Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №750/9962/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9962/26

Провадження № 2-а/750/162/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі судді Маринченко О.А., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

в с т а н о в и в:

11 вересня 2026 року ОСОБА_1 з використанням системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 69 від 26 лютого 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а справу закрити.

Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 26 лютого 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 було винесено оскаржувану постанову, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. за те, що 21 лютого 2026 року в умовах особливого періоду і під час проведення мобілізації при перевірці наявних у позивача документів нібито було встановлено відсутність при собі військово-облікового документа, у зв`язку з чим зроблено висновок про порушення частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зі змісту оскаржуваної постанови не можливо встановити, які саме докази досліджував начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 при її винесенні, яким доказом підтверджується відсутність 21 лютого 2026 року о 16 год. 20 хв. у позивача військово-облікового документа, який зміст відеозапису, чи містив відеозапис безперервну фіксацію відповідних подій, чи досліджувався акт про відсутність військово-облікового документа, ким і за яких обставин такий акт був складений. Фактично оскаржувана постанова обмежується зазначенням того, що уповноваженим представником відповідача було складено протокол № 69 та встановлено відсутність у позивача військово-облікового документа. Проте, протокол є лише одним із передбачених статтею 251 КУпАП джерел фактичних даних і не звільняє посадову особу, яка розглядає справу, від обов`язку самостійно встановити обставини правопорушення та оцінити докази. Висновок про те, що 21 лютого 2026 року позивач не мав при собі військово-облікового документа перебуває у суттєвій суперечності з іншими об`єктивними обставинами цього самого дня, оскільки 21 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 було організовано проходження позивачем військово-лікарської комісії, відомості про яку внесено як до Реєстру, так і до паперового військового квитка позивача. 22 лютого 2026 року у цей же військовий квиток ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено відмітку про зняття позивача з військового обліку, а електронний реєстр визначає причиною такого зняття мобілізацію та призов або прийняття на військову службу. Наявність у паперовому військовому квитку відміток відповідача від 21 лютого 2026 року та 22 лютого 2026 року сама по собі потребувала з`ясування, де саме знаходився цей військово-обліковий документ у момент, який відповідач вважає моментом правопорушення, чи пред`являвся він посадовим особам, коли саме документ було передано для внесення до нього відповідних відомостей. Жодна з цих обставин у постанові не встановлена і жодна з очевидних суперечностей не усунута. Крім того, у протоколі № 69 про адміністративне правопорушення від 21 лютого 2026 року міститься запис про те, що розгляд справи відбудеться 26 лютого 2026 року об 11 год. 15 хв. у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак під цим повідомленням відсутній підпис позивача. Також, у протоколі відсутній підпис позивача про отримання ним другого примірника протоколу. Графи щодо відмови від надання пояснень та відмови від підписання протоколу у присутності свідків, а також графи щодо відмови від отримання другого примірника протоколу у присутності свідків не заповнені. Отже, протокол не містить жодного підтвердження того, що його зміст був доведений до відома позивача, що позивачу вручався другий примірник протоколу, роз`яснювалися права, передбачені статтею 268 КУпАП, а також те, що позивач був повідомлений про дату та час розгляду справи. Сам по собі односторонньо внесений посадовою особою до протоколу запис про дату розгляду справи за відсутності підпису особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не може бути доказом її повідомлення. Крім того, протокол не підписаний позивачем, як особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. Таким чином, матеріали справи про адміністративне правопорушення не підтверджують навіть ознайомлення позивача з фактом початку адміністративного провадження щодо нього. Наявність події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, належними та достатніми доказами не доведена, а тому наявною є передбачена пунктом 1 статті 247 КУпАП підстава для закриття справи про адміністративне правопорушення. Також, на дату винесення оскаржуваної постанови існувала самостійна і прямо передбачена законом обставина, яка виключала можливість накладення на позивача адміністративного стягнення. 22 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для її проходження. 26 березня 2026 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 87 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 як такого, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Станом на 26 лютого 2026 року – дату винесення оскаржуваної постанови відповідачу були відомі обставини призову позивача на військову службу, а тому розпочате адміністративне провадження станом на день винесення оскаржуваної постанови підлягало закриттю на підставі пункту 10 статті 247 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова прийнята без належного доказування події та складу адміністративного правопорушення, з істотним порушенням права позивача на участь у розгляді справи, а також усупереч прямій законодавчій забороні продовжувати провадження в справі за статтею 210-1 КУпАП, розпочате щодо особи, яка проходить військову службу.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 вересня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з даним позовом; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов. Задоволено клопотання позивача та витребувано з ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 (постанова № 69 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 2101 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26 лютого 2026 року) та документи, які стосуються призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військової служби після 21.02.2026.

В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві на позов відповідач вказує, що 21 лютого 2026 року був складений протокол № 69 про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у позивача під час перевірки військово-облікового документа. За результатами розгляду справи після дослідження всіх наявних доказів начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. Твердження позивача про те, що його не було ознайомлено зі змістом протоколу та не повідомлено про час та місце розгляду справи не відповідають дійсності, оскільки зміст протоколу оголошувався позивачу в голос. Крім того, в протоколі відсутні будь-які підписи позивача, оскільки останній був не згоден з інкримінованим йому адміністративним правопорушенням та висловлював категоричну відмову у проставленні своїх підписів у будь-яких графах протоколу. Факт відсутності у позивача військово-облікового документа, доведення тексту протоколу до позивача і його категорична відмова від підписання протоколу могла бути підтверджена відповідним відеозаписом, який вказаний у протоколі в якості додатку та, який досліджувався при винесенні оскаржуваної постанови, однак у зв`язку із закінченням строку зберігання вказаний відеозапис був видалений, адже відповідно до пунктів 1, 2 розділу IV Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото та відеофіксації, яка затверджена наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 532, вивантаження відеозаписів з карт пам`яті портативних відеореєстраторів на сервер, зберігання відеозаписів здійснюється шляхом приєднання карти пам`яті до спеціального обладнання в автоматичному режимі за допомогою спеціального програмного забезпечення або в інший спосіб, визначений виробником цього сервера. Сервер зберігання відеозаписів повинен розміщуватися в межах контрольованої зони та не мати з`єднань з будь-якими глобальними мережами. Строк зберігання на сервері фото- та відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 днів з дати завантаження відповідної інформації. Також, не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що він нібито був призваний та проходив військову службу до винесення оскаржуваної постанови, оскільки вказане спростовується наказом про призов позивача на військову службу, з якого слідує, що позивач був призваний на військову службу лише 26 березня 2026 року.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити.

На підставі положень частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні в справі докази, суд встановив таке.

21 лютого 2026 року посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 складено протокол № 69 про адміністративне правопорушення, згідно з яким 21 лютого 2026 року о 16 год. 20 хв. в умовах особливого періоду та під час проведення мобілізації при перевірці наявних у громадянина ОСОБА_1 документів уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_3 було встановлено, що громадянин ОСОБА_1 у порушення вимог частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов?язані мати при собі військово-обліковий документ та пред?являти його за вимогою, не мав при собі військово-облікового документа, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП (а.с. 10).

У графі про те, що громадянинові ОСОБА_1 роз`яснено зміст статті 63 Конституції України, права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, а також про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться об 11 год. 15 хв. 26 лютого 2026 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: пр-т Перемоги, 141, каб. 404, м. Чернігів, відсутній підпис позивача.

Також, у графах «від пояснення та підписання протоколу відмовився(лась) у присутності свідків» та «другий примірник протоколу отримав» відсутні дані та підписи свідків, а також підпис позивача.

До протоколу додано акт відсутності ВОД та відеозапис.

Згідно з копією акту відсутності у особи військово-облікового документа від 21 лютого 2026 року, складеного водієм 3 відділення в.о. ІНФОРМАЦІЯ_3 солдатом ОСОБА_3 , 21 лютого 2026 року останнім здійснювалася перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадянина ОСОБА_1 . Однак, на вимогу щодо пред`явлення військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) такий документ для перевірки надано не було.

26 лютого 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 винесено постанову № 69 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с. 9).

Зі змісту вказаної постанови слідує, що 21 лютого 2026 року уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_3 було складено протокол № 69 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв?язку з тим, що 21 лютого 2026 року в умовах особливого періоду та під час проведення мобілізації, при перевірці наявних у громадянина ОСОБА_1 документів, уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_3 було встановлено, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-облікового документа. Разом з тим, частиною шостою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов?язані мати при собі військово-обліковий документ та пред?являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Таким чином, своїми діями в умовах особливого періоду громадянин ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Оскаржувана постанова не містить підпису позивача.

У графі «копію постанови від 26 лютого 2026 року № 69 про притягнення до адміністративної відповідальності отримав(ла)» відсутні відомості про одержання позивачем такої постанови.

Відповідно до роздруківки інформації, сформованої 07 червня 2026 та 09 вересня 2026 року із застосунку «Резерв+», позивач не є військовозобов`язаним, його знято з обліку, підстава зняття/виключення – військовослужбовець. Позивач є придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони. Дата проходження військово-лікарської комісії – 21 лютого 2026 року. Військово-обліковий документ є дійсним до 07 червня 2027 року (а.с. 16, 18 на звороті).

Згідно з копією військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 22 лютого 2026 року було знято з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 20 на звороті).

З копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 26 березня 2026 року № 180 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» слідує, що ОСОБА_1 , 1978 року народження, відповідно до поіменованого списку № 4/2806 від 26.03.2026 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 .

У копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 березня 2026 року № 87 зазначено, що рядового ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. З 26 березня 2026 року зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення (а.с. 15).

Відповідно до копії довідки від 11 квітня 2026 року № 3203/61/26, виданої командиром Військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 15 на звороті).

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 7 КУпАП визначено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Відповідно до положень статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Згідно із статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Також, частиною першою статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Позивач не визнає вчинення ним адміністративного правопорушення, а тому вказані обставини відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язують відповідача – суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення.

Так, відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Також, згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до частини першої статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з частиною третьою статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зазначена норма є бланкетною, тобто при її застосуванні необхідно застосовувати законодавчі акти, які визначають, зокрема, правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні.

24 лютого 2022 року відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан в Україні було неодноразово продовжено і він діє і на даний час.

З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року і на даний час в Україні діє особливий період.

Частиною сьомою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 (далі – Порядок № 559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа», а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ, розвідувальних органах у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався). Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - для громадян України, які перебувають на військовому обліку (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів та громадян України, звільнених з військової служби у відставку із зазначених органів), - засобами Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони (далі - Портал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - для громадян України, які перебувають на військовому обліку в СБУ, розвідувальних органах або звільнені у відставку із зазначених органів, - на бланку, форму якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.

Пунктами 5, 7 Порядку № 559 передбачено, що військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції. Військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації. Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку. У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі - QR-код військово-облікового документа). Строк дії військово-облікового документа в електронній формі становить не більше одного року з дати його формування та не може перевищувати строк дії відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов`язаних та резервістів. У разі коли відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 8, 11-13 пункту 8 цього Порядку, на момент зчитування не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, військово-обліковий документ в електронній формі вважається недійсним.

Відповідно до пункту 14 Порядку № 559 військово-обліковий документ на бланку видається (замінюється) за письмовою заявою громадянина України відповідним органом СБУ, підрозділом розвідувального органу за місцем перебування на військовому обліку або виключення з військового обліку в разі: взяття громадянина України на військовий облік як військовозобов`язаного або резервіста; коли військовозобов`язаний або резервіст, який перебував на військовому обліку до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559, не отримував військового квитка осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військового квитка офіцера запасу або тимчасового посвідчення військовозобов`язаного; зміни категорії щодо військового обов`язку; відсутності місця для внесення змін; втрати (зіпсування); виявлення бажання змінити військово-обліковий документ, який був виданий до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.

Згідно із пунктом 9 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Також, згідно з пунктами 49-51 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі – Порядок № 560), у період проведення мобілізації (крім цільової) уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейські, а також представники Держприкордонслужби мають право вимагати у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу. Право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі - уповноважені представники). Перевірка військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років може здійснюватися: у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України - представниками органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби; за місцем проживання, роботи, навчання, у громадських місцях, громадських будинках та спорудах, місцях масового скупчення людей, на пунктах пропуску (блок-постах) - уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або поліцейськими.

Пунктом 52 Порядку № 560 визначено, що під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації. У разі коли під час перевірки військово-облікового документа встановлено, що особа перебуває на військовому обліку в Центральному управлінні або регіональних органах СБУ чи розвідувальних органах, процес фото- і відеофіксації пред`явлення такими особами документів не здійснюється.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зокрема, що позивач не мав при собі військово-облікового документа (як-то фото- і відео фіксація), як це передбачено частиною шостою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимогами Порядку № 560.

А тому, в силу дії конституційного принципу невинуватості всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачяться на її користь, а недоведені подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості.

Також, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували належне повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем не дотримано приписи статей 268, 278 КУпАП, чим порушено право позивача знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою адвоката тощо.

Щодо доводів позивача про те, що станом на 26 лютого 2026 року – дату винесення оскаржуваної постанови відповідачу були відомі обставини призову позивача на військову службу, а тому розпочате адміністративне провадження станом на день винесення оскаржуваної постанови підлягало закриттю на підставі пункту 10 частини першої статті 247 КУпАП, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо позивача було завершеним винесенням 26 лютого 2026 року оскаржуваної постанови (аналогічна позиція міститься в постановах апеляційного суду в справах № 362/3205/25, № 736/2032/25).

При цьому, як слідує з матеріалів справи позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період з 26 березня 2026 року і з цього часу позивача було зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення, тобто вже після завершення провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП. Станом на дату винесення оскаржуваної постанови позивача було лише знято з військового обліку.

За вказаних обставин, суд вважає доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин пункту 10 частини першої статті 247 КУпАП необгрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Частиною третьою статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем беззаперечними доказами не доведено порушення позивачем вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та як наслідок, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а також не дотримано приписи статей 268, 278 КУпАП, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Також, відповідно до статті 139 КАС України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Так, статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 16 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивачу правничу допомогу надавала адвокат Шолох Ольга Володимирівна на підставі договору про надання правничої допомоги від 09 вересня 2026 року (а.с. 22 на звороті).

Відповідно до пункту 3 договору про надання правничої допомоги від 09 вересня 2026 року обсяг і вартість наданої правової допомоги за цим договором визначається у відповідному Розрахунку, який є невід`ємним додатком до цього договору і свідчить про виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з копією Розрахунку оплати витрат на правову допомогу (правничу допомогу) (акт виконаних робіт) від 10 вересня 2026 року вартість послуг адвоката Шолох Ольги Володимирівни, наданих ОСОБА_1 , становить 7000 грн. (а.с. 23 на звороті).

Копією квитанції № 9865708 від 10 вересня 2026 року підтверджується сплата позивачем адвокату Шолох Ользі Володимирівні 7000 грн. за надання правової допомоги за договором від 09 вересня 2026 року (а.с. 24).

Згідно із частиною другою, третьою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише ті витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи викладене, складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, виходячи з критерію розумності та співмірності, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в даній справі, однак у сумі 1500 грн.

Керуючись статтями 2, 6-10, 72, 77, 90, 139, 241-246, 271, 272, 286, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Скасувати постанову № 69 по справі про адміністративне правопорушення від 26 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1500 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код – НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: вул. Княжа, 28, м. Чернігів; ідентифікаційний код – 36931595.

Суддя