Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №420/11505/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11505/26

Суддя першої інстанції - Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Дегтярьової С.В.,

суддів – Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі №420/11505/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 21 вересня 2024 року по 27 березня2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченої 27 березня 2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року по справі №420/25909/25;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 21 вересня 2024 року по 27 березня 2026 року, у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченої 27 березня 2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року по справі №420/25909/25.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року позовні вимоги задоволені.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі №420/11505/26, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у справі №420/11505/26.

06 жовтня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

07 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшов.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 у період з 01 січня 2015 року по 13 квітня 2017 року проходив військову службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №733 позивача звільнено зі служби цивільного захисту, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 20 вересня 2024 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року по справі №420/25909/25, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволений частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2015 року по 13 квітня 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця”) - січень 2008 року.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 13 квітня 2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

27 березня 2026 року на виконання судового рішення у справі №420/25909/25 на рахунок позивача зараховані кошти у сумі 34428,09 грн.

Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні зі служби був проведений лише 27 березня 2026 року, чим порушено ст.116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

При цьому, згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Колегія суддів зазначає, що аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який не прямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір фінансової відповідальності роботодавця. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню:

- розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

- загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;

- частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат;

- частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Як вірно встановив суд першої інстанції, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на момент ухвалення рішення, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, та визначив розмір середнього заробітку лише за період, який охоплює шість місяців.

Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: у лютому 2017 року грошове забезпечення позивача складало 5668,33 грн, у березні 2017 року – 5656,69 грн.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (5668,33 грн + 5656,69 грн) / 59 = 191,95 грн.

Середній заробіток за період з 21 вересня 2024 року по 20 березня 2025 року (не більш як за шість місяців) складає: 191,95 грн х 181 днів = 34742,95 грн.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Суд першої інстанції вірно встановив, що у цій справі загальний розмір виплат належних позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 41492,41 грн:

- 7064,32 грн виплачено у добровільному порядку при звільненні;

- 34428,09 грн виплачено на підставі рішення суду у справі №420/25909/25.

Суд першої інстанції встановив, що невиплаченою при звільненні була, зокрема, заборгованість у розмірі 34428,09 грн, в зв`язку з несвоєчасною виплатою якої позивач просить суд нарахувати йому середній заробіток в даному провадженні.

Велика Палата Верховного Суду вважає такий підхід таким, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін (Постанова від 8 жовтня 2025 року справа №489/6074/23).

Таким чином, частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: 34428,09 грн / 41492,41 грн * 100% = 82,97%.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати суми грошового забезпечення належного позивачу в сумі 34428,09 грн має складати: 34742,95 грн * 82,97% = 28826,23 грн.

З викладеного вбачається, що середній заробіток за несвоєчасну виплату грошового забезпечення в сумі 34428,09 грн позивачу не може перевищувати суму 28826,23 грн.

Суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно визначив правову природу спірних правовідносин, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв