надані комунальні послуги, а тому вказана сума підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь позивачки.

За такого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що, погашення боргу за житлово-комунальні послуги відбулось за рахунок коштів позивачки, а відтак, позовні вимоги останньої є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з урахуванням наданих та оцінених судом доказів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 не проживає у житловому будинку з 2018 року, а тому не користується будь-якими комунальними послугами. Апеляційний суд вважає такі доводи не6 прийнятними з огляду на наступне.

За матеріалами справи встановлено, що вищенаведені та включені позивачкою до відшкодування, оплачені нею одноособово послуги є витратами на утримання житлового будинку. Незважаючи на те, що послуги: постачання електроенергії, газопостачання обраховуються лічильниками, відсутність одного з співвласника в житловому будинку не звільняє його від обов`язку оплачувати такі послуги. Крім того відповідач не довела, що вона повідомила надавачів послуг про свою відсутність, та належним чином оформила та узгодила з надавачами послуг свою відсутність, щоб ними було враховано нарахування, які не проводяться через фактичне не проживання в житловому будинку.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги твердження відповідачки, що вона фактично не користувалася комунальними послугами, оскільки власність зобов`язує нести тягар її утримання. Відповідачкою не здійснено розподіл рахунків, не заявлено надавачам послуг щодо відмови від послуг, а отже, з урахуванням належності частики житлового будинку, відповідачка зобов`язана нести витрати на утримання цієї частини.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими фактичними обставинами та матеріалами справи. Зокрема, розмір заборгованості відповідачкою не оспорено та не спростовано матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.