Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №490/5578/25 — Миколаївський апеляційний суд

08.10.26

22-ц/812/1431/26

Провадження № 22-ц/812/1431/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 жовтня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/5578/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Муругова В.В.,

із секретарем – Повертайленко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Служби відновлення та розвитку інфраструктури

у Миколаївській області

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 07 травня 2026 року суддею Шолох Л.М., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до Служби відновлення

та розвитку інфраструктури у Миколаївській області

про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області про стягнення 426 118 грн матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.

Позивач зазначав, що приблизно о 18 год 35 хв 16 грудня 2024 року, керуючи транспортним засобом «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 , рухався по Інгульському мосту в напрямку вулиці Героїв України в м. Миколаєві. На 135 км. автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь-Новозаводськ» відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме – з частини автомобільної дороги вискочила перешкода – металевий стик мостової переправи. Внаслідок раптового наїзду на перешкоду, у зв`язку з малою дистанцією для гальмування, було пробито ліве переднє колесо та автомобіль занесло на зустрічну смугу руху. Згідно Звіту № 260-24 від 27 грудня 2024 року про незалежну оцінку майна з визначення вартості матеріального збитку, заподіяного в результаті ДТП йому, як власнику автомобіля, заподіяно збитків на суму 426 118, 45 грн.

Також позивач ОСОБА_1 зазначав, що його родина зареєстрована у м. Очакові Миколаївської області та має статус внутрішньо переміщених осіб, оскільки місто віднесено до зони ведення бойових дій. Пошкодження транспортного засобу суттєво вплинуло на можливості родини забезпечити собі особисту безпеку та спричинило йому моральну шкоду. Крім того, задля отримання інформації, необхідної для пред`явлення позову, він неодноразово звертався до відповідача, який не надавав, або надавав недостовірну та неповну інформацію. У зв`язку з цим його моральні страждання були довготривалими, полягали у сильних душевних стражданнях.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на визначення позивачем неналежного відповідача у справі.

Зазначав, що Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області не є власником чи державним органом управління автомобільними дорогами та не є розпорядником державних коштів на їх ремонт та утримання. За юридичним статусом Служба є державною неприбутковою організацією.

Положенням про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області визначено, що основним предметом її діяльності є виконання в межах визначених повноважень функцій замовника робіт та послуг з нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, ремонту та утримання автомобільних доріг та іншого державного майна.

На виконання зазначеної норми Службою здійснюється комплекс робіт по організації закупівель робіт/послуг з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Миколаївській області в межах виділеного бюджетного фінансування. За результатами вказаних закупівель Службою укладаються відповідні договори з підрядними організаціями. При цьому, однією із обов`язкових умов вказаних договорів є визначення відповідальності підрядної організації за забезпечення безпеки руху на ділянках доріг, на яких здійснюється виконання ремонтних робіт .

Позивачем не надано доказів, які б встановлювали вину Служби чи її посадових осіб у бездіяльності щодо утримання автомобільної дороги загального користування державного значення М-14 Одеса – Мелітополь – Новоазовськ (на м. Таганрог) км 135+028, на якій відбулася ДТП за участі автомобіля позивача ОСОБА_1 .

Наданими позивачем в якості доказу правомірності заявлених позовних вимог постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.03.2025 року у справі №490/331/25 та Миколаївського апеляційного суду від 28.03.2025 року не встановлюють вини посадових осіб Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області.

Інгульський міст передано з комунальної власності у державну, в особі Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області, 18.12.2023 року на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.10.2023 року №932-р.

16.04.2024 року на виконання покладених на Службу функціональних повноважень між Службою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ростдорстрой» укладено договір №8-Б, предметом якого є експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Миколаївської області за визначеним ним переліком.

Відповідно до п.1.5. Договору №8-Б, у разі виявлення Підрядником надзвичайних або аварійних ситуацій, на дорогах загального користування державного значення Миколаївської області, він зобов`язаний негайно поставити до відома Замовника і при його згоді приступити до виконання робіт з попередження або усунення наслідків вищезазначених ситуацій. У всіх випадках, у разі виявлення на вищевказаних автомобільних дорогах будь-яких відхилень від вимог стандартів, норм і правил, які діють у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, Підрядник негайно встановлює необхідні технічні засоби організації дорожнього руху, відповідно до діючих нормативів.

Відповідно до п.п.5.1.13 Договору №8-Б ТОВ «РДС» зобов`язалося зокрема, у разі скоєння ДТП внаслідок неналежного експлуатаційного стану автомобільної дороги, нести відповідальність та взяло на себе зобов`язання з врегулювання спорів, пов`язаних з таким ДТП, розгляд справ у судових органах, відшкодування завданих збитків та інших витрат, пов`язаних із врегулюванням таких спорів (абз. ж).

Відповідно до п.15.4. Договору №8-Б, на період дії Договору Підрядник відповідно до Закону України «Про дорожній рух» та норм Глави 82 Цивільного кодексу України, в повній мірі відповідає за належне утримання автомобільної дороги, забезпечення умов безпеки руху і несе повну безумовну майнову та іншу юридичну відповідальність в частині відшкодування майнової (матеріальної) і нематеріальної (в т.ч. моральної) шкоди та компенсації витрат власникам транспортних засобів, іншим учасникам дорожнього руху, якщо дорожньо-транспортна пригода чи зупинка руху виникла з причини незадовільного стану автомобільної дороги та/або інших причин.

Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про відшкодування матеріальних збитків, та передбачають наявність шкоди, протиправну поведінку її заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, та вину особи, яка завдала шкоду, відповідач просив відмовити також у цій частині позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року позов задоволено частково, зі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 стягнуто 426 118 грн матеріальної шкоди, 20 000 грн моральної шкоди та судові витрати: 5 525 грн оплачених послуг експерта та 1 029, 52 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області допустила бездіяльність та не забезпечила безпечні умови дорожнього руху, допустила наявність на Інгульському мосту через річку Інгул перешкоди у русі транспорту, що спричинило ДТП за участі належного позивачу транспортного засобу. Будь-яких доказів на спростування таких висновків та звільнення відповідача від відповідальності за вчинену шкоду суду не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, якими відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зокрема щодо відсутності вини Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області у ДТП, що сталася за участю належного позивачу транспортного засобу, з тих підстав, що Службою було вжито всіх залежних від неї заходів, спрямованих на належну організацію експлуатаційного утримання покриття проїзної частини автомобільної дороги загального користування державного значення М-14 Одеса-Мелітополь Новоазовськ (на Таганрог), а ТОВ «РДС» взяло на себе зобов`язання забезпечити належне експлуатаційне утримання вказаної автомобільної дороги, безпеку руху на ній та обов`язок компенсувати власникам транспортних засобів витрати, завдані ДТП (п.1.5., п.п.5.1.13, п.15.4. Договору №8-Б).

Також апелянт зазначав, що відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодувати вартість майна, що не може використовуватись за призначенням, проте має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Служба позов не визнала у повному обсязі, але ухвалюючи рішення про стягнення на користь позивача відшкодування вартості майна, що безумовно має певну цінність навіть після ДТП, суд першої інстанції не вирішив питання про зменшення суми відшкодування на суму вартості пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля чи передання його Службі.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначав зокрема, що за приписами пунктів 2, 5, 10 розділу 1 «Загальні положення» Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 року, №198, ремонт і утримання дорожніх об`єктів, що перебувають у загальнодержавній власності, здійснюється дорожньо-експлуатаційними організаціями, які належать до сфери управління Укравтодору. Власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо експлуатаційні організації, користувачі дорожніх об`єктів та спеціалізовані служби організації дорожнього руху зобов`язані забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об`єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об`єктів, забрудненню навколишнього середовища.

У розділі ІІ «Обов`язки і права власників дорожніх об`єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій» Правил утримання визначено обов`язки і права власників дорожніх об`єктів або уповноважених ними органів, дорожньо-експлуатаційних організацій, зокрема зазначено, що власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо експлуатаційні організації зобов`язані постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити невідкладно позначити їх дорожніми знаками, сигнальними огороджувальними і направляючими пристроями відповідно до діючих нормативів або припинити (обмежити) рух; контролювати якість робіт, що виконуються підрядними організаціями; відшкодувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо ДТП сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів.

Одним з доказів продовження протиправної бездіяльності відповідача є відповідь Департаменту УПП в Миколаївській області за вих № 05.06.2026 №23зі/41/16/01-2026, а саме вимогами (приписами) №19 від 25.02.2026 року, №9 від 08.01.2026, де чітко зазначено про необхідність відновлення деформаційного шву шляхом використання металевих елементів.

Крім того, перебуваючи у договірних відносинах з ТОВ «Ростдорстрой», Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області не позбавлена можливості захистити своє порушене право, як замовника послуг, спричинене їх неякісним виконанням.

Моральна шкода, що була заподіяна позивачу, полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок сильного пошкодження належного йому транспортного засобу. Крім того, душевні страждання були довготривалими, так як, незважаючи на законодавчо визначені обов`язки, відповідач умисно затягував процес збирання доказів позивачем, надаючи некоректну інформацію.

Доводи апеляційної скарги про те, що у разі відшкодування матеріальної шкоди відповідачу має бути переданий пошкоджений транспортний засіб, є безпідставними, не ґрунтуються на нормах матеріального права та не спростовують законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки предметом розгляду у даній справі були вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, водночас відповідач не заявляв самостійних позовних вимог щодо передачі йому транспортного засобу, не пред`являв зустрічного позову та не ставив перед судом такого питання.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 16 грудня 2024 року у м. Миколаєві на 135 км. автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь-Новозаводськ» на шляховій мережі Інгульського мосту відбулася дорожньо транспортна пригода за участі транспортних засобі «Ford Mondeo» днз. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .

Стосовно заступника начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Миколаївській області ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 140 КУпАП, за результатами розгляду якого постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03 березня 2025 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 березня 2025 року, справу про адміністративне правопорушення передбачене частиною 4 статті 140 КУпАП закрито на підставі п. 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях складу адміністративного правопорушення.

Під час розгляду цього протоколу судами встановлено, що 16 грудня 2024 року о 18 год. 35 хв. на Інгульському мосту в м. Миколаєві (135 км. автодороги М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ») сталася дорожньо-транспортна пригода (вид пригоди згідно схеми місця ДТП – наїзд на перешкоду) Згідно пояснень водія ОСОБА_1 під час руху по Інгульському мосту з під задніх коліс вантажного автомобілю, що рухався попереду, вилетіла металева конструкція, яка вдарила у передню частину його автомобіля, від чого автомобіль розвернуло на 180 градусів та відкинуло через дві смуги руху. Згідно пояснень водія ОСОБА_3 під час руху по Інгульському мосту, з під автомобіля Пежо в передню частину його автомобіля вилетіла металева конструкція великих розмірів. Обидва водії зазначали, що освітлення на мосту не було, а їхні автомобілі отримали механічні пошкодження.

За результатами заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проведено службове розслідування стосовно порушення службової дисципліни капітаном поліції ОСОБА_5 (працівник поліції, який складав протокол про адміністративне правопорушення) та наказом Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Миколаївській області від 31 березня 2025 року №95 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження.

Службовим розслідуванням встановлено, що 14 січня 2025 року капітаном поліції ОСОБА_5 відносно заступника начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури в Миколаївській області ОСОБА_4 складено протокол серії АБА № 11936 про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 140 КУпАП, за невиконання вимог статті 12 Закону України «Про дорожній рух». А саме - ОСОБА_4 , будучи відповідальною особою за утримання вулично-шляхової мережі, не забезпечив безпеку дорожнього руху у місці відкритого шву сполучених прольотів будов, що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди з матеріальними збитками за участі транспортних засобів засобі «Ford Mondeo» днз. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 . Капітан поліції ОСОБА_5 неналежним чином склав протокол про адміністративне правопорушення та не встановив потерпілу особу, у зв`язку із чим, винна особа не була притягнута до адміністративної відповідальності.

При цьому, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 не складався, до адміністративної відповідальності за результатами цієї ДТП він не притягувався. Доказів наявності у діях ОСОБА_1 складу будь-якого адміністративного правопорушення (за порушення правил дорожнього руху, за результатами ДТП 16 грудня 2014 року) матеріали справи не містять. Зазначені обставини не заперечуються відповідачем.

З відповіді виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 травня 2025 року № Ш-65/02.02.03-09/116 слідує, що Інгульскій міст через річку у м. Миколаєві загальною протяжністю 473 погонних метри, що суміщаються з ділянкою автомобільної дороги загального користування державного значення М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (на м. Таганрог) (км. 134+791-км135+264) 18 грудня 2023 року передано в державну власність з віднесенням його до сфери управління Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України. Отже, утримання Інгульського мосту через річку Інгул у м. Миколаєві відноситься до повноважень Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області.

Зазначене підтверджується і переліком автомобільних доріг та мостів загального користування державного значення, які знаходяться на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області (додаток 1, 2 до листа від 19 травня 2025 року № 765/04-13), в яких крім іншого зазначено, що км. 55+110- км.176+485 цієї дороги потребує ремонту.

З листа Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївські області від 11 червня 2025 року № 848/14-17 слідує, що 16 квітня 2025 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївські області та ТОВ «Ростдорстрой» укладено Договір № 8-Б на ремонт, зокрема, і автомобільної дороги загального користування державного значення М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ км 55+510 – км 158+875.

Відповідно до звіту № 260-24 від 27 грудня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного транспортному засобу «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 в результаті ДТП становить 426 118, 45 грн (середня ринкова вартість такого транспортного засобу становить 420 650,00 грн).

Отже, зі звіту вбачається, що ринкова вартість транспортного засобу на дату оцінки становить 426 118, 45 грн, коефіцієнт зносу – 0,70, вартість відновлювального ремонту – 685 824, 11 грн.

Таким чином вартість відновлювального ремонту значно перевищує ринкову вартість транспортного засобу на час ДТП.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.

Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17 вказав, що протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Статтею 1 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.

Частиною третьою статті 14, частиною першою статті 16 Закону України "Про дорожній рух" визначено, що учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.

У частині першій статті 24 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про автомобільні дороги" органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами загального користування державного значення; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та Севастопольська міська державні адміністрації.

Результат аналізу норм Закону України "Про дорожній рух", Закону України "Про автомобільні дороги", Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 (із змінами та доповненнями) дозволяє дійти висновку, що у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, такі збитки має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 904/5489/18).

З такими висновками погодився і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вказавши у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 127/18036/15-ц (провадження № 61-44376сво18), що в силу закону у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, такі збитки має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами.

У справі, яка переглядається, встановлено, що органом державного керування автомобільними дорогами загального користування у Миколаївській області є Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області, на балансі якої перебувають автомобільні дороги загального користування у межах зазначеної області.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про дорожній рух" до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить: компенсація витрат власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортні пригоди сталися з причин незадовільного експлуатаційного утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, за рішенням судових органів; забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; забезпечення учасників дорожнього руху інформацією з питань стану аварійності та дорожнього покриття, гідрометеорологічних та інших умов; вирішення питань експлуатації автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів у надзвичайних ситуаціях; термінове усунення пошкоджень на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах; своєчасне виявлення перешкод дорожньому руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Згідно з пунктами 1-3 статті 13 Закону України "Про автомобільні дороги" орган державного управління автомобільними дорогами загального користування відповідає за: стан автомобільних доріг загального користування відповідно до діючих норм та фінансування; якість робіт з проектування, будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування; відшкодування збитків користувачам автомобільних доріг загального користування у порядку, визначеному законом.

Отже, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області має нести відповідальність за шкоду, спричинену ДТП, оскільки вона є підприємством, на яке державою покладено обов`язок утримувати у належному стані та ремонтувати автомобільні дороги у Миколаївській області.

Таким чином, саме Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області зобов`язана була вчиняти всіх необхідних дій задля забезпечення безпеки дорожнього руху автомобільними дорогами, які перебувають на її балансі, у тому числі здійснювати контроль за виконанням підрядником покладених на нього обов`язків своєчасно та належним чином. Також саме Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області несе відповідальність перед учасниками дорожнього руху за шкоду, заподіяну користувачам автодоріг неналежним утриманням автомобільних доріг у Миколаївській області.

Водночас невиконання чи неналежне виконання підрядником умов договору не звільняє замовника від відповідальності перед третіми особами, які не є стороною договору підряду.

Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 447/938/14-ц (провадження № 61-1705св21), від 22 червня 2022 року у справі № 373/546/21 (провадження № 61-19989св21), від 13 січня 2026 року у справі № 278/1722/21 (провадження № 61-1523св25).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку, що Служба відновлення а розвитку інфраструктури у Миколаївській області є належним відповідачем у справі, саме зі Служби підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сума спричинених дорожньо-транспортною пригодою збитків.

Щодо підстав відшкодування шкоди та її розміру колегія суддів виходить з наступного.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частиною другою статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Результат аналізу норм Закону України "Про дорожній рух", Закону України "Про автомобільні дороги", Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 (із змінами та доповненнями) дозволяє дійти висновку, що у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, такі збитки має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 904/5489/18).

З такими висновками погодився і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вказавши у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 127/18036/15-ц (провадження № 61-44376сво18), що у силу закону у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, такі збитки має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами.

Відповідно до звіту № 260-24 від 27 грудня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного транспортному засобу «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 в результаті ДТП становить 426 118, 45 грн, коефіцієнт зносу – 0,70, вартість відновлювального ремонту – 685 824, 11 грн. Середня ринкова вартість такого транспортного засобу становить 420 650 грн.

Розмір матеріальної шкоди під час розгляду справи відповідачем не оспорювався.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення зі Служби відновлення а розвитку інфраструктури у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 426 118 грн відшкодування матеріальних збитків.

Також безпідставними апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги про відсутність у Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області обов`язку з відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав".

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц від 12 жовтня 2022 року справі №463/14365/21, від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 вказано на те, що звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звернула увагу на те, що можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи.

У постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 роз`яснено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Згідно частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи розмір спричиненої ОСОБА_1 матеріальної шкоди, тривалість порушення його прав спричиненого неможливістю користуватись пошкодженим транспортним засобом з грудня 2024 року, вимушені у зв`язку з цим зміни в його житті, необхідність прикладати додаткових зусиль для організації свого пересування та членів родини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн буде для позивача достатньою сатисфакцією та буде відповідати засадам розумності, виваженості та справедливості.

Щодо передачі залишків пошкодженого транспортного засобу відповідачу апеляційний суд виходить з такого.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

В свою чергу, згідно з роз`ясненнями ч. ч. 2-3 п. 9 Постанови Пленум Верховного Суду України від 27.03.1992 за № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов`язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв`язку з заподіянням шкоди майну. Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Згідно звіту № 260-24 від 27 грудня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного транспортному засобу «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 в результаті ДТП становить 426 118, 45 грн, коефіцієнт зносу – 0,70, вартість відновлювального ремонту – 685 824, 11 грн. Середня ринкова вартість такого транспортного засобу становить 420 650 грн.

Таким чином, оскільки витрати на ремонт автомобіля перевищують його вартість до дорожньо-транспортної пригоди, ремонт автомобіля є економічно необґрунтованим.

Тому, в порядку статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», автомобіль позивача має вважатися фізично знищеним.

Як встановлено апеляційним судом, залишки автомобіля «Peugeot 4007» днз. НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 знаходяться у позивача ОСОБА_1 .

Задоволення вимог про відшкодування майнової шкоди в повному обсязі, виходячи з вартості автомобіля до ДТП, без врахування залишкової вартості пошкодженого транспортного засобу, і одночасне залишення у власності позивача цього автомобіля, не можна вважати обґрунтованим.

Зазначене є підставою для передачі залишків автомобіля особі, відповідальній за збитки після їх відшкодування.

Аналогічна судова практика є сталою, та таких висновків дійшли Верховний Суд у своїй постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 753/11069/16-ц (провадження № 61-9777св19) та Велика Палата Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Ця обставина не була врахована судом першої інстанції, тому рішення суду підлягає зміні шляхом доповнення його резолютивної частини.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої зміні в резолютивній його частині, шляхом її доповнення зобов`язанням ОСОБА_1 передати Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Миколаївській області залишки автомобіля «Peugeot 4007» державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 .

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, оскільки Служба відновлення та розвитку інфраструктури в Миколаївській області просила рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, а апеляційний суд у задоволенні цього клопотання відмовляє, витрати апелянта, понесені у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, відносяться на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2026 року змінити, доповнивши резолютивну частину абзацем наступного змісту:

Зобов`язати ОСОБА_1 передати Службі відновлення та розвитку інфраструктури в Миколаївській області залишки автомобіля «Peugeot 4007» державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 .

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

В.В.Муругов

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 08 жовтня 2026 року