Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №400/4049/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4049/26

Перша інстанція: суддя Птичкіна В.В.,

повний текст судового рішення

складено 27.05.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді – Казанчук Г.П.,

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмого провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 р. по справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо виплатити ОСОБА_2 пенсії з 01.01.2026 року з обмеження її максимальним розміром та з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану";

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_2 пенсію з 01.01.2026 року без обмеження її максимальним розміром та без урахування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану", з урахуванням фактично проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач порушив право позивача на належне пенсійне забезпечення внаслідок протиправного обмеження з 01.01.2026 виплати пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсії деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1778) з урахуванням понижуючого коефіцієнта. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Позивач посилався, зокрема, на положення частини третьої статті 1-1 Закону України № 2262-XII, відповідно до якої зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку з цим позивач вважав, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1778 не можуть бути правовою підставою для зменшення належної йому пенсійної виплати.

В свою чергу відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечував.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 27 травня 2026 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Вказаним рішенням Миколаївський окружний адміністративний суд:

Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо застосування до пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2026 коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану".

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.01.2026 без застосування коефіцієнтів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану".

Крім того, суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь позивача судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для осіб, які отримують пенсію за нормами Закону України № 2262, не передбачено обмеження розміру пенсії шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів, у зв`язку з чим застосування постанови № 1778 при визначенні розміру виплати пенсії є протиправним.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – апелянт) подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» безпосередньо встановлено особливий порядок виплати у 2026 році, у період дії воєнного стану, пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до спеціальних законів, у тому числі Закону України № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач також посилається на положення статей 95, 96, 113, 116, 117 Конституції України, положення Бюджетного кодексу України та рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, зазначаючи про повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, у випадках, передбачених законом.

Також апелянт звертає увагу на запровадження воєнного стану та додаткове навантаження на державний бюджет, пов`язане, зокрема, зі збільшенням видатків на пенсійне забезпечення. На думку апелянта, застосування передбачених постановою № 1778 коефіцієнтів спрямоване на забезпечення балансу між інтересами отримувачів пенсій та фінансовими можливостями держави.

Окремо апелянт зазначає, що передбачені постановою № 1778 коефіцієнти застосовуються лише до відповідної частини пенсійної виплати, що перевищує встановлений законодавством поріг, та не застосовуються до визначених постановою категорій осіб.

За наведених у апеляційній скарзі доводів Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області вважає висновок суду першої інстанції про протиправність застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів необґрунтованим та просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року скасувати і прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_2 є одержувачем пенсії, призначеної відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В свою чергу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області під час виплати позивачу пенсії з 01 січня 2026 року застосовано понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Перевіряючи наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Конституція України у статті 46 гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у старості. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, при вирішенні питання про правомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо визначення розміру пенсійної виплати суд має встановити не лише наявність нормативного акта, на який посилається суб`єкт владних повноважень, а й те, чи відповідає застосування такого акта сукупності нормативно-правових приписів, які регулюють спірні правовідносини, а також чи діяла відповідна владна інституція у межах наданих їй повноважень та у спосіб, визначений законом.

У цьому контексті визначальне значення для вирішення спору має встановлення правової природи передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та постановою № 1778 коефіцієнтів, а саме з`ясування, чи є вони лише технічним способом визначення порядку виплати пенсії, чи фактично встановлюють додаткове обмеження розміру пенсійної виплати особам, які отримують пенсію за Законом № 2262-XII.

Закон України № 2262-XII є спеціальним законом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб із числа військовослужбовців та інших осіб, які мають право на пенсію відповідно до цього Закону.

При цьому стаття 1-1 Закону № 2262-XII встановлює особливий порядок нормативного регулювання відповідних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України та складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Водночас абзацом третім статті 1-1 Закону № 2262-XII прямо встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначена норма має фундаментальне значення для вирішення цього спору, оскільки встановлює спеціальне правило щодо форми та способу законодавчого регулювання умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію за Законом № 2262-XII.

Тобто законодавець не передбачив можливості зміни умов та норм пенсійного забезпечення цієї категорії осіб шляхом прийняття підзаконного нормативно-правового акта або шляхом встановлення Кабінетом Міністрів України іншого порядку виплати пенсії, якщо наслідком такого регулювання є фактична зміна розміру пенсійної виплати, гарантованої спеціальним законом.

При цьому сама по собі наявність у Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку реалізації положень законодавства про пенсійне забезпечення не означає надання йому повноважень змінювати встановлені законом умови та норми пенсійного забезпечення або встановлювати додаткові підстави для зменшення розміру пенсійної виплати.

Таке розуміння узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18, у якій суд звернув увагу на безумовний характер положення абзацу третього статті 1-1 Закону № 2262-XII та зазначив, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV.

При цьому Верховний Суд також виходив із того, що Кабінет Міністрів України, здійснюючи нормативне регулювання у сфері пенсійного забезпечення, повинен діяти на виконання та відповідно до законів України, а не встановлювати самостійні умови, які змінюють зміст передбаченого законом права.

Зі змісту статті 30 Закону № 4695-IX убачається, що законодавець у 2026 році на період дії воєнного стану передбачив особливий порядок виплати пенсій, призначених, зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII.

Так, зазначеною нормою передбачено, що пенсії, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми такого перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 грудня 2025 року № 1778.

Пунктом 1 постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Зазначені коефіцієнти диференційовані залежно від величини перевищення: 0,5 — до частини пенсії понад десять та до одинадцяти прожиткових мінімумів; 0,4 — до частини понад одинадцять та до тринадцяти; 0,3 — до частини понад тринадцять та до сімнадцяти; 0,2 — до частини понад сімнадцять та до двадцяти одного; 0,1 — до частини, що перевищує двадцять один прожитковий мінімум.

Таким чином, за своїм змістом застосування зазначених коефіцієнтів призводить до того, що фактична сума пенсійної виплати, яка підлягає виплаті особі, є меншою за суму пенсії, обчисленої та визначеної відповідно до спеціального пенсійного законодавства.

Тобто спірний механізм не є виключно технічним або організаційним способом виплати вже визначеної суми пенсії. Його застосування безпосередньо впливає на кінцевий розмір грошової суми, яку пенсіонер фактично отримує, а тому за своєю правовою природою є обмеженням розміру пенсійної виплати.

Посилання апелянта на те, що коефіцієнти застосовуються лише до частини пенсії, яка перевищує встановлений поріг, не змінює правової природи такого регулювання.

Визначальним у цьому випадку є не те, до всієї пенсії чи лише до її частини застосовується понижуючий коефіцієнт, а те, що внаслідок його застосування особа отримує меншу суму, ніж та, що була визначена їй за правилами спеціального пенсійного законодавства. Отже, фактичним наслідком застосування статті 30 Закону № 4695-IX та постанови № 1778 є встановлення додаткового механізму зменшення пенсійної виплати, який не передбачений Законом № 2262-XII.

При цьому Закон № 2262-XII у чинній редакції не містить положень, якими для пенсій, призначених відповідно до цього Закону, було б передбачено застосування аналогічних понижуючих коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів.

Відтак, виникає колізія між спеціальним регулюванням, установленим Законом № 2262-XII, та положенням статті 30 Закону № 4695-IX, яким на один бюджетний рік запроваджено особливий механізм виплати пенсій, призначених за низкою спеціальних законів.

При вирішенні цієї колізії колегія суддів враховує особливості правового регулювання, установлені статтею 1-1 Закону № 2262-XII.

Важливим є те, що абзац третій статті 1-1 Закону № 2262-XII містить не загальне положення про бажаний спосіб удосконалення пенсійного законодавства, а імперативну норму, відповідно до якої зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які отримують пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV.

Таким чином, сама по собі вказівка у Законі № 4695-IX на можливість застосування коефіцієнтів до пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, не усуває необхідності врахування спеціальної норми статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Інше тлумачення фактично означало б, що встановлене законодавцем у статті 1-1 Закону № 2262-XII правило про виключний спосіб зміни умов та норм пенсійного забезпечення не має практичного значення, оскільки відповідне обмеження можна було б щороку встановлювати законом про Державний бюджет без внесення змін до самого Закону № 2262-XII.

При цьому Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не містить положення про внесення змін безпосередньо до статті 1-1, інших положень Закону № 2262-XII, якими визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, або до Закону № 1058-IV у частині, що стосується спірного механізму.

Саме тому посилання відповідача на чинність статті 30 Закону № 4695-IX саме по собі не є достатнім для висновку про правомірність застосування передбачених нею коефіцієнтів до пенсії позивача.

З цього приводу колегія суддів також враховує сформовану Верховним Судом практику щодо застосування аналогічного за змістом механізму у 2025 році.

Так, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 розглядався спір щодо застосування до пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, понижуючих коефіцієнтів, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1.

У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку про протиправність застосування таких коефіцієнтів, зазначивши, що використання нормативно-правових актів, які не врегульовують умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян України, для фактичного обмеження розміру пенсії порушує право особи на належний соціальний захист.

Правовий підхід Верховного Суду у цій справі має істотне значення для вирішення спору, оскільки правове регулювання, яке було предметом оцінки суду касаційної інстанції у 2025 році, за своїм змістом є аналогічним спірному регулюванню 2026 року: і в 2025 році, і у 2026 році законом про Державний бюджет передбачено застосування понижуючих коефіцієнтів до частини спеціальної пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів, а Кабінету Міністрів України надано повноваження визначити порядок та конкретні коефіцієнти такого застосування.

Відтак, зміна календарного періоду, протягом якого діє відповідне обмеження, сама по собі не змінює правової природи такого механізму та не усуває необхідності дотримання встановленого статтею 1-1 Закону № 2262-XII порядку зміни умов і норм пенсійного забезпечення.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що у 2026 році правове регулювання Закону № 2262-XII також не містить положення, яким безпосередньо передбачено застосування до пенсій, призначених за цим Законом, понижуючих коефіцієнтів залежно від перевищення десяти прожиткових мінімумів.

Отже, правова конструкція статті 30 Закону № 4695-IX та постанови № 1778 фактично доповнює спеціальне пенсійне законодавство новою підставою для зменшення фактичної пенсійної виплати.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених постановою № 1778, не відповідає вимогам законодавства, яке регулює пенсійне забезпечення осіб за Законом № 2262-XII.

Доводи апеляційної скарги про те, що стаття 30 Закону № 4695-IX є чинною та не визнана неконституційною, не спростовують наведеного висновку. Сам факт чинності нормативно-правового акта не означає, що будь-яке його застосування у конкретних правовідносинах автоматично є правомірним. Предметом судового контролю у цій справі є не абстрактна оцінка чинності статті 30 Закону № 4695-IX, а перевірка правомірності конкретних дій органу Пенсійного фонду щодо застосування передбачених цією нормою та постановою № 1778 коефіцієнтів до пенсії позивача.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, перевірка того, чи прийняті та вчинені рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Тому посилання відповідача на частину другу статті 19 Конституції України саме по собі не підтверджує правомірність спірних дій, оскільки вимога діяти «на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» передбачає необхідність одночасного дотримання суб`єктом владних повноважень усіх нормативних приписів, які регулюють відповідні правовідносини.

Іншими словами, посилання апелянта на статтю 30 Закону № 4695-IX не звільняє його від обов`язку враховувати положення спеціального Закону № 2262-XII, у тому числі імперативний припис статті 1-1 цього Закону.

Необґрунтованим є і посилання апелянта на те, що Кабінет Міністрів України був уповноважений визначити порядок застосування відповідних коефіцієнтів.

Дійсно, стаття 30 Закону № 4695-IX прямо передбачає визначення Кабінетом Міністрів України розмірів і порядку застосування відповідних коефіцієнтів, а постанова № 1778 прийнята на виконання цієї норми. Водночас таке делегування стосується визначення конкретного механізму реалізації вже встановленого законом регулювання і не може розглядатися як самостійне джерело повноважень Кабінету Міністрів України щодо зміни умов та норм пенсійного забезпечення, встановлених Законом № 2262-XII.

Отже, постанова № 1778, будучи підзаконним нормативно-правовим актом, не може бути самостійною правовою підставою для обмеження пенсійної виплати у спосіб, який змінює умови пенсійного забезпечення, визначені Законом № 2262-XII.

У зв`язку з цим посилання апелянта на те, що відповідач лише виконав положення постанови № 1778, не спростовує висновку про протиправність його дій, оскільки орган Пенсійного фонду, застосовуючи положення підзаконного нормативного акта, зобов`язаний перевіряти відповідність такого застосування законам України.

Не змінює висновку суду й посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012.

Правова позиція, на яку посилається відповідач, стосується повноважень Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат у випадках, коли відповідне регулювання здійснюється у межах наданої законом компетенції та за наявності належної законодавчої підстави.

Водночас у цій справі питання полягає не лише у визначенні Кабінетом Міністрів України технічного порядку виплати пенсії, а у можливості застосування механізму, наслідком якого зміна умов пенсійного забезпечення, зокрема зменшення фактичного розміру пенсійної виплати особи, якій пенсію призначено за спеціальним законом.

Тому посилання на загальні повноваження Кабінету Міністрів України не може нівелювати спеціальну норму статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Так само не є достатнім для висновку про правомірність спірних дій посилання відповідача на статті 95, 96, 98, 113, 116 Конституції України та положення бюджетного законодавства. Водночас колегія суддів не заперечує того, що держава в умовах воєнного стану має об`єктивну необхідність забезпечувати збалансованість державного бюджету, визначати пріоритетність державних видатків та належне фінансування соціальних програм.

В свою чергу, бюджетні мотиви самі по собі не можуть бути ототожнені з правовою підставою для зміни конкретного права особи на пенсійне забезпечення.

Положення статті 95 Конституції України щодо визначення законом про Державний бюджет України будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби не означає надання законодавцю необмежених повноважень щодо зміни матеріального змісту прав, гарантованих іншими законами, поза встановленими Конституцією та законодавством способами.

У цьому випадку питання полягає не у визначенні обсягу бюджетних видатків як такого, а у встановленні додаткової підстави для фактичного зменшення пенсійної виплати конкретній категорії осіб. Саме тому посилання на бюджетний характер відповідних видатків не усуває необхідності дотримання спеціальних положень Закону № 2262-XII.

Також колегія суддів враховує, що дія воєнного стану сама по собі не припиняє дію Конституції України та не означає автоматичного припинення або зміни всіх соціальних гарантій.

Здійснення державою заходів, необхідних для забезпечення обороноздатності та фінансової стабільності держави в умовах воєнного стану, має відбуватися у передбачених Конституцією та законами України формах. Тому посилання відповідача на особливості функціонування державного бюджету в умовах воєнного стану не спростовує встановленого законом порядку зміни умов та норм пенсійного забезпечення.

Не може бути прийнятий як такий, що спростовує висновки суду першої інстанції, і довід апелянта про те, що застосування коефіцієнтів не позбавляє позивача права на пенсію, а лише визначає порядок виплати її частини.

Для цілей вирішення цього спору правове значення має те, що внаслідок застосування коефіцієнтів змінюється розмір грошової суми, яка фактично виплачується пенсіонеру.

Таким чином, незалежно від використаної законодавцем термінології — «порядок виплати», «коефіцієнти», «сума перевищення» тощо — відповідний механізм має наслідком зменшення фактичної пенсійної виплати, а отже безпосередньо впливає на обсяг реалізації права особи на пенсійне забезпечення.

При цьому правова природа такого обмеження повинна визначатися за його реальними юридичними наслідками, а не лише за формулюванням нормативного припису.

Колегія суддів також бере до уваги, що аналогічний підхід був застосований Верховним Судом при розгляді спорів щодо застосування у 2025 році статті 46 Закону № 4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України № 1.

У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 Верховний Суд зазначив, що застосування нормативно-правових актів, які не врегульовують умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян України, для обмеження розміру пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, є протиправним та порушує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 826/6453/18 наголошено на імперативному характері статті 1-1 Закону № 2262-XII та на тому, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб має здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII та Закону № 1058-IV.

Наведені правові висновки у своїй сукупності свідчать про те, що встановлення механізму, який фактично зменшує розмір пенсії, призначеної за Законом № 2262-XII, не може розглядатися як виключно процедурне питання її виплати.

Отже, застосування такого механізму повинно відповідати спеціальному законодавству про пенсійне забезпечення та встановленим ним вимогам щодо способу зміни умов і норм пенсійного забезпечення.

Щодо посилань апелянта на практику Європейського суду з прав людини, наведену в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що відповідна практика дійсно визнає за державами певний простір розсуду у сфері соціальної та економічної політики, зокрема при визначенні механізмів фінансування соціальних виплат.

Водночас наявність у держави такого розсуду не означає можливості здійснення відповідних заходів поза межами національного законодавства або без дотримання встановленої законом процедури зміни відповідного права.

Колегія суддів також не приймає доводи відповідача про те, що пенсія у частині, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, має характер певної «пільги» або виплати, яка може бути обмежена з огляду на її фінансування за рахунок коштів державного бюджету.

Пенсія, призначена особі відповідно до Закону № 2262-XII, є формою реалізації права на пенсійне забезпечення, визначеного спеціальним законом. Сам факт її фінансування за рахунок коштів державного бюджету не перетворює передбачену законом пенсійну виплату на дискреційну виплату, розмір якої орган Пенсійного фонду може визначати на власний розсуд.

Відповідно, орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями самостійно змінювати встановлений законом обсяг пенсійної виплати, якщо для цього відсутня належна правова підстава.

Окремо колегія суддів вважає доцільним зазначити, що у цій справі не вирішується питання про визнання статті 30 Закону № 4695-IX неконституційною або про визнання постанови № 1778 протиправною та нечинною в порядку, передбаченому для нормативно-правових актів.

Предметом судового розгляду є правомірність конкретних дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо застосування положень статті 30 Закону № 4695-IX та постанови № 1778 до пенсії конкретної особи.

Тому доводи апелянта про те, що зазначені нормативні акти не визнані неконституційними чи нечинними, самі по собі не спростовують можливості суду здійснити перевірку правомірності їх застосування суб`єктом владних повноважень у конкретних правовідносинах.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області до пенсії ОСОБА_2 з 01 січня 2026 року понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, не відповідає вимогам законодавства, яке регулює пенсійне забезпечення осіб, визначених Законом № 2262-XII.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування до пенсії позивача зазначених коефіцієнтів.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та повторюють аргументацію щодо чинності статті 30 Закону № 4695-IX і постанови № 1778, однак не спростовують висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин спеціальних положень статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Водночас колегія суддів не встановила порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскарженого рішення, а також неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 400/4049/26 є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування або зміни відсутні, а апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 400/4049/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко