Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №216/5901/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 216/5901/26 (суддя Цимбалістенко О.В., м. Кривий Ріг)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Шальєвої В.А., Іванова С.М.,

за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року у справі №216/5901/26 за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, -

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області 22 липня 2026 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 згідно з яким просить затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців, тобто до 22 січня 2027 року, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Позов обґрунтовано тим, що 19.01.2021 відповідач вперше був документований паспортом громадянина рф для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 на території України у ГУ рф, Харків, терміном дії до 19.07.2026.

26.06.2026 із-за необережності відповідач відірвав сторінку вищевказаного паспорта, після чого 06.07.2026 звернувся до відділення поліції № 7 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області, де отримав талон-повідомлення про факт звернення.

До офіційного представництва рф (посольства рф) з питання отримання нового паспорта громадяни на рф відповідач не звертався, та станом на теперішній час немає дозвільних документів на проживання в Україні.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року позов задоволено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що під час судового розгляду було встановлено наявність обставин які створюють обґрунтовані підстави вважати, що відповідач, відносно якого прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також, існує ризик його втечі, що відповідно до абзаців першого та другого частини 1 статті 289 КАС України, частини 3 та частини 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» є підставою для затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення видворення за межі території України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, оскаржив його в апеляційному порядку з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі зазначає, що прибув в Україну у трирічному віці та не мав можливості самостійно вирішити питання оформлення свого правового стану, в повнолітньому віці вживав заходів щодо врегулювання свого правового статусу, однак реалізація таких намірів виявилась об`єктивно неможливою з причин, що незалежали від нього. Позивач має міцні соціальні зв`язки в Україні.

Посилається на те, що позивач не надав суду доказів того, що відповідач перешкоджатиме процедурі видворення, ухилитиметься від виконання рішення або має намір переховатися; судом першої інстанції недотримано принципу пропорційності та недосліджено можливості використання менш обмежувальних заходів до позивача.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу позивач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув на територію України у квітні 1999 року разом з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за обліками ІПС «Аркан» не значиться інформація про назву КПП, через який перетнули кордон України.

Згідно з довідкою ВОМІРМП УПРЕ ДМС України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в російській федерації м. Санкт-Петербург. Документ, що посвідчує особу: свідоцтво про народження, видане Петроградським ВДРАЦС м. Санкт-Петербург 17.08.1995. ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та знятий з вказаної реєстрації 16.01.2024 на підставі рішення суду.

Згідно з довідкою ВОМІРМП УПРЕ ДМС України в Дніпропетровській області від 22.07.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилася в російській федерації м. Санкт-Петербург. Документ, що посвідчує особу: посвідка на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_2 , видана 1201, дата видачі – 20.07.2018, дійсна до 20.07.2028. ОСОБА_3 з 10.07.2009 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 видано ГК Росії, Харків, паспорт громадянина російською федерації для виїзду за кордон, серії НОМЕР_1 , дата закінчення строку дії – 19.07.2026.

Зі змісту службової записки Відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції від 22.07.2026 встановлено, що згідно проведених перевірок за обліками ГУ ДМС у Дніпропетровській області громадянин рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався.

Інформація щодо визнання вказаного громадянина біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відсутня.

Як вбачається із пояснень відповідача, наданих Відділу № 8 у м. Кривому Розі ГУДМС у Дніпропетровській області, він проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 . Паспорт громадянина рф для виїзду за кордон отримав вперше в ГК Росії, Харків, 19.07.2021, терміном дії до 19.07.2026. Дозвільних документі на проживання в Україні не оформлював.

Після отримання паспорта громадянина рф для виїзду за кордон у 2021 році звертався до Інгулецького РВ у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, з питання отримання дозвільних документів на проживання в Україні, однак отримав відмову так як необхідно було надати внутрішній паспорт громадянина рф, який він ніколи не отримав. Письмових підтверджень щодо його звернень до Інгулецького РОВ немає.

26.06.2026 через необережність відірвав сторінку паспорта громадянина рф для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданого ГК Росії, Харків 19.07.2021, після чого 06.07.2026 звернувся до відділення поліції №8 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області з письмовою заявою про пошкодження паспорта.

Затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців, тобто до 22 січня 2027 року, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України є предметом спору переданого на вирішення суду.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Частиною першою статті 30 Закону № 3773- VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 13 травня 2020 року № 383/125) (далі - Інструкція), згідно з пунктом 3 Розділу І якої дія цієї Інструкції поширюється на посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону, органів СБУ та іноземців, які підлягають примусовому поверненню чи примусовому видворенню у випадках, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Пунктом 4 Розділу І Інструкції передбачено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

У пункті 7 Розділу І Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:

невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;

наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;

якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;

якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили.

За приписами пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Інструкції у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.

Так, згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI видно, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а.

Водночас, приписи ст. 289 КАС України, передбачають можливість застосування заходу у вигляді поміщення відповідача до пункту тимчасового тримання в разі, якщо існують підстави вважати, що особа ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції спірні у цій справі правовідносини виникли у зв`язку з вимогою суб`єкта владних повноважень про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України відповідача - громадянина РФ строком на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення його видворення з території України.

Отже, предметом доказування по цій справі є питання наявності/або відсутності правових підстав для затримання відповідача та поміщення його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, як особи, що незаконно перебуває в Україні, а не питання саме законності перебування відповідача на території України, як таке.

Згідно з приписами п.6 ч.1 ст.1, ч.3 ст.3, ч.16 ст.4, ч.1 і ч.3 ст.9, ч.1 і ч.2 та ч.5 ст.26, ч.1 і ч.4 ст.30, ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI); а також на п.1 і п.5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, в затримання в установленому порядку та поміщення іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, до пункту тимчасового перебування може відбуватися за наявності умов саме неможливості ідентифікувати іноземця або особу без громадянства та задля забезпечення примусового видворення чи реадмісії якщо є підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилитиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Як вбачається з наявних у справі письмових доказів позивачу достеменно відомо усі дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, що самим позивачем не заперечується, і відповідно, особа відповідача є ідентифікованою, що підтверджується у тому числі протоколом у справі про адміністративне правопорушення та постановою про адміністративне правопорушення винесеною по відношенню до відповідача (а.с.32-35).

При цьому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача про необхідність затримання відповідача задля забезпечення примусового видворення за межі території України, враховуючи наступне.

Так, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства мають передувати наступні обставини: прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, а так само відсутність в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Зазначений висновок суду у повній мірі кореспондується і узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Між тим в позові не зазначено про наявність рішення відповідного компетентного органу про примусове повернення та про ухилення відповідача від виїзду після його прийняття, як підстави для його задоволення, а так само і про відсутність в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з рішенням про примусове видворення позивача від 22.07.2026 року №1231100100000941 його підписано КЕП 22.07.2026 року 14.50 год, отже його прийнято позивачем після подання до суду першої інстанції позову про затримання відповідача о 13.32 22.07.2026 року (а.с.1, 12, 36-40).

Про наявність рішення про примусове повернення зазначається у клопотанні позивача від 23.07.26 року і хоча воно датовано 22.07.2026 року, докази наявні в матеріалах справи свідчать про те, що його було вручено відповідачу до подання позову 22.07.2026 року.

Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянином російської федерації, вперше прибув на територію України в 1999 році і з того часу, більш 25 років проживає на території України. До адміністративної відповідальності за порушення законодавства України про правовий статус іноземців до 22.07.2026 року не притягався. Він проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом першої інстанції з пояснень відповідача вбачається, що він під час перебування в Україні вчиняв дії щодо легалізації свого положення в Україні шляхом звернення до компетентних органів міграційної служби України щодо продовження строку перебування в Україні, що не відбулось через незалежні від відповідача обставинами.

Також судом апеляційної інстанції з`ясовано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 165 від 28.02.2022 р. у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні відбулось зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру.

Наведене свідчить про наявність у відповідача тривалих та міцних соціальних зв`язків на території України та вжиття ним заходів щодо легалізації свого перебування на території України,

У свою чергу з боку позивача не надано суду достатніх, належних та допустимих доказів щодо переховування відповідача від працівників ГУ ДМС України у Дніпропетровській області та правоохоронних органів. Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач не йде на співпрацю із органами державної влади України та відмовляється співпрацювати під час процедури його ідентифікації чи легалізації статусу.

Враховуючи прецедентну практику ЄСПЛ та вимоги чинного законодавства суд констатує, що війна в України, як форс-мажорна обставина, обмежила право відповідача на подальшу легалізацію перебування його на території України у терміни, встановлені Законом та відповідно отримання документу.

На підставі аналізу приписів статей 9, 29 Загальної Декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод якими чітко визначено, що «ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту», а також з урахуванням висновків Європейського суду з прав людини, що наводилися у пункті 103 рішення від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08), у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (заява №26629/95), «Станєв проти Болгарії» [ВП] (заява № 36760/06), «Іліас та Ахмед проти Угорщини» (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) та правових висновків Конституційного Суду України у рішеннях від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009 і від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016, а також Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 461/2622/23 суд першої інстанції беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, і Верховного Суду стосовно поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, суди повинні враховувати принцип пропорційності при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 у справі №204/521/24 зазначив, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

У постанові від 26 січня 2024 у справі № 522/11225/22 Верховний Суд зауважив, що зважаючи на поведінку іноземця, не вбачав неспівмірності та непропорційності між застосованими до нього заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення особою міграційного законодавства.

Визначені у цій постанові Верховного Суду підходи можуть бути ураховані при вирішенні спірних правовідносин хоч і від зворотного, а саме: необхідність врахування наслідків застосованого заходу вдруге до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу на порушення міграційного законодавства, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України.

На думку колегії суддів висновки суду першої інстанції щодо того, що відповідач, відносно якого прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також, існує ризик його втечі, є помилковими.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при розгляді цієї справи було неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для його скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, пунктами 1,2, 4 статті 317, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року у справі №216/5901/26 – скасувати та прийняти нову постанову якою у задоволені позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов