Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №755/5379/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 755/5379/25 суддя першої інстанції: Хромова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року у справі № 755/5379/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), у якому просив суд:

- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4355640 від 26 березня 2025 року, якою на позивача накладено штраф у розмірі 510,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- справу про адміністративне правопорушення закрити.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт керування позивачем транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки підтверджується відеозаписом з портативного відеореєстратора поліцейського, на якому позивач не заперечував, що не користувався ременем безпеки.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що наявність у позивача інвалідності сама по собі не є підставою для застосування винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху, а доказів фізіологічної неможливості користування ременем безпеки позивач не надав.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не порушив порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки клопотань, зокрема про відкладення розгляду справи чи про бажання скористатися правничою допомогою, позивач не заявляв.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову серії ЕНА № 4355640 від 26 березня 2025 року, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає про те, що правил дорожнього руху він не порушував, на момент зупинки був пристебнутий ременем безпеки, а ремінь відстебнув у присутності поліцейського, щоб надати йому документи.

На думку апелянта, відповідач не надав доказів вчинення ним правопорушення, не відібрав пояснень свідків, не дотримав вимог статей 245, 280 КУпАП, а в постанові не зазначив, який саме пункт Правил дорожнього руху порушено.

Крім того, апелянт зауважив на тому, що поліцейський поводився агресивно та відхилив його клопотання про перенесення розгляду справи для отримання правової допомоги, а також послався на презумпцію невинуватості та на обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити правомірність свого рішення.

Одночасно апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що загальний доступ до тексту рішення суду першої інстанції забезпечено 09 лютого 2026 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано справу з Дніпровського районного суду міста Києва.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Постановою серії ЕНА № 4355640 від 26 березня 2025 року, винесеною о 09 год. 55 хв. інспектором 1 взводу 1 роти 4 батальйону полку 2 Управління патрульної поліції в місті Києві лейтенантом поліції Путіловим В.Г., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною п`ятою статті 121 КУпАП та накладено на нього штраф у розмірі 510,00 грн.

Зі змісту постанови вбачається, що 26 березня 2025 року о 09 год. 43 хв. на Бориспільському шосе в місті Києві ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Renault Master, номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3 Правил дорожнього руху.

У постанові також зазначено, що до неї додається відеозапис з портативного відеореєстратора № 472479. Копію постанови позивач отримав на місці її винесення, про що свідчить його підпис.

До матеріалів справи відповідачем долучено відеозапис з портативного відеореєстратора лейтенанта поліції Путілова В.Г. (ідентифікаційний номер реєстратора 472379) за період з 09 год. 49 хв. до 10 год. 01 хв. 26 березня 2025 року, копію якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом представника відповідача.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, на відеозаписі зафіксовано, що поліцейський повідомив водієві причину зупинки - керування транспортним засобом без пристебнутого ременя безпеки, а також роз`яснив передбачені підпунктом «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху винятки щодо осіб, яким дозволено не користуватися ременем безпеки.

На відеозаписі також зафіксовано, що позивач не був пристебнутий ременем безпеки, пред`явив пенсійне посвідчення, повідомив про наявність у нього інвалідності другої групи та пояснив, що не користувався ременем безпеки через фізіологічні особливості, зазначивши, що «пристебнувся б, якби міг».

Водночас позивач підтвердив, що має право керування вантажними транспортними засобами, під час спілкування з поліцейським намагався пристебнутися ременем безпеки, стверджуючи, що це завдає йому болю, а перед продовженням руху пристебнутися відмовився.

Клопотань, зокрема про відкладення розгляду справи чи про надання можливості скористатися правовою допомогою, позивач під час розгляду справи не заявляв, зауважень щодо процедури її розгляду не висловлював.

До матеріалів справи позивачем долучено копії пенсійних посвідчень, відповідно до яких йому призначено пенсію по інвалідності (II група, загальне захворювання), зокрема посвідчення, видане 01 жовтня 2024 року.

Крім того, позивачем долучено довідку Інституту травматології та ортопедії НАМН України від 08 грудня 2017 року № 135800 про проведене обстеження (медичний огляд, МРТ, КТ) та виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 3489/24 Київської філії ДУ «Інститут серця МОЗ України» про стаціонарне лікування позивача з 14 травня по 04 червня 2024 року.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР), відповідно до їх пункту 1.1 встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Згідно з підпунктом «в» пункту 2.3 ПДР у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2020 року № 1105, чинній на час виникнення спірних правовідносин, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.

Цим же підпунктом передбачено, що дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Частиною п`ятою статті 121 КУпАП у редакції, чинній станом на 26 березня 2025 року, встановлено, що порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510,00 грн.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною п`ятою статті 121 цього Кодексу, а від імені органів Національної поліції розглядати такі справи і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Згідно з частиною другою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.

У такому разі на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 КУпАП, що узгоджується з пунктом 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

За приписами статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП, у частині, що стосується водія, полягає в некористуванні ременем безпеки під час керування транспортним засобом, обладнаним такими засобами пасивної безпеки.

Винятки з цього обов`язку мають вичерпний характер, а для звільнення від нього водія з інвалідністю необхідна сукупність трьох умов, а саме рух у межах населеного пункту, наявність у водія інвалідності та наявність у нього фізіологічних особливостей, які унеможливлюють користування ременем безпеки.

При цьому законодавець пов`язує звільнення від обов`язку користуватися ременем безпеки не з самим лише статусом особи з інвалідністю, а з об`єктивною неможливістю користування ременем, зумовленою фізіологічними особливостями такої особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, у справах цієї категорії саме суб`єкт владних повноважень повинен підтвердити належними, допустимими та достатніми доказами наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від обов`язку доведення його правомірності.

У постанові від 22 липня 2019 року у справі № 757/2757/16-а Верховний Суд також виснував, що підпис особи на постанові у справі про адміністративне правопорушення не означає її згоди з тим, що вона вчинила адміністративне правопорушення.

З огляду на це колегія суддів оцінює не наявність підпису позивача на постанові, а сукупність доказів, наданих відповідачем на підтвердження події правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі № 216/5226/16-а погодився з тим, що відеозапис з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом правопорушення, якщо він не відображає відомостей про його вчинення, а лише фіксує процесуальну послідовність винесення постанови.

На відміну від обставин зазначеної справи, у цій справі наданий відповідачем відеозапис містить відомості, що безпосередньо стосуються події правопорушення, оскільки на ньому зафіксовано, що позивач не був пристебнутий ременем безпеки, а також його власні пояснення про те, що він не користувався ременем безпеки з причин, які він пов`язував зі станом свого здоров`я.

Такі пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та показання технічного засобу, що має функцію відеозапису, є передбаченими статтею 251 КУпАП джерелами доказів, які в цій справі взаємно узгоджуються між собою.

Посилання апелянта на те, що на момент зупинки він був пристебнутий і відстебнув ремінь лише для надання документів, суперечить його ж поясненням, зафіксованим на відеозаписі, згідно з якими він не користувався ременем безпеки через фізіологічні особливості, а тому не може бути прийняте до уваги.

Отже, відповідач надав належні, допустимі та достатні докази того, що позивач керував транспортним засобом, обладнаним ременями безпеки, не будучи пристебнутим, тобто довів наявність події адміністративного правопорушення.

Щодо можливості застосування до позивача винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2.3 ПДР, колегія суддів зазначає таке.

Подія мала місце на Бориспільському шосе в місті Києві, тобто в межах населеного пункту, а наявність у позивача інвалідності другої групи підтверджується копіями пенсійних посвідчень і відповідачем не спростовується.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів того, що фізіологічні особливості позивача унеможливлюють користування ним ременем безпеки.

Пенсійне посвідчення підтверджує лише факт призначення позивачу пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, однак не містить відомостей про характер обмежень його життєдіяльності та їх вплив на можливість користування ременем безпеки.

Довідка Інституту травматології та ортопедії НАМН України від 08 грудня 2017 року та виписка Київської філії ДУ «Інститут серця МОЗ України» засвідчують факти проведення обстеження і лікування позивача, проте не містять висновку про наявність у нього протипоказань до користування ременем безпеки чи про неможливість такого користування.

Крім того, зафіксована на відеозаписі спроба позивача пристебнутися ременем безпеки свідчить про фізичну можливість користування ним, а больові відчуття, на які посилався позивач, за відсутності медичного підтвердження не можуть бути прирівняні до визначеної ПДР умови, якою є саме неможливість користування ременем безпеки.

Колегія суддів також звертає увагу, що відтворення апелянтом у скарзі змісту зазначеного винятку не супроводжується доводами та доказами щодо наявності в нього відповідних фізіологічних особливостей, а його позиція в суді ґрунтується на твердженні, що під час руху він був пристебнутий ременем безпеки.

З огляду на розподіл обов`язку доказування, визначений частинами першою та другою статті 77 КАС України, доведення відповідачем події правопорушення не звільняло позивача від обов`язку підтвердити обставини, на яких ґрунтуються його власні заперечення, зокрема щодо наявності підстав для звільнення від обов`язку користуватися ременем безпеки.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до позивача винятку, передбаченого підпунктом «в» пункту 2.3 ПДР, та про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 121 КУпАП.

З приводу доводів апелянта про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону колегія суддів зазначає, що згідно з частиною третьою статті 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема, про дату, час і місце вчинення правопорушення, транспортний засіб, технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис (якщо такий запис здійснювався), розмір штрафу та порядок його сплати.

Оскаржувана постанова містить опис обставин правопорушення, зокрема дату, час і місце його вчинення, марку і номерний знак транспортного засобу, відомості про те, що транспортний засіб обладнаний засобами пасивної безпеки, а водій не був пристебнутий ременем безпеки, посилання на порушений пункт 2.3 ПДР, кваліфікацію за частиною п`ятою статті 121 КУпАП, а також зазначення технічного засобу, яким здійснювався відеозапис.

Твердження позивача про те, що в постанові не зазначено, який саме пункт ПДР він порушив, спростовується змістом самої постанови, у якій зазначено пункт 2.3 ПДР.

Та обставина, що в постанові не конкретизовано підпункт «в» пункту 2.3 ПДР, не свідчить про її протиправність, оскільки опис обставин правопорушення повністю розкриває його об`єктивну сторону, а обов`язок водія користуватися ременем безпеки передбачений саме цим підпунктом, що виключає невизначеність щодо суті інкримінованого позивачу порушення.

Наведене відрізняє цю справу від справи № 513/899/16-а, у якій Верховний Суд у постанові від 22 травня 2020 року визнав протиправною постанову про притягнення до адміністративної відповідальності з огляду на відсутність у ній опису об`єктивної сторони правопорушення.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення його права на правову допомогу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 204/8036/16-а дійшов висновку, що ненадання поліцейським можливості реалізувати заявлене особою клопотання про надання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для скасування постанови.

Проте в цій справі, на відміну від наведеної, факт заявлення позивачем клопотання про відкладення розгляду справи для отримання правової допомоги не підтверджується жодним доказом, з відеозапису вбачається, що таких клопотань позивач не заявляв, а апелянт не зазначає обставин, які б спростовували цей висновок суду першої інстанції.

Доводи апелянта щодо агресивної поведінки поліцейського також не підтверджені доказами, а сама по собі манера спілкування поліцейського не впливає на наявність чи відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Посилання позивача на статтю 62 Конституції України щодо тлумачення сумнівів на користь особи є безпідставним, оскільки сукупність досліджених доказів не залишає обґрунтованих сумнівів щодо вчинення ним правопорушення.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 243, 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року у справі № 755/5379/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 лютого 2026 року у справі № 755/5379/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова