Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/2447/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/2447/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026р. у справі № 160/2447/26

за позовом:Дніпровського державного університету внутрішніх справ

до: про:ОСОБА_1 стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

04.02.2026р. Дніпропетровським окружним адміністративний судом зареєстровано адміністративний позов Дніпровського державного університету внутрішніх справ (далі – університет) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за яким судом першої інстанції 09.02.2026р. відкрито провадження у справі №160/2447/26 та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що відповідач – ОСОБА_1 , з 2021р. проходив навчання за державним замовленням на денній формі навчання, між позивачем та відповідачем було укладено контракт про здобуття освіти №10002 від 09.08.2021р., після закінчення навчання у квітні 2024р. відповідача направлено в розпорядження до ГУ НП в Дніпропетровській області та відповідач у подальшому проходив службу в поліції, наказом ГУ НП в Дніпропетровській області №1776 о/с від 08.12.2025р. відповідача було звільнено зі служби, у зв`язку зі звільненням із служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, зобов`язаний відшкодувати на користь держави в особі його центрального органу виконавчої влади Міністерству внутрішніх справ України в особі структурного підрозділу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі у повному обсязі за весь період його фактичного навчання, розмір яких становить 94976,07грн., після отримання повідомлення про необхідність відшкодування витрат на навчання протягом 30 днів з моменту його вручення, відповідач ці витрати не відшкодував у позасудовий спосіб. У зв`язку з цим, на переконання позивача, існують правові підстави для стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з утриманням його в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ у розмірі 94976,07грн., тому просив суд стягнути з відповідача на користь держави в особі його центрального органу виконавчої влади Міністерству внутрішніх справ України в особі структурного підрозділу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі за весь період його фактичного навчання у розмірі 94976,07грн..

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026р. у справі №160/2447/26 адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подав до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, за якою судом апеляційної інстанції 20.08.2026р. відкрито апеляційне провадження у справі №160/2447/26 і справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 06.10.2026р., про що судом апеляційної інстанції у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та порядок було повідомлено учасників справи.

Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, так отримане відповідачем повідомлення не містить визначення розміру суми відшкодування, саме повідомлення датоване 04.12.2025р., а відповідача зі служби в поліції звільнено 08.12.2025р., тому позивачем порушено позасудовий порядок врегулювання цього спору і в позивача не виникло право на стягнення витрат на навчання в судовому порядку, суд першої інстанції під час розгляду справи ці обставини залишив поза увагою, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного законодавства, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 12.06.2026р. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції об`єктивно та повно з`ясовано обставини справи, які мали суттєве значення для її вирішення та постановлено правильне рішення у справі без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 12.06.2026р. у цій справі залишити без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що наказом університету від 19.07.2021р. № 158 о/с відповідача у справі - ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання за державним замовленням із присвоєнням спеціального звання «рядовий поліції», та 09.08.2021р. між відповідачем, Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ та ГУНП в Дніпропетровській області укладено контракт № 10002 про здобуття освіти і саме за умовами цього контракту відповідач проходив підготовку в університеті за державним замовленням на денній формі навчання та зобов`язався, серед іншого, відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у закладі вищої освіти, у випадках, передбачених пунктом 2.3.5 контракту.

Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 12.04.2024р. № 285 о/с відповідача направлено у розпорядження ГУНП в Дніпропетровській області та наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 12.04.2024р. № 397 о/с відповідача призначено на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції № 5 Криворізького районного управління поліції.

14.05.2024р. найменування закладу освіти - Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, змінено на Дніпровський державний університет внутрішніх справ на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.05.2024р. № 298.

Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 08.12.2025р. № 1776 о/с відповідача звільнено зі служби в Національній поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Отже звільнення відповідача зі служби в поліції мало місце протягом трьох років після закінчення ним закладу вищої освіти.

04.12.2025р. відповідач особисто отримав повідомлення про необхідність відшкодування витрат пов`язаних з його утриманням у закладі вищої освіти, що підтверджується його підписом.

У наданий 30-денний строк (до 02.01.2026 включно) відповідачем добровільного відшкодування витрат пов`язаних з його утриманням у закладі вищої освіти не було здійснено, і саме ці обставини обумовили звернення позивача до суду з цим позовом.

Отже спір у цій справі стосується стягнення витрат, пов`язаних з утриманням в університеті відповідача у справі , який звільнився зі служби в поліції за власним бажанням менш, аніж через три роки відколи закінчив навчання у вищому навчальному закладі (що є порушенням умов контракту), тому надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так положеннями ч. 4 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. № 580-VIII передбачено, що особи, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених закладів освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 4 частини 1 статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017р. № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 261), який визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням, витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення закладу вищої освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Згідно з п. 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між закладом вищої освіти, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася.

Положеннями п. 3 Порядку № 261 визначено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням, а також оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Відповідно до п. 4 Порядку № 261 витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.

Згідно з п. 5 Порядку № 261 після видання наказу про звільнення керівник органу поліції (закладу вищої освіти) видає особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту його отримання відшкодувати МВС витрати.

Положеннями п. 6 Порядку № 261 передбачено право особи відшкодувати витрати з розстроченням платежу на строк до одного року шляхом укладення відповідного договору.

Відповідно до п. 8 Порядку № 261 у разі відмови особи від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення умов договору про відшкодування витрат з розстроченням платежу таке відшкодування здійснюється в судовому порядку, при цьому претензійно-позовну діяльність провадить заклад вищої освіти, у якому навчалася особа.

Судом під час розгляду справи встановлено, що за умовами укладеного між відповідачем та університетом контракту №10002 від 09.08.2021р. відповідач зобов`язався відшкодувати МВС України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, зі служби в поліції відповідача звільнено відповідним наказом від 08.12.2025р. за сласним бажанням на підставі рапорту від 11.09.2025р.

Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо виникнення у відповідача обов`язку відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, у зв`язку з порушенням ним умов контракту, при цьому суд бере до уваги що у власноручно підписаному відповідачем контракті від №10002 від 09.08.2021р. зазначався обов`язок відповідача відшкодувати витрати за навчання у вищому навчальному закладі, тобто відповідач був обізнаний з моменту укладення цього контракту про наявність у нього відповідного обов`язку у разі звільнення протягом трьох років після закінчення навчання.

Водночас колегія суддів враховує, що за правилами положень статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 Порядку № 261 право на звернення до суду у позивача у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2021 року у справі № 520/11540/19, від 30 серпня 2022 року в справі №480/8200/20 та від 14 грудня 2022 року в справі №520/5837/2020, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків яких посилається скаржник, у постановах від 13 січня 2023 року в справі №440/2692/20, від 14 вересня 2023 року в справі №520/6175/19 та інших.

Тобто, відповідно до Порядку № 261 орган поліції (вищий навчальний заклад) має вручити під підпис або надіслати відповідачу повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, задля того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише, у разі відмови відповідача, позивач може звернутися до суду.

Саме із відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі, законодавцем пов`язано можливість звернення навчального закладу, із позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем 04.12.2025р. отримано відповідне повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, що свідчить про те, що позивачем дотримано визначену положеннями Порядку №261 процедуру.

При цьому колегія суддів не може взяти до уваги посилання відповідача у апеляційній скарзі на неналежне виконання позивачем вимог Порядку №261 в частині направлення такого повідомлення з огляду на те, що повідомлення датовано 04.12.2025р. а відповідача звільнено з поліції 08.12.2025р., оскільки рапорт на звільнення подано відповідачем 11.09.2025р. / а.с. 9/ і формування та вручення відповідачу повідомлення про зобов`язання відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти до наказу про звільнення обумовлено особливими умовами підготовки до звільнення працівника поліції.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на відсутність у повідомленні про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі відомостей про розмір витрат, які підлягають відшкодуванню , оскільки за умовами контракту, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, розмір витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, визначається у довідці-розрахунку, реквізити для відшкодування коштів також міститься у зазначеному контракті, тому ці доводи заявника апеляційної скарги не спростовують його обізнаності про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання.

Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом під час вирішення подібних відносин та викладені у постанові від 27.11.2025р. у справі № 120/13330/23

Також колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що під час розгляду цієї справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом, вагомих та переконливих доводів щодо наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу добровільно відшкодувати ці витрати або звернутися до позивача для уточнення розрахунків, їх достовірності чи реквізитів для оплати, відповідачем не було надано, натомість за встановлених судом фактичних обставин справи поведінка відповідача свідчить про його намагання уникнути виконання зобов`язання щодо відшкодування витрат, ніж про добросовісне прагнення виконати умови контракту.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені під час розгляду цієї справи у їх сукупності, та приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду і деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи, тому колегія суддів вважає, що усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вони не спростовують вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог позивача, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 12.06.2026р. у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2026р. у справі №160/2447/26 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.

Постанову виготовлено та підписано – 08.10.2026р.

Головуючий - суддя А.О. Коршун

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов