Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №620/926/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/926/26 Суддя першої інстанції: Тихоненко О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

суддя-доповідач Говорун О.В.

судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.

Позивач - ОСОБА_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Особа, яка подала апеляційну скаргу - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Оскаржуване судове рішення - рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2026.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 254050008938 від 25.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 15.06.1988 по 28.08.1994 згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1981 та повторно розглянути заяву позивача від 18.09.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням суду першої інстанції від 30.03.2026 позов задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. При цьому, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Як наслідок, відповідач протиправно прийняв рішення № 254050008938 від 25.09.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, апелянт вказує на те, що період роботи позивача з 15.06.1988 по 28.08.1994 правомірно не зараховано до страхового стажу, оскільки не всі роки роботи завірено печаткою. Довідка щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві не надана.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не був поданий.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яку за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 25.09.2025 №254050008938.

У вказаному рішенні, зокрема, зазначено, що датою народження заявника є ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дата звернення заявника до територіальних органів Пенсійного фонду України 18.09.2025. Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"(далі-3акон) становить 60 років. Вік заявника 61 рік. Необхідний страховий стаж згідно з статтею 26 Закону становить 30 років. Відповідно до частини другої статті 26 Закону, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 23 років. Страховий стаж особи 21 рік 7 місяців 9 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності в громадському господарстві з 15.06.1988 по 28.08.1994, згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1981, оскільки не всі роки роботи завірено печаткою. Довідка щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві не надана. Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності. За таких обставин вирішено відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XIІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 3 вказаного Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, які чинні на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказані правові висновки наведені Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 у справі № 120/8471/23.

Як вже було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно з копією трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1981 вбачається, що позивач був прийнятий в члени колгоспу «Енгельса» з 15.06.1988 по 28.08.1994. Також, відповідно до записів у вказаній вище трудовій книжці, позивач працював на посаді дояра, слюсаря дояра. У 1988 кількість відроблених людиноднів складає - 138, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280, У 1989 кількість відроблених людиноднів складає - 296, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280. У 1990 кількість відроблених людиноднів складає - 302, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280. У 1991 кількість відроблених людиноднів складає - 353, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280. У 1992 кількість відроблених людиноднів складає - 302, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280. У 1993 кількість відроблених людиноднів складає - 296, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280. У 1994 кількість відроблених людиноднів складає - 192, встановлений мінімум трудоднів (людиноднів) - 280.

Разом з тим, підставою для відмови у зарахуванні вказаного вище періоду роботи до страхового стажу позивача, слугувало те, що згідно із записами трудової книжки трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 01.12.1981 вбачається відсутність біля записів щодо роботи позивача в громадському господарстві з 15.06.1988 по 28.08.1994 печатки даної установи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що нормами ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду України мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено та матеріалами справи не підтверджено того, що скаржник звертався до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачем та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Отже, вказане свідчить про те, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в призначенні/перерахунку пенсії № 254050008938 від 25.09.2025 роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачу певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), пенсійний орган в повній мірі переклав тягар доказування наявності такого стажу та його достовірності на позивача, що, в свою чергу, не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. При цьому, пенсійний орган, при винесенні оскаржуваної відмови свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо непідтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.

Колегія суддів зазначає, що хоча витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання в даному випадку суб`єктом владних повноважень лише на позивача обов`язку доказування і надання відомостей є необґрунтованим та надмірно формальним. При цьому, неможливість та/або небажання пенсійного органу, з метою ефективного забезпечення права особи на соціальний захист, скористатися встановленим законом правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути вагомою та достатньою підставою для обмеження такої особи у реалізації її конституційного права.

Таким чином, відмовляючи, у даному випадку, у зарахуванні періоду роботи з 15.06.1988 по 28.08.1994 до страхового стажу позивача внаслідок його непідтвердження коректними записами у трудовій книжці, скаржник діяв необґрунтовано, та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне рішення від № 254050008938 від 25.09.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу не може відповідати критеріям законності, обґрунтованості та є протиправним.

Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 316 КАС України).

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 242-244, 308, 322 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.В. Говорун

Судді О.Г. Попова

О.В. Чуприна