Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/15767/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокусправа № 160/15767/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Копєйчикової-Бригінець К. І. від імені ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

08.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Копєйчикової-Бригінець К. І. від імені ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 376805,52грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обґрунтовуючи зазначено, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

18.06.2026 суду від представника позивача - адвоката Копєйчикової-Бригінець К. І. надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/15767/26, справу призначено до розгляду правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 13.07.2026 Дніпропетровський окружний адміністративний суд адміністративну справу №160/15767/26 передав за підсудністю до Черкаського окружного адміністративного суду.

Матеріали справи надійшли до Черкаського окружного адміністративного суду 03.08.2026 та шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Бабич А. М.

Ухвалою від 10.08.2026 суд прийняв справу до свого провадження та вирішив здійснити розгляд вказаної справи за правилами спрощеного провадження.

17.08.2026 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позову стверджуючи, що вимоги позивача є безпідставними. Зокрема, позивач не звертався в досудовому порядку з приводу предмета спору. Вважає, що розрахунок обчислений неправильно, бо включає для обчислення середньоденного грошового забезпечення за робочі дні, а не календарні, доплату 30000,00грн, яка має разовий характер.

17.08.2026 надійшла відповідь позивача з проханням задовольнити позов, в якій уточнив обчислення середньоденного заробітку: 13338,90грн (серпень)+13338,90грн (вересень) / 43 робочі дні за 2 місяці служби =620,41грн. То ж розмір середнього заробітку 620,41*182=112914,62грн.

Усі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.

Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.

Оцінивши заявлені доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Позивач проходив військову службу у відповідача з 10.03.2022 та на підставі наказу від 28.12.2022 №292 його виключено з особових списків. Згідно зі вказаним наказом в розрахунок для звільнення, окрім основного забезпечення, увійшли: щомісячна премія, надбавка за особливості проходження служби, за вислугу років, індексація, компенсації за невикористані відпустки, грошова допомога на оздоровлення за 2022рік та матеріальна на вирішення соціально-побутових питань за 2022рік, одноразова грошова допомога.

Виписка з карткового рахунку позивача підтверджує виплату 18.05.2026 позивачу відповідачем суми коштів 26341,94грн для виконання рішення суду в справі №160/1496/24.

Між тими ж сторонами вирішений вказаний судовий спір, у результаті якого Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 03.10.2024, що набрало законної сили 11.02.2025, яким зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу: премію в розмірі 277% посадового окладу відповідно до наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» з 01 до 22 вересня 2022 року; додаткову винагороду на період дії воєнного часу в розмірі 30000 грн. пропорційно дням участі відповідно до Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «;Про загальну мобілізацію», постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та внесеною зміною до неї постановою уряду від 07.03.2022 №217, рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217, Порядку документального підтвердження 9в умовах воєнного стану) безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а також підтвердження перебування військовослужбовців в районах проведення зазначених заходів затвердженого Головнокомандувачем Збройних Сил України 06.03.2022, за період з 01 до 22 вересня 2022 року.

Тому звернувся в суд з позовом.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі – Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто, грошове забезпечення є доходом та складовою для повного розрахунку при звільненні особи.

Зважаючи на обов`язковість судового рішення, що набрало законної сили, відповідно до ст.129-1 Конституції України та ст.ст.72-79, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд врахував преюдиційність факту права позивача на перерахунок виплаченого за неналежно обчисленою методикою грошового забезпечення під час проходження служби у відповідача за вказаний період. Тому дата фактичної її виплати на виконання рішення суду не спростовує факту несвоєчасної виплати цієї частини грошового забезпечення позивача.

Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 47 КЗпП України установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Положеннями ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, нарахування середнього заробітку за несвоєчасні виплати при звільненні є обов`язком роботодавця, якщо ці суми не є спірними, а якщо виник спір, її нараховує орган, що його вирішує (суду для заявлених правовідносин). Протилежні доводи не обґрунтовані.

На виконання ст.78 КАС України суд урахував, що згаданим вище рішенням суду, що набрало законної сили, констатовано право позивача на отримання сум індексації, що підлягали виплаті у тому числі під час звільнення.

Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні. ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 КЗпП України поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України, у зв`язку з чим у відповідній частині підлягають застосуванню саме його норми. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.

Працівник має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При цьому, у разі допущення порушення строків виплати всіх коштів працівник має право на отримання виплати від роботодавця відшкодування за умови, що спір вирішено на його користь. Обов`язку самостійно визначити розмір такого відшкодування роботодавець не має. Натомість це є повноваженням органу, який виносить рішення по суті спору, а роботодавець лише на виконання такого рішення здійснює виплату.

Метою вказаного законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи, що питання нарахування та виплати індексації грошового забезпечення були предметом судового провадження, з огляду на вказане законодавче регулювання в ст.ст.116-117 КЗпП України, строки для його виплати обчислюються з дати набрання законної сили рішенням суду в межах встановленого законом строку примусового його виконання. Інакше нівелюється зміст судового провадження.

У ст.255 КАС України вказано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Постанова суду апеляційної інстанції згідно зі ст.325 КАС України набирає законної сили з дати її прийняття, а ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Виконання вказаного вище рішення суду доказами підтверджено в частині виплати присудженого перерахунку грошового забезпечення позивача 18.05.2026. Зважаючи на те, що позивача звільнено у 2022році, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку доведене за весь час затримки до день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців (182 дні).

ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, який обов`язковий для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,

а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Верховний Суд у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 щодо подібних правовідносин, зазначив:

“…50. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

51. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

52. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

53. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.

54. Період з 24 квітня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

55. Проте, період з 19 липня до 21 серпня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

56. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.”.

Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Жодні зі вказаних сторонами обчислень середньоденного заробітку позивача не підтверджено будь-яких належним доказом. Оскільки відповідач безпідставно не виконав вимоги ухвали суду щодо надання доказів і докази обчислення середньоденного заробітку позивача відповідно до вимог Порядку без їх надходження неможливо, а строк вирішення спору для цієї справи сплинув, суд урахував таке.

Зважаючи, що судовий спір щодо розміру щомісячного грошового забезпечення ініційовано позивачем задовго після звільнення, зважаючи на тривалість судового провадження, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із фактично виплаченою за останній місяць служби у відповідача, обставини за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення судового спору, наявні підстави для зменшення суми коштів, для виплати в порядку ст.117 КЗпП України, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі №761/9584/15-ц. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав застосувати пропорцію до належної суми середнього заробітку позивача, обчислену множенням 182днів (6місяців) та середньоденний заробіток позивача, визначений за правилами Порядку №100, за останні повні 2 календарні місяці до звільнення позивача.

Відповідач безпідставно та без поважних причин не виконав вимоги ухвали суду в частині обов`язку надати суду відомості про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача, що унеможливлює виконати судом обов`язок обчислити середній заробіток позивача. Така бездіяльність не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на судовий розгляд його справи у визначені КАС України строк. Тому суд дійшов висновку зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасну виплачену індексацію його грошового забезпечення, але не більше, як за 6 місяців, урахувавши при цьому пропорційність заподіяних позивачу майнових втрат, а саме урахувавши пропорційність загальної суми коштів, що мала бути виплачена позивачу при звільненні до суми, виплаченої на виконання вказаного рішення суду, та помножену на відповідний коефіцієнт пропорційності. В іншій частині позовні вимоги не підтверджені доказами.

Отже, позов обґрунтований у вказаних вище частинах та підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на підтвердження випискою про зарахування судового збору в цій справі до спеціального фонду державного бюджету України 3768,06грн, наявні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України шляхом стягнення на користь позивача пропорційно задоволеній частині позову – половини – за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

1. Адміністративний позов адвоката Копєйчикової-Бригінець К. І. від імені ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 28.12.2022 до фактичного розрахунку – 18.05.2026, але не більше, як за 6 місяців (182 дні), урахувавши при цьому пропорційність заподіяних йому майнових втрат, а саме урахувавши пропорційність загальної суми коштів, що мала бути виплачена при звільненні до суми, виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 в справі №160/1496/24, що набрало законної сили 11.02.2025, та помножену на відповідний коефіцієнт пропорційності.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

СуддяАнжеліка БАБИЧ