Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №440/6513/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 р.Справа № 440/6513/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2026, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, повний текст складено 12.08.26 по справі № 440/6513/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – ВЧ НОМЕР_1 , перший відповідач), Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту – ВЧ НОМЕР_2 , другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати не в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.07.2023 по 17.07.2023, з 05.08.2023 по 07.01.2024, з 18.02.2024 по 30.03.2024 пропорційно часу його участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 донарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.07.2023 по 17.07.2023, з 05.08.2023 по 07.01.2024, з 18.02.2024 по 30.03.2024 виходячи з розрахунку 100 000 гривень на місяць пропорційно часу його участі у виконанні бойових (спеціальних) завдань (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах), з урахуванням раніше виплачених сум (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №440/6513/24 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.07.2023 по 17.07.2023, з 05.08.2023 по 07.01.2024, з 18.02.2024 по 30.03.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.07.2023 по 17.07.2023, з 05.08.2023 по 07.01.2024, з 18.02.2024 по 30.03.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій, з урахуванням проведених виплат.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.07.2023 по 17.07.2023, з 05.08.2023 по 07.01.2024, з 18.02.2024 по 30.03.2024 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій, з урахуванням проведених виплат.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2025 по справі № 440/6513/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 - залишено без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 440/6513/24 - залишено без змін.

11.08.2026 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив суд першої інстанції встановити судовий контроль за виконанням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 440/6513/24 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) подати до Полтавського окружного адміністративного суду у встановлений строк звіт про виконання рішення суду від 12.11.2024 у справі № 440/6513/24.

В обґрунтування вимог вказаної заяви стверджував, що станом на дату звернення до суду із вказаною заявою другий відповідач не вжив будь-яких заходів, а також не надав документів, які б підтверджували факт виконання рішення суду у даній справі, що є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 по справі № 440/6513/24 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено.

Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи та порушення норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 440/6513/24 про відмову у задоволенні заяви про встановлення судового контролю — скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі № 440/6513/24 задовольнити, зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 440/6513/24 у строк, визначений судом.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, як такої, що прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, що є підставою для її скасування з ухваленням нової ухвали про задоволення заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України.

Наполягав, що посилання суду на лист Військової частини НОМЕР_2 від 27.06.2026, як на підставу для відмови у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду є помилковим, адже із самого змісту листа вбачається, що сума, яка присуджена рішенням суду, включається до заявки на фінансування з травня 2025 року, тобто впродовж більш як 14 місяців, однак фактичного виконання так і не відбулося. Таке багатомісячне «очікування коштів» без визначеного строку фактичної виплати не є доказом добросовісного виконання рішення, а, навпаки, є типовою ситуацією, для врегулювання якої законодавець передбачив саме інститут судового контролю за статтею 382 КАС України — покладення на боржника обов`язку подати суду звіт із конкретним строком та можливістю подальшого застосування штрафних заходів до керівника.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішення суду у цій справі набрало законної сили 20.02.2025, а 05.03.2026 позивачу видано 2 виконавчі листи. 03.09.2025 відкрито виконавче провадження, 26.02.2026 та 01.07.2026 на Військову частину НОМЕР_2 державним виконавцем накладався штрафи відповідно до винесених постанов.

Листом від 27.06.2026 відповідач повідомив представнику позивача, що з травня 2025 року сума, нарахована на виконання рішення суду у цій справі, щомісячно включається в заявку на фінансування, військова частина очікує необхідні кошти на виконання рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, поданої у порядку статті 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з відсутності достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовляється виконати рішення суду.

Також, судом зазначено, що позивач не позбавлений права звернутись до суду щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в порядку статті 383 КАС України.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що дана справа не відноситься до категорії справ, в яких імперативно суд встановлює судовий контроль за заявою особи, що є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Положення щодо обов`язковості виконання судового рішення також закріплені у статті 370 КАС України, яка визначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами. Невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.

Схожі за змістом норми містяться у частинах другій – четвертій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019).

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні від 21 грудня 2004 року у справі «Деркач та Палек проти України» ЄСПЛ наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, – справедливість, відкритість і оперативність проваджень, – і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового розгляду та важливою стадією процесу правосуддя (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України», від 11 січня 2005 року у справі «Дубенко проти України»).

Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).

Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382– 382-3 і 383 цього Кодексу.

Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення, який охоплює:

– оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, а також посадових осіб органів державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України);

– застосування судом заходів процесуального впливу, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (статті 382– 382-3 КАС України);

– визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених боржником на виконання судового рішення (стаття 383 КАС України).

Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).

У Рішенні від 01 березня 2023 року № 2-р (II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення [див. рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); від 28 травня 2003 року у справі «Киртатос проти Греції» (Kyrtatos v. Greece)]. У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим [див. рішення від 02 березня 2004 року у справі «Сабін Попеску проти Румунії» (Sabin Popescu v. Romania); від 31 березня 2005 року у справі «Матеус проти Франції» (Matheus v. France)], і рішення не може не виконуватись, бути позбавленим юридичної сили, або незаконно відкладатися [див. рішення від 28 липня 1999 року у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy)].

Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (див. рішення ЄСПЛ від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України»).

У рішенні від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За частинами першою, другою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника – у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно із частиною першою, пунктами 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін – у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частини перша, одинадцята статті 382-2 КАС України).

Системний аналіз положень норм статей 382–382-3 КАС України свідчить, що законодавець чітко визначає процесуальну послідовність (алгоритм) дій суду під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яка передбачає розмежування стадій судового контролю за предметом дослідження та правовими наслідками:

– розгляд заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382№ КАС України);

– розгляд звіту та оцінка виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень (статті 382І, 382і КАС України).

Тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо (див. ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 754/12702/14-а, від 11 травня 2023 року у справі № 640/9835/20, від 07 травня 2024 року у справі № 160/5259/20, від 11 грудня 2024 року у справі № 380/9974/23).

Тобто на стадії заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення суд має перевірити лише наявність ознак невиконання (неповного виконання) судового рішення, на які вказує заявник, не вдаючись при цьому до аналізу причин невиконання чи правильності дій боржника. Факт невиконання судового рішення власне є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 по справі № 990/282/24.

Позивач, обґрунтовуючи свою заяву, подану у порядку статті 382 КАС України, протиправністю дій відповідача на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 440/6513/24, вказував, що ВЧ НОМЕР_2 не здійснено будь-яких заходів, спрямованих на виконання рішення суду. При цьому будь-яких спростувань вказаних обставин другим відповідачем до суду першої інстанції надано не було.

Не надано другим відповідачем доказів виконання судового рішення і після відкриття 07.09.2026 судом апеляційної інстанції апеляційного провадження у цій справі.

У свою чергу, судом першої інстанції не надано оцінки твердженням позивача про те, що навіть після відкриття 03.09.2025 виконавчого провадження другий відповідач свідомо ухиляється від виконання судового рішення від 12.11.2024 по справі № 440/6513/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 по справі № 990/282/24 звертала увагу на те, що під час вирішення питання встановлення судового контролю за виконанням судового рішення необхідно розрізняти за змістом предмет розгляду заяви про зобов`язання подати звіт (стаття 382-1 КАС України) та предмет розгляду самого звіту (статті 382-2, 382-3 КАС України).

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що для задоволення заяви про встановлення судового контролю та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, судовий контроль за виконання якого здійснюється за правилами абзацу першого частини першої статті 382 КАС України, достатнім є лише сам факт невиконання (неповного виконання) судового рішення (незалежно від причин такого невиконання).

Натомість оцінка питання виконання судового рішення (причин невиконання чи повноти виконання), складності процедури його реалізації, а також перевірка обставин, які ускладнюють (унеможливлюють) його виконання, є виключним предметом дослідження на стадії розгляду вже поданого суб`єктом владних повноважень звіту про виконання судового рішення.

Проте суд першої інстанції наведене залишив поза увагою та надав оцінку виконанню ухваленого у цій справі судового рішення (зокрема, вжитим заходам позивача та діям відповідача щодо виконання рішення) безпосередньо на стадії розгляду заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 по справі № 990/282/24 також наголосила, що норми КАС України не містять вимог про обов`язкове попереднє відкриття виконавчого провадження чи вичерпання всіх дій державним виконавцем як передумови для звернення із заявою в порядку статті 382 цього Кодексу та можливості встановлення заходів судового контролю виключно після вжиття позивачем заходів з його примусового виконання у порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII.

Так, приписами частини четвертої статті 382 КАС України визначено, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви, а отже й ухваленню рішення судом про її задоволення.

Аналіз норми статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 цього Кодексу, дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав, безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення (див. ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі № 813/5500/14, від 01 грудня 2021 року у справі № 200/3958/19-а, від 11 травня 2023 року у справі № 640/9835/20).

Оскільки виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється як добровільно (самим боржником), так і в примусовому порядку (органами державної виконавчої служби), то судовий контроль за виконанням судового рішення безпосередньо не залежить від тієї обставини, чи відкрито станом на час вжиття заходів такого контролю виконавче провадження та чи звертався позивач до державного виконавця з виконавчим листом.

Звернення позивача до суду на підставі статті 382 КАС України та примусове виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження є окремими самостійними процедурами, спрямованими на виконання судового рішення, та можуть застосовуватися одночасно.

Тлумачення норм статті 382 КАС України в її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль можна ініціювати безвідносно до факту відкриття виконавчого провадження.

Метою судового контролю є не дублювання функцій виконавчої служби, а безпосереднє процесуальне стимулювання боржника - суб`єкта владних повноважень до виконання покладеного на нього обов`язку з виконання судового рішення.

Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню судового рішення та відновленню порушених прав особи-позивача.

Покладення судом першої інстанції в цьому випадку на позивача обов`язку довести факт вжиття усіх можливих та необхідних заходів виконання судового рішення та відсутності за наслідком цих заходів очікуваного результату вже на стадії розгляду заяви про встановлення судового контролю фактично перекладає тягар доказування на сторону, на користь якої ухвалено судове рішення, та звільняє суб`єкта владних повноважень від процесуального обов`язку з виконання судового рішення, в тому числі зазначити у звіті про виконання судового рішення відомості про обставини, які ускладнюють виконання такого рішення.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою про встановлення судового контролю, заявник навів доводи та аргументи, що вказують на невиконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останні залишилися поза увагою суду першої інстанції, правова оцінка ним не надавалася.

Суд апеляційної інстанції враховує, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18 та від 11 червня 2020 року у справі № 640/13988/19.

В контексті вищевказаного слід зазначити, що встановлення судового контролю, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України, чого у даній справі судом зроблено не було.

Також, слід зазначити, що при розгляді заяви про встановлення судового контролю судом першої інстанції фактично призначено до розгляду та вирішено питання по суті однією ухвалою, без надання можливості відповідачу висловити свої заперечення або надати відповідні пояснення разом з доказами щодо виконання або не виконання рішення суду, що є порушенням порядку розгляду такої заяви, який передбачено статтею 382 КАС України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За частиною другою статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції з урахуванням наведених вище обставин дійшов передчасного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Водночас частиною третьою статті 382-1 КАС України визначено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

З урахуванням приписів статті 381-1, частини першої статті 382 КАС України звіт про виконання судових рішень у цій справі другий відповідач повинен подати до Полтавського окружного адміністративного суду.

Отже, за статтею 381-1, частиною першою статті 382 КАС України судовий контроль здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. У цій справі Полтавський окружний адміністративний суд діяв як суд першої інстанції, отже, саме цей суд має повноваження із розгляду звіту суб`єкта владних повноважень.

Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 по справі № 440/6513/24 та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати другого відповідача протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 440/6513/24.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 326-329, 353, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 по справі № 440/6513/24 - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду – задовольнити.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Полтавського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 440/6513/24.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій