Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №480/12275/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 480/12275/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, м. Суми, повний текст складено 28.11.25 у справі № 480/12275/23

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі також – позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) звернулися до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також – відповідач), в якому просили:

- визнати дії Військової частини НОМЕР_2 під час проведення службового розслідування на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 № 745 від 10.08.2022 протиправними;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_4 № 867/2 від 19.09.2022 «Про підсумки службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового розпорядження та самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцями механізованої роти»;

- поновити ОСОБА_2 на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 ;

- поновити ОСОБА_1 на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити виплату додаткової грошової винагороди та премії за липень-серпень 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в повному обсязі;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за період з липня 2022 по дату поновлення на військовій службі.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про заміну сторони у адміністративній справі правонаступником задоволено. Замінено відповідача - Військову частину НОМЕР_2 на її правонаступника - Військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачі оскаржили його в апеляційному порядку, оскільки вважають, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.

В апеляційній скарзі позивачі викладають обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, наведені ними в позовній заяві, зазначають про неврахування їх судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

За результатами апеляційного розгляду позивачі просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 17.05.2022 № 139 встановлено, що солдата, призваного по мобілізації, ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 травня 2022 року № 63-РС на посаду командира відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу військової частини НОМЕР_2 , з 17 травня 2022 року зарахувати до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення.

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 04.08.2022 № 221 встановлено, що ОСОБА_1 , розвідника-кулеметника 3 розвідувального відділення розвідувального взводу, призначеного наказом командира НОМЕР_3 окремого мотопіхотного батальону НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 04 серпня 2022 № 49-РС на посаду навідника 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти, ВОС-101281А, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.07.2022 № 201 встановлено, що молодшого сержанта ОСОБА_2 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначеного наказом командира НОМЕР_4 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 28 липня 2020 року № 121-рс на посаду командира відділення-командира машини 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_2 з 28 липня 2022 року зарахувати до списків особового складувійськової частини на всі види забезпечення, вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

09.08.2022 близько 08:00 години до позивачів було доведене бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 від 02.08.2022 № 243 про заняття визначених оборонних позицій поблизу АДРЕСА_2 , тимчасово виконуючим обов`язки командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_5 доведено позивачам в АДРЕСА_1 .

Однак, позивачі відмовились виконувати наказ виходити на визначені оборонні позиції та самовільно залишили місце розташування підрозділу та місця служби, вибувши в невідомому напрямку.

Вказані обставини були встановлені в результаті проведеного службового розслідування, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 10.08.2022 № 745. За результатами проведеного службового розслідування було затверджено акт та видано наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 867/2 про результати службового розслідування.

Відповідно до висновків службового розслідування, позивачі 09.08.2022 не виконали бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 зайняти та утримувати оборону довірених їм позицій, вчинили непокору та самовільно залишили місце служби, таким чином в діях вищевказаних військовослужбовців вбачались ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.

Згідно з п. 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 867/2, виданого за підсумками службового розслідування (наказ №745 від 10.08.2022), за самоусунення від виконання службових обов`язків, через вчинення непокори та самовільного залишення місця служби, визначених статтями 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби порушення вимог статей 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, позивачам накласти дисциплінарне стягнення передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «СУВОРА ДОГАНА».

Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за даним фактом було направлено до ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську, Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та 02.09.2022 інформація щодо можливого вчинення позивачами кримінального правопорушення, яке має попередню правову кваліфікацію відповідно до ч. 4 ст.402 КК України, була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022052100001096, а 17.01.2023 інформація щодо можливого вчинення позивачами кримінального правопорушення, яке має попередню правову кваліфікацію відповідно до ч. 4 ст.407 КК України, була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023052100000209.

Не погодившись із діями відповідача під час проведення службового розслідування та наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 за № 867/2, позивачі звернулися до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів виходить з такого.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі також - Закон № 2232 в редакції, чинній станом на існування спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 3 статті 1 Закону № 2232-XII визначає, що військовий обов`язок включає прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 14 Закону № 2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).

Сутність військової дисципліни визначено статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту, а саме, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Згідно з статтею 3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається, зокрема, шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України; зразкового виконання командирами військового обов`язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту встановлено, що військова дисципліна, зокрема, зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Приписами статті 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" (частина 3 статті 5 Дисциплінарного статуту).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 84 - 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України і нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608).

Згідно з статтею 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначає Порядок № 608.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Приписами пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу ІІІ Порядку № 608).

Відповідно до пункту 2 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зокрема, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді.

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Як слідує з матеріалів справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.08.2022 № 745 наказано провести службове розслідування за фактом відмови позивачів від виконання бойового розпорядження № 243 від 02.08.2022 та самовільного залишення місця служби.

Підставою призначення службового розслідування визначено рапорти тимчасово виконуючого обов`язки командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_2 - старшого лейтенанта ОСОБА_5 (вх.№2790 від 09.08.2022, вх. №2790/1 від 09.08.2022).

Відповідно до висновків службового розслідування, позивачі 09.08.2022 не виконали бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 зайняти та утримувати оборону довірених їм позицій, вчинили непокору та самовільно залишили місце служби, таким чином в діях вищевказаних військовослужбовців вбачались ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 402, ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.

Згідно з п. 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 № 867/2, виданого за підсумками службового розслідування (наказ №745 від 10.08.2022), за самоусунення від виконання службових обов`язків, через вчинення непокори та самовільного залишення місця служби, визначених статтями 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби порушення вимог статей 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, позивачам накласти дисциплінарне стягнення передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «СУВОРА ДОГАНА».

Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за даним фактом було направлено до ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську, Донецької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та 02.09.2022 інформація щодо можливого вчинення позивачами кримінального правопорушення, яке має попередню правову кваліфікацію відповідно до ч. 4 ст. 402 КК України, була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022052100001096, а 17.01.2023 інформація щодо можливого вчинення позивачами кримінального правопорушення, яке має попередню правову кваліфікацію відповідно до ч. 4 ст. 407 КК України, була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023052100000209.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Таке положення встановлює правові наслідки для військовослужбовців, які порушують вимоги законодавства про військову службу України. Такі вчинки вважаються серйозними порушеннями дисципліни та військового обов`язку, і можуть мати негативний вплив на бойовий потенціал Збройних Сил України.

За дезертирство та самовільне залишення військової частини або місця служби передбачені кримінальні санкції, зокрема, відповідно до статті 407 Кримінального кодексу України. Однак призупинення військової служби для таких осіб є необхідним заходом для забезпечення дисципліни в Збройних Силах України та збереження військового потенціалу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при проведенні службового розслідування та прийнятті спірного наказу діяв у межах та на підставі діючого законодавства. Відповідачем у матеріалах службового розслідування належним чином зафіксовано факт відмови виконувати наказ командира та самовільне залишення місця служби, в повній мірі встановлені протиправні дії військовослужбовців, стосовно яких було проведено це службове розслідування, відображено їх неправомірні дії та причинний зв`язок між діями військовослужбовців та подією, що трапилась.

З матеріалів справи беззаперечно слідує, що позивачі були відсутні у місці дислокації військової частини, що не спростовано і самими позивачами у своєму позові.

Позивачами не надано жодних доказів на підтвердження перебування саме у військовій частині (за місцем служби) у спірний період, не надано також і підтверджень, які б могли свідчити про правомірність перебування за іншим місцем дислокації в цей період.

Доказів надсилання на адресу відповідача медичних документів, які свідчать про перебування позивачів у лікарні, позивачами також не надано.

За правилами ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає, зокрема, в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця.

Згідно з статтею 11 вказаного Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст. 12 Статуту внутрішньої служби).

Всупереч вищенаведеним положенням чинного законодавства, позивачами не надано доказів на підтвердження поважних причин невиконання бойового розпорядження та відсутності на військовій службі, не надано доказів попередження своїх керівників про причини відсутності, що обумовлює висновок про невиконання бойового розпорядження та відсутність позивачів на службі без поважних причин та не повідомлення причин відсутності свого керівництва.

Ураховуючи викладене та проаналізувавши наявні у справі копії матеріалів службового розслідування, колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів у їх висновках.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає за необхідне зауважити на таке.

Особливістю спірних правовідносин є те, що вони виникли під час дії в Україні правового режиму воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжений іншими Указами Президента України та діє на сьогоднішній час.

Відповідно, у таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, адже саме вони несуть державну службу особливого характеру, що полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.

Сутність спірних правовідносин полягає у тому, що позивачів притягнуто до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з відмовою від виконання бойового розпорядження № 243 від 02.08.2022 та самовільним залишенням місця служби.

Позивачі зі свого боку наполягають на порушенні відповідачем процедури проведення службового розслідування, а саме: неповідомлення позивачів про призначення та проведення службового розслідування, невідібрання пояснень у військовослужбовців, щодо яких проводилось службове розслідування.

У цьому аспекті колегія суддів зазначає, що розділом ІV Порядку № 608 урегульовано питання щодо повноважень осіб під час службового розслідування, зокрема, пункт 1 цього розділу визначає обов`язки осіб, які проводять службове розслідування, а пункт 2 – їх права, пункт 3 – права військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування.

Пунктом 2 розділу IV Порядку № 608 визначено, що особи, які проводять службове розслідування, мають право, зокрема, запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, отримувати письмові пояснення.

Отже, витребування пояснень при проведенні службового розслідуванні не є обов`язком для особи, яка його проводить.

Надання пояснень військовослужбовцем є лише одним з джерел отримання інформації, необхідної для встановлення обставин в межах службового розслідування, однак відсутність таких не перешкоджає проведенню службового розслідування та, за умови дотримання вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службового розслідування, притягненню військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18.02.2021 у справі № 1.380.2019.000616, у якій судом касаційної інстанції зазначено, що надання пояснень військовослужбовцем є лише одним з джерел отримання інформації, необхідної для встановлення обставин в межах службового розслідування, однак відсутність таких не перешкоджає проведенню службового розслідування та, за умови дотримання вимог щодо всебічності, повноти, своєчасності та об`єктивності проведення службового розслідування, притягненню військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Отже, для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

У цій справі судом не встановлено, що відсутність пояснень військовослужбовців вплинуло на повноту та об`єктивність висновків службового розслідування.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що на момент проведення службового розслідування позивачі до військової частини не повернулися, а тому отримати від них пояснення не виявилося можливим.

Оскаржуваний Наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.09.2022 за № 867/2 прийнято у період відсутності позивачів у військовій частині, що свідчить про об`єктивну неможливість ознайомлення останніх із цим наказом з незалежних від відповідача причин.

В той же час, передбачене п. 3 розділу IV Порядку № 608 право військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування, не передбачає дотримання якоїсь окремої формалізованої процедури на підтвердження дотримання цього права.

Порядок № 608, у якому міститься перелік прав та обов`язків як осіб, що проводять службове розслідування, так і військовослужбовців, щодо яких проводиться службове розслідування, і позивачі мали можливість ознайомитися зі змістом вказаного нормативно-правового акту, який є у вільному доступі, для з`ясування своїх прав та обов`язків під час службового розслідування.

Ураховуючи суть обставин, відповідно до яких проводилось службове розслідування, а саме відмова від виконання бойового розпорядження та самовільне залишення місця служби, відсутність інформації щодо місцезнаходження позивачів, колегія суддів уважає посилання останніх на недотримання відповідачем вимог Порядку № 608 необґрунтованими.

При цьому судом не встановлено відмови з боку відповідача позивачам у реалізації прав, передбачених пунктом 3 розділу IV Порядку № 608.

Відповідний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у справі № 480/2475/23.

Щодо твердження позивачів про порушення відповідачем розділу V Порядку № 608 стосовно не зазначення у акті службового розслідування обов`язкових реквізитів, колегія суддів зазначає, що можливі порушення юридичної форми акта службового розслідування не є безумовною підставою для скасування наказу про затвердження підсумків такого розслідування.

Також колегія суддів відхиляє доводи позивачів щодо відсутності доказів того, що їх було ознайомлено з наказами про призначення на відповідні посади до механізованого відділення 1 механізованого взводу механізованої роти в/ч НОМЕР_2 , як на підставу для скасування оскаржуваного наказу, оскільки дані обставини не є підставою для самовільного залишення місця служби.

Посилання позивачів на те, що висновки службового розслідування сформовані виключно на підставі складених самою ж військовою частиною документів, також не можуть бути підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу.

Колегія суддів зазначає, що позивачами під час розгляду справи не надано жодного доказу на спростування встановлених службовим розслідування фактів, оскільки позивачі фактично посилаються на допущення відповідачем процедурних порушень, однак такі посилання судом відхилено з підстав, викладених вище.

У постанові від 18.02.2021 у справі № 1.380.2019.000616 Верховний Суд вказав, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності достатньо, щоб був зафіксований сам факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.

Оскільки матеріалами службового розслідування підтверджується факт відмови виконувати наказ командира та самовільного залишення місця служби, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відповідність оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства та відсутність підстав для його скасування.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Як слідує з матеріалів справи, військова служба позивачів призупинена у зв`язку з внесенням відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивачів на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_2 є похідними від вимог про скасування наказу «Про підсумки службового розслідування за фактом відмови від виконання бойового розпорядження та самовільного залишення військової частини НОМЕР_2 військовослужбовцями механізованої роти», підстави для їх задоволення також відсутні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачам виплату додаткової грошової винагороди та премії за серпень 2022 року, а також грошове забезпечення за період з 09 серпня 2022 року по дату поновлення на військовій службі, колегія суддів зауважує на таке.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 26.06.2018.

Наказом МО України від 01.04.2022 № 98 внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено новим пунктом такого змісту:

«17. На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України».

Згідно з пунктом 1 Постанови КМ України від 28.02.2022 № 168 у редакції, чинній на момент виникнення спірних взаємовідносин, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Підпунктами 9.4, 9.7 рішення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн не включати військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину, місце служби або дезертирували – за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства) включаючи місяць повернення; відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) – за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.

Відповідно до абз. 9 пункту 15 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця несення служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця несення служби та поновлюється з дня повернення.

У свою чергу, у пункті 5 розділу IV згаданого Порядку зазначено, що до вислуги років не зараховується час з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби.

З огляду на те, що в результаті проведеного службового розслідування встановлено, що 09.08.2022 позивачі не виконали бойове розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 зайняти та утримувати оборону довірених їм позицій, вчинили непокору та самовільно залишили місце служби і в діях вищевказаних військовослужбовців вбачались ознаки кримінального правопорушення за ст. 402, 408 КК України, додаткова винагорода згідно Постанови КМ України від 28.02.2022 № 168, з урахуванням окремого рішенням Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298, позивачам правомірно виплачена не була.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги у цій частині також є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилковий розгляд справи в порядку спрощеного провадження, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Справи, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, визначені у частині четвертій статті 257 КАС України, з якою кореспондується норма частини першої статті 263 цього Кодексу.

Положеннями частини четвертої статті 12 КАС України передбачено справи, спори у яких розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження

З огляду на предмет даного спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, а тому з урахуванням характеру правовідносин, складності справи суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження і колегія суддів не вбачає у цій справі порушення вищенаведених норм процесуального законодавства, а тому відхиляє відповідні доводи позивачів, викладені в апеляційній скарзі.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

За приписами пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на положення статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 у справі № 480/12275/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова