Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/1469/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 р.Справа № 520/1469/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., м. Харків, повний текст складено 27.04.26 у справі № 520/1469/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також – позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом також – відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 383 грн 70 коп. у день з 21.01.2023 по 21.07.2023 у сумі 69 449 грн 70 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 37 643,10 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також про те, що саме «стягнення» відповідної суми є належним способом захисту прав позивачки. Уважає, що сума середнього заробітку має бути сплачена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивачки не скористався.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неврахування судом першої інстанції того, що позивачка отримала значні суми грошових виплат на виконання судових рішень і додаткове стягнення середнього заробітку за час затримки фактично призводить до подвійної компенсації, що суперечить принципам справедливості та пропорційності.

Позивачка правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалася.

У додаткових поясненнях відповідач просить урахувати, що ОСОБА_1 не звільнялася із військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а була переведена 16.12.2020 до Військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби. Уважає, що оскільки ОСОБА_1 не була звільнена зі служби 16.12.2020, тобто самого факту звільнення позивачки не відбулося, підстави для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, відсутні, що не було враховано судом першої інстанції.

З додатковими поясненнями у справі відповідачем надано витяг з наказу Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2020 за № 277 (по стройовій частині).

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга позивачки не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01.07.2006 по 16.12.2020 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.

У позовній заяві вказано, що за період проходження служби позивачці не здійснювалась виплата в повному обсязі грошового забезпечення за час проходження військової служби, що стало підставами для звернення до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі № 520/22862/21, зокрема, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у нездійсненні розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби за 2014-2017 роки; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі № 520/22862/21 відповідачем 26.12.2025 нараховано та сплачено позивачці матеріальну допомогу у сумі 8932.40 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 pоку у справі №520/22860/21, зокрема, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період 01.12.2015 по 16.12.2020; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.12.2020.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 pоку у справі №520/22860/21 скасовано в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.12.2020. Прийнято в цій частині постанову, якою зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.12.2020 з урахуванням виплачених сум. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 у справі №520/22860/21 залишено без змін.

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2022 у справі №520/22860/21 відповідачем 26.12.2025 нараховано та сплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.12.2020 у розмірі 73886.30 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі №520/22863/21 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2014-2017 роки; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 , отриманої під час проходження військової служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби у 2014-2017 роках з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2022 року у справі №520/22863/21 відповідачем 26.12.2025 сплачено позивачці матеріальну допомогу на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки, у розмірі 6500.83 грн, що підтверджується матеріалами справи.

В адміністративному позові позивачка посилається на те, що відповідачем не нараховано ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У зв`язку із указаним, як зазначено у позовній заяві, позивачкою подано заяву до Військової частини НОМЕР_1 щодо виплатити середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні з наступного дня після виключення із списків особового складу по момент розрахунку 26.12.2025 (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44), але відповідач не надав мотивованої відповіді на час подачі позову.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивачки до суду з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 37 643,10 грн.

З огляду на те, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 за № 44, задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 за №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст.117 КЗпП України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Зі змісту наведених норм слідує, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Так, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, у тому числі захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Позивачка наявність права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обґрунтовує фактом несвоєчасності нарахування та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2014-2017 роки та індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 16.12.2020.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що умовою настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у зазначені строки.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно зі ст.6 Закону № 2232-XII видами військової служби, у тому числі, є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII під закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З аналізу наведених норм убачається, що саме звільнення особи та припинення трудових відносин із роботодавцем є підставою для проведення з колишнім працівником остаточного розрахунку і непроведення такого розрахунку у встановлені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

За матеріалами справи, відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.12.2020 за №277, молодшого сержанта ОСОБА_1 , колишню молодшу медичну сестру пульмонологічного відділення клініки загальнотерапевтичної Військової частини НОМЕР_1 , яка перебуває у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , призначену наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.12.2020 №42-РС на посаду старшого бойового медика ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно відновлювального батальйону Військової частини НОМЕР_2 вважати, що вибула для подальшого проходження служби до АДРЕСА_1 . 16.12.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Також, за обставинами, встановленими у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року у справі № 520/33673/25, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.12.2020 за №264 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначену наказом Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.12.2020 №42-РС на посаду старшого бойового медика ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону, яка прибула для подальшого проходження служби із Військової частини НОМЕР_1 , з 17.12.2020 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, вважати такою, що 17.12.2020 приступила до прийому справ та посади, цього ж числа прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою. Підстава: припис командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2020 за №2958, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 від 17.12.2020.

Зі змісту листа Військової частини НОМЕР_2 від 05.08.2026 за №0501/9/2318, що 17.12.2020 ОСОБА_1 була зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.12.2020 №264 та станом на 05.08.2026 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Отже, підставою закінчення проходження позивачкою військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 та виключення її зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 було не звільнення з військової служби, а направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого військового формування, а саме до Військової частини НОМЕР_2 .

Тобто у цьому випадку відсутній факт звільнення позивачки з військової служби, яку позивачка проходила у Військовій частині НОМЕР_1 , оскільки фактично відбулось переведення позивачки до Військової частини НОМЕР_2 для продовження служби.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з переведенням позивачки для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .

Наведене в повному обсязі спростовує твердження позивачки про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, внаслідок відсутності факту звільнення позивачки з військової служби.

Такий висновок щодо застосування норм права узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22, від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, і такі висновки відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 .

Натомість, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Водночас посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск позивачкою строку звернення до суду із зазначеним позовом є безпідставними, оскільки позивачку не було звільнено з військової служби.

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Ураховуючи приписи ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі № 520/1469/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова