Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/15912/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/15912/26

перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 30.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки, з 12 лютого 2025 року, із урахуванням вже отриманих сум пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка звернулася до відповідача із заявою про застосування для розрахунку пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2022-2024 роки відповідно до статті 40 Закону №1058-IV, однак відповідач відмовив у такому перерахунку.

Від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що показник середньої заробітної плати, який використовується при призначенні пенсії, є величиною незмінною і не підлягає коригуванню при перерахунку пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обчислення з 28.11.2025 року пенсії за віком ОСОБА_1 без застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 28.11.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 грн.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, виходив з того, що позивачка отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, а пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV їй призначена вперше, а тому при її обчисленні підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати за 2022-2024 роки. Водночас, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 жовтня 2025 року у справі №460/10097/24 щодо застосування строку звернення до суду, суд першої інстанції зобов`язав відповідача здійснити перерахунок пенсії з 28.11.2025, відмовивши в іншій частині позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що законодавством розмежовуються поняття первинного призначення пенсії (стаття 26 Закону №1058-IV) та переведення з одного виду пенсії на інший (стаття 45 Закону №1058-IV), що також підтверджується Порядком №22-1. Оскільки позивач отримував пенсію за вислугу років, Головне управління за заявою позивача здійснило саме переведення на пенсію за віком, а тому відповідно до частини третьої статті 45 та частини другої статті 42 Закону №1058-IV правомірно застосувало показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії, - за 2014-2016 роки, проіндексований. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №335/8983/17. Крім того, апелянт вважає, що суд першої інстанції втрутився в його дискреційні повноваження, безпідставно стягнув судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління, кошти якого мають цільове призначення, та не надав оцінки аргументам сторін, чим порушив вимоги статті 242 КАС України.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30.05.2016 року отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII.

З 12.02.2025 року ОСОБА_1 , на підставі поданої заяви, переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, обчислену при страховому стажі 43 роки 5 місяців, середньомісячній заробітній платі 11952,77 грн (коефіцієнт заробітку 1,49513 х 7994,47 грн - середня заробітна плата за 2014-2016 роки, проіндексована), розмір якої з 12.02.2025 становив 5360,09 грн.

14.04.2025 позивачка звернулася із заявою від 07.04.2025 про перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки.

Листом від 25.04.2025 №11921-11328/К-02/8-1500/25 пенсійний орган фактично відмовив в задоволенні заяви.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивачка звернулася до суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

З 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), частиною 1 статті 9 якого було передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 17.11.2005р. №3108-IV, який набрав чинності 13.12.2005р., пункт 15 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено абзацами другим і третім такого змісту: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років».

Вказані вимоги Прикінцевих положень Закону №1058-ІV є чинними (змінено порядковий номер пункту (п. 16)).

Статтею 6 Закону №1788-XII передбачено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку.

Умови призначення пенсії за віком передбачені ст.26 Закону №1058-ІV.

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії унормований статтею 40 Закону №1058-IV.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск: К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 +... + Кзn); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно обставин даної справи, позивачу з 30.05.2016 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV вона звернулася вперше 12.02.2025.

Позивач вважає, що при призначенні їй пенсії за віком пенсійним органом має бути застосований показник середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески у 2022-2024 роках, тобто, за три роки, що передують року призначення пенсії за віком.

В свою чергу, апелянт зазначає, що в даному випадку Головним управлінням здійснювалося саме переведення позивача на пенсію за віком на умовах, передбачених Законом № 1058, а не первинне призначення.

Надаючи оцінку доводам сторін та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що питання щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визначення показника середньої заробітної плати (доходу), з якої сплачено страхові внески, при призначенні пенсії згідно Закону №1058-ІV, у разі коли особа попередньо отримувала пенсію за вислугу років згідно Закону №1788-XII, вже було неодноразово предметом розгляду Верховного Суду України та Верховного Суду.

Та, колегія суддів зазначає, що позивач має одночасно право на різні види пенсії:

1) пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII;

2) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за призначенням якої звернулась до відповідача.

Підстави та порядок призначення зазначених пенсій є різними.

Колегія суддів зазначає, що пенсія за вислугу років Законом №1058-IV не передбачена.

Отже, з огляду на викладене, зважаючи на те, що позивач, отримуючи пенсію за одним законом (Закон №1788-ХІІ), виявив бажання отримувати пенсію, право на яку набув за іншим законом (Закон №1058-ІV), тому у спірних правовідносинах має місце саме призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, а не переведення з одного виду пенсії на інший в розумінні частини третьої статті 45 Закону №1058-IV (в рамках одного закону), відтак для визначення розміру пенсії позивача мають застосовуватися формули, які використовуються при призначенні пенсії вперше відповідно до Закону №1058-IV, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Верховний Суд України у постанові від 29.11.2016 у справі №21-6331а15 сформулював правову позицію, відповідно до якої у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", має місце призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказана правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №876/5312/17, у якій суд прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення.

Крім того, у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-XII, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону 1058-IV, а тому позиція суду касаційної інстанції, що пенсія за вислугу років призначається Законом №1058-IV, є необґрунтованою.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 29 березня 2023 року у справі №240/4170/19, від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, від 31 січня 2025 року у справі №200/1478/24, а також у постанові від 13 травня 2026 року у справі №560/9942/25, в якій Верховний Суд вкотре наголосив, що у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону №1058-IV після того, як вона отримувала пенсію за вислугу років, такий перехід не може вважатися переведенням на інший вид пенсії, а є призначенням нового виду пенсії.

Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01.01.2004 р. здійснюється на підставі Закону №1058-IV за формулою, що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону №1788-XII.

Отже, оскільки, пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV позивачу призначена вперше, тому відповідно до частини 1 статті 44, частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за заявою позивача мала бути призначена пенсія за віком, а при обчисленні її розміру повинен був застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено частиною 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме за 2022-2024 роки.

З огляду на зазначене вище слідує, що відповідач неправомірно застосував для визначення розміру пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2014-2016 роки та не враховано приписи частини другої статті 40 Закону №1058-ІV, а отже висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правомірними.

Доводи апелянта, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством, з посиланням на постанову Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі №335/8983/17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у справі не є тотожними. Так, у справі, на яку посилається апелянт, особа з 2006 року вже отримувала пенсію за віком, і справа стосувалася повторного призначення одного й того самого виду пенсії. Натомість у даній справі позивач звернувся до пенсійного органу за призначенням іншого виду пенсії відповідно до іншого закону.

Посилання апелянта на положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, також не спростовують висновків суду, оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону №1058-IV дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також зазначає, що в частині визначення дати, з якої відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок пенсії позивачки (з 28.11.2025), а також в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України судом апеляційної інстанції не переглядається.

Стосовно доводів апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження територіального органу Пенсійного фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 частини 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Окремо слід зазначити, що дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом , адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Щодо доводів апелянта про безпідставність стягнення з Головного управління судового збору колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Зазначена норма процесуального закону є спеціальною щодо розподілу судових витрат, а посилання апелянта на положення Бюджетного кодексу України та статті 73 Закону № 1058-IV не спростовують правомірності стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору.

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції вимог статті 242 КАС України колегія суддів також відхиляє, оскільки суд першої інстанції встановив обставини справи, виклав позиції сторін та навів мотиви ухваленого рішення. При цьому, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява № 4909/04, п. 58).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі №420/15912/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко