Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №185/13808/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/13808/25

Провадження № 2/185/5491/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Перекопського М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я,

встановив:

04 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», у якому просив стягнути з відповідача 242 240 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням його здоров`я під час виконання трудових обов`язків.

Позов обґрунтовано тим, що позивач тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці. За час роботи з ним сталися нещасні випадки на виробництві, зокрема 30 червня 1985 року, 30 вересня 1993 року та у червні 1996 року, а також було встановлено професійне захворювання. Позивач зазначив, що наслідком ушкоджень здоров`я стали тривалі фізичні та душевні страждання, погіршення стану здоров`я, зміна звичайного способу життя та необхідність докладати додаткових зусиль для його організації.

На підтвердження тяжкості наслідків ушкодження здоров`я позивач послався, зокрема, на довідку МСЕК від 24 липня 2002 року, якою йому встановлено 70 відсотків втрати професійної працездатності безстроково. Розмір заявленої моральної шкоди позивач визначив у сумі 242 240 грн.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

06 лютого 2026 року представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач послався на те, що моральна шкода у зв`язку з ушкодженням здоров`я позивача вже відшкодовувалася: наказом директора шахти «Ювілейна» виробничого об`єднання «Павлоградвугілля» № 737 від 30 серпня 1994 року «Про відшкодування моральної шкоди» ОСОБА_1 було визначено відшкодування моральної шкоди в сумі 7 200 000 крб виходячи із 60 відсотків втрати працездатності. Відповідач також зазначив, що якщо право на відшкодування моральної шкоди пов`язувати з установленням МСЕК стійкої втрати професійної працездатності у 2002 році, то відповідно до законодавства, чинного на той час, обов`язок із відшкодування такої шкоди покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, а не на роботодавця.

23 лютого 2026 року представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, у якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач під час роботи на підприємствах вугільної промисловості зазнавав ушкоджень здоров`я, пов`язаних із виконанням трудових обов`язків.

Акт № 81 стосується нещасного випадку, який стався з позивачем 30 червня 1985 року. У 1993 році з позивачем також стався нещасний випадок на виробництві. Крім того, актом розслідування професійного захворювання № 244 від 27 жовтня 1993 року зафіксовано професійне захворювання, пов`язане з умовами праці.

Матеріали справи містять відомості про встановлення позивачу у 1993 році стійкої втрати професійної працездатності. Зокрема, у відзиві відповідач послався на встановлення 17 листопада 1993 року 10 відсотків втрати професійної працездатності та на архівні відомості про додаткове встановлення 25 листопада 1993 року 50 відсотків втрати професійної працездатності.

Наказом директора шахти «Ювілейна» виробничого об`єднання «Павлоградвугілля» № 737 від 30 серпня 1994 року «Про відшкодування моральної шкоди» ОСОБА_1 визначено відшкодування моральної шкоди виходячи із 60 відсотків втрати працездатності за розрахунком 200 Ч 60 000 Ч 0,6, що становило 7 200 000 крб. Розрахунково-платіжні документи за серпень 1994 року містять відомості про відповідне нарахування ОСОБА_1 .

Отже, станом на 30 серпня 1994 року право позивача на відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з наявними на той час виробничими ушкодженнями здоров`я та професійним захворюванням, було реалізовано шляхом визначення йому грошової компенсації моральної шкоди.

Після здійснення зазначеного відшкодування, у червні 1996 року, з позивачем стався інший нещасний випадок на виробництві. Цей нещасний випадок за часом його настання не міг бути врахований при визначенні моральної шкоди наказом від 30 серпня 1994 року.

Довідкою МСЕК від 24 липня 2002 року позивачу встановлено 70 відсотків втрати професійної працездатності безстроково. Водночас ця довідка визначає загальний ступінь втрати професійної працездатності та не містить розподілу встановлених 70 відсотків між окремими нещасними випадками та професійним захворюванням.

З огляду на наведене спірні правовідносини охоплюють дві юридично відмінні групи обставин: ушкодження здоров`я, які існували до виплати моральної шкоди у 1994 році, та ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку 1996 року, який стався після цієї виплати.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статей 12, 13 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

За змістом статей 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; під час його ухвалення суд, зокрема, вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

На час відшкодування моральної шкоди у 1994 році діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472. Пунктом 11 цих Правил передбачалося відшкодування моральної шкоди у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, а її розмір визначався в кожному конкретному випадку за домовленістю сторін, рішенням комісії по трудових спорах або рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2026 року у справі № 215/958/25, провадження № 61-12186св25, виходив із того, що законодавством не передбачено багаторазового відшкодування моральної шкоди за одне й те саме порушення, а подальша зміна ступеня втрати професійної працездатності сама по собі не створює нового права на повторне відшкодування моральної шкоди за тим самим ушкодженням.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, провадження № 14-288цс19, сформулювала правовий висновок про те, що право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного ушкодження здоров`я, виникає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, а спір про суб`єкта обов`язку з такого відшкодування вирішується на підставі норм права, чинних на момент виникнення цього права.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 не встановило ретроспективної дії законодавства та не поклало на роботодавця обов`язок відшкодувати моральну шкоду у правовідносинах, у яких на момент виникнення права на таке відшкодування відповідний обов`язок законом був покладений на Фонд.

Аналогічний підхід щодо визначення належного суб`єкта обов`язку залежно від законодавства, чинного на момент встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц, провадження № 14-597цс18.

Суд відхиляє вимоги позивача про покладення на відповідача обов`язку повторно відшкодувати моральну шкоду в тій частині, у якій вона пов`язана з ушкодженнями здоров`я, що існували до 30 серпня 1994 року.

Вирішальним для такого висновку є не сам факт існування у минулому права позивача на відшкодування моральної шкоди, а встановлений матеріалами справи факт реалізації цього права. Наказ № 737 від 30 серпня 1994 року має назву «Про відшкодування моральної шкоди», містить прізвище позивача, показник втрати працездатності 60 відсотків та конкретний розрахунок грошової суми 7 200 000 крб. Відомості про нарахування відповідної суми містяться у розрахунково-платіжних документах.

Тому стосовно ушкоджень здоров`я, які вже існували на час прийняття наказу № 737 та були покладені в основу визначення компенсації, право позивача на відшкодування моральної шкоди не є нереалізованим. Повторне присудження компенсації за ті самі ушкодження означало б багаторазове відшкодування моральної шкоди за одне й те саме порушення.

Суд ураховує, що у 2002 році позивачу встановлено 70 відсотків втрати професійної працездатності безстроково. Однак саме по собі подальше визначення іншого загального ступеня втрати професійної працездатності не спростовує факту попереднього відшкодування моральної шкоди і не створює підстав для повторного стягнення компенсації за ушкодження, щодо яких це право вже було реалізовано.

При цьому суд не ототожнює виплату 1994 року з відшкодуванням моральної шкоди за нещасний випадок 1996 року. Такий висновок був би несумісним із хронологією встановлених подій, оскільки нещасний випадок 1996 року стався після прийняття наказу № 737.

Нещасний випадок 1996 року є самостійною подією, яка не могла бути охоплена відшкодуванням, здійсненим у 1994 році. Тому в цій частині суд перевіряє не факт попередньої компенсації, а те, на яку особу закон покладав обов`язок із відшкодування моральної шкоди на момент виникнення відповідного права.

Матеріали справи не містять доказів установлення після нещасного випадку 1996 року та до 24 липня 2002 року окремого ступеня стійкої втрати професійної працездатності, спричиненого саме цим нещасним випадком. Натомість 24 липня 2002 року МСЕК установила позивачу загальний ступінь втрати професійної працездатності 70 відсотків безстроково.

Суд не робить припущення, що різниця між 60 відсотками, які були враховані у 1994 році, та 70 відсотками, встановленими у 2002 році, становить 10 відсотків втрати професійної працездатності саме внаслідок нещасного випадку 1996 року. Довідка МСЕК від 24 липня 2002 року такого розподілу не містить, а суд не наділений повноваженнями самостійно визначати медичну структуру загального відсотка втрати професійної працездатності.

Відсутність такого розподілу не є підставою для висновку про відсутність у позивача моральних страждань. Водночас вона не дає підстав віднести конкретну частину встановлених 70 відсотків до певного ушкодження шляхом арифметичного розрахунку. Для вирішення спору в цій частині визначальним є правове регулювання, чинне на момент встановлення стійкої втрати професійної працездатності у 2002 році.

На 24 липня 2002 року діяв Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону в редакції, чинній на той час, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків був зобов`язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, у тому числі виплачувати грошову суму за моральну шкоду за наявності факту її заподіяння.

Отже, якщо право на відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з наслідками нещасного випадку 1996 року, виникло при встановленні МСЕК стійкої втрати професійної працездатності 24 липня 2002 року, матеріальний обов`язок із такого відшкодування відповідно до законодавства, чинного на цей момент, покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків, а не на роботодавця.

Подальша зміна законодавчого регулювання не може ретроспективно змінити суб`єкта вже виниклого матеріального обов`язку. Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справі № 210/3177/17. Тому застосування до правовідносин, які виникли у 2002 році, положень законодавства, чинних на час звернення позивача до суду, з метою покладення відповідного обов`язку на роботодавця суперечило б статті 58 Конституції України та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» не є належним відповідачем за вимогою про відшкодування тієї моральної шкоди, право на яку виникло у 2002 році. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові до цієї особи, а не для закриття провадження у справі.

Суд не приймає довід відповідача про необхідність закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору. Між сторонами існує невирішений матеріально-правовий спір щодо наявності у відповідача обов`язку сплатити заявлену позивачем компенсацію, а тому цей спір підлягає вирішенню по суті з ухваленням рішення.

Посилання позивача на статтю 237-1 КЗпП України та статтю 1167 ЦК України підтверджує загальну можливість відшкодування моральної шкоди за наявності передбачених законом підстав, однак не спростовує необхідності визначити закон, чинний на момент виникнення конкретного права вимоги, та особу, на яку цим законом покладено відповідний обов`язок.

Доводи позивача про тривалий характер фізичних та моральних страждань не спростовують факту відшкодування моральної шкоди у 1994 році щодо ушкоджень, які існували на той час, та не є підставою для перенесення на роботодавця обов`язку, який у 2002 році закон покладав на Фонд.

Суд бере до уваги заперечення відповідача щодо повторного відшкодування моральної шкоди лише в межах ушкоджень, які існували до виплати 1994 року. Водночас суд не погоджується з можливим тлумаченням цієї виплати як такої, що охопила нещасний випадок 1996 року, оскільки це суперечило б установленій хронології.

Інші аргументи сторін не змінюють установлених судом юридично значущих обставин і не спростовують висновків про те, що право на компенсацію моральної шкоди за ушкодження, які існували до 1994 року, вже було реалізовано, а щодо права, яке виникло у 2002 році, відповідач не був суб`єктом відповідного матеріального обов`язку.

З урахуванням установлених обставин, оцінки доказів та наведених норм права суд доходить висновку, що заявлена позовна вимога не підлягає задоволенню.

У частині моральної шкоди, пов`язаної з виробничими ушкодженнями здоров`я та професійним захворюванням, які існували до 30 серпня 1994 року, право позивача на її відшкодування було реалізовано шляхом визначення йому наказом № 737 від 30 серпня 1994 року грошової компенсації моральної шкоди та її нарахування.

У частині моральної шкоди, пов`язаної з наслідками нещасного випадку 1996 року, попередня виплата 1994 року не може вважатися відшкодуванням за цю подію. Однак право на відшкодування моральної шкоди, яке виникло при встановленні МСЕК стійкої втрати професійної працездатності 24 липня 2002 року, відповідно до законодавства, чинного на той час, забезпечувалося Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Отже, ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у цій частині не є належним відповідачем.

Наведені підстави є самостійними щодо відповідних періодів та в сукупності виключають правові підстави для стягнення з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача заявлених 242 240 грн моральної шкоди.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

З огляду на відмову в задоволенні позову та звільнення позивача від сплати судового збору судові витрати зі сплати судового збору на позивача не покладаються.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтею 58 Конституції України, суд

ухвалив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля", ідентифікаційний номер 00178353, вул. Соборна, 76, м. Павлоград Дніпропетровської області, 51400.

Суддя Микола ПЕРЕКОПСЬКИЙ