Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №400/2993/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2993/26

перша інстанція: суддя Брагар В.С.,

повний текст судового рішення

складено 14.07.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 400/2993/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач 2), в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 143150023554 від 02.01.2026 року;

- зобов`язати відповідача 1 призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з 27.11.2025 року з урахуванням до загального стажу державної служби періоду роботи в органах місцевого самоврядування;

- зобов`язати відповідача 1 врахувати довідку від 11.12.2025 року № 33 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели кваліфікацію посад державної служби, посаду якого не було кваліфіковано, або який працював у державних органах, що не провели кваліфікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), та довідку від 11.12.2025 року № 34 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 6 календарних місяці роботи підряд), видані Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач 2 протиправно відмовив їй у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки безпідставно не зарахував до стажу державної служби період її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, з урахуванням якого її стаж державної служби становить понад 20 років.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 02.01.2026 року № 143150023554.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 згідно статті 37 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 з 24.12.2025 року з урахуванням до загального стажу державної служби періоду роботи в органах місцевого самоврядування.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством, а згідно з пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відтак період роботи позивача з 05.07.2012 в органах місцевого самоврядування підлягає зарахуванню до стажу державної служби, з урахуванням чого такий стаж становить понад 20 років, а досягнення позивачем пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу не є спірними.

Визначаючи належного відповідача, на якого слід покласти обов`язок з призначення пенсії, суд першої інстанції зазначив, що заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуло та прийняло оскаржуване рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, тоді як Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішення про відмову не приймало, а тому позовні вимоги до нього задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо зобов`язання врахувати довідки про складові заробітної плати, суд першої інстанції виходив з їх передчасності, оскільки пенсійний орган питання щодо обчислення розміру пенсії державного службовця на підставі цих довідок ще не вирішував.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 зберігається лише за особами, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII мали не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України. З 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-III, відповідно до якого посади в органах місцевого самоврядування віднесені до категорій посад посадових осіб місцевого самоврядування, а не до категорій посад державних службовців; посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди роботи позивача в органах місцевого самоврядування не можуть бути зараховані до стажу державної служби.

Апелянт також вказує, що згідно зі статтею 21 Закону № 2493-III пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим якою, зарахування такого стажу до стажу державної служби не передбачено. Посилається на роз`яснення управління Державної служби України, за якими посади працівників органів місцевого самоврядування Законом № 3723-ХІІ не передбачені.

Крім того, апелянт посилається на пункти 3, 4 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі - Порядок № 622), вважаючи, що законодавець зберіг право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ виключно для осіб, які не змогли реалізувати таке право через внесення змін до законодавства; на правову позицію Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (рішення від 04.04.2018); на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 522/16724/16 та від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17; на принцип диспозитивності; на частини другу, третю статті 46 Закону № 1058-IV, частину першу статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та від 26.12.2011 № 20-рп/2011, а також на те, що ані Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII, яким статтю 37 Закону № 3723-XII викладено в новій редакції, ані стаття 90 Закону № 889-VIII не визнавалися неконституційними.

Апелянт також посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України», «Петриченко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Круслен проти Франції» та зазначає, що зміни, які відбулися у законодавстві, не обмежують право позивача на пенсійне забезпечення та не призвели до припинення виплати раніше призначеної їй пенсії.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, поданою у встановлений статтею 295 КАС України строк, та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

24.12.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішенням від 02.01.2026 № 143150023554 відмовило позивачу в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з посиланням на те, що на день набрання чинності Законом № 889-VIII позивач не мала 20 років стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, оскільки посади в органах місцевого самоврядування були віднесені до відповідних категорій посад державних службовців лише до набрання чинності Законом № 2493-III (04.07.2001). При цьому відповідачем 2 зараховано до стажу державної служби 17 років 5 місяців 27 днів (період з 05.05.1994 по 31.10.2011).

За даними трудової книжки позивача, наявної в електронній пенсійній справі, з 05.07.2012 і по час звернення до пенсійного органу позивач працює на посадах в органах місцевого самоврядування, що відповідачем 2 не заперечується.

Не погоджуючись з рішенням про відмову, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та вимог щодо зобов`язання врахувати довідки про складові заробітної плати учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України в цій частині апеляційним судом не переглядається. Підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, передбачених частиною другою статті 308 КАС України, колегія суддів не вбачає.

Предметом апеляційного перегляду є правомірність відмови пенсійного органу в переведенні позивача на пенсію державного службовця з мотивів незарахування до стажу державної служби періоду її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).

З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» якого державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) на одержання пенсії державних службовців мають право, зокрема, жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 виснувала, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі) така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Цією ж постановою скасовано рішення Верховного Суду від 04.04.2018 у зазначеній зразковій справі, на яке посилається апелянт, а тому воно не може братися до уваги як джерело правової позиції.

Отже, для позивача, яка на 01.05.2016 державним службовцем не була, визначальним є наявність станом на цю дату не менш як 20 років стажу державної служби, а також досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Верховний Суд у постанові від 22.05.2024 у справі № 500/1404/23 зазначив, що для цілей призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII враховується стаж державної служби, набутий до 01.05.2016, тоді як робота після цієї дати зараховується до страхового стажу.

Таким чином, спірний період роботи позивача з 05.07.2012 по 30.04.2016 підлягає оцінці за правилами, чинними на той час, а не за Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, на який посилається апелянт і який застосовується до періодів роботи після набрання чинності Законом № 889-VIII.

Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону № 2493-III встановлено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

До 01.05.2016 обчислення стажу державної служби здійснювалося відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283), пунктом 2 якого передбачалося, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

Отже, законодавство, чинне у спірний період, прямо передбачало зарахування до стажу державної служби часу роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, віднесених статтею 14 Закону № 2493-III до відповідних категорій посад в органах місцевого самоврядування. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 пов`язала збереження права на пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII саме з наявністю в особи станом на 01.05.2016 необхідного стажу державної служби, який за періоди до цієї дати в силу пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII обчислюється за правилами, чинними на той час, тобто з урахуванням пункту 2 Порядку № 283.

Подібні висновки щодо зарахування до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, періодів роботи на посадах в органах місцевого самоврядування викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 735/939/17 та від 19.03.2019 у справі № 357/1457/17.

Таким чином, доводи апелянта про те, що посадові особи місцевого самоврядування не є державними службовцями, а тому періоди їх служби після 04.07.2001 не підлягають зарахуванню до стажу державної служби, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, оскільки питання зарахування таких періодів до стажу державної служби вирішувалося не статтею 25 Закону № 3723-XII, а спеціальними положеннями Закону № 2493-III та Порядку № 283. Роз`яснення управління Державної служби України, на які посилається апелянт, не є нормативно-правовими актами і не можуть змінювати зміст наведених норм.

Колегія суддів також враховує, що Конституційний Суд України у рішенні № 1-р/2026 від 20.01.2026, визнавши такими, що відповідають Конституції України, статтю 90 Закону № 889-VIII та частину сьому статті 21 Закону № 2493-III, водночас визнав неконституційним підпункт 1 пункту 2 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII у тому, що ним не встановлено перехідних умов для осіб, які в період з 15.03.2000 по 30.04.2016 обіймали посади державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, однак станом на 01.05.2016 не мали стажу, необхідного для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Тобто Конституційний Суд України виходив з того, що питання збереження права на пенсію за статтею 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 стосується як державних службовців, так і посадових осіб місцевого самоврядування, а визначальним є наявність необхідного стажу станом на 01.05.2016.

Посилання апелянта на статтю 21 Закону № 2493-III, відповідно до якої пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV, також не спростовують висновків суду, оскільки ця норма визначає порядок пенсійного забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування як окремої категорії, а не порядок обчислення стажу державної служби за періоди роботи до 01.05.2016, у той час як позивач претендує на пенсію не як посадова особа місцевого самоврядування, а як особа, що має понад 20 років стажу державної служби станом на 01.05.2016, право якої збережене пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII.

Так само безпідставними є посилання апелянта на пункт 3 Порядку № 622, оскільки він регулює умови обчислення пенсії державним службовцям, які на день набрання чинності Законом № 889-VIII займали посади державної служби, і не може обмежувати право осіб, визначене пунктом 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, який має вищу юридичну силу. Пункт 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII не пов`язує збереження права на пенсію з неможливістю його реалізації до 01.05.2016 через зміни в законодавстві.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, відповідачем 2 зараховано до стажу державної служби позивача 17 років 5 місяців 27 днів (період з 05.05.1994 по 31.10.2011). З урахуванням періоду роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування з 05.07.2012 по 30.04.2016 (3 роки 9 місяців 26 днів) стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 становив понад 20 років, що відповідає умовам пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. Досягнення позивачем пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу апелянтом не оспорюються.

Апелянт не стверджує, що займані позивачем з 05.07.2012 посади не належать до категорій посад в органах місцевого самоврядування, визначених статтею 14 Закону № 2493-III; його заперечення зводяться лише до неможливості зарахування служби в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби як такої.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача 2 від 02.01.2026 № 143150023554 та наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке за принципом екстериторіальності розглядало заяву позивача, призначити їй пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII з дня звернення - 24.12.2025, що узгоджується з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV та пунктом 4 Порядку № 622, на який посилається й апелянт.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 522/16724/16 та від 29.09.2020 у справі № 263/14242/17 колегія суддів не бере до уваги, оскільки викладені в них висновки стосуються загальних засад доказування та принципу законності діяльності суб`єктів владних повноважень і не стосуються питання зарахування до стажу державної служби періодів роботи в органах місцевого самоврядування.

Не спростовують висновків суду й посилання апелянта на принцип диспозитивності, приписи статті 46 Закону № 1058-IV, принцип недискримінації, рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та відсутність рішень про неконституційність Закону України від 28.12.2014 № 76-VIII і статті 90 Закону № 889-VIII. Конституційність зазначених норм у цій справі під сумнів не ставиться, а спір стосується застосування пунктів 8, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, якими право позивача на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII прямо збережено. Те, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV, не позбавляє її права на переведення на інший вид пенсії, на який вона має право. Наведені апелянтом рішення Європейського суду з прав людини щодо обов`язку суду оцінити доречні аргументи сторін та передбачуваності правового регулювання також не свідчать про незаконність оскаржуваного рішення, а всі доводи апеляційної скарги, які мають значення для вирішення спору, оцінено колегією суддів у цій постанові.

Зазначення в пункті 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення статті 37 Закону України «Про державну службу» з датою «від 10.12.2015» є очевидною опискою, яка не впливає на зміст ухваленого рішення, оскільки з позовних вимог та мотивувальної частини рішення однозначно вбачається, що позивача зобов`язано призначити пенсію відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, і така описка може бути виправлена судом першої інстанції в порядку статті 253 КАС України.

Інші доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення колегія суддів не вбачає.

А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 липня 2026 року у справі № 400/2993/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко