Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №440/9130/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 440/9130/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 р.(постановлену суддею Костенко Г.В.) по справі № 440/9130/26

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (в подальшому – ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, в якій просила: визнати протиправним та скасувати наказ Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці № 642/ПНС від 29.06.2026 р. про припинення дії дозволу № ДЗ-700/ПНС/2-23 від 16.02.2023 р.; зобов`язати Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці поновити дію дозволу № ДЗ-700/ПНС/2-23 від 16.02.2023 р. строком до 16.02.2028 р. (включно із внесенням відповідних відомостей до державних реєстрів).

Одночасно позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці № 642/ПНС від 29.06.2026 р. про припинення дії дозволу № ДЗ-700/ПНС/2-23 від 16.02.2023 р. до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 р. заяву позивачки про забезпечення позову задоволено, зупинено дію наказу Північно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 642/ПНС від 29.06.2026 р. про припинення дії дозволу № ДЗ-700/ПНС/2-23 від 16.02.2023 р. до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 440/9130/26.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 р. та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивачки про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Кодексу України про надра, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому – КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що листом Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 30.06.2026 р. № ДЗ-83/ПНС/1-26-А "Про припинення дії дозволу" позивачу наказом № 642/ПНС від 29.06.2026 р. припинено дію дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, який видано Міжрегіональним управлінням ФОП ОСОБА_1 , а саме: дозвіл №ДЗ-700/ПHC/2-23 від 16.02.2023 р. на виконання робіт підвищеної небезпеки, строком дії до 16.02.2028 р.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі задоволення позовних вимог та скасування спірного наказу, позивачка буде вимушений докладати певних зусиль для відновлення дії дозволів при тому, що така процедура не передбачена законодавством про охорону праці і, в будь-якому випадку, матиме можливість відновити своє право на здійснення обумовлених дозволом робіт, про захист якого поданий позов, лише з моменту відновлення дії цього дозволу.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Забезпечення позову - це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, встановлені частини 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Не допускається забезпечення позову, зокрема шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.

Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Сам факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі № 826/8556/17, від 20.03.2019 р. у справі № 826/14951/18, від 30.07.2020 р. у справі № 640/15124/19, від 16.01.2023 р. у справі № 640/19975/21, від 07.01.2025 р. у справі № 620/9187/24, від 08.06.2026 р. у справі № 160/1304/25.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Позивачем ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження того, що буде завдано шкоди правам, свободам та інтересам позивачки без вжиття заходів забезпечення позову. Крім того, доводи позивачки у заяві про забезпечення позову фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним наказом відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження заявника про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення його прав та інтересів, оскільки вирішення цього питання призведе до фактичного вирішення справи по суті до постановлення у ній відповідного рішення, тобто, на стадії, коли суд ще не здійснював дослідження та оцінку доказів і обставин, які стали підставою для вчинення відповідачем оскаржуваних дій.

Крім того, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 р. у справі № 800/521/17 та в постанові Верховного Суду від 21.05.2026 р. у справі № 120/7636/25.

Із урахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову, встановлено, що заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Із врахуванням вищевикладених обставин, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 р. та відмовити в задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі № 440/9130/26.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 243, 308, 311, 315, 316, 317, 322, 325, 326, 328, 329, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 р. по справі № 440/9130/26 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні заяви Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі № 440/9130/26.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін