Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №182/4184/25 — Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/4184/25

Провадження № 2/0182/1464/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02.10.2026 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька -Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що 15 травня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 501140766, відповідно до якого Товариством було надано відповідачу грошові кошти на загальну суму 40 000 грн. 00 коп., а відповідач зобов`язувалася повернути кредит у термін, визначений договором. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України. 20 вересня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС», укладено договір факторингу, згідно якого АТ «Альфа-Банк» відступає право вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» набуває право вимоги до боржників, в тому числі, й до ОСОБА_1 , заборгованість якої становить 54 508 грн. 02 коп., яку представник позивача й просить суд стягнути з відповідача, а також судові витрати по справі.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2025 року дану справу було прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст.178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

23.02.2026 року від представника відповідачки адвоката Зачепіло З.Я. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона вказує, що позивач належного розрахунку боргу, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач до суду не надав, хоча, в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов`язок доказування, а тому цей конкретний позов не може бути задоволений, оскільки він є необгрунтованим, а позовні вимоги недоведеними. Надані позивачем виписка та розрахунок заборгованості за кредитом, підготовлені робітниками банку - є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоказаного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути, виключно, документи первинної бухгалтерської документації, оформлені, згідно нормам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Проте, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними. При цьому, матеріали справи також не містять відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідачки за кредитним договором у розмірі 54 508,02 грн. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, враховуючи, що за умовами заяви позичальника, остання разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису позичальника, то можна дійти висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви позичальника відповідач була ознайомлена саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. В позовній заяві зазначається, що АТ «Сенс Банк» нараховує відсотки за користування кредитом. Але, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позичальником Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ОСОБА_2 та АТ «Сенс Банк» дотримано вимоги, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХП про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131 цс 19). Окрім того, не надано доказів досудового врегулювання спору зі сторони позивача, та не підтверджено факту правомірності звернення до суду з позовною заявою, а саме, відповідно пункту 1.1.7.24 Умов та правил, встановлено: «сторони зобов`язались врегульовувати суперечки і претензії, що виникають у зв`язку з виконанням договору, шляхом переговорів». З огляду на вищевикладене, представник відповідачки просить у задоволені позовних вимог за позовною заявою, поданою ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити, провадження в справі закрити.

09.03.2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому вказано, що позивачем разом із позовною заявою надано оферту відповідача про отримання кредиту, в якій вказано всі істоті умови договору банківського кредиту. На підтвердження прийняття даної оферти відповідача АТ «Альфа Банк» було вчинено конклюдентні дії, а саме: видано (перераховано) кредит, що підтверджується випискою по рахунку, яка надана разом із позовною заявою. Отже, укладання кредитного договору між позивачем та відповідачем відбувалося саме шляхом прийняття оферти (пропозиції) відповідача АТ «Альфа Банк». В силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписка є первинним документом, який підтверджує розмір та наявність заборгованості про що наголосив Верховний Суд у Постанові від 25 травня 2021 року по справі № 554/4300/16-ц. Таким чином, надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розуміння вищевказаних вимог законодавства. Також, щодо посилання представника відповідача на необхідність направлення вимоги про дострокове повернення кредиту зазначає, що даний обов`язок передбачений законодавством виключно у разі необхідності дострокового повернення кредиту. З цього приводу звертає увагу суду, що станом на дату подачі позову позивачем до суду, строк виконання зобов`язання відповідачем з повернення кредиту у повному обсязі за кредитним договором давно вже настав. Як наслідок, посилання відповідача на необхідність направлення вимоги про дострокове повернення кредиту є помилковим.

20.03.2026 року від представника відповідачки адвоката Зачепіло З.Я. до суду надійшли додаткові пояснення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Як встановлено судом, 15 травня 2019 року відповідачка звернулася до АТ «Альфа-Банк» та шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту № 501140766 обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», укладеного між нею та Банком. В оферті зазначено, що підписуючи цей документ, відповідачка свідчить про отримання всієї інформації про умови кредитування. Сума кредиту становить 40 000,00 грн., тип кредиту «кредит готівкою», процентна ставка 22,99 % річних, строк кредиту 36 місяців. Відповідачка отримала акцепт публічної пропозиції на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Відповідно до копії паспорта споживчого кредиту, відповідачка 15 травня 2019 року ознайомилася з умовами кредитування. Таким чином, 15 травня 2019 року між позивачем та відповідачкою укладено кредитний договір на визначених сторонами умовах.

Згідно копії розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 20 вересня 2021 року, загальна сума заборгованості відповідачки становить 54 508,02 грн.

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 , за період з 15 травня 2019 року по 20 вересня 2021 року відповідачка користувалася кредитними коштами.

Отже, позивачем доведено належними, допустимими та достатніми доказами виникнення між АТ «Альфа-Банк» та відповідачкою зобов`язальних правовідносин на умовах, зазначених у кредитному договорі.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст.11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів (ч.2 ст.509 ЦК України).

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.2 ст.615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором № 501140766 від 15.05.2019 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п.2.1 Договору факторингу № 3, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату; клієнт відступає, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників, за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1-1 до договору.

У п.2.3 вказаного Договору факторингу сторони погодили, що право вимоги вважається відступленим Фактору з дати оплати Фактором Ціни Прав Вимоги, відповідно до п.4.2 цього Договору. В дату здійснення оплати Фактором ціни прав вимоги, відповідно до п.4.2 цього Договору, Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього Договору.

В матеріалах справи наявне платіжне доручення № 559 від 20.09.2021 року, з якого вбачається, що ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило АТ «Альфа-Банк» грошові кошти за відступлення права грошової вимоги згідно договору факторингу № 3 від 20.09.2021 року.

Згідно ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, всі права, які належали АТ «Альфа-Банк» стосовно відповідача за кредитним договором від 15.05.2019 року, перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», як нового кредитора, а тому відбулася заміна кредитора у вказаному зобов`язанні.

Відповідачка належним чином не виконує зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого, станом на 20.09.2021 року, за останньою обліковується заборгованість в розмірі 54 508,02 грн.

Надані позивачем докази у їх сукупності дають підстави для висновку, що АТ «Альфа-Банк» виконав прийняті на себе зобов`язання в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти. При цьому, невиконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, а саме неповернення отриманих сум кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по рахунку. Доказів повернення отриманих і використаних позичальником сум, суду не надано.

Отже, ухиляючись від повернення отриманих кредитних коштів і сплати заборгованості за кредитом у вказаному розмірі, відповідач порушує зобов`язання за даним договором і права відповідача.

При цьому, суд зауважує, що відсоткова ставка за користування кредитними коштами була відповідачем погоджена, а виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату відсотків за користування кредитом є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір відсоткової ставки погоджено за домовленістю сторін у відповідному договорі (Постанова Верховного Суду від 07.04.2021 року у справі № 623/2936/19).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Не заслуговують на увагу твердження представника відповідачки з приводу того, що позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, що підтверджують отримання кредитних коштів.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені, відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у Постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19).

Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості, а також виписка за картковим рахунком відповідачки, суд вважає належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки виписка за картковим рахунком містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідачки, зокрема, всі операції за кредитною карткою (з визначенням дати проведення операції та чітким визначенням проведеної операції, зазначенням суми на балансі рахунку після проведеної з коштами операції).

Аналіз наведених норм дає підстави висновку, що позивачем надані суду належні та допустимі докази, а саме первинні бухгалтерські документи щодо надання кредитних коштів, отримання таких коштів відповідачкою за договором.

Отже, надана позивачем виписка за картковим рахунком позичальника, підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку. Відповідачка не позбавлена була можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких, відповідно до законодавства.

Відповідачкою порушено умови договору в частині своєчасного повернення грошових коштів, на час звернення позивача до суду відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, грошові кошти позивачу в повному обсязі не повернула, відповідачка не заявляла вимог з приводу оспорювання договору, тому позивачем правомірно пред`явлено вимоги до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд наголошує, що обов`язок доказування передбачає не лише обов`язок позивача довести свої вимоги, але й обов`язок відповідачки спростувати такі вимоги (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Будь яких доказів, які б спростували як укладення самого кредитного договору, так і отримання відповідачкою коштів на її банківський рахунок, останньою не надано.

Отже, судом установлено факт не виконання відповідачкою узятих зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми кредиту та сплати відсотків, а тому порушене право підлягає судовому захисту.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно статтей 13 та 89 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позов слід задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 54 508,02 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У даній справі судові витрати складаються з судового збору у розмірі 3 028,00 грн., сплаченого позивачем при поданні позову до суду, та витрат на правову допомогу у розмірі 9 200,00 грн., понесених відповідачем.

Факт надання правової допомоги підтверджується договором про надання правничої допомоги № 0307/24 від 03.07.2024 року; Актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024 року, платіжною інструкцією № 2744 від 10.06.2025 року.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5, 6 ст.137 ЦПК України).

З одного боку, згідно вимог ст.137 ЦПК України, прийняти рішення про зменшення витрат на правову допомогу суд може виключно за клопотанням відповідача, але з іншого, перевірка обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення судових витрат, у тому числі і витрат на правову допомогу, є обов`язком суду.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи обсяг отриманої позивачем правової допомоги в межах даної справи, оцінюючи заявлений представником позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді, дотримуючись принципу диспозитивності, а також з урахуванням складності справи, співмірності, доцільності та необхідності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позову, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» судові витрати у розмірі 3 028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 10, 12, 13, 23, 141, 258, 259, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 40340222) заборгованість за кредитним договором № 501140766 від 15.05.2019 року у розмірі 54 508 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот вісім грн.) 02 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЛІТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 40340222) судовий збір в розмірі 3 028 грн. 00 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн. 00 коп., а всього – 8 028 грн. (вісім тисяч двадцять вісім грн.) 00 коп.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал