Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №580/1132/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/1132/26 Суддя першої інстанції: Кульчицький С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Оскаржуване судове рішення - рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 30.12.2025 №232730028909 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.12.2025 про призначення з пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком період роботи з 01.08.1983 по 26.06.1986 на посаді бухгалтера в колгоспі "Будівник Комунізму", з урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

Рішенням суду першої інстанції від 09.04.2026 позов задоволено

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. При цьому, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Суд першої інстанції також зазначив, що відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу. Як наслідок, відповідач протиправно прийняв рішення від 30.12.2025 №232730028909 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що період роботи позивача з 01.08.1983 по 26.06.1986 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 по батькові власника трудової книжки, внесене на титульній сторінці, не відповідає паспортним даним позивача. Крім того дата народження власника трудової внесена не повністю. Також апелянтом зазначено, що для зарахування періодів роботи в колгоспі з 01.08.1983 по 26.06.1986 відсутні підстави, оскільки відсутня інформація про встановлений трудовий мінімум участі в колгоспі.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у віці 60 років, 24.12.2025 звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області у порядку екстериторіальності рішенням від 31.12.2025 №232730028909 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. В рішенні також зазначено, що страховий стаж особи становить 29 років 8 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 :

- період роботи в колгоспі з 01.08.1983 по 26.06.1986, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві.

Також в рішенні зазначено, що по батькові власника трудової книжки, внесене на титульній сторінці, не відповідає паспортним даним позивача; крім того дата народження власника трудової внесена не повністю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XIІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

При цьому, Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також варто зазначити, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»«, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 21.06.2019 у справі №727/384/17 та від 10.12.2020 у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

Так, як вбачається з матеріалів справи, згідно оскаржуваного рішення пенсійного органу від 31.12.2025 №232730028909, позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.08.1983 по 26.06.1986, оскільки відсутня інформація про відпрацьовані вихододні та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Разом з тим, згідно наданої позивачем до пенсійного органу трудової книжки НОМЕР_1 , що у період роботи з 01.08.1983 по 26.06.1986 позивач працювала на посаді бухгалтера в колгоспі "Будівник Комунізму".

Таким чином, вказане вище правове регулювання та висновки Верховного Суду дають підстави прийти до висновку про те, що відсутність відомостей про вироблені позивачем трудодні за 01.08.1983 по 26.06.1986, за наявності запису у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача. Тому спірний період роботи позивача на посаді бухгалтера в колгоспі "Будівник Комунізму" повинен бути зарахований до її страхового стажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказані правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23.

У свою чергу, Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до абз. 8 п. 2.14 Інструкції № 58, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.

Разом із тим, згідно з п. 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Підпунктом 2.3 пункту 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), яка застосовувалася до 17.08.1993, визначено, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилами чорного, синього чи фіолетового кольору.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Інструкції №162 з кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) у трудову книжку (вкладиш) про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу та звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки (вкладиша) під розписку в особистій картці (типова міжвідомча форма №Т-2, затверджена ЦСУ СРСР), в якій має бути повторений точний запис із трудової книжки (вкладиша).

З огляду на підпункти 2.5, 2.6 пункту 2 Інструкції №162, у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.

У разі потреби адміністрація підприємства видає робітникам та службовцям на їхнє прохання завірені виписки відомостей про роботу з трудових книжок.

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з копією трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається, що у період з 01.08.1983 по 26.06.1986 позивач працювала посаді бухгалтера в колгоспі "Будівник Комунізму".

Разом з тим, однією з підстав для відмови у зарахуванні періоду роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 до страхового стажу позивача, слугувало те, що по батькові власника трудової книжки, внесене на титульній сторінці, не відповідає паспортним даним позивача та те, що дата народження власника трудової книжки внесена не повністю

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Отже, наявність зазначених недоліків у записах трудової книжки позивача саме по собі не спростовує фактів роботи позивача у відповідні періоди, а не дотримання повноважними особами роботодавців вимог щодо заповнення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом страхового стажу позивача, щодо якого наявні записи у трудовій книжці, оскільки працівник не несе відповідальності за правильність внесення даних до його трудової книжки.

Більше того, колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно наявних в матеріалах справи документів вбачається, що дошлюбним прізвищем позивача було ОСОБА_2 (а.с. 10-12). Свідоцтвом про укладання шлюбу НОМЕР_2 від 08.09.1988 підтверджується факт зміни прізвища позивача після укладання шлюбу з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 (а.с. 10). При цьому зі змісту належної позивачу трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 вбачається, що така містить відомості за період з 10.10.1982 по 08.09.1986, тобто до моменту реєстрації позивачем шлюбу та зміні її прізвища. Разом з тим, трудова книжка позивача НОМЕР_3 від 29.09.1986 вже містить зазначення зміненого, внаслідок укладання шлюбу, прізвища позивача - ОСОБА_3 .

З огляду на вказане, посилання скаржника на те, що по батькові власника трудової книжки НОМЕР_1 , внесене на титульній сторінці, не відповідає паспортним даним позивача та те, що дата народження власника трудової внесена не повністю, не є достатньою підставою для не врахування записів в такій трудовій книжці.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що нормами ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено та матеріалами справи не підтверджено того, що скаржник звертався до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Отже, вказане свідчить про те, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в призначенні/перерахунку пенсії від 30.12.2025 №232730028909 роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачу певного періоду роботи, зокрема з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), пенсійний орган в повній мірі переклав тягар доказування наявності такого стажу та його достовірності на позивача, що, в свою чергу, не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. При цьому, пенсійний орган, при винесенні оскаржуваної відмови свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.

Колегія суддів зазначає, що хоча витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання в даному випадку суб`єктом владних повноважень лише на позивача обов`язку доказування і надання відомостей є необґрунтованим та надмірно формальним. При цьому, неможливість та/або небажання пенсійного органу, з метою ефективного забезпечення права особи на соціальний захист, скористатися встановленим законом правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути вагомою та достатньою підставою для обмеження такої особи у реалізації її конституційного права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне рішення від 30.12.2025 №232730028909 про відмову у призначенні пенсії позивачу не може відповідати критеріям законності, обґрунтованості та є протиправним.

При цьому, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.08.1983 по 26.06.1986 на посаді бухгалтера в колгоспі "Будівник Комунізму" та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 24.12.2025, з урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 316 КАС України).

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна