Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/18285/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/18285/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., м. Харків, повний текст складено 13.07.26 по справі № 520/18285/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №204950024735 від 16.01.2025 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004 та з 28.10.2004 по 31.03.2008;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 05 січня 2025 року та провести відповідні виплати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 16.01.2025 №204950024735 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Так, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004 згідно довідки №17 від 14.02.2007 та з 28.10.2004 по 31.03.2008 згідно довідки №9 від 01.04.2008, оскільки форма довідок не відповідає Додатку №5 (не завірені належним чином – відсутній підпис бухгалтера). Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, незаконним та таким, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.01.2025 року №204950024735 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004 та з 28.10.2004 по 31.03.2008.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 05 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", направивши електронну пенсійну справу до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (за місцем проживання пенсіонера) для виплати пенсії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що відповідно до абзаців 1-2 пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ. організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно форми довідки додаток № 5 довідка про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній видається за підписами керівника, начальника відділу кадрів та головного бухгалтера.

До пільгового стажу не зараховано період з 20.04.2001 по 27.10.2004, згідно довідки № 17 від 14.02.2007 та період з 28.10.2004 по 31.03.2008, згідно довідки № 9 від 01.04.2008, оскільки форма довідки не відповідає додатку №5, а саме довідки не завірені належним чином - відсутній підпис бухгалтера. Також відсутнє посилання на первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

На підставі викладеного, право на призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відсутнє.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці. Записи трудової книжки позивача містять назви посад, дати призначення позивача на дані посади, номери наказів, печатки юридичної особи, та всі необхідні реквізити для їх сприйняття. До того ж, записи трудової книжки позивача №№ 12-14, 15-16 підтверджують його зайнятість на посадах із особливо важкими і шкідливими умовами праці, що відносяться до Списку № 1. У позивача відсутній обов`язок надавати уточнюючі довідки при наявності у трудовій книжці відомостей про зайнятість на роботах, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Відсутність підпису бухгалтера не є прямою підставою для визнання довідки недійсною, якщо: 1) довідка містить всі необхідні дані, передбачені додатком № 5 (період роботи, назва посади, умови праці, посилання на Список №1 і т.п.); 2) довідка підписана уповноваженою особою та завірена печаткою підприємства; 3) інформація в довідці підтверджується іншими документами, наприклад, трудовою книжкою, наказами про прийняття/звільнення, виписками з особових рахунків тощо. У той же час, довідки, видані ТОВ “Технологія” та ТОВ компанія “Технологія” № 17 від 14.02.2007 та № 9 від 01.04.2008 містять відомості про періоди роботи, назву посад, інформацію про характер умов праці, атестацію робочих місць, посилання на відповідний розділ Списку №1, довідки завірені печатками підприємств та підписані генеральним директором. Враховуючи вищенаведене, відсутність підпису бухгалтера є формальним недоліком та не спростовує факт обіймання позивачем посад, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Таким чином, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивач просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2023 №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі – Порядок №22-1), заяву розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням від 16.01.2025 №204950024735 відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу, підтвердженого в установленому законом порядку.

Також в рішенні зазначено: вік заявника 50 років 04 дні.

Страховий стаж становить 41 рік 05 місяців 10 днів (в т.ч. додаткові роки за роботи за списком №1 – 9 років).

Пільговий стаж за списком №1 становить 09 років 08 місяців 09 днів.

До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004, згідно довідки №17 від 14.02.2007 та період з 28.10.2004 по 31.03.2008, згідно довідки №9 від 01.04.2008, оскільки форма довідок не відповідає Додатку №5, а саме довідки не завірені належним чином – відсутній підпис бухгалтера. Довідки потребують перевірки на відповідність первинним документам.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку з не зарахуванням до пільгового стажу вказаних періодів роботи протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність у довідці про підтвердження пільгового стажу підпису бухгалтера є формальним недоліком та не спростовує факт перебування позивача в зазначений період на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV, періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004, з 28.10.2004 по 31.03.2008.

Обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за Списком №1 відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004, з 28.10.2004 по 31.03.2008 та призначити ОСОБА_1 з 05 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, оскільки у позивача наявні всі необхідні умови для призначення пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон № 1058-ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Частиною 3 ст. 44 Закону № 1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 114 Закону № 1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 п.п. 1 статті 114 Закону № 1058-IV, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Відтак, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, мають чоловіки після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 затверджено Порядок застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383).

Пунктом 1 Порядку №383 передбачено, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список № 1) та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №2), затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, які мали право на пенсію за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-ІV за умови досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).

Цей Порядок регулює застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» ст. 13 та ст. 100 Закону №1788-ХІІ.

Відповідно до пунктів 3, 10 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Також, згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

При цьому, колегія суддів зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 20.01.2021 у справі №311/2865/13-а.

Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, які були чинні у спірний період роботи позивача, затверджені: постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №36 (далі - Постанова №36).

Згідно зі Списком №1, затвердженим Постановою №36, право на пенсію за віком на пільгових умовах за посадою апаратника очищення рідини та апаратника перегонки передбачене розділом 4, позицією 4.2а, а посада майстра виробничої дільниці цеху переробки бензолу та газового конденсату - розділом 8, позицією 8А.2б.

Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.06.1996, ОСОБА_1 в періоди роботи:

- з 20.04.2001 по 31.10.2003 працював на посаді апаратника очищення рідини 5 розряду в цеху по переробці бензолу та газового конденсату в ТОВ "Технологія" (наказ від 20.04.2001 №134-к);

- з 01.11.2003 по 27.10.2004 – переведений на посаду апаратником перегонки в ТОВ "Технологія" (наказ від 01.11.2003 №12);

- з 28.10.2004 по 31.03.2008 – майстром виробничої дільниці цеха переробки бензолу та газового конденсату на ТОВ компанія "Технологія" (наказ від 28.10.2004 №28-к).

Трудова книжка містить запис про те, що згідно наказу №37/2-П від 19.08.2005 робоче місце "майстер виробничої дільниці" атестоване та відповідає показникам факторів виробничого середовища за Списком №1, розділ 8.

Колегія суддів зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 , яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, містить всі відомості, необхідні для зарахування вищезазначених періодів до пільгового стажу за Списком № 1, виправлень чи закреслень трудова книжка не містить.

Крім того, дані обставини додатково підтверджуються довідками №17 від 14.02.2007, видана ТОВ "Технологія" та №9 від 01.04.2008, видана ТОВ компанія "Технологія", в яких зазначена інформація, що позивач працював повний робочий день в коксохімічному виробництві та був зайнятих на роботах з наявністю в повітрі робочої зони шкідливих речових І та ІІ класу небезпеки, а також канцерогенів. Робочі місця атестовані.

Вказані довідки також містять відомості про підстави їх видачі.

Зі змісту спірного рішення відповідача №204950024735 від 16.01.2025 про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах встановлено, що відмовляючи у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 періоду роботи позивача з 20.04.2001 по 27.10.2004 та з 28.10.2004 по 31.03.2008 відповідно до довідок №17 від 14.02.2007 та №9 від 01.04.2008, відповідач вказує на їх невідповідність додатку №5 Постанови №637, оскільки відсутній підпис бухгалтера.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявність неточностей заповнення в уточнюючій довідці (відсутність підпису бухгалтера) за наявності належним чином оформленої трудової книжки не спростовує наявності у працівника відповідного пільгового стажу роботи.

Крім того, уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи надаються лише коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Натомість, як вже встановлено, записи трудової книжки позивача містять назви посад, дати призначення позивача на дані посади, номери наказів, печатки юридичної особи, та всі необхідні реквізити для їх сприйняття.

Також довідка ТОВ "Технологія" №17 від 14.02.2007 та довідка ТОВ компанія "Технологія" №9 від 01.04.2008, містять відомості про періоди роботи, назву посад, інформацію про характер та умови праці, атестацію робочих місць, посилання на відповідний розділ Списку №1, завірені печатками підприємств та підписані генеральним директором і співробітником відділу кадрів.

Відсутність у довідці про підтвердження пільгового стажу підпису бухгалтера є формальним недоліком та не спростовує факт перебування позивача в зазначений період на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Тим паче, позивач не може нести відповідальність за правильність заповнення таких довідок, а отже не може бути обмежений в праві неврахування до пільгового стажу періоду роботи на підприємстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.

З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що неврахування відповідачем до пільгового стажу роботи позивача по Списку №1 періоду його роботи з 20.04.2001 по 31.03.2008 є протиправним.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 16.01.2025 №204950024735 прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту, слід зазначити таке.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що періоди трудової діяльності позивача з 20.04.2001 по 31.03.2008, відображені в трудовій книжці та підтверджені іншими документами, які містяться в матеріалах справи, зокрема довідками, підлягають зарахуванню до пільгового стажу, що дає право на пільгове призначення пенсії, що у сукупності із вже визнаним пенсійним органом пільговим стажем позивача (9 років 08 місяців 09 днів) становитиме більше необхідних 10 років, а також враховуючи, що позивач досяг необхідних 50 років, має страховий стаж 41 рік 05 місяців 10 днів, колегія суддів дійшла висновку про дотримання ОСОБА_1 при зверненні до ГУ ПФУ із заявою про призначення пільгової пенсії всіх визначених законодавством умов для такого призначення.

Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ у Львівській області - призначити позивачу таку пенсію.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV періоди роботи з 20.04.2001 по 27.10.2004 та з 28.10.2004 по 31.03.2008 та призначити ОСОБА_1 з 05 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, направити електронну пенсійну справу до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (за місцем проживання пенсіонера) для виплати пенсії.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 по справі № 520/18285/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий