Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №755/8518/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/8518/26 Суддя (судді) першої інстанції: Галаган В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

при секретарі Сосницькій В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (без фіксації судового процесу), апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправним, скасування рішення про примусове повернення, мотивуючи свої вимоги тим, що 11.05.2026 року відповідачем прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, однак вказане рішення позивач вважає незаконним, оскільки у серпні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Оригінал паспорту позивачу було офіційно вилучено міграційною службою на зберігання, а взамін видано Довідку про звернення за захистом № 011886, та з цього моменту позивач законно перебував в Україні. 06.08.2021 року ДМС України прийняла рішення № 273-21 про відмову у захисті позивачу. Позивач пройшов всі судові інстанції у справі № 640/29451/21. 11.05.2026 року відповідач, формально посилаючись на завершення процедури оскарження рішення по статусу біженця та наявність кримінальної справи в Республіці Білорусь, виніс рішення про примусове повернення позивача, що є підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обгрунтвано наступним:

проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними та скасування рішення відповідача Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 11.05.2026 року про примусове повернення до країни походження, оскільки з часу спливу строку законного перебування позивача на території України, до моменту винесення рішення від 11.05.2026 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 не вжив заходів для легалізації свого проживання (перебування) на території України, стверджувати про його законне перебування/проживання в Україні підстав немає. Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.05.2022 року у справі № 640/29451/21, у задоволенні позову громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України №273-21 від 06.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено. При цьому, певні обставини (запровадження воєнного стану в Україні, тощо), на переконання суду, не змінюють обставин того, що позивач не вчинив передбачених законодавством дій, задля легалізації свого проживання в Україні. Доказів на підтвердження доводам позивача матеріали справи не містять. При цьому, судом також встановлено, що із повторною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач не звертався, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту не отримав. Доказів протилежного позивачем не надано, так як і не надано належних та допустимих доказів вчинення ним дій з легалізації свого перебування на території України. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що головний спеціаліст Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області Фролова А. діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому, правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення позивача до країни походження або до третьої країни від 11.05.2026 року відсутні.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , яка проживає в Україні на законних підставах і має Посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , яка є дійсною до 02.12.2027 року (копія зазначеного документа вже міститься в матеріалах справи). В Україні разом із Позивачем безперервно проживає його неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- з серпня 2020 по лютий 2023 Позивач перебував у процедурі звернення за захистом (справа № 640/29451/21); починаючи з 24 лютого 2022, дипломатичні та консульські установи Республіки Білорусь (далі-РБ) на території України повністю припинили свою діяльність, що позбавило Позивача будь якої можливості здійснити обмін паспорта. Указом президента РБ № 278 від 04.09.2023 року громадян також позбавили права обмінювати паспорти в закордонних консульствах; постановами КМУ № 1232 від 01.11.2022 та № 1202 від 21.10.2022 було нормативно заблоковано та призупинено стандартні процедури прийому документів та оформлення/продовження посвідок для громадян Республіки Білорусь;

- позивач з 03.06.2019 року офіційно перебував на обліку як фізична особа-підприємець (ФОП ІІІ групи спрощеної системи оподаткування), належним чином звітував перед податковими органами, задекларувавши і сплативши податки з доходу 2 683 209,00 грн за 2020 рік та 733 774,00 грн за 2021 рік у т.ч. і військовий збір на підтримку Збройних сил України; за законодавством Республіки Білорусь фінансування Збройних Сил України кваліфікується за статтею 356 КК РБ «державна зрада», що карається тривалим ув`язненням або вищою мірою покарання - смертною карою (розстрілом);

- позивач є офіційним Орендодавцем за Договором оренди житла (квартири) від 05.06.2026 року. На підставі вказаного правочину Позивач отримує прозорий дохід та самостійно сплачує з нього податки до бюджету, що підтверджується Квитанцією № ПН64994С1 про сплату ПДФО (2 700,00 грн) та Квитанцією № ПН64996С1 про сплату військового збору (750,00 грн) від 08.06.2026 року;

- суд першої інстанції проігнорував наявність стосовно Позивача міжнародного розшуку Інтерполу (статус «Wanted», посилковий номер 2018/131289-1) з політичних мотивів з боку правоохоронних органів Республіки Білорусь за його опозиційну діяльність в Об`єднаній громадській партії (ОГП). За умов припинення роботи дипломатичних установ РБ в Україні та закриття державного кордону, будь-який виїзд за межі України з метою легалізації загрожував Позивачу негайним арештом та видачею тоталітарному режиму. Захист власного життя є найвищим пріоритетним благом, що свідчить про перебування особи у стані крайньої необхідності (ст. 18 КУпАП), яка повністю виключає протиправність поведінки;

- Білорусь є співагресором у війні. Громадянин РБ, який підтримує Україну та сплачує тут податки, у разі повернення в РБ автоматично підпадає під жорстокі репресії за статтею «державна зрада», де чинним законодавством Білорусі передбачено смертну кару. Закон України прямо забороняє повертати осіб до країн, де їм загрожує смерть, катування або жорстоке поводження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

13 липня 2026 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи, в якому просив долучити (приєднати) до матеріалів адміністративної справи № 755/8518/26 такі додаткові письмові докази:

- копію відповіді Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № Ф-1084/6/8010-26/8010.6.2/2752-26 від 06.07.2026 року;

- роздруківку результатів відстеження поштового відправлення АТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором № 0303700353225;

- копії квитанцій АТ «КБ «ГЛОБУС» від 03.07.2026 року про сплату ПДФО та військового збору з доходу від оренди майна.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 08 вересня 2026 року о 15:30 годин.

03 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 подав заяву (повідомлення) про існування реальної загрози життю, свободі, особистій недоторканності та ризику застосування катувань у разі примусового повернення до країни походження (у порядку ст. 3 Європейської конвенції з прав людини та ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). У вказаній заяві просив врахувати обставини існування загрози життю, свободі та особистій недоторканності ОСОБА_1 при оцінці законності рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 11.05.2026 року та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.06.2026 року.

03 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому надав письмові пояснення щодо відомих йому обставин, які можуть мати вирішальне значення для ухвалення судового рішення.

08 вересня 2026 року представник позивача - Осадчук Р.М., подав клопотання про долучення доказів, до якого останнім долучено копії квитанцій АТ «Райффайзен Банк» від 08 вересня 2026 року про сплату ПДФО та військового збору з доходу від оренди майна.

09 вересня 2026 року представник позивача - Осадчук Р.М., подав клопотання про залучення перекладача, в якому просив залучити до участі у справі № 755/7986/26 перекладача з української на білоруську мову (та з білоруської на українську мову) для забезпечення належного перекладу під час судових засідань за участю позивача громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

14 вересня 2026 року представник позивача - Осадчук Р.М., подав клопотання про долучення доказів, до якого останнім долучено копія відповіді Державної міграційної служби України від 03 вересня 2026 року №8.19915/2-26.

14 вересня 2026 року представник позивача - Осадчук Р.М., подав клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати від Державної міграційної служби України наступні докази та документи, а саме:

- завірену копію розробленого ДМС України проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань документування іноземців та осіб без громадянства, зокрема, у зв`язку з припиненням діяльності дипломатичних установ іноземних держав, які під час дії воєнного стану тимчасово не здійснюють на території України свої функції», а також копію Пояснювальної записки до нього та копію супровідного листа про його направлення на візування до Міністерства внутрішніх справ України;

- офіційну інформацію з підсистеми «Облік іноземців та біженців» ЄІАС УМП щодо кількості зареєстрованих звернень громадян Республіки Білорусь із простроченими паспортними документами за період з 2024 року по серпень 2026 року включно, та кількості прийнятих за ними рішень про продовження строку перебування чи видачу посвідок;

- інформацію про кількість прийнятих та зареєстрованих Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області за 2025- 2026 роки заяв/повідомлень громадян Республіки Білорусь про застосування ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (заборона видворення через загрозу катувань/ переслідувань).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року:

- призначено справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на "07" жовтня 2026 р. о 10:30 годин;

- клопотання представника ОСОБА_1 про залучення перекладача, який володіє білоруською мовою, у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження - задоволено;

- запропоновано Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області забезпечити ОСОБА_1 перекладача, який володіє білоруською мовою, в судовому засіданні 07 жовтня 2026 року о 10 годині 30 хвилин, яке відбудеться в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 30 (зал судових засідань №11);

- у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів від 14 вересня 2026 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження - відмовлено.

У судове засідання учасники судового розгляду не з`явились, про день, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не надавали.

Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частини другої статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Стосовно заявленого представником апелянта клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із службовою зайнятістю та неможливістю забезпечити явку в судове засідання (участь в судовому засіданні у справі № 501/3620/24, що перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду), колегія суддів зазначає наступне.

Судова колегія звертає увагу, що представник ОСОБА_1 - Осадчук Р.М., до клопотання про відкладення розгляду справи не долучив жодних доказів того, що 07 жовтня 2026 року по справі №501/3620/24 буде відбуватися судове засідання за його участі (зокрема, повістку про виклик в судове засідання; інших доказів, які б свідчили, що Осадчук Р.М. є учасником справи та судове засідання по справі №501/3620/24 призначено на 07 жовтня 2026 року). Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) судове засідання по справі №501/3620/24 призначено на 23 вересня 2026 року, жодна інша інформація про перенесення судового засідання у ЄДРСР - відсутня.

Відповідно до частини першої статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Відповідно до частини десятої статті 126 КАС України вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі.

Повісткою-повідомленням від 24 вересня 2026 року представника позивача - Осадчука Руслана Михайловича було повідомлено, що:

«… розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про визнання дій протиправними, скасування рішення про примусове повернення до країни походження., який відбудеться о 10:30 "07" жовтня 2026 р. за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, м. Київ, 01010 (головуючий суддя - Златін Станіслав Вікторович, зал судового засідання № 11).

У відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи».

Частиною четвертою статті 288 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

Наведені приписи статті 288 КАС України свідчать про те, що процесуальним законом на суд апеляційної інстанції не покладається обов`язок щодо розгляду цієї категорії справи за обов`язкової участі сторін.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника позивача - Осадчука Р.М., про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №273-21 від 06.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Республіку Білорусь ОСОБА_1 ; зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 11.05.2022 року у справі № 640/29451/21, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 року, у задоволенні позову громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14.02.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 адвоката Дрюка Олексія Миколайовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2022 року у справі 640/29451/21.

11.05.2026 року Рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вирішено примусово повернути до країни походження або до третьої країни громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

Згідно змісту рішення від 11.05.2026 року встановлено, що 11.05.2026 року працівниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області виявлено громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 , який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. В ході опитування, іноземний громадянин пояснив, що прибув в Україну 06.01.2019 році через ПП «Могилів-Подільський» автомобільним транспортом з приватною метою. 06.12.2019 року отримав посвідку на тимчасове проживання, яка дійсна до 12.11.2020 року, після закінчення була вилучена. 17.08.2020 року подав документи як особа, яка потребує додаткового захисту та 25.09.2021 року отримав відмову. Ухвалою суду від 14.02.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження та наказом ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області 15.02.2023 року визнано довідку про звернення за захистом недійсною. На території України не працевлаштований, родичів не має, після закінчення законного терміну перебування, територію України не покинув, чим умисно порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З питань оформлення посвідки та тимчасове проживання повторно та продовження терміну перебування в Україні - не звертався. За порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України працівниками ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відносно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 203 КпАП України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Основного Закону України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) установлено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Своєю чергою, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).

Частинами першою-третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Згідно зі частиною першою статті 17 Закону № 3773-VI визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.

Стаття 26 Закону № 3773-VI передбачає підстави та порядок примусового повернення іноземців та осіб без громадянства. Так, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

У разі прийняття рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, таким особам у паспортному документі проставляється відмітка про cкасування візи, вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні, та вживаються заходи для скорочення строку тимчасового перебування на території України, скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні або скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні.

Поряд з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок № 322), згідно з пунктом 1 якого визначено, що посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 322 передбачено, що посвідка видається строком на один рік, крім випадків, визначених цим пунктом.

Пунктом 7 Порядку № 322 установлює, що обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання.

За приписами пунктів 16-19 Порядку № 322 установлено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні. У разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку її дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій). У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства. У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж протягом останнього дня строку її дії.Якщо до закінчення строку дії посвідки лишилося менш як 15 робочих днів, подання документів для її обміну здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. При цьому територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС здійснюється в установленому законодавством порядку продовження строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на період, необхідний для розгляду такої заяви. Посвідка, що підлягає обміну, після приймання документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Предметом оскарження у цій справі є незгода позивача, яка є громадянином Республіки Білорусь, з рішенням органу міграційної служби, яким було вирішено примусово повернути його до країни походження або третьої країни, з підстав порушення нею законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України (нелегальне перебування на території України після спливу дії посвідки на тимчасове проживання в Україні).

Що стосується підстав та порядку прийняття ДМС України рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства, колегія суддів уважає за доцільне зазначити таке.

Аналіз вищенаведених норм міграційного законодавства України дає підстави для висновку, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну у разі:

- якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства у розумінні цього Закону вважається, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 755/7030/21, а також у постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 539/2085/22.

Отже, порушення позивачем законодавчо установленого порядку перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення.

Рішення ДМС України про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни походження або до третьої країни має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Колегія суддів зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23, від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23, від 04 квітня 2024 року у справі № 380/7720/23 та від 12 червня 2025 року у справі № 160/632/23.

Також у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судова колегія приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини, відповідно до яких видворення іноземця Договірною державою може призвести до порушення питання за статтею 3 Конвенції, і, таким чином, стосуватися відповідальності цієї держави за Конвенцією, якщо буде доведено наявність суттєвих підстав вважати, що у випадку депортації у країні призначення відповідній особі загрожуватиме поводження, заборонене статтею 3 Конвенції. За таких обставин зі статті 3 Конвенції випливає обов`язок не видавати відповідну особу такій державі (рішення у справі «Ф.Г. проти Швеції» [ВП] (F.G. v. Sweden) [GC], заява № 43611/11, пункт 111, від 23 березня 2016 року).

Головним питанням є наявність ефективних гарантій, які захищають заявника від свавільного прямого чи опосередкованого видворення до країни, з якої він утік. Відповідно до статті 1 Конвенції основна відповідальність за забезпечення та дотримання гарантованих прав і свобод покладається на національні органи влади (рішення від 11.09.2020 у справі «М.С. проти Словаччини та України», заява № 17189/11).

Отже, приймаючи оскаржуване рішення про примусове повернення позивача, Відповідач повинен був ретельно перевірити наявність відповідних правових підстав для застосування таких заходів, врахувати наслідки прийняття такого рішення та застосувати принципи верховенства права, балансу інтересів і норми ст.ст. 2, 3 Конвенції та ст. 3 Конституції України.

Колегією суддів встановлено наявність стосовно Позивача міжнародного розшуку Інтерполу (статус «Wanted», посилковий номер 2018/131289-1), роздруківка якого міститься у матеріалах справи.

З вказаної роздруківки з особової справи ОСОБА_1 вбачається, що він звинувачується у даванні хабаря (giving of a bribe), у зв`язку з чим перебуває у міжнародному розшуку за вчинення правопорушення пов`язаного з корупцією, відповідальність за яке передбачено частиною першою статті 431 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (part 1 article 431 of Belarusian Penal Code). Санкція частини першої вказаної статті передбачає максимальне покарання у вигляді обмеження волі на строк до 5 (п`яти) років. Ініціатором розшуку є Національне центральне бюро Інтерполу в Мінську, Білорусь (NCB MINSK Belarus).

З приводу міжнародного розшуку позивача колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 року у справі № 640/29451/21 встановлено, що «Позивач пояснив, що звернення за захистом гарантує неможливість його екстрадиції до Республіки Білорусь, а посвідка не гарантує цього. При цьому, позивач зазначає, що його дружина планує і далі проживати в Україні на підставі посвідки і не планує звертатися за захистом в Україні.

Позивач у своїй заяві та подальших співбесідах повідомив, що починаючи з 2000 років не підтримував політику влади Республіки Білорусь про що відкрито заявляв.

Щодо проявів своєї політичної позиції в Республіці Білорусь позивач зазначив, що відвідував протести, де висловлював свою політичну позицію стосовно свободи слова, державного устрою, приватного підприємства, свободи і прав людини.

При цьому, згідно тверджень позивача під час співбесіди 01.09.2020 року, він регулярно (з його слів, кожні вихідні) приїжджав до України з 2002 року (мета поїздки - суспільно-політична). У заяві позивач вказує, що привозив у 2004 року своїх друзів, зокрема, ОСОБА_5 , на " Майдан ", втім така особа почала проявляти політичну активність лише у 2019 pоці, до цього часу вони займалися лише підприємницькою діяльністю, що свідчить про не правдоподібний характер таких пояснень позивача.

Крім того, під час звернення за захистом позивач надав копію партійного квитка Об`єднаної громадської партії (Республіки Білорусь), відповідно до якого він вступив до партії у 2009 році, втім під час співбесіди позивач взагалі не орієнтувався в питаннях діяльності партії, не знає коли вона була створена, хто являється її лідером, чи відбуваються збори партії, чи є у соцмережах спільноти партії.

Враховуючи суперечливі твердження позивача, які не є взаємоузгодженими і спростовуються інформацією з відкритих джерел, надана позивачем копія вищезгаданого документа не є доказом його тверджень щодо політичної діяльності.

Також позивач звернув увагу на те, що у 2018 році проти позивача було порушено кримінальну справу за частиною першою статті 431 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (дача хабаря) у зв`язку із чим він перебуває у міжнародному розшуку.

У даному випадку позивач пояснив, що своїй знайомій подарував парфуми на 8 березня, що стало підставою для порушення проти нього кримінальної справи. Щодо мотиву інкримінованого йому злочину.

Як вказав ОСОБА_1 , ОСОБА_7 (його знайома з 2010 pоку, сусідка) працювала бухгалтером на заводі "Речицький КХП" з яким він був пов`язаний тим, що відповідно до заявок постачав спецодяг, запчастини та ін.

При цьому, згідно матеріалів кримінального провадження вбачається, що він будучи директором і засновником приватного торгово-виробничого унітарного підприємства "МОРС", в березні 2018 pоку, перебуваючи в адміністративній будівлі ВАТ "Речицький комбінат хлібопродуктів", маючи єдиний умисел на дачу хабаря посадовій особі - головному бухгалтеру вказаного підприємства ОСОБА_7 , передав останній виключно в зв`язку із займаним нею службовим становищем в якості хабаря грошові кошти (550 руб.) за сприятливе вирішення питання, що входить до її компетенції, зокрема, питання погашення в найкоротші терміни кредиторської заборгованості товариства перед ПТВУП "МОРС".

Враховуючи, що до політичної партії позивач вступив у 2009 року, тому само по собі членство у партії не було підставою для його переслідування владою Республіки Білорусь, зокрема, відкриття проти нього у 2018 року кримінальної справи за хабарництво.

Відповідно, згідно постанови прокуратури Гомельської області про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 13.11.2018, позивач переховується від слідства у зв`язку із чим 19.10.2018 винесено постанову про притягнення його у якості обвинуваченого і оголошено у розшук. Відповідно до вказаної постанови, у результаті слідчо-оперативних заходів встановлено, що позивач з метою уникнення покарання разом із сім`єю переїхав на постійне місце проживання до України.

Таким чином, пояснення позивача не відповідають ключовій інформації, викладеній у наданих документах, що, ураховуючи попередні суперечливі твердження позивача, що може свідчити про свідоме надання позивачем неправдивих відомостей та маніпулювання фактами своєї справи в контексті актуальної інтегрованої картки платника податків з метою обґрунтування своєї заяви.

До того ж, позивач не повідомляє, а у ході розгляду його заяви не встановлено наявності переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи.

З огляду на наявність у особовій справі позивача матеріалів вбачається, що останній не входив до складу, громадських, соціальних, військових або будь-яких інших організацій; до хвилі масових протестів 2020 p., а також під час них, не займався будь-якою публічною діяльністю, не брав участі в акціях протесту.

Крім того, з матеріалів особової справи позивача не встановлено наявності у нього стійких політичних переконань, сформованих внаслідок особистого досвіду, життєвої позиції, світогляду, що не дає можливості стверджувати про такі переконання як про невід`ємну складову особистості позивача.

У свою чергу, на території Республіки Білорусь не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю позивача в разі повернення до країни походження.

Відтак, відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними.

Доводи позивача ґрунтуються лише на суб`єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними.

У зв`язку з тим, що позивачем не доведено наявність небезпеки його життю в Республіці Білорусь та побоювання за своє життя через переслідування, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, тому у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За наведених обставин суд погоджується з доводами відповідача про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування громадянина Республіки Білорусь на території України».

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд у справі № 640/29451/21 вже надавав оцінку доводам позивача стосовно відритої стосовно позивача кримінальної справи на території Республіки Білорусь та прийшов до висновку про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування громадянина Республіки Білорусь на території України.

Згідно ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Стосовно доводу позивача про наявність у нього сім`ї та майна на території України.

Колегією суддів встановлено, що позивач має дружину громадянку Республіки Білорусь та дитину громадянина Республіки Білорусь, які проживають на території України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями паспортів та посвідкою на тимчасове проживання.

Суд вважає за доцільне наголосити на тому, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і наявність сім`ї та майна на території України не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Аналогічна правова позиція знаходить своє відображення в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі №755/14023/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 522/11882/22.

Згідно частини 1 статті 31 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону № 3773-VI, матеріали справи не містять та позивачем до суду не надано. При цьому така підстава як наявність дружини та дітей, а також майна на території України у переліку статті 31 Закону № 3773-VI відсутня.

Сам по собі факт наявності у позивача дружини та дітей, що проживають на території України, не спростовує установлені відповідачем порушення з боку позивача та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення порушення міграційного законодавства України.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16-а, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 18.03.2021 у справі № 522/14416/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22.

У контексті наведеного колегія суддів також уважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов`язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18 (2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а, від 30.08.2024 у справі № 522/8660/23).

Суд зазначає, що особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками.

Між тим, суд поділяє міркування позивача про те, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України був введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, що унеможливило позивачу покинути країну, оскільки він зобов`язаний був турбуватись про свою сім`ю. Проте суд уважає, що це не є обставинами, які можуть бути винятком для процедури застосування до іноземців міграційного законодавства у разі його порушення.

Окремо, колегія суддів наголошує на тому, що оскаржуваним рішенням вирішено позивача примусово повернуто до країни походження або третьої країни без зазначення найменування конкретної країни.

У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про можливе примусове повернення позивача в країну походження або третю країну, яка вчинила акт агресії проти України, або в країну, яка не визнає територіальну цілісність та суверенітет України або відмовляється визнавати протиправність посягань на територіальну цілісність та суверенітет України, зокрема, голосувала проти Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262.

Доводи позивача стосовно того, що позивач фінансував Збройні Сили України шляхом сплати військового збору, а за законодавством Республіки Білорусь фінансування Збройних Сил України кваліфікується за статтею 356 КК РБ «державна зрада», що карається тривалим ув`язненням або вищою мірою покарання - смертною карою (розстрілом), колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими, з наступних підстав.

Згідно п.16-1 під .10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Об`єктом оподаткування збором є: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу; 2) для платників, зазначених у підпункті 2 підпункту 1.1 цього пункту, - щомісячна сума, що дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року; 3) для платників, зазначених у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 292 цього Кодексу.

Таким чином, військовий збір є обов`язковим платежем, який становить відсоток від об`єкта оподаткування, тобто військовий збір не сплачується добровільно виключно особами, які підтримують Збройні Сили України.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів його переслідування у Республіці Білорусь через можливе фінансування Збройних Сил України.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивача через неможливість обміну паспорта громадянина Республіки Білорусь, строк дії якого закінчився 28.05.2023 року, на території України через дію Указу Президента РБ № 278 від 04.09.2023 року, яким заборонено видачу та обмін паспортів за кордоном, оскільки адміністративний суд, який має юрисдикцію на території України, не може надавати правову оцінку законодавчим актам Республіки Білорусь; окрім того, дія паспорта громадянина Республіки Білорусь позивача закінчилась раніше (28.05.2023 року) видання Указу Президента РБ № 278 від 04.09.2023 року, яким заборонено видачу та обмін паспортів за кордоном, а тому позивач не був позбавлений можливості здійснити обмін свого паспорта в будь-якій країні, де розміщується посольство або консульство РБ за кордоном до 04.09.2023 року.

Посилання позивача на постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2022 року № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» та від 01.11.2022 року № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою публічних послуг в умовах воєнного стану», якими, на думку позивача, заблоковано стандартні процедури продовження посвідок для громадян Республіки Білорусь, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаними постановами передбачено, зокрема, що посвідки на постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для постійного проживання в Україні та право на в`їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування; іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов`язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану; установлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей: розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором; у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення посвідок на постійне проживання, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором; під час здійснення провадження за заявами з питань громадянства та надання територіальними органами/ територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг у період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території Республіки Білорусь установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо).

Таким чином, вказані вище постанови в частині заборон не стосуються громадян Республіки Білорусь.

Стосовно доводу позивача блокування відповідачем стандартних процедури продовження посвідок для громадян Республіки Білорусь, то колегія суддів зазначає наступне.

06.12.2019 року позивач отримав посвідку на тимчасове проживання, яка була дійсна до 12.11.2020 року, копія якої міститься у матеріалах справи; після закінчення дії посвідки на тимчасове проживання остання була вилучена, про що вказано відповідачем у оскаржуваному рішенні.

У листі Державної міграційної служби від 03.09.2026 року № 6.1-9915/2-26, копія якого міститься у матеріалах справи, повідомлено про те, що заява-анкета позивача від 08.06.2026 року для оформлення, обміну посвідки на тимчасове проживання громадянина РБ ОСОБА_1 розглянуто Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області згідно вимог Закону України «Про звернення громадян».

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивач почав вчиняти дії стосовно оформлення, обміну посвідки на тимчасове проживання вже після прийняття оскаржуваного рішення відповідачем.

Доказів оскарження у судовому та/або адміністративному порядку дій або рішення органу міграційної служби України стосовно обміну (видачі) позивачу посвідки на тимчасове проживання на території України позивач не надав.

За вказаних обставин, колегія суддів відхиляє даний довід позивача.

Отже, колегія суддів приходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 229, 242-244, 250, 288, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року - залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Головуючий суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 07 жовтня 2026 року.