Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №160/13132/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/13132/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Тооде Ю.В.

розглянувши в м. Дніпро у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року (суддя Боженко Н.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні суду знаходиться зазначена справа.

Позивач просить стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати в сумі 338 649 грн. 85 коп., завдану застосуванням Дніпропетровською обласною прокуратурою у період з 29.10.2020 по 27.04.2021 стосовно ОСОБА_1 положень другого речення третього абзацу пункту З розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, який визнано неконституційним.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року позов задоволено частково.

Суд вирішив стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану застосуванням нормативно-правового акту, що визнаний неконституційним Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 року № 8-р(II)/2023, у розмірі 345099,05 гривень (триста сорок п`ять тисяч дев`яносто дев`ять гривень 05 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить скасувати частково рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 і ухвалити нове рішення в частині стягнення матеріальної шкоди шляхом визначення різниці між сумою фактично отриманої заробітної плати та сумою посадового окладу прокурора органів прокуратури відповідного рівня без установлення будь-яких надбавок, у тому числі за вислугу років, яка підлягала б нарахуванню, відповідно до вимог статті 81 Закону №1697-VII за відповідний період, та стягнути вказану шкоду з Державного бюджету України.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час визначення суми стягнення помилково ототожнено гарантовані державою обов`язкові виплати (посадовий оклад) із виплатами стимулюючого характеру (преміями), які мають виключно

індивідуально-дискреційну природу.

Приймаючи рішення по вказаній справі, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023№ 8-р(II)/2023, суд мав задовольнити позовні вимоги лише в частині посадового окладу, визначеного на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Позивачу не повинна була виплачуватися надбавка за вислугу років та премія, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Приймаючи рішення про стягнення матеріальної шкоди безпосередньо з Дніпропетровської обласної прокуратури, а не за рахунок коштів Державного бюджету України, суд дійшов до висновків, що не відповідають обставинам справи. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

Визначення державного органу як відповідача за позовом не знімає обов`язку з Держави відшкодування шкоди, завданої нормативним актом, що був визнаний у подальшому неконституційним. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, здійснюється за рахунок Державного бюджету України, кошти підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а не з відповідного органу.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Як встановлено судом першої інстанції згідно записів 45-47 трудової книжки позивача від 10.10.1979 НОМЕР_1 позивач працювала у відповідача на посаді прокурора, після чого:

1) 14.05.2020 – звільнена з посади;

2) 29.10.2020– запис про звільнення визнано недійсним, поновлена на попередній посаді;

3) 27.04.2021– звільнена з посади.

Вказане підтверджується і наказами відповідача від 29.10.2020 №677-к та від 27.04.2021 №1118к.

В матеріалах справи наявна довідка відповідача від 02.04.2021 №21-146вих-21 з відомостями про розмір заробітної плати позивача станом на 11.09.2020 та форма ОК-5 позивача за спірний період та розрахункові листи за 2020-2021 роки.

Позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що якщо позивачу фактично виплачено менший розмір заробітної плати, ніж підлягав виплаті згідно Закону №1697-VII, в наявності шкода, завдана саме нормативно-правовим актом, визнаним неконституційним.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 152 Конституції України, Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1-4, 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2;

2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закон №113-IX був складовою нормативно-правового регулювання, яким проведено реформу органів прокуратури.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідною постановою є Постанова КМУ від 21.05.2012 №505.

Згідно п. 1 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-7.

Додатком №2 затверджено Схему посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур, згідно якої прокурору прокуратури передбачено посадовий оклад 5730,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 №8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд препишної інстанції вірно врахував, що положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

Суд вірно врахував, що Конституція України закріплює принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який має не лише політичний чи моральний, а й юридичний характер, оскільки держава та її органи зобов`язані нести публічно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх конституційних обов`язків, а також забезпечити ефективний міжнародно-правовий та/або конституційно-правовий механізм захисту порушених прав відповідно до статей 55 і 152 Конституції України, остання з яких прямо покладає на державу обов`язок відшкодувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану актами або діями, що визнані неконституційними.

Визнання зазначеного положення таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта і відсутність передбаченого частиною третьою статті 152 Конституції України спеціального закону, який установлює порядок відшкодування зазначеної шкоди не звільняє державу від обов`язку здійснити таку компенсацію.

Належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією норми права, яку було визнано неконституційною, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду.

Як було встановлено судом першої інстанції, позивачу в спірний період виплачувалася заробітна плата, яка визначена шляхом застосування положення закону, який в подальшому визнаний неконституційним. Обставина бланкетного характеру відповідної норми закону не змінює тієї обставини, що позивачу заробітна плата мала бути визначена згідно Закону №1697-VII, однак визначалася не згідно Закону №1697-VII.

Суд вірно встановив, що якщо позивачу фактично виплачено менший розмір заробітної плати, ніж підлягав виплаті згідно Закону №1697-VII, в наявності шкода, завдана саме нормативно-правовим актом, визнаним неконституційним.

Як було встановлено судом, заробітна плата обчислена виходячи з посадового окладу 5730,00 грн, що відповідає положенням додатку №2 до Постанови КМУ №505.

Згідно ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII він мав становити 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 грн.

Суд вірно встановив, що вихідною величиною для обчислення заробітної плати позивача за 2020 рік мав бути посадовий оклад у розмірі 2102,00*15 = 31530,00 грн.

Позивач займала посаду прокурора обласної прокуратури, в зв`язку з чим згідно п. 1 ч. 4 Закону №1697-VII застосовується коефіцієнт 1,2.

Як встановив суд першої інстанції, посадовий оклад мав складати 31530,00*1,2 = 37836,00 грн.

Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1090.

Згідно п. 1 Порядку№1090 він визначає механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки.

Суд вірно встановив, що позивачу в спірний період згідно розрахункових листів надбавка за вислугу років виплачувалася у розмірі 30%, тобто, взагалі не є спірним право позивача на таку надбавку, оскільки вона виплачена.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на надбавку за вислугу років за спірний період у розмірі 30% як таку, що і виплачувалася позивачу фактично.

Розмір такої надбавки, обчисленої вже виходячи з належного розміру посадового окладу, складає: 37836,00 *30% = 11350,80 грн.

Щодо права позивача на премію за відповідний період роботи.

Положення про преміювання працівників органів прокуратури, Національної академії прокуратури України та членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів затверджене Наказом Генеральної прокуратури України від 09.08.2017 року №234.

Згідно п. 7 Положення №234 премія не виплачується працівникам: за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення; за час відпусток, тимчасової непрацездатності та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи з розміру середньої заробітної плати; на час відсторонення від посади в порядку, передбаченому статтями 154-158 Кримінального процесуального кодексу України; на час відсторонення від виконання службових повноважень у порядку, передбаченому Законом України “Про запобігання корупції”; при звільненні з роботи в місяці, за який здійснюється преміювання, за винятком виходу на пенсію, звільнення за станом здоров`я, відрядження для роботи у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів, Національній академії прокуратури України чи в інших органах у визначених законом випадках, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, у порядку переведення на інше місце роботи, а також у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Суд вірно встанови відсутність доказів існування вищевказаних обставин щодо позивача та зазначив, що Законом №1697-VІІ визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом і премії, розмір якої не може бути менше як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Загальний розмір заробітної плати позивача за повний місяць 2020 року мав складати: 37836,00+11350,80=49186,80 грн.

Судом було вірно розраховано, що позивач відпрацювала два повних місяці, за які мала отримати: 49186,80*2=98373,60 грн.

Також позивач в жовтні відпрацювала 2 робочих дні з 21. Кількість робочих днів в 21 за жовтень 2020 року встановлена виходячи з того, що повний місяць передбачає оплату за 5730,00 грн, а за два дні позивачу виплачено 545,71 грн посадового окладу. Відповідно, можна встановити розмір посадового окладу за один день (545,71/2=272,855). Після чого можливо встановити кількість робочих днів, поділивши посадовий оклад за повний місяць (5730,00) на розрахункову величину (посадовий оклад за 1 день), що дає саме 21 день.

Відповідно, за 2 робочих дні жовтня позивачу належало до виплати 49186,80/21*2 = 4684,45 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що в даній частині розрахунків наявна розбіжність з підходом позивача в меншу сторону, що зумовить часткове задоволення позовних вимог.

В підсумку, за 2020 рік позивачу належало (без премії): 98373,60+4684,45 = 103058.05 грн.

Також з урахуванням премії в 10% позивачу за 2020 рік загалом належало 113363,86 грн.

Як встановлено судом першої інстанції, фактично виплачено 15607,42 грн.

Відповідно, позивачу завдано шкоду у розмірі: 113363,86-15607,42 = 97756,44 грн.

Як встановив суд першої інстанції, позивач відпрацювала і в 2020 році, і в 2021 році не перебувала у відпустці або в стані тимчасової непрацездатності.

Щодо 2021 року.

Згідно ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VІІ посадовий оклад прокурора з 01.01.2021 року зріс до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» передбачено розрахункову величину: прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень.

Розмір надбавки за вислугу років для позивача не змінювався.

Суд першої інстанції вірно розрахував, що розмір заробітної плати за повний місяць складає: 32000,00 (посадовий оклад) * 1,2 (коефіцієнт для прокурора обласної прокуратури) + 30 % = 49920,00 грн.

В 2021 році неповним робочим місяцем для позивача був квітень (відпрацьовано 19 робочих дні з 22 робочих днів). Отже, за цей неповний місяць позивачу належить до виплати: 49920,00/22*19 = 43112,73 грн.

Сумарно за 2021 рік позивачу належить 49920*3 (повних робочих місяці) + 43112,73 = 192872,73 грн.

З урахуванням премії в 10% позивачу всього за 2021 рік (без компенсації за невикористані дні відпустки) належало до виплати заробітної плати 192872,73+10% = 212160,00 грн.

Як встановив суд першої інстанції, фактично виплачено позивачу в 2021 році (не враховуючи питання компенсації за невикористані дні відпустки, досліджене окремо) – 30812,50 грн, в той час як належало до виплати 212160,00 грн.

Відповідно, розмір завданої шкоди склав: 212160,00-30812,50 = 181347,50 грн.

Щодо компенсації за невикористану відпустку.

Як встановлено судом першої інстанції згідно розрахункового листа вона виплачена за 43 дні у розмірі 11339,10 грн.

Згідно наданої відповідачем довідки від 11.05.2026 №21-7870ВН-26 розмір компенсації позивачу обчислено, визначаючи середній заробіток шляхом ділення величини 38763,63 (загальний заробіток за відпрацьовані дні (повні місяці) на 147 (кількість відпрацьованих днів). В подальшому частку поділено на 43 (кількість днів невикористаної відпустки).

Згідно п. 2 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Суд вірно встановив, що оскільки йдеться про спеціальний випадок обчислення середньої заробітної плати (саме для виплати компенсації за невикористані дні відпустки), застосуванню підлягають вищевказані нормативні положення про визначення розрахункового періоду за 12 місяців (або фактично відпрацьований час), а не за 2 останніх повних місяці роботи.

Позивач працювала у відповідача з 29.10.2020 по 27.04.2021 (181 календарний день). За цей час позивачу, як вже встановлено раніше, мало бути виплачено:

1) за 2020 рік - 113363,86 грн.

2) за 2021 рік - 212160,00 грн.

Всього: 325523,86 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача для обчислень розміру спірної компенсації мала складати: 325523,86/181 = 1798,47 грн.

За 43 дні невикористаної відпустки позивачу належало до виплати 1798,47*43 = 77334,21 грн.

При цьому з розрахункового листа за 2021 рік встановлено, що позивачу виплачено лише 11339,10 грн., а відтак застосуванням неконституційного нормативно-правового акту позивачу в частині компенсації за невикористані дні відпустки завдано шкоди в розмірі: 77334,21-11339,10=65995,11 грн.

Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачу сумарно завдано шкоди у розмірі: 97756,44 (за 2020 рік) + 181347,50 (за 2021 рік) + 65995,11 (компенсація за невикористані дні відпустки) = 345099,05 грн.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи рішення Конституційного Суду України № 8-р(II)/2023, винагорода прокурора є невід`ємною гарантією його незалежності, а її розмір та структура не можуть визначатися підзаконними актами виконавчої влади. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню виключно стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» в повному обсязі її складових.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц виклала правовий висновок, відповідно до якого у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду. При цьому, залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 08 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш