Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/14679/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/14679/26

РІШЕННЯ

іменем України

07 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати пункт 72 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03.05.2024 №13/д, в частині повернення на доопрацювання документів щодо призначення їй одноразової грошової допомоги.

2. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та здійснити їй виплату такої допомоги як доньці загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є донькою загиблого ОСОБА_2 та з метою реалізації права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю батька позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 подала відповідні документи для їх розгляду Міністерством оборони України.

За результатами розгляду поданих матеріалів пунктом 72 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 03.05.2024 №13/д документи позивача повернуто на доопрацювання. Підставою такого рішення визначено необхідність подання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення такої пенсії, чи документів про перебування позивача на утриманні загиблого військовослужбовця.

Позивач вважає таке рішення протиправним. Зазначає, що на дату його прийняття, 03.05.2024, вже набрав чинності Закон України від 09.12.2023 №3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», яким статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено у новій редакції та до членів сімей загиблих військовослужбовців, які мають право на відповідну допомогу, віднесено дітей без встановлення умови щодо їх неповноліття або перебування на утриманні загиблого. На переконання позивача, відповідач при вирішенні її заяви був зобов`язаний застосувати законодавство, чинне на час прийняття адміністративного рішення, а не редакцію закону, яка на цей час втратила чинність.

Міністерство оборони України подало відзив, у якому проти задоволення позову заперечує. Зазначає, що днем виникнення права на одноразову грошову допомогу відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 є дата загибелі військовослужбовця. Оскільки ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , коло осіб, які мають право на відповідну допомогу, на думку відповідача, належить визначати за статтею 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній саме на цю дату. Відповідач вказує, що на 08.08.2023 право на призначення допомоги мали, зокрема, діти, які не досягли повноліття, та утриманці загиблого. Оскільки позивач була повнолітньою та не надала документів про перебування на утриманні батька або про право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, Міністерство оборони України вважає повернення документів на доопрацювання правомірним. Також відповідач посилається на принцип незворотності дії законів у часі та зазначає, що Закон №3515-IX не містить положень про його зворотну дію.

Разом з тим, відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною другою статті 122 КАС України встановлено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися саме про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити не лише дату, коли особі стало відомо про існування певного рішення суб`єкта владних повноважень, а насамперед встановити, коли саме таким рішенням було порушено право особи.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження є пункт 72 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання Комісії Міністерства оборони України №13/д від 03.05.2024, яким документи позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги були повернуті на доопрацювання. Саме на цю обставину посилається відповідач, стверджуючи, що позивач дізналася про порушення свого права 22.05.2024, коли отримала лист ІНФОРМАЦІЯ_3 та витяг із протоколу Комісії. Заява відповідача містить посилання на те, що позивач отримала зазначені документи саме 22.05.2024.

Разом із тим суд не погоджується з висновком відповідача про те, що саме 22.05.2024 автоматично розпочався перебіг строку звернення до адміністративного суду. Такий висновок ґрунтується на неправильному ототожненні факту обізнаності особи про прийняття суб`єктом владних повноважень певного процедурного рішення з моментом фактичного порушення її права.

Із положень Порядку №975, вбачається, що повернення документів на доопрацювання є самостійною процедурною дією, яка не є тотожною рішенню про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зокрема, пунктом 23 Порядку №975 передбачено, що розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, про відмову в її призначенні або про повернення документів на доопрацювання. При цьому після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні.

Отже, саме по собі повернення документів на доопрацювання не означає остаточного вирішення питання щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги та не може без додаткового встановлення обставин розглядатися як остаточна відмова держави у реалізації такого права.

Відтак, отримання позивачем 22.05.2024 інформації про повернення документів на доопрацювання, свідчить про її обізнаність із відповідною процедурною дією відповідача, однак не доводить того, що саме цього дня позивач дізналася про остаточне порушення її права на отримання одноразової грошової допомоги.

За таких обставин суд вважає передчасним висновок відповідача про те, що право позивача було порушено саме 22.05.2024, відтак у задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду суд відмовляє.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 29.07.2026 суд відкрив провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Суд встановив, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , який проходив військову службу та 08.08.2023 загинув під час виконання обов`язків військової служби.

Родинний зв`язок позивача із загиблим підтверджується свідоцтвом про народження.

Причинний зв`язок смерті ОСОБА_2 із захистом Батьківщини підтверджено витягом з протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 27.01.2024 №314 та іншими документами, доданими до позовної заяви.

З метою реалізації права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю батька позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 подала відповідні документи для їх розгляду Міністерством оборони України.

За результатами розгляду поданих матеріалів пунктом 72 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України від 03.05.2024 №13/д документи позивача повернуто на доопрацювання.

Підставою такого рішення визначено необхідність подання документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують право на призначення пенсії в разі втрати годувальника або факт призначення такої пенсії, чи документів про перебування позивача на утриманні загиблого військовослужбовця.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Водночас відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-ХІІ гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Згідно зі статтею 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на:

- військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей;

- військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

- військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у пунктах 1-3 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 №1-р(II)/2019).

Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Отже, що після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень.

Суд зазначає, що єдиними умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених п.1 Постанови №168 та загибель в період дії воєнного стану.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №160/14225/23.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

Вказаний Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з п.5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії, в тому числі - заяву кожного повнолітнього члена сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.

Так, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст.16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнобов`язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).

Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця здійснюється в порядку та на умовах, установлених Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.

29.03.2024 набрав чинності Закон України від 09.12.2023 №3515-IX, яким, серед іншого, статтю 16-1 Закону №2011-XII викладено у новій редакції.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону №2011-XII до членів сімей загиблих осіб належать, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, при цьому законодавець не встановив для цієї категорії обмеження залежно від досягнення дитиною повноліття чи від факту перебування її на утриманні загиблого.

Отже, починаючи з 29.03.2024 належність особи до дітей загиблого військовослужбовця є самостійною законною підставою для віднесення її до кола членів сім`ї, визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII. Вимога щодо підтвердження статусу утриманця стосується окремої категорії отримувачів - утриманців - і не може додатково пред`являтися особі, яка заявляє про право на допомогу саме як дитина загиблого.

У спірному випадку родинний зв`язок ОСОБА_1 з ОСОБА_2 відповідачем не заперечується. Так само не є спірними факт проходження ОСОБА_2 військової служби, його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 та зв`язку смерті із захистом Батьківщини. Єдиною фактичною перешкодою, визначеною Комісією в оскаржуваному рішенні, стала повноліття позивача та відсутність доказів перебування її на утриманні батька.

Разом з тим пункт 72 протоколу №13/д було прийнято 03.05.2024, тобто вже після набрання чинності Законом №3515-IX. На цю дату редакція статті 16-1 Закону №2011-XII, якою право дитини пов`язувалося з недосягненням нею повноліття, вже не діяла.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що застосування нової редакції статті 16-1 Закону №2011-XII до спірних відносин обов`язково означає надання Закону №3515-IX зворотної дії в часі.

Конституційний Суд України розмежовує зворотну та безпосередню дію нормативно-правового акту. У разі якщо правовідносини виникли до набрання чинності новим актом, проте продовжують існувати після набрання ним чинності, нове правове регулювання може застосовуватися до таких відносин із моменту набрання актом чинності. Цей підхід відтворений Верховним Судом, зокрема у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16.

У цьому випадку правовідносини, пов`язані із призначенням одноразової грошової допомоги, не завершилися 08.08.2023 самим фактом загибелі військовослужбовця. Після цієї події виникли та продовжували існувати правовідносини щодо звернення особи за реалізацією соціальної гарантії, подання та перевірки документів, визначення кола отримувачів, прийняття Комісією відповідного адміністративного рішення та виплати допомоги.

Більше того, частиною восьмою статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення такого права. Отже, законодавець сам розмежовує юридичний факт, який започатковує відповідні правовідносини, та подальшу реалізацію права уповноваженою особою.

За таких обставин застосування з 29.03.2024 нової редакції статті 16-1 Закону №2011-XII до рішення, яке суб`єкт владних повноважень приймав 03.05.2024, за своєю суттю є не ретроспективним поширенням норми на факт загибелі військовослужбовця, а її безпосереднім застосуванням до тієї стадії триваючих правовідносин, яка виникла та здійснювалася після набрання цією нормою чинності.

Інше тлумачення фактично означало б, що суб`єкт владних повноважень у травні 2024 уповноважений приймати індивідуальний адміністративний акт із застосуванням редакції закону, яка вже втратила чинність, незважаючи на те, що чинна на дату прийняття рішення норма прямо інакше визначає відповідне коло осіб.

Такий підхід, на переконання суду, не узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України.

Посилання відповідача на положення пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №168 про те, що днем виникнення права на одноразову грошову допомогу є дата загибелі військовослужбовця, наведеного висновку не змінює.

Вказана норма визначає юридичний факт виникнення права, зокрема для обчислення строку його реалізації та встановлення відповідної соціальної гарантії, однак сама по собі не містить положення про те, що склад осіб, уповноважених реалізувати це право, на весь наступний період має визначатися виключно редакцією закону, чинною на дату загибелі, незалежно від подальшої зміни Закону №2011-XII.

При цьому нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України не може встановлювати правила, які фактично призводять до незастосування чинної норми закону, що має вищу юридичну силу.

Водночас суд звертає увагу, що визначальним у цій справі є саме перевірка правомірності індивідуального рішення Комісії станом на 03.05.2024.

Суб`єкт владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язаний довести правомірність свого рішення.

Однак Міністерство оборони України не навело правової норми, чинної саме станом на 03.05.2024, яка б передбачала обов`язок повнолітньої доньки загиблого військовослужбовця для набуття права як дитини додатково доводити перебування на його утриманні або право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Навпаки, на дату прийняття оскаржуваного рішення стаття 16-1 Закону №2011-XII прямо відносила дітей загиблого до членів його сім`ї без такого додаткового критерію.

Отже, вимога Комісії надати документи на підтвердження статусу утриманця ґрунтувалася на правовому регулюванні, яке на момент прийняття рішення вже було змінене, та покладала на позивача обов`язок довести обставину, яку чинний закон для цієї категорії отримувачів не вимагав.

Тому пункт 72 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 03.05.2024 №13/д, не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено можливість зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо виконані всі встановлені законом умови та прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд неодноразово наголошував: якщо суб`єкт владних повноважень уже розглянув звернення та відмовив особі з конкретної правової підстави, яку суд визнав незаконною, а всі інші необхідні умови для прийняття позитивного рішення встановлені, зобов`язання прийняти рішення на користь особи не є втручанням у дискрецію органу.

У цій справі відповідач не заперечує факту батьківства ОСОБА_2 щодо позивача, факту його загибелі під час проходження військової служби та зв`язку смерті із захистом Батьківщини. Оскаржуване рішення не містить інших самостійних підстав для відмови у призначенні допомоги, крім відсутності документів про перебування позивача на утриманні загиблого.

Оскільки така вимога, за висновком суду, суперечить статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на дату прийняття рішення Комісією, повторне направлення питання на новий розгляд без усунення наслідків порушення не забезпечить ефективного судового захисту.

За наведених обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а порушене право підлягає захисту шляхом визнання протиправним та скасування пункту 72 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 03.05.2024 №13/д, та зобов`язання Міністерства оборони України призначити і здійснити позивачу виплату належної їй частки одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її батька ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн., тому, враховуючи приписи статті 139 КАС України, витрати необхідно присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 72 рішення Міністерства оборони України, оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №3/д від 03.05.2024.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як доньці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 у період дії воєнного стану ОСОБА_2 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 07 жовтня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03049 , код ЄДРПОУ - 00034022)

Головуючий суддя В.В. Матущак