Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №191/954/26 — Покровський міський суд Дніпропетровської області

Справа № 191/954/26

Номер провадження 2/184/849/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Покров

Покровський міський суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді – Гаєвого О.В., за участю секретаря судових засідань – Поліщук О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 15.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 439842171 на суму 14 000,00 грн. В подальшому розмір кредиту було збільшено, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 16500,00 грн. 28 листопада 2018 року між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

11.07.2025р. між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е ( Договір факторингу 3) відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором становить 56971,70 грн, яка складається з: 16500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 40471,70 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Представник відповідача адвокат Шаврова Н.М. направила до суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь позивача із викладенням заперечень проти позову, в яких просить відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог , посилаючись на їх недоведеність достатніми , належними та допустимими доказами . Позивачем не надано доказів підтвердження оплати ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ціни продажу за договором факторингу від 28 листопада 2018року №28/1118-01, тобто суми грошових коштів, що сплачуються фактором клієнту за відступлення права вимоги, погоджена в Реєстрі прав вимог, а також в додатковій угоді.

Згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Отже, позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним нею з первісним кредитором.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» в позовній заяві просив розглядати справу без його участі, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечували.

Відповідач в судове засідання не з`явилась про день та час повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх в сукупності, прийшов до наступних висновків.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з ч. 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору відповідачем було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи15.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 439842171 на суму 14000,00 грн. В подальшому розмір кредиту було збільшено, у зв`язку з чим загальна сума кредиту становить 16500,00 грн.

28 листопада 2018 року між Первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е (Договір факторингу 3) відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить 56971,70 грн, яка складається з: 16500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 40471,70 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням

За встановлених обставин судом встановлено та підтверджено позивачем, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передало ТОВ «Таліон Плюс» майбутню вимогу, якої на момент укладення договору факторингу ще не існувало та яка не могла бути визначена, а останнє в свою чергу також за договором факторингу від 30 жовтня 2023 року також начебто передало майбутню вимогу, якої ще не існувало та яка не могла бути визначена навіть попереднім фактором.

Розглядаючи обставини цієї справи в контексті вказаних норм права відступлення права вимоги можливе лише щодо визначеної вимоги або такої, що може бути визначена.

Наведені норми допускають «майбутню вимогу» та закон пов`язує це з тим, що така вимога має виникати з вже існуючого зобов`язального правовідношення.

Так, зважаючи на конструкцію правової норми /статті 1078 ЦК/ де наведено означення предмету договору факторингу як право грошової вимоги строк платежу за якою настав (наявна вимога) можна виснувати, що до права вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) також застосовним буде означення про строк платежу за якою виникне в майбутньому тобто на переконання суду в даній нормі в означенні майбутньої вимоги йдеться виключно про строк платежу який ще не виник, та аж ніяк не про саме зобов`язання яке ще не виникло, не має передумов до його виникнення в майбутньому, і яке в жодний спосіб не може бути ідентифіковане.

Тому оскільки фактор сам не був кредитором на момент факторингу, не існувало жодного правового зв`язку між учасниками спірних правовідносин, боржник ще не існував як сторона зобов`язання.

Оскільки договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року укладено більш ніж за два роки до укладення 15.10.2021 року Кредитного договору № 439842171 між позичальником ОСОБА_1 та фактором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» то слід дійти висновку, що на момент факторингу не існувало жодного зобов`язання позичальника, та грошова вимога не існувала ані юридично, ані фактично.

На час укладення договору відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином. Інформація про ОСОБА_1 як боржника надана у витягу з реєстру прав вимоги № 169 від 18.01.2022 року, тобто через значний проміжок часу після укладення договору відступлення права вимоги.

Крім того, згідно сталої практики Верховного Суду доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Суд звертає увагу на той факт , що договором факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 сторони поставили три умови щодо настання моменту виникнення права вимоги за договором факторингу, що мають одночасно настати: укладення договору факторингу, підписання акта приймання-передачі права вимоги та сплата суми фінансування на рахунок клієнта.

У договорі факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 сторони обумовили: клієнт зобов`язується відступити фактору право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1).

Згідно приписів пункту 3.1 договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01, фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог.

Позивачем не доведений факт фінансування (оплати) за договором факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, внаслідок відсутності первинного документу.

Акт звірки взаємних розрахунків не є первинним документом відповідно до ЗаконуУкраїни “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

У відсутність первинних платіжних документів Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги не є достатніми та належними доказами здійснення фінансування ( оплати) у розумінні чинного законодавства та відповідно до вимог ч. 2 ст.78 ЦПК України.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 зроблено висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимоги за Реєстром прав вимоги до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 повинен бути підтверджений первинними документами згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні », які відсутні в матеріала справи.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції у відсутність первинних документів фінансування ( оплати) за відступлення права грошової вимоги , не є достатним доказом проведення оплати , а таким чином не достатнім доказом переходу до позивача права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним нею з первісним кредитором.

Тому, з огляду на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»,за своєю правовою природою, Акт звірки взаємних розрахунків та Протокол узгодження предмету факторингової операції не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами ні за формою ні за змістом.

Правова позиція про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним бухгалтерським документом також неодноразово підтримувалася постановами Верховного Суду (справа № 905/1198/17; 910/1389/18).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Позивач не надав достатнього та належного доказу, а саме первинних документів ( платіжної інструкції) на підтвердження виконання вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України, а саме проведення оплати відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на першому етапі переходу прав грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ « Таліон Плюс», на яке він посилається як на підставу своїх позовних вимог, що е достатньою та самостійною підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог відповідно до правових позицій Верховного суду .

Наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно достатті 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті514 ЦК Україниу цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

Належними та допустимими доказами відступлення права вимоги є докази, які підтверджують належність виконання правонаступником своїх фінансових зобов`язань за договором відступлення прав вимоги, у зв`язку з чим перехід прав та обов`язків до правонаступника можуть підтверджувати відповідні первинні документи щодо повної оплати відступлення права вимоги (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14).

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі №466/3066/13-ц вказав, в разі, якщо в матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником

Верховний Суд в постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, зробив правовий висновак згідно якого зазначається , що «Враховуючи недоведеність заявником перерахування суми фінансування на рахунок клієнта за відступлені права вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій були позбавленні правової можливості зробити висновок щодо переходу права вимоги до заінтересованої особи».

Для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 15 квітня 2024 року у справі №2221/2373/12.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Проте до позовної заяви не додано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01, укладеним між первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», а саме відсутня належним чином завірена копія первинного платіжного документу (платіжної інструкції).

Акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 31 грудня 2021 року, підписаний сторонами договору факторингу № 28/1118-01, яким сторони підтверджують здійснення оплати за відступлення прав вимоги за зазначеним договором, не є первинним документом, який є підставою для бухгалтерського обліку господарської операції відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тому цей Акт не є належним доказом здійснення господарської операції оплати за договором факторингу № 28/1118-01.

Таким чином згідно наведеного висновку Верховного Суду, позивачем не надано всіх належних доказів набуття ним права вимоги до відповідача за кредитним договором № 439842171 від 15.10 2021 року.

Таким чином, позивач не довів перехід його права грошової вимоги до відповідача. ТОВ «ФК «Ейс» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за Кредитним договором № 439842171, укладеним 15.10.2021 року між нею та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Твердження позивача про передання прав вимоги відповідно до реєстрів боржників та укладення додаткових угод, якими неодноразово продовжувався строк дії договорів факторингу, суд вважає безпідставним, оскільки реєстри боржників та додаткові угоди самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника ОСОБА_1 , а є додатками до договору та його невід`ємними частинами.

При цьому суд враховує, що в самому кредитному договорі не було жодного згадки про Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018року чи будь-якого посилання на цей договір, та за таких умов договір факторингу не створює переходу прав за майбутнім кредитним договором.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

За конкретних обставин цієї справи, вважаю, що ключові аргументи висунуті ТОВ «ФК «Ейс» в позові не є сумісними із принципом верховенства права і не вважаються такими що позбавлені свавілля.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги непредставлення позивачем достатніх доказів переходу до нього прав вимоги за кредитним договором № 439842171 укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним договором заборгованості у загальному розмірі 56971,70 грн., у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

З огляду на вище зазначене, встановивши, що Кредитним договором № 439842171, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «Ейс», суд приходить до висновку, що останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором. На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 353, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 7 жовтня 2026 року.

Суддя Покровського міського суду О. В. Гаєвий