Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №600/2143/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/2143/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (відповідач-2), в якому, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить:

визнати протиправним і скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.03.2026 в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 за № 103 від 28.03.2026 про зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 рядового ОСОБА_1 на посаду розвідника-радіотелефоніста 1 розвідувального відділення розвідувального взводу 3 десантно-штурмового батальйону військової частини;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виключити рядового ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що на порушення територіальної компетенції відповідачем-1, оскільки він перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відтак, лише цей орган мав повноваження приймати рішення щодо його статусу. ІНФОРМАЦІЯ_3 не є органом, уповноваженим переглядати чи скасовувати рішення іншого ТЦК. Законодавство не передбачає права одного ТЦК “ігнорувати” чи “анулювати” рішення комісії іншого ТЦК без документального підтвердження зникнення підстав для відстрочки. Перебування особи в статусі “у розшуку” (адміністративне затримання за зверненням ТЦК) не є правовою підставою для припинення дії ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. На думку позивача, статус “у розшуку” дає право лише на доставлення особи для складання протоколу про адмінправопорушення, але не надає ТЦК права здійснювати примусовий призов особи, яка має законний імунітет від мобілізації. При цьому, на момент проведення щодо позивача мобілізаційних заходів інформація про чинну відстрочку була наявна в державній інформаційній системі. Позивач вважає такі дії відповідача-1 щодо призову на військову службу під час мобілізації протиправними.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

ІНФОРМАЦІЯ_4 подав до суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач-1, серед іншого, зазначав, що призов позивача на військову службу під час мобілізації на особливий період відбувся у законний спосіб, а отже оспорюваний наказ суб`єкта владних повноважень є законним, а підстави для його скасування – відсутні.

Військова частина НОМЕР_1 заперечуючи проти повозу подала до суду відзив, в якому вказувала, що позивачем до суду не було надано доказів про існування у нього підстав звільнення його з військової служби, передбачених приписами пункту 2 частини 4 статті 26 Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Під час судового розгляду справи, представник позивача скористався правом, передбаченим ст. ст. 44 та 163 КАС України, та подав до суду письмові пояснення, в яких викладав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем-1 у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази по справі, судом встановлено наступне.

Згідно протоколу №50 засідання комісії для розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 від 21.11.2025, ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (а.с. 67 на звороті - 68).

Згідно електронного військово-облікового документу згенерованого у застосунку “Резерв ІД”, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Категорія обліку: військовозобов`язаний. Відстрочка до завершення мобілізації. Тип відстрочки: п.13 ч.1 ст.23. Дата уточнення даних 09.11.2024 (а.с. 13).

При цьому у ІНФОРМАЦІЯ_7 17.05.2025 звернувся до Нацполіції, щоб доставити для складання протоколу. Причина: не уточнив дані до 16.07.2024.

05.02.2026 інформаційне сповіщення про продовження строку дії відстрочки позивача було згенеровано та відображено в результаті технічної взаємодії державних реєстрів з ЄДРПВР “Оберіг”, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.08.2026 № 1152/10280 (а.с. 76).

Із змісту вказаного листа видно, що у зв`язку з відсутністю законних підстав для звільнення (відстрочки) від призову за мобілізацією на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», 28.03.2026 відстрочку громадянину ОСОБА_1 було скасовано, про що внесено відповідні відомості до ЄДРПВР «Оберіг». 28.03.2026 громадянина ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації в установленому законодавством порядку.

Згідно довідки ВЛК №2026-0328-1141-1090-0 від 28.03.2026, проведено медичний огляд позивача позаштатною постійно-діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 №2, за результатами огляду визнано: “Придатний до військової служби” (а.с. 6).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.03.2026 № 1705 позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 №69/2022 та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с. 35 на звороті).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.03.2026 № 103 позивача призначено на відповідну посаду та зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 28.03.2026 (а.с. 8).

За наслідками розгляду адвокатського запиту, 03.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено представника позивача, що згідно даних наявних у системі АІТС “Оберіг” позивач взятий на військовий облік 28.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_1 ), та 28.03.2026 знятий з обліку на підставі абз. 3 п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у зв`язку призовом на військову службу ).

Інша запитувана інформація, зокрема розширені дані щодо надання/або скасування в відстрочки від призову позивачу у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутня у зв`язку з тим, що останній обліковується за іншим ТЦК та СП. Для отримання даної інформації рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Кіцмань) (а.с. 12).

На виконання ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.06.2026, у адміністративній справі №600/2143/26-а, ІНФОРМАЦІЯ_10 направив на адресу суду витребувані докази та лист від 06.08.2026 вих. 764, в якому повідомив, що згідно даних наявних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), з 28.03.2026 взятий на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 (Кіцмань) та знятий з обліку як призваний на військову службу під час мобілізації. Згідно протоколу №50 від 21.11.2025 позивач отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі п. 13 ч.1 ст. 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. В подальшому гр. ОСОБА_1 не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання відстрочки. Оскільки він на даний час не перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , перевірити в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані щодо надання відстрочок ТЦК та СП не в змозі (а.с. 67 - 71).

Вважаючи наказ про призов та направлення для проходження військової служби протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано- Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

За ст. 1 Закону України "Про оборону України" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинні на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 1 ст. 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок охоплює: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - № 3543-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону № 3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону № 3543-XII).

Частинами 5, 6 ст. 4 Закону № 3543-XII встановлено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.

Громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом (частини першої статті 22 Закону № 3543-XII).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч. 5 ст. 22 Закону № 3543-XII).

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII).

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Частиною 1 ст. 4 Закону № 2232-XII передбачено, що збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-XII передбачено, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Згідно з ч. 11 ст. 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Абзац 2 ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-XII передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Відтак, правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається ст. 23 Закону № 3543-XIII.

Відповідно до п. 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Підпунктом 1 п. 252 Положення № 1153/2008 визначено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”; здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; надають командирам військових частин інформацію про військовозобов`язаних, які перебувають на військовому обліку, з метою добору громадян для проходження служби у військовому резерві та військової служби за контрактом.

Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: організовують та проводять професійно-психологічний відбір громадян під час приписки до призовної дільниці, призову на військову службу, службу у військовому резерві, відбору кандидатів на військову службу за контрактом; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Право на звільнення з військової служби виникає після набуття особою статусу військовослужбовця та регулюється ст. 26 Закону № 2232-XII.

Під час дії воєнного стану звільнення військовослужбовця можливе виключно з підстав, прямо передбачених ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, право на відстрочку від призову під час мобілізації та право на звільнення з військової служби є різними за своїм змістом, підставами виникнення та правовими наслідками правовими категоріями.

Надаючи оцінку вимогам позивача щодо визнання протиправними та скасування наказів про призов та зарахування його до списків особового складу військової частини, суд виходить з наступного.

Порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не є взаємопов`язаним із діяннями командування військових частин щодо зарахування позивача до списків особового складу військової частини, а також виключення його з цих списків .

Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 у справі №3/35-313 вказано, що “… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію”.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне (індивідуальне) застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення № 1153/2008 громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст. 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного слідує, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Верховний Суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

За таких обставин суд зауважує, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, при тому, що порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не встановлено.

Суд констатує, що позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

При цьому, підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Отже, після видання спірного наказу про призов виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням № 1153/2008.

Цими актами законодавства не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

В контексті викладеного також вище варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.

Оскільки підстави для звільнення з військової служби, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, у позивача відсутні, сама по собі протиправність призову не породжує автоматичного обов`язку звільнення особи з військової служби.

З огляду на вказане, наведені позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог доводи стосовно протиправності дій працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які стали наслідком його призову на військову службу, не спричиняють відновлення його попереднього становища.

До того ж, слід зауважити, що жодних доказів на підтвердження застосування працівниками ТЦК та СП до позивача примусу під час мобілізації матеріали справи не містять.

Не є юридично спроможним також припущення позивача стосовно протиправного взяття його на військовий облік відповідачем-1, оскільки сам по собі призов позивача на військову службу не за місцем реєстрації та попереднього місця військового обліку не є порушенням процедури призову на військову службу та не може бути підставою визнання оскаржуваних наказів протиправними, враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, які передбачають можливість призову військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не за місцем їх перебування на військовому обліку.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 39 Закону № 2232-XII на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Оскільки за результатами проходження військово-лікарської комісії позивач визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою довідки ВЛК №2026-0328-1141-1090-0 від 28.03.2026, він був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , яка не мала правових підстав відмовити у зарахуванні позивача до особового складу, враховуючи наявність підстав для його призову на військову службу під час мобілізації станом на момент видання наказу про зарахування до особового складу військової частини.

Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оскарження позивачем висновку ВЛК.

Разом з тим, позивач не надав жодних допустимих та належних доказів подання рапорту до військової частини та не обґрунтував правові підстави звільнення військовослужбовця з військової служби передбачені ст. 26 Закону № 2232-XII.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вище встановлені обставини справи та наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, будь-яких прав та законних інтересів позивача не порушували, тому відсутні правові підстави для скасування оскаржуваних наказів.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач під час судового розгляду справи, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, довели належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийнятих ними оскаржуваних наказів. Тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Доводи позивача щодо протиправності оскаржуваних наказів суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірність його призову на військову службу під час мобілізації та відсутність підстав для звільнення з військової служби.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-243, 246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 );

відповідач – військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.К. Левицький