Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №160/34062/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 вересня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/34062/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач), суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року (суддя Калугіна Н.Є.) в адміністративній справі №160/34062/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи “Дніпровська виправна колонія №89” про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням уточненого позову), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89), яка полягає у незабезпеченні позивача засобами гігієни, що призвело до позбавлення останнього права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати засоби гігієни при дотриманні санітарії та гігієни свого тіла;

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Дніпровська виправна колоній (№89)», яка полягає у незабезпеченні позивача речами першої необхідності та одягом по сезону, що призвело до позбавлення позивача права на соціальне забезпечення для гідного життя, яке обумовлене можливістю використовувати речі першої необхідності та одягом для гідного життя;

- визнати протиправними бездіяльність та дії Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)», яка полягала у незабезпеченні позивача засобами гігієни, речами першої необхідності та одягом за сезоном та якими було примушено позивача шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та призвело до завдання моральної шкоди;

- стягнути з Державної установи «Дніпровська виправна колонія (№89)» на користь позивача моральну шкоду в загальному розмірі у сумі 1 640 000,01 (один міліон шістсот сорок тисяч) гривень 1 копійку, яка складається з наступного:

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення засобами гігієни та права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлене можливістю дотримуватись санітарії та гігієни свого тіла згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546 666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за порушення права позивача на забезпечення речами першої потреби та одягом за сезоном і права на соціальне забезпечення гідного життя, яке обумовлено можливістю використовувати речі першої необхідності та одяг для гідного життя згідно встановлених норм завдану цими порушеннями моральну шкоду в розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок;

- моральна шкода за протиправні дії та бездіяльність, які полягали у примушенні позивача шляхом жебратства випрошувати у своїх рідних та знайомих надсилати позивачу у посилках засоби гігієни, речі першої потреби та одягу, що призвело до приниження гідності людини та проїзвело до завдання моральної шкоди, у розмірі 546666,67 (п`ятсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість) гривень 67 (шістдесят сім) копійок.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.

В подальшому від позивача надійшло клопотання про встановлення судового контролю за виконанням ухвал Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 та 07.04.2026.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у задоволені вказаної заяви відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та задовольнити заяву про встановлення судового контролю.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

В силу приписів ст..129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.14, 370 КАС України рішення суду є обов`язковим для виконання.

При цьому, для цілей застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стадія виконання рішення суду є складовою доступу до правосуддя.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що право на доступ до суду було б ілюзорним, якби остаточне, зобов`язальне судове рішення залишалося без дієвим на шкоду одній зі сторін (справа «Ромашов проти України, рішення від 27.07.2004р.).

Отже, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

У свою чергу, судовий контроль є важливою конституційною гарантією забезпечення обов`язковості судового рішення. Це означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (відповідно до приписів резолютивної та мотивувальної частини рішення).

Одним із видів судового контролю за виконанням рішення суду, який передбачений КАС України, є встановлення судом обов`язку суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ст..382 КАС України).

Так, згідно з частиною 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 2 статті 382 КАС України).

З огляду на положення вказаної норми процесуального права суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

В той же час, такі повноваження суду повинні бути реалізовані з урахуванням того, що контроль за виконанням судового рішення здійснює суд, що прямо передбачено ст..129-1 Конституції України, і такі повноваження суду запровадженні з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві.

Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати те, чи виконано судове рішення, причини, які призводять до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду.

Так, рішення суду, яке набрало законної сили, в силу приписів ст.129-1 Конституції України, ст.ст.14, 370 КАС України, є обов`язковим для виконання.

Колегія суддів зазначає, що після набрання законної сили рішення суду сторона (стягувач) може отримати виконавчий лист щодо примусового виконання такого рішення.

Таким чином системний та аналітичний аналіз зазначених вище норм свідчить, що інститут судового контролю застосовується судом виключно під час ухвалення судового рішення, яким спір вирішено по суті, та спрямований на забезпечення реального виконання такого рішення суб`єктом владних повноважень у майбутньому.

Водночас ця справа по суті ще не розглянута, рішення за результатами розгляду позовних вимог судом не ухвалювалось.

Також позивач просить встановити судовий контроль за виконанням ухвал суду від 17.03.2026 та 07.04.2026, водночас нормами КАС України не передбачено можливості встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України за виконанням процесуальних ухвал суду, постановлених під час розгляду справи по суті.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова

суддя Ю. В. Дурасова