Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №954/639/26 — Нововоронцовський районний суд Херсонської області

Справа № 954/639/26

Номер провадження 2/954/1967/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокус-ще Нововоронцовка

Нововоронцовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Каневського В. О.,

за участю секретаря судового засідання Ферко Г. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна. В обгрунтування позову зазначено, що 20.10.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , актовий запис за № 450. Заочним рішенням від 12.02.2025 по справі № 954/1494/24 розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . В подальшому 15.08.2025 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений шлюб, прізвище дружини змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ». У період перебування у шлюбі сторонами була придбана трьохкімнатна квартира, загальною площею 51,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому Покупцем у вищезазначеному договорі визначений Відповідач. Після розлучення позивач та відповідач не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна – квартири. Оскільки, майно було придбане сторонами в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому Позивач має намір поділити вищезазначене майно, шляхом виділення у власність ОСОБА_2 частки квартири, в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи наведене, представник позивача просив здійснити поділ спільного майна подружжя, а саме:

- виділити у власність ОСОБА_2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- виділити у власність ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 судові витрати.

Позивач, представник позивача у судове засідання не з`явились, останній надав заяву про розгляд справи без його участі, просив розгляд проводити без його та присутності позивача, позовні вимоги підтримуємо в повному обсязі та просять задовольнити позовну заяву. Проти винесення заочного рішення не заперечують.

Відповідач про дату, місце та час судового засідання у судове засідання не з`явився, повідомлений у встановленому законом порядку, будь-яких клопотань чи відзиву до суду не надходило.

На підставі ч.1 ст.280 ЦПК України, суд, постановивши ухвалу про заочний розгляд справи, розглянув справу на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 20.10.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області був зареєстрований шлюб між сторонами, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.10.2007, актовий запис №450.

У період перебування у шлюбі, а саме 25.05.2012 відповідач ОСОБА_3 придбав трьохкімнатну квартиру, загальною площею 51,6 кв. м., житловою площею 34,1 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Договір купівлі-продажу від 25.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Олійник І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 960 та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №15795711 від 02.01.2014, дата реєстрації 18.12.2013, форма власності – приватна.

За технічним паспортом квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 розміщена на п`ятому поверсі п`ятиповерхового будинку, складається з трьох житлових кімнат площами 13,7 кв. м., 10,3 кв. м., 10,1 кв. м., загальна житлова площа 34,1 кв. м., кухня площею 5,1 кв. м., ванна кімната площею 2, 1 кв. м., вбиральня 0,9 кв. м., коридор 8,3 кв. м., кладовка площею 0,3 кв. м., балкон (лоджія) площею 2,7 кв. м. Загальна площа квартири 51,6 кв. м.

Заочним рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 12.02.2025 між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був розірваний шлюб, зареєстрованого 20.10.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Новокаховського міського управління юстиції Херсонської області, актовий запис №450.

15.08.2025 Відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.08.2025, актовий запис №2051. Після укладання шлюбу відповідач набула прізвище « ОСОБА_8 ».

За змістом положень ст. 41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидами якого є квартира), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Об`єктом права власності, зокрема спільної сумісної/часткової, може виступати таке нерухоме майно як квартира, а також рухоме майно, різновидом якого є побутова техніка.

Відповідно до ст.ст. 368, 369 ЦК України, ст. 63 СК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За змістом норм ст.ст. 60, 61, 68 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

За змістом положень ст.ст. 69, 70 СК України, ст.372 ЦК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Зі змісту п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Частки чоловіка та дружини є рівними. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. (Постанова Верховного Суду України №6-843цс17 від 24.05.2017, постанови Верховного Суду №235/9895/15 від 06.02.2018, №404/1515/16-ц від 05.04.2018 та постанова Великої Палати Верховного Суду №372/504/17 від 21.11.2018).

Відповідно до п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказане майно набуто сторонами під час перебування ними у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що спірні об`єкти придбані за особисті кошти дружини чи чоловіка.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що спірне майно в силу вимог статей 60, 61, 69-71 СК України є спільним сумісним майном подружжя, а тому право на нього має кожний з подружжя в рівних частках.

Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року по справі №522/17831/20.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя або жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Щодо позовних вимог про припинення права спільної сумісної власності подружжя за наслідками його поділу, то задоволення вимоги про поділ об`єкту спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за кожною із сторін права власності на частину такого майна (конкретного об`єкту) саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому в суду відсутні підстави зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірних майна. Окрема позовна вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року по справі №523/14489/15-ц.

Оскільки судом встановлено, що майно було придбано сторонами в період їхнього шлюбу, суд приходить до висновку, що слід провести поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб, запропонований позивачем, а саме визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 (одну другу) частку квартири, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,6 кв. м., житловою площею 34,1 кв.

Щодо позовної вимоги про виділення у власність ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Частиною першою статтею 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Представник позивача, заявляючи вимогу про виділення частини квартири на користь відповідача, діє поза межами визначених законом повноважень та всупереч принципу диспозитивності. Право вимоги про виділення частини квартири відповідачу належить виключно самому відповідачу і тому позивач не наділений правом звертатися до суду із вимогами в інтересах відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За квитанцією про сплату №FE2R-SZTM-8Z6E від 18.03.2026 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2780,00 грн. Оскільки задоволено 50% позовних, тому стягненню з відповідача підлягають судові витрати в розмірі 1390,00 грн (2780,00 грн х 50% = 1390,00 грн).

На підставі статті 10, 12, 27, 77-81, 206, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_2 на праві приватної власності частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

В решті позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1390,00 грн (одна тисяча триста дев`яносто гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Херсонського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до Херсонського апеляційного суду через Нововоронцовський районний суд Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Реквізити сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

Позивач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідач - ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

СуддяВ.О. Каневський