Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №280/1031/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2026 рокум.Дніпросправа № 280/1031/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 280/1031/26 (суддя Кисіль Р.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач) про відмову позивачці в призначенні пенсії та скасувати рішення відповідача № 083950027728 від 08.01.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.01.2026 про призначення пенсії та зарахувати до трудового стажу позивачки періоди роботи: 01.01.2004 – 31.01.2004, 01.01.2005 – 31.01.2005, 01.11.2005 – 14.11.2005, 01.01.2007 – 31.03.2007, 01.01.2008 – 31.01.2008, 01.03.2008 – 10.03.2008, 15.04.2008 – 31.05.2008, 01.08.2008 – 10.08.2008, 05.09.2008 – 30.09.2008, 21.10.2008 – 27.10.2008, 01.12.2025 – до дня прийняття рішення, та зобов`язати відповідача призначити позивачці пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, саме 31.10.2025.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що 02.01.2026 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 08.01.2026 № 083950027728 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з тим, що стажу роботи позивача недостатньо для призначення пенсії. Відповідно до форми РС-право позивачу було враховано лише періоди: 03.08.1983-30.09.1999, 01.10.1999-31.08.2002, 01.09.2002-30.09.2003, 01.10.2003-31.12.2003, 01.02.2004-31.12.2004, 01.02.2005-31.10.2005, 15.11.2005-31.12.2006, 01.04.2007-31.12.2007, 01.02.2008-29.02.2008, 11.03.2008-14.04.2008, 01.06.2008-31.07.2008, 11.08.2008-04.09.2008, 01.10.2008-20.10.2008, 03.11.2008-30.03.2009 01.07.2012-04.07.2012, 24.07.2012-27.07.2012, 18.03.2019-30.11.2025, та не враховано періоди роботи: 01.01.2004– 31.01.2004, 01.01.2005– 31.01.2005, 01.11.2005– 14.11.2005, 01.01.2007– 31.03.2007, 01.01.2008– 31.01.2008, 01.03.2008– 10.03.2008, 15.04.2008– 31.05.2008, 01.08.2008– 10.08.2008, 05.09.2008– 30.09.2008, 21.10.2008– 27.10.2008, 01.12.2025 – до дня прийняття рішення, а саме 08.01.2026. Вказує, що жодних зауважень щодо відомостей з трудової книжки відповідачем у спірному рішенні висловлено не було. Також зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації (в даному випадку трудової книжки) з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Так само, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не може бути підставою для позбавлення позивачки права на призначення пенсії.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення № 083950027728 від 08.01.2026, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004– 31.01.2004, 01.01.2005– 31.01.2005, 01.11.2005– 14.11.2005, 01.01.2007– 31.03.2007, 01.01.2008– 31.01.2008, 01.03.2008– 10.03.2008, 15.04.2008– 31.05.2008, 01.08.2008– 10.08.2008, 05.09.2008– 30.09.2008, 21.10.2008– 27.10.2008 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1983;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 31.10.2025 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В іншій частині позовних вимог судом відмовлено.

Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки, згідно даних персоніфікованого обліку відсутня сплата внесків за спірний період роботи позивача.

Представник позивача подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Третя особа своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що 02.01.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 083950027728 від 08.01.2026 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, з огляду на недостатність страхового стажу, який має становити 32 роки. Визначений страховий стаж позивача становить – 31 рік 6 місяців 10 днів. До страхового стажу позивача не враховано періоди роботи: 01.01.2004– 31.01.2004, 01.01.2005– 31.01.2005, 01.11.2005– 14.11.2005, 01.01.2007– 31.03.2007, 01.01.2008– 31.01.2008, 01.03.2008– 10.03.2008, 15.04.2008– 31.05.2008, 01.08.2008– 10.08.2008, 05.09.2008– 30.09.2008, 21.10.2008– 27.10.2008, та з 01.12.2025 по день прийняття оскарженого рішення. Неврахування частини стажу позивача, зумовлено несплатою роботодавцями страхових внесків до Пенсійного фонду України у відповідні періоди.

Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У даній справі спірним є питання щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 01.01.2004– 31.01.2004, 01.01.2005– 31.01.2005, 01.11.2005– 14.11.2005, 01.01.2007– 31.03.2007, 01.01.2008– 31.01.2008, 01.03.2008– 10.03.2008, 15.04.2008– 31.05.2008, 01.08.2008– 10.08.2008, 05.09.2008–30.09.2008, 21.10.2008– 27.10.2008, та з 01.12.2025 по день прийняття оскаржуваного рішення, періодів щодо яких відсутнє підтвердження сплата страхових внесків відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також достатності у позивача страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.

Згідно записів трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 02.08.1983:

- в період з 01.10.2003 по 14.11.2005 позивачка працювала в ТОВ Торговий дім «Запорізький арматурний завод» на посаді станочником широкого профілю 3 розряду (записи 12-13);

- в період з 15.11.2005 по 06.10.2008 позивачка працювала в ТОВ «Сантехніка ЗАЗ» станочником широкого профілю 3 розряду (записи 14-15);

- в період з 08.10.2008 по 27.10.2008 позивачка працювала в ТОВ «Запорізький завод побутової техніки» станочником широкого профілю (записи 16-17).

Як визначено у ст. 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Так, у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«… позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи».

Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21, у яких спірні правовідносини стосувалися, у тому числі, незарахованих періодів страхового стажу до 1 січня 2004.

Колегія суддів зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.

Колегія суддів наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність у органу Пенсійного фонду відомостей про сплату страхових внесків роботодавцем не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Враховуючи наведене, доводи щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки, щодо яких в відсутні відомості про сплату страхових внесків, є необґрунтованими та такими, що спростовуються зібраними в даній справі доказами, адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За встановленими обставинами справи, на дату звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачка досягла віку 60 років 02 місяці, з урахуванням безпідставно не зарахованих відповідачем періодів роботи з 01.01.2004– 31.01.2004, 01.01.2005– 31.01.2005, 01.11.2005– 14.11.2005, 01.01.2007– 31.03.2007, 01.01.2008– 31.01.2008, 01.03.2008– 10.03.2008, 15.04.2008– 31.05.2008, 01.08.2008– 10.08.2008, 05.09.2008– 30.09.2008, 21.10.2008– 27.10.2008, та з 01.12.2025 по 30.10.2025 (день досягнення 60 річного віку), мала необхідний страховий стаж не менше 32 років, передбачений ч.1 ст.26 Закону №1058-IV (за розрахунком судом станом на 30.10.2025 становив 32 роки 3 місяці 09 днів).

З урахуванням викладеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 083950027728 від 08.01.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 підлягало скасуванню, як протиправне.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обраним судом способом захисту порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити з 31.10.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 280/1031/26 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак