Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/6177/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/6177/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,

за участю секретаря: Михайлової І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Волинської митниці про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування карток відмови, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України, в якому просила:

- визнати дії в.о. державного інспектора Гевелюк Г.М. і головного інспектора Шум Л.Г. протиправними;

- визнати протиправними та скасувати картки відмови;

- зобов`язати Державну митну службу України на підставі частини третьої статті 71 Митного кодексу України змінити митний режим транзиту, в який 11.01.2025 було поміщено автомобіль марки Volkswagen Polo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, об`єм двигуна 1198 см3, кузов № НОМЕР_2 , зареєстрований в Німеччині на ім`я позивачки 16.10.2024, на митний режим тимчасового ввезення громадянами-резидентами на митну територію України транспортного засобу особистого користування строком на один рік в порядку частини четвертої статті 380 Митного кодексу України, зупинивши при цьому перебіг строку в 10 днів, передбачений для перебування автомобіля в Україні в режимі транзиту;

- зарахувати в установленому порядку сплачені в розмірі 100% всі митні платежі, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів, згідно з частиною четвертою статті 380 Митного кодексу України, як такі, що сплачені в порядку вказаної статті за тимчасове ввезення мною на митну територію України зазначеного вище транспортного засобу особистого користування строком на один рік;

- зобов`язати відповідача надати офіційні роз`яснення позивачу та своїм територіальним підрозділам щодо порядку застосування норми частини четвертої статті 380 Митного кодексу України, а саме: які документи мають подавати громадяни України на митному кордоні України, аби реалізувати своє право згідно з цієї правовою нормою, та чи повертаються в такому випадку сплачені грошові кошти (митні платежі) через один рік за умови виконання вимог цієї статті.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27.12.2024 № UA/205110/2024/01779, від 10.01.2025 № UA205110/2025/00031.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просила скасувати спірне рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, задовольнивши позов, або у випадку встановлення наявності дискреційних повноважень у відповідача, зобов`язати повторно розглянути питання зміни митного режиму транспортного засобу.

Доводи апелянтки обґрунтовані зокрема тим, що суд першої застосував неефективний спосіб захисту, помилково поклав негативні наслідки протиправної поведінки відповідача на позивача, не врахував, що сплата митних платежів була здійснена внаслідок спроби реалізувати право на тимчасове ввезення, а не як добровільну згоду на транзит. Відтак, наголошено на тому, що висновки суду першої інстанції в частині вимог є безпідставними та позбавляють можливості ефективного захисту прав та інтересів.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачка в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги, просила скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги відповідно до прохальної частини апеляційної скарги.

Представник Державної митної служби України в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Представник Волинської митниці в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки позивачка у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині незадоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2024 позивачка - громадянка України ОСОБА_1 , використовуючи закордонний паспорт НОМЕР_3 , в`їхала в зону митного контролю митного поста «Устилуг» на транспортному засобі з реєстраційним номером НОМЕР_4 .

При проведенні перевірки поданих вищевказаною громадянкою документів до митного оформлення, зокрема, закордонного паспорта та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, державний інспектор ОСОБА_2 прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 27.12.2024 № UA/205110/2024/01779, в якій відмовила у пропуску через митний кордон України у зв`язку з невиконанням вимог статті 381 МК України (несплата митних платежів), а також статті 380 цього Кодексу (відсутність коштів для застосування заходів гарантування).

У розділі «роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення» зазначено: дотримання статті 381 МК України (а також процитовано її) та дотримання вимог статті 380 цього Кодексу (також процитовано).

10.01.2025 позивачка повторно прибула до митного поста «Устилуг» з метою здійснення митного оформлення тимчасового ввезення транспортного засобу.

При проведенні перевірки поданих вищевказаною громадянкою документів до митного оформлення, зокрема, закордонного паспорта та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а також митної декларації, головний інспектор Шум Лариса Грирівна прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 10.01.2025 № UA205110/2025/00031, якою відмовила у митному оформленні у зв`язку з невиконанням вимог статті 380 МК України (процитовано її зміст), а також у зв`язку з відсутністю інформації про намір ввезення автомобіля на митну території України відповідно до статті 194 МК України.

У розділі «роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення» зазначено: дотримання вимог статті 380 МК України (процитовано її повний зміст), а також внесення інформації про намір ввезення товару на митну територію України в ЦБД ЄАІС митних органів.

17.01.2025 позивачка звернулась до в.о. Голови Державної митної служби України із заявою/скаргою, в якій, зокрема, просила, зарахувати вже сплачені митні платежі та надати офіційні роз`яснення.

Листом від 04.02.2025 №7.4-4/28-06/10/2929 Львівською митницею було надано відповідь позивачці на означену заяву/скаргу.

Вважаючи протиправними дії та рішення відповідачів в межах спірних правовідносин, позивачка звернулася до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що недоліки оскаржуваних карток відмови стосуються неналежного оформлення та мотивування прийнятих рішень, однак самі по собі не свідчать про виконання позивачкою всіх передбачених законом умов для поміщення транспортного засобу у відповідний митний режим. Відтак, підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі - відсутні.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи у митному оформленні та пропуску через митний кордон України, Волинська митниця як 27.12.2024, так і 10.01.2025 вказувала на невиконання позивачкою вимог частини четвертої статті 380 МК України.

Вказаною нормою визначено, що тимчасове ввезення громадянами-резидентами транспортних засобів особистого користування, що класифікуються за товарними позиціями 8702, 8703, 8704 (загальною масою до 3,5 тонни), 8711 згідно з УКТ ЗЕД та причепів до них товарної позиції 8716 згідно з УКТ ЗЕД дозволяється на строк до одного року під письмове зобов`язання про їх зворотне вивезення за умови письмового декларування в порядку, передбаченому законодавством України для громадян, після сплати всіх митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги акцентує увагу на тому, що для застосування наведеної норми необхідною є одночасна наявність сукупності визначених законом умов, а саме:

1) особа, яка здійснює тимчасове ввезення транспортного засобу, повинна взяти на себе письмове зобов`язання про його зворотне вивезення за межі митної території України у строк, що не перевищує одного року;

2) транспортний засіб має бути письмово задекларований у порядку, встановленому законодавством України для громадян, що передбачає належне повідомлення митного органу про ввезення такого транспортного засобу та заявлення відповідного митного режиму;

3) особа, яка ввозить транспортний засіб, зобов`язана сплатити всі митні платежі, що відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті такого транспортного засобу на митну територію України.

Згідно з частиною першою статті 257 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку заповнення митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних з провадженням підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.05.2012 № 614, декларація заповнюється власноручно громадянином, який досяг 16-річного віку, або уповноваженою ним особою і засвідчується його особистим підписом до пред`явлення товарів для митного контролю.

Відповідно до пункту 1.7 вказаного Порядку посадові особи митних органів не мають права заповнювати декларацію, змінювати чи доповнювати відомості, зазначені в декларації, за винятком унесення до неї відомостей, що належать до компетенції митних органів.

Відповідно до підпункту 2.8.1 пункту 2.8 розділу ІІ Порядку у підпункті 3.2 „Транспортний засіб особистого користування" наводяться детальні відомості про транспортний засіб особистого користування, що тимчасово ввозиться на митну територію України, ввозиться на митну територію України з метою транзиту або зворотно вивозиться за межі митної території України.

У полі для зазначення мети переміщення транспортного засобу особистого користування через митний кордон України ставиться X-подібна позначка в потрібній рамці.

Окрім цього, у пункті 2.9 розділу ІІ зазначено, що при переміщенні громадянами через митний кордон України транспортних засобів особистого користування, товарів, умовою якого є надання митному органу письмового зобов`язання про їх зворотне вивезення, транзит, зворотне ввезення, зобов`язання надається шляхом вчинення одного з таких записів:

1) при тимчасовому ввезенні транспортного засобу особистого користування:

«Я, (прізвище, власне ім`я), зобов`язуюсь до ____.____.20___ вивезти за межі митної території України транспортний засіб з реєстраційним номером ______________ (країна реєстрації: ___________), зазначений у пункті 3.2 декларації і ввезений мною в Україну тимчасово.

Зі змістом статей 380, 469, 481, 485 Митного кодексу України ознайомлений(а).»

Таким чином, можливість тимчасового ввезення громадянином-резидентом транспортного засобу особистого користування поставлена законодавцем у залежність від дотримання визначеної процедури, яка включає як належне декларування транспортного засобу та прийняття обов`язку щодо його зворотного вивезення, так і попередню сплату митних платежів у повному обсязі. Лише за наявності всіх наведених умов особа набуває право на поміщення транспортного засобу у відповідний митний режим.

При цьому, наведені положення свідчать про те, що законодавством не лише передбачено обов`язок подання письмового зобов`язання про зворотне вивезення транспортного засобу, але й детально врегульовано спосіб його оформлення та внесення до митної декларації.

Більше того, нормативним регулюванням визначено і відповідні особливості заповнення самої митної декларації у випадку поміщення транспортного засобу у митний режим тимчасового ввезення, що свідчить про існування чітко регламентованої процедури митного оформлення такого транспортного засобу, обов`язкової для дотримання особою, яка має намір скористатися відповідним митним режимом.

Отже, під час розгляду цієї справи суд мав встановити, чи були дотримані визначені законом умови, за наявності яких громадянин-резидент набуває право на тимчасове ввезення транспортного засобу особистого користування, а також чи відповідають оскаржувані рішення митного органу вимогам законності та обґрунтованості.

Зокрема, суду необхідно було з`ясувати, чи здійснив позивач письмове декларування транспортного засобу у встановленому порядку, чи взяв на себе письмове зобов`язання щодо його зворотного вивезення у передбачений законом строк, а також чи були сплачені всі митні платежі, які підлягали сплаті при ввезенні такого транспортного засобу на митну територію України.

Відповідно до статті 71 МК України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом.

Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Отже, саме декларанту належить право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари чи транспортний засіб, однак реалізація такого права нерозривно пов`язана з обов`язком дотримання всіх умов та вимог, установлених для відповідного митного режиму.

За змістом наведених положень митного законодавства обрання митного режиму не є формальним волевиявленням особи, а передбачає усвідомлене проходження визначеної законом процедури. До початку митного оформлення особа повинна визначитися, який саме митний режим вона має намір застосувати до транспортного засобу, ознайомитися з установленими для такого режиму умовами та правовими наслідками його застосування, а також забезпечити виконання всіх передбачених законом митних формальностей.

Як установлено судом, під час митного оформлення 27.12.2024 при ввезенні транспортного засобу з реєстраційним номером MV02046 через митний пост «Устилуг» позивачка надала митному органу лише паспорт та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивачкою було виконано інші обов`язкові умови поміщення транспортного засобу у митний режим тимчасового ввезення, визначені митним законодавством.

Зокрема, позивачкою не подано митної декларації, не надано письмового зобов`язання про зворотне вивезення транспортного засобу за межі митної території України у встановлений строк, а також не сплачено митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті такого транспортного засобу.

Отже, сам по собі факт пред`явлення паспорта та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не свідчить про дотримання позивачкою передбачених законом умов для застосування митного режиму тимчасового ввезення транспортного засобу громадянином-резидентом.

Зі свого боку, під час митного оформлення 10.01.2025 позивачка, окрім паспорта та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, подала до митного органу митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов`язаних із провадженням підприємницької діяльності, форму якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 431.

Таким чином, порівняно з попереднім зверненням до митного органу позивачкою було вчинено одну із дій, необхідних для поміщення транспортного засобу у митний режим тимчасового ввезення, а саме здійснено письмове декларування транспортного засобу.

Водночас сам по собі факт подання митної декларації не свідчить про повне дотримання усіх вимог, установлених для застосування відповідного митного режиму.

Як установлено судом, позивачкою так і не було надано письмового зобов`язання про зворотне вивезення транспортного засобу у визначений законом строк (не зазначено про це у декларації, як того вимагає пункт 2.9 Порядку) та не сплачено митних платежів, які відповідно до законодавства є обов`язковою умовою тимчасового ввезення транспортного засобу громадянином-резидентом.

Між тим, попри те, що під час розгляду справи судом установлено недотримання позивачкою окремих вимог, необхідних для поміщення транспортного засобу у митний режим тимчасового ввезення, сама по собі наявність таких порушень не звільняла митний орган від обов`язку належним чином оформити та мотивувати прийняті ним рішення.

Оцінюючи доводи апелянтки стосовно того, що обраний спосіб судового захисту має бути ефективним та таким, що реально призводить до відновлення порушеного права, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що визнання протиправними та скасування карток відмови є достатнім і належним способом захисту прав позивачки, тоді як додаткове визнання протиправними дій посадових осіб не призведе до відновлення будь-якого окремого порушеного права та не матиме самостійного правового значення у спірних правовідносинах.

Разом з тим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання митного органу змінити митний режим транспортного засобу на режим тимчасового ввезення, позаяк станом на момент виникнення спірних позивачкою не дотримано усіх, передбачених законом вимог, необхідних для поміщення транспортного засобу у митний режим тимчасового ввезення, зокрема не надано письмового зобов`язання про зворотне вивезення транспортного засобу, не було сплачено митні платежі, сплата яких є обов`язковою умовою застосування відповідного митного режиму.

Суд також не приймає до уваги доводи позивачки щодо подальшої сплати відповідних митних платежів, оскільки, як установлено матеріалами справи, такі платежі були здійснені 11.01.2025, тобто вже після ухвалення оскаржуваних карток відмови від 27.12.2024 та 10.01.2025.

Обов`язок митного органу надати роз`яснення вимог у картці відмови та обов`язок особи виконати визначені законом умови митного оформлення є самостійними та не залежать один від одного. Норма абз. 1 ч. 4 ст. 380 МК України є нормою прямої дії, зміст якої є законодавчо визначеним і загальнодоступним, включно з порядком заповнення митної декларації, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.05.2012 №614. Неповнота роз`яснень з боку митного органу щодо конкретизації підстав відмови не звільняє декларанта від обов`язку виконати прямо встановлені законом умови та не є підставою вважати ці умови виконаними.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка позбавлена будь-яких роз`яснень з боку митних органів щодо порядку застосування ч. 4 ст. 380 МК України, спростовуються матеріалами справи.

Так, у відповідь на звернення позивачки № С-31 від 21.01.2025 щодо роз`яснення порядку застосування зазначеної норми та порядку зміни митного режиму, їй було надано лист Держмитслужби №17/17-03/7/27 від 28.01.2025 та лист Львівської митниці №7.4-4/28-06/10/2929 від 04.02.2025, в якому роз`яснено порядок зміни митного режиму транзиту на тимчасове ввезення, зокрема положення ч. 4 ст. 102 та ч. 4 ст. 380 МК України, а також вимоги постанови Кабінету Міністрів України №431 від 21.05.2012 та Порядку заповнення митної декларації, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №614 від 28.05.2012.

У подальшому за наступними зверненнями позивачки (№4703/10-28-06 від 07.02.2025, лист від 20.02.2025 №6211/10-28-06) митним органом надано додаткові роз`яснення листами Львівської митниці №7.4-4/28-06/10/4073 від 17.02.2025, №7.4-3/28-06/10/4809 від 24.02.2025 та №7.4-4/28-06-02/10/6001 від 06.03.2025, якими було послідовно надано інформацію щодо митного оформлення транспортного засобу та процедури зміни митного режиму.

Таким чином, всупереч твердженням апеляційної скарги, позивачка неодноразово зверталася до митних органів з питань, аналогічних заявленим у позові, і отримувала відповідь по суті порушених питань, включно з переліком нормативних актів, що підлягають застосуванню, та вимог до митної декларації.

В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції вважає цілком обґрунтованими висновки окружного адміністративного суду стосовного того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на імперативні положення частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України та принцип допустимості доказів, за яким обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивачки не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Волинської митниці про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування карток відмови, зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. М. Ганечко

Повний текст постанови складено 07.10.2026.