Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №400/4911/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4911/26

перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.,

повний текст судового рішення

складено 07.07.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 400/4911/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови виплачувати пенсію позивачу у повному об`ємі одним платежем відповідно до рішення суду № 400/619/24, без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати нараховану пенсію у повному об`ємі одним платежем відповідно до рішення суду № 400/619/24, без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно під час виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24 проведено перерахунок, нарахування та виплату пенсії з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови виплачувати пенсію ОСОБА_1 у повному об`ємі одним платежем відповідно до рішення суду № 400/619/24, без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплачувати нараховану пенсію ОСОБА_1 у повному об`ємі одним платежем відповідно до рішення суду № 400/619/24, без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії позивача із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, тоді як рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, зазначену постанову визнано протиправною та нечинною. Суд також врахував, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності своїх дій покладається на суб`єкта владних повноважень.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Головне управління у своїй діяльності керується, зокрема, актами Кабінету Міністрів України, а розмір пенсії позивача розраховано з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок № 821), і яка була чинною на момент здійснення перерахунку пенсії. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) виплата пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України, Головне управління не має можливості самостійно формувати бюджет, а відповідно до статей 2, 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Бюджетами Пенсійного фонду України на 2025 та 2026 роки, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152 та від 05.02.2026 № 127, видатки на виплату пенсій за рішеннями суду передбачено в обмежених обсягах, а механізм їх фінансування відповідно до прикінцевих положень законів про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки та Порядку використання коштів державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, визначається Кабінетом Міністрів України.

На думку апелянта, після визнання Порядку № 821 протиправним та нечинним виникла прогалина у правовому регулюванні механізму фінансування виплат за рішеннями суду, у зв`язку з чим Пенсійний фонд України звернувся до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України листами від 10.06.2026 та від 07.07.2026, а обов`язок розпорядників бюджетних коштів застосовувати чинні норми бюджетного закону підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі № 240/7215/24. Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 щодо спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності органів державної влади.

Крім того, апелянт посилається на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 07.11.2018 № 9-р/2018 та інші, положення Бюджетного кодексу України щодо повноважень Кабінету Міністрів України в умовах воєнного стану, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23 та на умови воєнного стану, які, на його думку, обумовлюють можливість зміни механізму реалізації соціально-економічних прав з огляду на фінансові можливості держави.

Також апелянт зазначає, що ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі № 400/619/24 змінено спосіб виконання рішення у цій справі шляхом стягнення з Головного управління на користь позивача суми щомісячної доплати до пенсії за період з 01.04.2019 по 31.03.2024 у розмірі 236266,28 грн., а після виплати заборгованості згідно з Порядком № 821 у розмірі 562,05 грн. її залишок складає 235704,23 грн. Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, виконання такого рішення здійснюється органами Казначейства. Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та дійшов хибного висновку про покладення на Головне управління обов`язку виплачувати позивачу нараховану пенсію у повному об`ємі одним платежем.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням Порядку № 821.

На заяви позивача щодо виплати пенсії відповідно до судового рішення відповідач листом від 13.03.2026 повідомив, що виплата перерахованої пенсії та нарахованої різниці буде проводитися відповідно до Порядку № 821.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо виплати пенсії із застосуванням Порядку № 821, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем у повному обсязі, позивачем не оскаржується. Апеляційна скарга подана 27.07.2026, тобто в межах строку, встановленого частиною першою статті 295 КАС України.

Водночас згідно з частиною другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Хоча апелянт питання про належність розгляду цього спору в порядку окремого позовного провадження не порушує, колегія суддів, з огляду на частину другу статті 308 КАС України, вважає за необхідне надати оцінку тому, чи є заявлені позивачем вимоги самостійним адміністративним спором, чи вони стосуються виконання судового рішення, яке набрало законної сили, оскільки від цього залежить можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту; у разі відмови у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф, а також може встановити новий строк подання звіту або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (статті 382-1 - 382-3 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено спеціальний порядок судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, підставами застосування якого є саме невиконання або неналежне виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з виконанням такого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення. У постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень, який спрямований не на повторний розгляд спору по суті, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Як зазначено у пунктах 33, 34 постанови Верховного Суду від 30.09.2026 у справі № 120/7326/26, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.09.2026 у справі № 520/490/26 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 340/7985/25, згідно з яким спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову, та підтримав висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25, відповідно до якого у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, такий спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства і підлягає вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю.

Застосовуючи ці висновки, Верховний Суд у постанові від 30.09.2026 у справі № 120/7326/26 (адміністративне провадження № К/990/32644/26), ухваленій у подібних правовідносинах (позивач оскаржував застосування органом Пенсійного фонду України Порядку № 821 під час виконання рішення суду про перерахунок пенсії та просив зобов`язати виплатити нараховані на виконання такого рішення суми без застосування цього Порядку), залишив без змін судові рішення про відмову у відкритті провадження у справі та зазначив таке:

- наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання; судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання вирішуються в порядку судового контролю (пункти 28 - 30);

- сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням; визначальним є не форма відповідного акта чи дії, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення (пункт 35);

- якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1 - 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів; інше тлумачення призвело б до того, що кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б інститут судового контролю (пункти 37 - 39);

- вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок дій відповідача нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням; у другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю (пункти 40, 41);

- якщо застосування Порядку № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України, а подання окремого адміністративного позову фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням (пункти 42 - 45).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови виплачувати пенсію у повному об`ємі одним платежем «відповідно до рішення суду № 400/619/24» без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 та зобов`язати відповідача виплачувати нараховану пенсію у повному об`ємі одним платежем «відповідно до рішення суду № 400/619/24». Підставою позову позивач визначив те, що відповідач під час виконання судового рішення провів перерахунок, нарахування та виплату пенсії з урахуванням Порядку № 821.

Судом першої інстанції встановлено, що саме на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням Порядку № 821, а листом від 13.03.2026 повідомив позивача, що виплата перерахованої пенсії та нарахованої різниці буде проводитися відповідно до цього Порядку. У відзиві на позовну заяву відповідач також пов`язував невиплату заборгованості саме з пенсією, перерахованою на виконання судового рішення, та механізмом, встановленим Порядком № 821.

Отже, право позивача на пенсію у відповідному розмірі та кореспондуючий обов`язок відповідача щодо її перерахунку та виплати вже визначені рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24, яке набрало законної сили. Застосування відповідачем Порядку № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини щодо іншого предмета, не охопленого зазначеним рішенням: цей Порядок застосовано виключно як спосіб реалізації обов`язку, покладеного на відповідача судовим рішенням, і лише щодо сум, визначених на його виконання. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення, а не встановлення нового права.

Таким чином, заявлені у цій справі вимоги не утворюють нового предмета адміністративного судочинства, а стосуються належності виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі № 400/619/24. Задовольнивши позов, суд першої інстанції фактично зобов`язав відповідача виконувати рішення у справі № 400/619/24 шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, що суперечить наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду і створює ризик паралельного судового контролю за виконанням одного й того самого судового рішення у різних провадженнях.

Захист прав позивача, порушених, на його думку, застосуванням відповідачем Порядку № 821 під час виконання рішення у справі № 400/619/24, здійснюється шляхом звернення до суду, який ухвалив це рішення, із заявою в порядку статей 382, 383 КАС України, у межах розгляду якої суд перевіряє правомірність дій суб`єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, з урахуванням, зокрема, і того, що постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 визнано протиправною та нечинною рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, яке набрало законної сили 08.06.2026.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Оскільки вимоги про спонукання суб`єкта владних повноважень до належного виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не підлягають розгляду в порядку окремого адміністративного позовного провадження, а вирішуються в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, провадження у цій справі підлягає закриттю саме з цієї підстави. Колегія суддів враховує, що у постанові від 30.09.2026 у справі № 120/7326/26 Верховний Суд погодився з наявністю підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України (пункт 46), тобто з тієї самої підстави - справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, яка на стадії після відкриття провадження відповідає пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Розглянувши по суті вимоги, які не підлягають розгляду в порядку окремого позовного провадження, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що з огляду на частину другу статті 308 та частину першу статті 319 КАС України є підставою для скасування його рішення із закриттям провадження у справі, незважаючи на те, що апелянт на це порушення не посилався.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. З огляду на це колегія суддів роз`яснює позивачу, що він має право звернутися до Миколаївського окружного адміністративного суду, який ухвалив рішення у справі № 400/619/24, із заявою в порядку статей 382, 383 КАС України про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення та/або про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання цього рішення, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням.

З огляду на закриття провадження у справі доводи апеляційної скарги щодо суті спору (правомірність застосування Порядку № 821, відсутність бюджетних асигнувань, умови воєнного стану, порядок виконання ухвали від 31.10.2025 у справі № 400/619/24 органами Казначейства тощо) колегією суддів по суті не оцінюються, оскільки вони стосуються виконання рішення у справі № 400/619/24 і підлягають оцінці в порядку судового контролю за його виконанням.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі. Часткове задоволення апеляційної скарги обумовлене тим, що апелянт просив ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову, тоді як колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження у справі.

Оскільки провадження у справі закривається, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України не здійснюється. Питання повернення сплаченого судового збору може бути вирішене за клопотанням особи, яка його сплатила, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 238, 239, 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 400/4911/26 скасувати.

Провадження у справі № 400/4911/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 право звернутися до Миколаївського окружного адміністративного суду, який ухвалив рішення у справі № 400/619/24, із заявою в порядку статей 382, 383 КАС України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко