Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/25315/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/25315/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026, головуючий суддя І інстанції: Волгіна Н.П., повний текст складено 02.09.26 по справі № 520/25315/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківської обласної прокуратури , Запорізької обласної прокуратури

про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури, в якій просив:

стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 3 715 246.52 грн за період з 01.07.2015 по 13.12.2019 включно;

стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.12.2019 по дату остаточного розрахунку, виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі 114 850.42 грн та денному розмірі 5 469.07 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

стягнути з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 1 127 360.97 грн за період з 16.12.2019 по 10.09.2020 включно;

стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.12.2019 по дату остаточного розрахунку, виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі 184 654.81 грн та денному розмірі 8 793.08 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 був залишений без руху у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для її подання, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, в якій навести поважні причини пропуску зазначеного строку та наданням відповідних доказів.

28.08.2026 до суду надійшла заява позивача про поновлення процесуального строку, в якій зазначено, що позивач вважає, що строк звернення до суду щодо основних вимог про відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати ним не пропущено та, відповідно, поновленню не підлягає.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково визначив застосовну норму щодо строку звернення до суду, виходячи переважно з формальної назви способу захисту Вказує, що спеціальним законодавчим регулюванням для правовідносин, пов`язаних з оплатою праці, є стаття 233 КЗпП України. Усі періоди, за які у цій справі визначена матеріальна шкода у вигляді недоотриманої заробітної плати, припадають на період до 19.07.2022, а саме: щодо Харківської обласної прокуратури — з 01.07.2015 по 13.12.2019; щодо Запорізької обласної прокуратури — з 16.12.2019 по 10.09.2020. На час існування зазначених правовідносин частина друга статті 233 КЗпП України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Посилається на рішення Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20. Посилається на те, що навіть за умови застосування частини другої статті 122 КАС України суд передчасно ототожнив 26.03.2020 з днем обізнаності позивача про конкретне порушення. Зазначає, що відомості, необхідні для проведення відповідного розрахунку, позивач отримав у березні 2026, у тому числі з листів Харківської обласної прокуратури від 30.03.2026 № 27-46вих-26 та Запорізької обласної прокуратури від 30.03.2026 № 27- 32вих-26. Після отримання зазначених документів позивач звернувся до суду з першим позовом у квітні 2026 без істотного зволікання. В оскаржуваній ухвалі сам суд зафіксував, що інформація була отримана 30.03.2026, а перше звернення з аналогічним позовом відбулося 14.04.2026. Отже, після виникнення реальної можливості здійснити розрахунок відповідно до правового підходу Об`єднаної палати Верховного Суду Позивач не проявляв пасивності. Крім того, висновок про єдиний початок перебігу строку 26.03.2020 щодо всіх заявлених періодів містить внутрішню суперечність. Вимоги щодо Запорізької обласної прокуратури охоплюють період до 10.09.2020, тобто частина спірних нарахувань за змістом самого позову мала місце вже після 26.03.2020. Не вирішуючи на стадії відкриття провадження питання про правильність матеріально-правової кваліфікації таких виплат по суті, неможливо вважати позивача таким, що 26.03.2020 уже знав або повинен був знати про конкретні нарахування та виплати, які мали відбутися в наступні місяці. Отже, навіть за застосування частини другої статті 122 КАС України суд мав дослідити момент фактичної або об`єктивно можливої обізнаності щодо конкретних порушень, а не механічно встановлювати єдину дату лише за датою рішення Конституційного Суду України. Вказує, що лише 24.02.2026 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі № 160/6949/20 сформулювала узагальнений підхід до можливості відшкодування шкоди за відсутності спеціального закону, належного відповідача та способу визначення розміру шкоди. Після цього позивач отримав від органів прокуратури необхідні відомості у березні 2026 року та вже у квітні 2026 року вперше звернувся до суду. Після повернення першої позовної заяви позивач не припинив захист своїх прав, а послідовно використав апеляційний і касаційний способи перегляду, після чого повторно звернувся до суду 14.08.2026. Тобто після формування у 2026 році відповідної правової позиції Верховного Суду та отримання необхідної бухгалтерської інформації відсутній будь-який значний період бездіяльності Позивача. Об`єктивна неоднозначність правового регулювання підтверджується також попереднім розглядом справи № 520/8745/26. Суд першої інстанції вважав застосовним місячний строк за частиною п`ятою статті 122 КАС України, тоді як Другий апеляційний адміністративний суд визнав цей висновок неправильним і визначив застосовним шестимісячний строк за частиною другою статті 122 КАС України. Отже, навіть суди двох інстанцій по-різному визначили строк щодо одних і тих самих правовідносин. Вказує, що у цій справі наявні підстави передбачені ст. 320 КАС України, оскільки суд першої інстанції: не врахував спеціальний характер статті 233 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду щодо її застосування до правовідносин з оплати праці осіб публічної служби; визначив правову природу вимог переважно за назвою способу захисту, не врахувавши висновок Об`єднаної палати Верховного Суду про фактичний зміст відповідної шкоди; переніс на цей спір висновки зі справ про інші за своєю природою соціальні та пенсійні виплати; визначив 26.03.2020 єдиним днем обізнаності щодо всіх спірних виплат, у тому числі тих, які за змістом позовних вимог охоплюють наступні після цієї дати місяці; не встановив окремо строк та момент його початку щодо вимог про середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; не надав належної сукупної оцінки послідовності дій позивача після формування у 2026 році правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду та отримання документальної інформації від відповідачів.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін. Зазначають, що ОСОБА_2 не наведено обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та реально унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Вказують, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом через шість років після ухвалення та офіційного оприлюднення рішення Конституційного Суду України не обґрунтував відсутність можливості раніше звернутись, як до обласних прокуратур, так і до суду.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем у заяві про поновлення строку для звернення до суду із даним позовом в якості поважних причин обставини не свідчать про існування непереборних та об`єктивно нездоланних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду із цим позовом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною третьою статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до пункту 8 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві також зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що строк на усунення недоліків позовної заяви починає свій перебіг лише з дати вручення належним чином копії ухвали позивачеві.

Відповідно до ч. 6 ст. 251 КАС України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з ч. 7 ст. 251 КАС України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Частиною 6 ст. 120 КАС України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 був залишений без руху у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для її подання, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із даним позовом, в якій навести поважні причини пропуску зазначеного строку та наданням відповідних доказів.

Згідно довідки про доставку до електронного кабінету ЄСІТС, копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 24.08.2026, ОСОБА_2 отримано : 27.08.2026 об 04:06 год.

Отже, строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання ухвали (27.08.2026 об 04:06 год)– 06.09.2026 (неділя – вихідний день).

Враховуючи положення ч. 6 ст. 120 КАС України, останнім днем на усунення недоліків позовної заяви є 07.09.2026.

Відповідно до ч. 8 ст. 120 КАС України, останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена Харківським окружним адміністративним судом 02.09.2026.

Тобто, судом першої інстанції всупереч положенню ч. 5 ст. 169 КАС України повернуто позовну заяву до закінчення строку на усунення недоліків.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки постановлено ухвалу про повернення позовної заяви до того, як у позивача закінчився строк для усунення недоліків позовної заяви.

Колегія суддів зазначає, що позивач до 07.09.2026 ще мав можливість доповнити чи змінити свою заяву на усунення недоліків протягом строку, наданого на усунення недоліку, який станом на 02.09.2026 ще не закінчився.

Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою, яку переслідує суд при залишенні позовної заяви без руху є забезпечення особі можливості усунути недоліки позову у строк та спосіб встановлений судом, фактично забезпечуючи таким чином право особи на доступ до правосуддя у спосіб визначений Законом.

Суд звертає увагу, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012 ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції»).

Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали від 02.09.2026 про повернення позовної заяви ОСОБА_2 порушено право позивача на звернення до суду за захистом його прав, свобод та інтересів, передбачених ст. 4 КАС України.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позову, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 по справі № 520/25315/26 скасувати.

Справу № 520/25315/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко І.С. Чалий