Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №280/11126/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/11126/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),

суддів: Малиш Н.І., Кругового О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 р. (суддя Богатинський Б.В) в адміністративній справі №280/11126/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 22 вересня 2022 р. по 31 грудня 2022 р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення за період з 22 вересня 2022 р. по 31 грудня 2022 р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 р. по 20 травня 2023 р. із урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року

та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення за період з 01 січня 2023 р. по 20 травня 2023 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати йому суми грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому суму грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні йому перерахунку та виплати суми грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити йому суму грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що з 22 вересня 2022 р. по 20 травня 2023 р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Військової частини НОМЕР_1 . Грошове забезпечення та інші виплати протиправно обчислювалися йому у цей період із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня 2018 р., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня відповідного календарного року.

Ухвалами Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 р. та від 06 лютого 2026 р. відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; відмовлено у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 р. позов ОСОБА_1 задоволено.

У поданій апеляційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує про порушення строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки позивач виключений із списків частини 23 серпня 2023 р., а до суду звернувся 17 грудня 2025 р. Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 р. №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. В цьому рішенні Конституційний Суд розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Саме в частині строку звернення до суду діючого працівника Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 233 КЗпП України. Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 21 січня 2026 р. у справі №200/8730/24.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надходив.

Розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, як це передбачено статтею 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини у справі.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . У період з 22 вересня 2022 р. до 20 травня 2023 р. при виплаті грошового забезпечення позивачу застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 р.

Не погодившись із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 29 січня 2020р. відновлено пункт 4 Постанови КМУ № 704 в редакції, яка передбачала обчислення розміру окладу за посадою та окладом за військовим (спеціальним) званням та інших додаткових видів грошового забезпечення із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 1 січня відповідного календарного року.

Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина 2 статті 233 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 р. передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати, без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 р. № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, які набули чинності з 19 липня 2022 р. Частина перша даної статті почала визначати, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга даної статі передбачає, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать при звільненні, працівник має звернутися у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжилися на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 р. відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 р. визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Верховний Суд в постанові від 09 липня 2026 р. у справі №420/14657/25 дійшов наступного правового висновку:

"Конституційний Суд України у рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 р. розмежував строкове регулювання звернення працівника, який перебуває у трудових відносинах, з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат, і спеціальне регулювання, передбачене частиною 2 статті 233 КЗпП України для спорів про виплату сум, що належать працівникові при звільненні. Неконституційною визнано саме частину 1 статті 233 КЗпП України відносно встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Якщо особа станом на час звернення до суду не була звільнена з військової служби, а продовжила її проходити в іншому місці, то на неї не розповсюджується частина 1 статті 233 КЗпП України, яка визнана неконституційною.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії наказу Військової частини НОМЕР_2 №235 від 23 серпня 2023 р., ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23 серпня 2023 р. у зв`язку із вибуттям до нового місця служби у АДРЕСА_1 (а.с.34).

Отже, позивач станом на час звернення до суду 17 грудня 2025 р. не був звільнений з військової служби, а продовжував її проходити на новому місці, тому на нього не розповсюджується частина 1 статті 233 КЗпП України, яка визнана неконституційною.

Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача щодо необхідності врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 січня 2026 р. у справі №200/8730/24, то слід зазначити, що в даній справі судом розглядалося питання звернення до суду особи, яка була звільнена з військової служби, а не відбула до нового місця служби, як у випадку із позивачем.

Щодо розрахунку відповідачем грошового забезпечення позивача в період з 22 вересня 2022 р. до 20 травня 2023 р. із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня 2018 р., слід зазначити наступне.

01 березня 2018 р. набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704, якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 4 якої в редакції, чинній на момент прийняття (30 серпня 2017 р.) визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

24 лютого 2018 р. набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, якою пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано Постанову КМУ №103 в частині внесення змін до пункту 4 Постанови КМУ №704.

В подальшому починаючи з 20 травня 2023 р. - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 р. замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 1 січня календарного року, запроваджено вже сталу величину 1762,00 грн. для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для розрахунку позивачу його грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення в період з 22 вересня 2022 р. до 20 травня 2023 р., виходячи із первинної редакції пункту 4 Постанови КМУ №704, а саме із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня 2022 р. та 01 січня 2023 р.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, відсутні підстави, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування ухваленого ним рішення.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 р. в адміністративній справі №280/11126/25 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили 05 жовтня 2026 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає згідно частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя А.В. Шлай

суддя Н.І. Малиш

суддя О.О. Круговий