Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/31070/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/31070/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, по справі № 520/31070/25

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Харківської міської ради треті особи Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі – відповідач), в якому просив суд:

визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216;

зобов`язати Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216.

Зобов`язано Виконавчий комітет Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі № 520/31070/25, прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що встановлена п. 10 розділу VII Інструкції та п. 3 Порядку можливість реалізації права військовослужбовця в запасі на виключення раніше наданої йому квартири з числа службових може бути обмежена за умови ненадання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради визначеного у п. 7 розділу VII Інструкції пакету документів. Так, виключення виконавчим комітетом Харківської міської ради за умови, що Харківська міська територіальна громада не є власником майна, а також за умови ненадання Квартирно-експлуатаційним відділом витягу зі Списку надання постійного житла у Збройних силах України, затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) може вважатися незаконним втручанням в компетенцію держави (в особі Міністра оборони України) щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Крім того, відповідач зазначає, що судом першої інстанції здійснено неправильне тлумачення п.п.3 - 5, 7, 10 розділу VII Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018 та п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081. Відповідач зазначає, що дотримання передбаченої наведеними нормами процедури виключення житла з числа службового є обов`язковим при ухваленні виконавчим комітетом місцевої ради відповідного рішення.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - полковник медичної служби ОСОБА_1 , заступник командира з медичної частини - начальник медичної частини військової частини НОМЕР_1 , разом із своїми доньками: - ОСОБА_2 2008 р.н. та - ОСОБА_3 - 2009 р.н. зареєстровані й постійно мешкають в двокімнатній квартирі, житловою площею 29,2 кв.м. (загальна площа 55,3 кв.м), АДРЕСА_1 , яка має статус службової, що підтверджено довідкою про реєстрацію місця проживання.

Позивач має календарну вислугу понад 24 роки, що підтверджується витягом з послужного списку, учасник АТО, ветеран війни-учасник бойових дій, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, брав участь у бойових діях під час повномасштабної агресії рф на територію України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 27.06.2017 року.

Окрім того, позивач перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 24.07.2006 року №1168, в першочерговій з 28.02.2020 року №736, що підтверджується довідкою КЕУ м. Харкова №583/4780 від 20.09.2024 р.

У зв`язку з проходженням військової служби, на підставі рішення від 03.10.2008 року №199-1 виконавчим комітетом Київської районної ради у м. Харкові було видано службовий ордер №394 серія 08 від 08.10.2008 року на житлове приміщення, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Об`єднаною житловою комісією військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_3 , було розглянуто рапорт позивача про надання житлової площі для постійного проживання шляхом виключення її з числа службової житлової площі за адресою: АДРЕСА_2 , двокімнатну квартиру (загальною площею - 55,3 кв.м., житловою площею - 29,2 кв.м.) зі зняттям з квартирного обліку , що підтверджено витягом з протоколу від 20.09.2024 року №7.

Вказане рішення об`єднаної житлової комісії було затверджено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.09.2024 року №291.

Для виключення квартири з числа службових, позивач звернувся до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про підготовку та направлення до органу місцевого самоврядування клопотання про виключення квартири з числа службових, але 20.09.2024 року за вих.№583/4779 отримав відмову, яка вмотивована тим, що рішенням заступника Міністра оборони України №2551/з/5 від 04.11,2022 року та рішенням Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, протокол №142 від 16.11.2022 року, питання щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових розглядається для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти”, тобто постійне проживання у службовій квартирі не є підставою для виключення її з числа службових.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2024 року по справі №520/30570/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського квартирно-експлуатаційного управління про зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Зобов`язано Харківське Квартирно-експлуатаційне управління м. Харкова направити до Виконавчого комітету Харківської міської ради клопотання про виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_3 .

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення ХОАС від 12.12.2024 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду від 12.12.2024 року по справі №520/30570/24 Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Харкова було подано до Харківської міської ради клопотання від 28.05.2025 року за вих. №583/3216 про виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 позивачу відмовлено у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_1 .

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, з метою забезпечення виконання покладених на себе державою певних гарантій, пільг та компенсацій, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст.308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХП (далі Закон № 2011-ХП), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана з захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ст.2 Закону № 2011-ХП ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законами України.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону № 2011-ХП, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом, іншими законами, в порядку, визначеному КМ України.

Військовослужбовцям, які мають календарну вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

На виконання приписів ст.13 Закону № 2011-ХП, постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі Порядок № 1081), яким визначено механізм забезпечення житловими приміщеннями військо службовців – осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призивом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовців) та членів їх сімей.

Так п.3 Порядку № 1081 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членами їх сімей надається житло для постійного проживання.

Забезпечення військовослужбовців та членам їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання.

Наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 року № 380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних сил та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі – Інструкція № 380) .

Відповідно до пунктів 3-7 розділу VII Інструкції № 380 для прийняття рішення про надання жилих приміщень для постійного проживання житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) протягом одного місяця з дня затвердження командиром військової частини протоколу з питань, вказаних у пункті 7 розділу ІІІ цієї Інструкції, розглядає документи облікових справ військовослужбовців.

Після розгляду документів облікової справи житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання.

Затверджений у встановленому законодавством порядку протокол засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, який видається протягом трьох робочих днів з дня затвердження протоколу.

Протягом трьох робочих днів з дня видання наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання облікова справа військовослужбовця разом з витягом із затвердженого у встановленому законодавством порядку протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) та зазначеного наказу направляються військовою частиною до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району.

На підставі отриманих документів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом п`яти робочих днів з дня їх надходження готує список надання жилої площі для постійного проживання (додаток 23) (далі - список надання постійного житла), який затверджується командиром військової частини.

Список надання постійного житла, підписаний начальником КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, з обліковою справою військовослужбовця, витягом із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання, копією протоколу засідання житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії) невідкладно в межах строку, визначеного абзацом першим цього пункту, направляються до ЦУІІЗ для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Для розгляду Списку надання постійного житла Комісією з контролю на її засідання можуть запрошуватися голови житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій).

За результатами розгляду Списку надання постійного житла Комісія з контролю приймає рішення окремо щодо кожного військовослужбовця про:

погодження надання постійного житла;

відмову в погодженні надання постійного житла із зазначенням причини такої відмови.

Рішення Комісії з контролю оформлюється протоколом.

У разі прийняття Комісією з контролю рішення щодо відмови в погодженні надання постійного житла воно підлягає новому розподілу у встановленому цією Інструкцією порядку протягом одного місяця та є підставою для скасування наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Рішення Комісії з контролю є обов`язковим для виконання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району, ТЦК та СП та військовими частинами.

ЦУІІЗ на підставі рішення Комісії з контролю протягом п`яти робочих днів з дня проведення засідання Комісії з контролю готує список надання постійного житла у Збройних Силах України та надає його до ГУКВ.

Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків), який затверджує цей список протягом десяти робочих днів з дня його надходження.

Затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

До виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району надає облікову справу військовослужбовця разом з витягом із Списку надання постійного житла у Збройних Силах України, копію протоколу житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), витяг із наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю житлового приміщення для постійного проживання.

Згідно з пунктом 10 розділу VII Інструкції № 380 військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 № 37 (далі по тексту - Положення № 37) жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Приписами статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі по тексту - Закон № 280/97-ВР) визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження: зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності або яке отримано в оренду, користування (у тому числі комунальними підприємствами, установами, організаціями); б) делеговані повноваження: зокрема, облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.

Конституційний Суд неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема, гарантії соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах СБУ, податковій, міліції, прокуратурі, тощо (рішення КСУ від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій, гарантій).

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що визначальними обставинами - матеріальними підставами для визнання права на виключення житла з числа службового є: перебування позивача на військовій службі, наявність календарної вислуги від 20 років, перебування на квартирному обліку та, до того ж, наявність статусу учасника бойових дій, що надає право на забезпечення постійним житлом, у тому числі і шляхом виключення квартири з числа службових.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 636/1514/19 та у постанові від 17.09.2024 у справі № 520/14989/23.

Матеріалами справи встановлено, що позивач має календарну вислугу понад 24 роки, що підтверджується витягом з послужного списку, учасник АТО, ветеран війни-учасник бойових дій, безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів, брав участь у бойових діях під час повномасштабної агресії рф на територію України, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 27.06.2017 року.

Позивач перебуває на квартирному обліку в Харківському гарнізоні в загальній черзі з 24.07.2006 року №1168, в першочерговій з 28.02.2020 року №736, що підтверджується довідкою КЕУ м. Харкова №583/4780 від 20.09.2024 р.

У зв`язку з проходженням військової служби, на підставі рішення від 03.10.2008 року №199-1 виконавчим комітетом Київської районної ради у м. Харкові було видано службовий ордер №394 серія 08 від 08.10.2008 року на житлове приміщення, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

На виконання рішення суду від 12.12.2024 року по справі №520/30570/24 Харківським Квартирно-експлуатаційним управлінням м. Харкова було подано до Харківської міської ради клопотання від 28.05.2025 року за вих. №583/3216 про виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 позивачу відмовлено у виключенні з числа службових квартири АДРЕСА_1 .

Підставою такої відмови слугувало відсутність затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку (а. с. 18).

З приводу наведеного вище листа, колегія суддів зауважує, що відмова виконавчого органу місцевого самоврядування в задоволенні клопотання квартирно-експлуатаційного органу про виключення квартир (житлового приміщення) з числа службових для забезпечення ним для постійного проживання військовослужбовця та членів його сімей може відбуватися лише у визначених законодавством випадках.

Так, з аналізу вже наведених вище приписів Закону України № 280/97-ВР, ЖК України, Положення № 37, Інструкції № 380, слід дійти висновку, що останні не містять такої підстави для відмови у виключенні з числа службових квартири (житлове приміщення), як відсутність разом з поданим квартирно-експлуатаційним органом клопотанням затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку.

Доводи відповідача що недотримання передбаченої п.п. 3 - 5, 7, 10 розділу VII Інструкції №380 та п.3 Порядку №1081 процедури виключення житла з числа службового, колегія суддів вважає помилковими, з огляду на таке.

Так, прийняттю рішення про виключення з числа службових житлової площі, передує надсилання клопотання квартирно-експлуатаційним органом виконавчому органу місцевого самоврядування, якому, в свою чергу, передує розгляд спеціальною житловою Комісією військової частини, в якій несе службу військовослужбовець, питання щодо погодження знаття статусу службової з житлового приміщення, яке займає позивач.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 12.12.2024 по справі №520/30570/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025, було встановлено, що у позивача наявні всі визначені пунктом 10 Інструкції № 380 умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи встановлено, що Харківське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до відповідача з клопотанням та до свого звернення додало постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2025 по справі №520/30570/24 (а.с. 8), яка протиправно залишилась поза увагою.

За таких обставин, позивачем дотримано процедуру, яких дій додатково мав вжити позивач, ані у своєму рішенні, ані в апеляційній скарзі, відповідач не навів. Відсутність разом з поданим квартирно-експлуатаційним органом клопотанням затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) списку, не може слугувати самостійною підставою для відмови виключення з числа службових квартири.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015 вказав, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Практика Верховного Суду вказує на те, що рішення суб`єкта владних повноважень, що прийняте без належних правових підстав, всупереч встановленій процедурі або без дотримання вимог Конституції та законів, визнається протиправним, оскільки це суперечить принципу верховенства права, що вимагає юридичної визначеності та правової передбачуваності.

З урахуванням викладеного , колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.10.2025 р. №547 в частині відмови виключення з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що під час судового розгляду підтверджено факт неодноразового звернення позивача до суду, за наслідками яких судами визнавалось право позивача щодо забезпечення постійним житлом шляхом виключення займаного житла із числа службових, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачем всіх визначених законодавством умов для такого виключення.

З урахуванням того, що підстав для відмови у виключенні з числа службових, квартиру АДРЕСА_1 , згідно з клопотанням Харківського квартирно-експлуатаційного управління від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216, для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки відповідача – виключити таке житло з числа службових.

Таким чином, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання Виконавчого комітету Харківської міської ради виключити з числа службових квартиру АДРЕСА_1 , згідно клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 28.05.2025 р. за вих. №583/3216 для забезпечення сім`ї ОСОБА_1 постійним житлом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 по справі № 520/31070/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій