Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №201/12873/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/12873/24

Провадження № 2/201/737/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Чебикіна В.П.,

представника відповідача – адвоката Ліфлянчика С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

15.10.2024 ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Чебикіна В.П. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди (т. 1 а.с. 1–9).

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 . У ніч з 28 на 29 липня 2024 року відповідач ОСОБА_2 , який разом зі співмешканкою ОСОБА_3 проживав у квартирі АДРЕСА_2 на шостому поверсі безпосередньо над її квартирою, залив її квартиру, зокрема коридор, кухню та ванну кімнату. Двері квартири АДРЕСА_2 на її стук ніхто не відчинив, тому вона викликала працівників поліції, якими було складено протокол прийняття її заяви. 29.07.2024 вона викликала сантехніка ОСОБА_6 , який обслуговує будинок. Вранці 29.07.2024, коли вона прибирала воду на сходах між п`ятим і шостим поверхами, відповідач та ОСОБА_3 на її запитання, чи перекрили вони воду, відповіли, що в їхній квартирі сухо, після чого висловлювалися на її адресу нецензурною лайкою. За твердженням позивачки, 30 та 31 липня 2024 року в нічний час відповідач продовжував користуватися водою, внаслідок чого її квартиру знову було залито, а вода потрапила також до розташованих нижче квартир третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_4

05.08.2024 вона звернулася до правління ЖСК № 390 із заявою про утворення комісії у зв`язку із затопленням квартири, однак акт про залиття складено не було з посиланням на відсутність кворуму членів комісії.

20.08.2024 дільничним офіцером поліції Мевшею С.С. щодо неї складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, проте постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.09.2024 у справі № 201/10417/24 провадження у справі закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. На думку позивачки, саме відповідач, намагаючись уникнути майнової відповідальності за залиття, спровокував притягнення її до адміністративної відповідальності, оскільки викликав працівників поліції та повідомив їм про те, що вона погрожувала фізичною розправою ОСОБА_3 та облила її водою, приховавши при цьому факт залиття.

Розмір майнової шкоди позивачка визначила в сумі 20300 грн, включивши до неї: у ванній кімнаті – вартість кахлю, що відпав (1000 грн), спеціального засобу для боротьби з грибком (600 грн), дверей, які набрякли та були нею викинуті (3500 грн), двох килимків (500 грн); у коридорі – вартість нових шпалер і клею (700 грн); на кухні – вартість дверей (3500 грн) та двох кухонних шаф (10000 грн), які набрякли й були викинуті, а також двох рулонів шпалер (1000 грн).

Крім того, внаслідок неправдивих, на її думку, тверджень відповідача, через які щодо неї було розпочато провадження у справі про адміністративне правопорушення, вона зазнала душевних переживань, у неї виникли захворювання серцево-судинної системи, у зв`язку з чим вона змушена була звернутися по медичну допомогу до лікаря-кардіолога КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради. Завдану їй моральну шкоду оцінила в 80500 грн.

Просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду в розмірі 20300 грн, моральну шкоду в розмірі 80500 грн, а всього 100800 грн, а також судові витрати.

Заява про збільшення розміру позовних вимог

21.02.2025 до суду надійшла заява позивачки про збільшення розміру позовних вимог (т. 1 а.с. 127–137), у якій вона зазначила, що ухвалою суду від 25.11.2024 за клопотанням представника відповідача у спеціалізованому медичному закладі витребувано відомості про її перебування на психіатричному лікуванні та обліку, хоча такі відомості в подальшому не підтвердилися. Через постановлення цієї ухвали вона зазнала психоемоційного стресу, після судового засідання 25.11.2024 у неї різко підвищився артеріальний тиск, і вона знову була змушена лікуватися в лікаря-кардіолога. Крім того, наприкінці листопада 2024 року відповідач продав квартиру АДРЕСА_2 та разом із ОСОБА_3 змінив місце проживання; квартиру придбало подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . У ніч на 07.12.2024 з квартири АДРЕСА_2 знову відбулося залиття її квартири, про що складено акт від 07.12.2024. На усунення наслідків другого залиття (заміна шпалер на кухні та в санвузлі, ремонт вікна на кухні та дверей санвузла із залученням столяра, придбання фарби) вона витратила 10800 грн. Моральну шкоду, завдану психоемоційним стресом і другим залиттям квартири, оцінила в 50000 грн.

Просила додатково стягнути з відповідача майнову шкоду в розмірі 10800 грн, моральну шкоду в розмірі 50000 грн та судовий збір у розмірі 608 грн.

Отже, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачка просить стягнути з відповідача майнову шкоду в загальному розмірі 31100 грн (20300 грн + 10800 грн) та моральну шкоду в загальному розмірі 130500 грн (80500 грн + 50000 грн).

Заяви учасників процесу по суті справи

Відповідач позовні вимоги не визнав. 25.11.2024 його представник – адвокат Ліфлянчик С.І. подав відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 43-52), у якому зазначив, що позивачка не надала жодних належних і допустимих доказів залиття її квартири відповідачем, розміру майнової шкоди та заподіяння їй моральної шкоди; її твердження ґрунтуються виключно на власних поясненнях, а сторона відповідача категорично заперечує сам факт залиття. Пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, і додатком 4 до них передбачено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксуються актом комісійного обстеження, однак такого акта позивачка до суду не надала. Посилаючись на ст.ст. 12, 81 ЦПК України та висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 25.11.2020 у справі № 344/11147/17, вказував, що за відсутності належного акта про залиття та клопотання про призначення судової експертизи підстави для задоволення позову відсутні. Стверджував, що в ніч з 28 на 29 липня 2024 року витоку води у квартирі АДРЕСА_2 не було. Звернення позивачки до суду пов`язував зі складенням щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, а позов вважав завідомо безпідставним, поданим зі зловживанням правом. Повідомив, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000 грн згідно з договором про надання правничої допомоги від 06.11.2024 № 06/11/2024. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та покласти судові витрати на позивачку.

Представник позивачки 04.12.2024 подав відповідь на відзив (т. 1 а.с. 88–93), у якій зазначив, що ОСОБА_3 є співмешканкою відповідача, має з ним спільний бюджет, а тому заінтересована в результатах розгляду справи, і була безпосереднім учасником подій 29.07.2024. Представник відповідача безпідставно не врахував постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.09.2024, якою закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивачки і яка набрала законної сили. Факт залиття квартири позивачки, а також квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , на думку представника, підтверджується письмовими доказами, доданими до позовної заяви, а відповідач, намагаючись уникнути відповідальності, викликав поліцію та повідомив неправдиві відомості про дії позивачки. Висловив сумнів у достовірності доказів оплати відповідачем правничої допомоги, пославшись на те, що брат відповідача працює в банківській установі. Долучив фотознімки дверей квартири позивачки з написами образливого змісту, які, на думку позивачки, зроблені відповідачем або ОСОБА_3 , а також позитивну характеристику позивачки за місцем проживання. Просив визнати відзив необґрунтованим та відхилити його.

Рух справи

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С.С. від 16.10.2024 позовну заяву залишено без руху, а після усунення недоліків ухвалою від 22.10.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження (т. 1 а.с. 39).

Ухвалою суду від 25.11.2024 задоволено клопотання представника відповідача та витребувано з КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР відомості щодо позивачки (т. 1 а.с. 82–83), які надійшли до суду з листом від 03.01.2025 № 15 (т. 1 а.с. 108–118).

Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 29.05.2025 відмовлено у прийнятті заяви позивачки від 21.02.2025 про збільшення позовних вимог та повернуто її позивачці (т. 1 а.с. 178–181).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.09.2025 апеляційну скаргу позивачки задоволено, ухвалу від 29.05.2025 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційний суд дійшов висновку, що заява про збільшення позовних вимог подана позивачкою на стадії підготовчого провадження, тобто в межах строку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України. З огляду на це справа розглядається з урахуванням зазначеної заяви.

Ухвалою суду від 30.09.2025 відвід, заявлений судді Федоріщеву С.С., визнано необґрунтованим, суддею заявлено самовідвід (т. 2 а.с. 73–77).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою у справі визначено суддю Наумову О.С.

Ухвалою судді від 06.10.2025 справу прийнято до провадження, вирішено продовжити її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (т. 2 а.с. 82).

Протокольною ухвалою суду від 07.042026 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду по суті (т. 2 а.с. 135).

Решетник А.І., яку в позовній заяві зазначено як третю особу, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, позову до сторін у порядку ст. 52 ЦПК України не пред`являла, а тому бере участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Чебикін В.П. у судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення їх розміру підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, його інтереси представляв адвокат Ліфлянчик С.І., який проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві, та просив відмовити в позові повністю.

Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялися належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою технічних засобів відповідно до ч. 1 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 до кінця листопада 2024 року проживав разом із ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку, розташованій на шостому поверсі над квартирою позивачки. Наприкінці листопада 2024 року відповідач відчужив квартиру АДРЕСА_2 та змінив місце проживання, новими власниками квартири стали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Зазначені обставини учасниками справи не оспорюються.

Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.07.2024, складеним о 00 год. 11 хв. уповноваженим СКП ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області Безволенком Д.В., зафіксовано усну заяву ОСОБА_1 , у якій вона повідомила про залиття її квартири сусідом із квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 та зазначила його як особу, яку вона підозрює (т. 1 а.с. 16–17). Протокол відображає лише обставини, викладені самою заявницею; результатів огляду квартир АДРЕСА_5 і АДРЕСА_2 , місця та причини витоку води, характеру й обсягу пошкоджень у ньому не зафіксовано.

Листом ВП № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області позивачці повідомлено, що за результатами розгляду її заяви матеріали вирішено розглядати в порядку Закону України «Про звернення громадян» у зв`язку з відсутністю даних про кримінальне правопорушення, між сторонами існують цивільно-правові розбіжності, які мають вирішуватися у встановленому законом порядку, та роз`яснено право на звернення до суду (т. 1 а.с. 18).

05.08.2024 позивачка звернулася до правління житлово-будівельного кооперативу № 390 (ЖСК № 390) із письмовою заявою, у якій просила утворити комісію з приводу затоплення її квартири сусідом із квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 та зобов`язати відремонтувати труби, якими відбувається витік води (т. 1 а.с. 20). Акт про залиття за наслідками розгляду цієї заяви не складався, що визнається позивачкою.

Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.09.2024 у справі № 201/10417/24 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , яка, згідно з протоколом серії ВАД № 180939 від 20.08.2024, 29.07.2024 о 07 год. 50 хв. виражалася нецензурною лайкою та погрожувала фізичною розправою ОСОБА_3 , у зв`язку з відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення. Із постанови вбачається, що на підтвердження протиправності дій ОСОБА_1 суду надавалися протокол про адміністративне правопорушення, письмові пояснення ОСОБА_3 та пояснення самої ОСОБА_1 , яка вину заперечувала й пояснювала, що конфлікт виник через те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_10 затопили її квартиру (т. 1 а.с. 27–28).

Листом Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 30.08.2024, адресованим ОСОБА_11 , повідомлено про результати розгляду звернення щодо неналежного реагування поліцейських ВП № 5 та про те, що інформація про їхні протиправні дії не знайшла об`єктивного підтвердження (т. 1 а.с. 103).

Згідно з консультативним висновком лікаря-кардіолога КНП «Клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради, до якого позивачка, за її поясненнями, звернулася 02.09.2024, їй встановлено діагноз: дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба II ступеня. Відповідно до консультативного висновку від 11.02.2025 позивачка звернулася зі скаргами на погіршення загального стану після перенесеного психоемоційного стресу 27.01.2025; встановлено діагноз гіпертонічної хвороби II ступеня з кризовим перебігом та супутніх захворювань серцево-судинної системи (т. 1 а.с. 148).

На виконання ухвали суду від 25.11.2024 КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР листом від 03.01.2025 № 15 надало витребувану медичну документацію (т. 1 а.с. 108–118). Відомостей про примусове лікування позивачки, її перебування на диспансерному обліку на час розгляду справи чи наявність у неї інвалідності за психічним захворюванням ця документація не містить.

Актом від 07.12.2024, складеним на бланку «Акт про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання)», зафіксовано, що 07.12.2024 відбулося залиття квартири АДРЕСА_1 , пошкоджено вікно, підвіконня, відкоси, шпалери, кахель, розетки. У графі щодо обставин залиття зазначено, що воно сталося через халатну бездіяльність сусідів з квартири АДРЕСА_2 під час ремонту в їхній квартирі, а серед причин вказано старі, не замінені протягом 35 років труби, розбирання перегородки в санвузлі, невиведення каналізації до унітазу та нез`єднаний бак з водою. У вступній частині акта перелічено прізвища кількох осіб без зазначення їхніх посад; акт підписано як членами комісії ОСОБА_12 (із зазначенням квартири АДРЕСА_6 ), особою з нерозбірливим прізвищем (із зазначенням квартири АДРЕСА_7 ) та сантехніком ОСОБА_13 ; затверджено підписом ОСОБА_12 , зазначеної як «начальник ЖЕО», без відбитка печатки. З актом ознайомилися позивачка та мешканці квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , зазначені як нові власники квартири (т. 1 а.с. 144). До акта долучено фототаблицю з чорно-білими фотознімками, яка має напис «Фототаблиця до акту залиття квартири позивачки ОСОБА_1 від 07 грудня 2025 року» (т. 1 а.с. 145–146).

У судовому засіданні учасники справи надали такі пояснення.

Позивачка ОСОБА_1 пояснила, що близько семи років тому зробила у квартирі капітальний ремонт (замінила труби та електропроводку, поклала кахель у ванній кімнаті та на кухні), вартість якого на той час становила 300–400 тис. грн. Під час першого залиття вода текла зі стелі у ванній кімнаті, відпав кахель, згодом було залито коридор і кухню до самого вікна; пошкодження кахлю у ванній кімнаті та вікна на цей час не усунуті. Акт про перше залиття не складався, оскільки голова кооперативу послалася на відсутність кворуму, тому вона викликала поліцію. Під час першого залиття до квартири відповідача не заходила, а висновок про те, що вода надходить саме з квартири АДРЕСА_2 , зробила з того, що після її звернення до відповідача та перекриття ним води витікання припинялося, а в квартирі на сьомому поверсі нещодавно зроблено ремонт. Згодом разом із працівниками поліції заходила до ванної кімнати відповідача; з якої саме труби відбувався витік, пояснити не змогла, оскільки не є фахівцем, і не заперечувала, що вода могла витікати зі стояка; про те, що причина у трубах квартири відповідача, їй повідомив сантехнік. Щодо другого залиття пояснила, що комісія повідомила їй про прорив труби стояка, яку необхідно замінити. Розрахунок розміру шкоди зробила самостійно, переглянувши ціни на відповідні товари в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тобто виходячи з вартості нових речей і матеріалів. До залиття мала з відповідачем нормальні стосунки, свою причетність до обливання дверей його квартири зеленкою заперечила.

Представник відповідача – адвокат Ліфлянчик С.І. пояснив, що сторона відповідача заперечує факт залиття. Акт про залиття за першим випадком не складався ні обслуговуючою організацією, ні за участю сусідів, хоча позивачка зверталася до кооперативу. Сантехнік квартиру відповідача та інші квартири по стояку не оглядав, над квартирою АДРЕСА_2 розташовані інші квартири, які ніхто не обстежував, а сам сантехнік як свідок не заявлений. Протокол прийняття заяви підтверджує лише факт звернення позивачки до поліції, а лист поліції жодних обставин не встановлює. За поясненнями самої позивачки витік відбувався зі стояка, який є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку та обслуговується відповідною організацією. Розмір шкоди нічим, крім тверджень позивачки, не підтверджений: експертиза не проводилася, доказів вартості ремонту семирічної давності та витрат на відновлювальні роботи не надано. Просив відмовити в позові повністю.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого заходу цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, а також вини заподіювача. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 242/4773/17 міститься висновок про те, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Отже, презумпція вини заподіювача шкоди не звільняє позивача від обов`язку довести факт завдання шкоди, її розмір, а також те, що шкоду завдано саме відповідачем, тобто причинний зв`язок між поведінкою відповідача та шкодою.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов`язує; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства; власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 177 ЖК України громадяни зобов`язані забезпечувати схоронність жилих приміщень, бережно ставитися до санітарно-технічного та іншого обладнання. Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЖК України підприємства, установи, організації, а також громадяни, які заподіяли шкоду жилим будинкам, жилим приміщенням, інженерному обладнанню, зобов`язані відшкодувати заподіяну шкоду.

Водночас за змістом ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, належить до спільного майна багатоквартирного будинку, а обов`язок з його належного утримання покладається на особу, яка здійснює управління будинком, а не на власника окремої квартири.

Відповідно до п. 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76 (далі – Правила), в разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт (додаток 4). Додатком 4 передбачено, що в акті мають описуватися наслідки залиття (що залито, висновки про те, хто заподіяв шкоду, що необхідно зробити, які обсяги робіт, які ушкодження, які речі ушкоджено).

Верховний Суд, застосовуючи зазначені положення (зокрема, у постанові від 22.05.2019 у справі № 640/8205/17), виходить з того, що факт залиття квартири та його наслідки фіксуються актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньобудинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету; такий акт затверджується керівником організації, що надає послуги з утримання будинку. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дату складання акта; прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адресу квартири, поверх, форму власності; характер залиття та його причини; завдану матеріальну шкоду (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовну вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

В акті про залиття комісією управителя будинку чи іншої організації, яка забезпечує його утримання, має бути встановлено вичерпний перелік пошкодження водою майна та конструктивних чи опоряджувальних елементів квартири, а також місце витікання води і причину цього, якщо це можливо встановити. У випадку утруднень чи неможливості визначення причини залиття актом про затоплення остання має бути визначена висновком судового експертно-будівельного дослідження.

Верховний Суд, переглядаючи цивільні справи про стягнення збитків, спричинених залиттям квартири, неодноразово погоджувався з висновками судів про відмову у відшкодуванні шкоди у зв`язку з тим, що складені акти про залиття не відповідають вимогам Правил (постанови від 21.02.2018 у справі № 2-1974/11, від 26.09.2018 у справі № 569/14230/15-ц, від 22.05.2019 у справі № 640/8205/17, від 18.12.2019 у справі № 711/7670/16-ц), а також з огляду на те, що на момент залиття не складався перелік пошкодженого майна, що позбавляє суд можливості дійти висновку про пошкодження майна саме подією залиття (постанова від 04.09.2020 у справі № 761/46293/18). У постанові від 25.11.2020 у справі № 344/11147/17, на яку посилається представник відповідача, Верховний Суд погодився з висновком про те, що акт, у якому не зазначено конкретних причин залиття квартири та осіб, які його допустили, а також відсутній висновок про встановлення вини, не може бути належним і допустимим доказом заподіяння відповідачем майнової шкоди, звернувши увагу і на те, що клопотань про проведення судової експертизи з метою з`ясування причин залиття позивач не заявляв.

Вартість відшкодування майна при залитті квартири (розмір реальних збитків) має бути доведена позивачем у справі відповідно до ст.ст. 22, 1192 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, а відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Щодо вимог про відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири в липні 2024 року

Акт комісійного обстеження квартири позивачки за фактом залиття в липні 2024 року не складався, що позивачка визнала як у позовній заяві, так і в судовому засіданні. Її заява до правління ЖСК № 390 від 05.08.2024 (т. 1 а.с. 20) підтверджує лише сам факт звернення та не містить відомостей ні про джерело і причину витоку води, ні про обсяг пошкоджень. Хоча, за твердженням позивачки, на її виклик приходив сантехнік, який обслуговує будинок, будь-якого документа за результатами його огляду (акта, наряду, довідки) до суду не надано. Інших заходів для належної фіксації наслідків залиття, зокрема залучення фахівця або експерта для огляду квартири та фіксації пошкоджень, позивачка не вжила.

Протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 29.07.2024 (т. 1 а.с. 16–17) не є доказом факту залиття та його причин, оскільки відображає лише повідомлені самою заявницею відомості та підтверджує сам факт її звернення до поліції. Огляду квартир АДРЕСА_8 , фіксації місця витоку води та завданих пошкоджень працівники поліції не проводили. Лист ВП № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області (т. 1 а.с. 18) жодних фактичних обставин залиття не встановлює, а лише констатує відсутність ознак кримінального правопорушення та цивільно-правовий характер спору.

Постанова Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.09.2024 у справі № 201/10417/24 (т. 1 а.с. 27–28) відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України є обов`язковою для суду лише в питанні, чи мали місце дії, які ставилися позивачці у вину протоколом про адміністративне правопорушення, та чи вчинені вони нею. Факту залиття квартири позивачки, його джерела, причини та винної особи ця постанова не встановлювала, а викладені в ній пояснення ОСОБА_1 про те, що сусіди затопили її квартиру, є лише відтворенням її власної позиції у справі про адміністративне правопорушення.

Твердження позивачки про те, що джерелом залиття була саме квартира АДРЕСА_2 , не підтверджені жодним доказом, отриманим із передбачених ч. 2 ст. 76 ЦПК України засобів доказування, а її пояснення з цього приводу є суперечливими та ґрунтуються на припущеннях. У позовній заяві вона зазначала, що двері квартири АДРЕСА_2 їй ніхто не відчинив; у судовому засіданні спочатку пояснила, що до квартири відповідача не заходила, а згодом – що заходила до його ванної кімнати разом із працівниками поліції, хоча протокол від 29.07.2024 відомостей про огляд квартири АДРЕСА_2 не містить. Висновок про те, що вода надходила саме з квартири АДРЕСА_2 , позивачка зробила самостійно – з того, що після її звернення до відповідача витікання припинялося, а сусідка з сьомого поверху має новий ремонт. При цьому позивачка визнала, що не знає, з якої саме труби відбувався витік, і не заперечувала, що вода могла витікати зі стояка, тобто з обладнання, яке обслуговує більше одного приміщення та належить до спільного майна багатоквартирного будинку. Квартири, розташовані над квартирою АДРЕСА_2 по тому самому стояку, не обстежувалися.

Сантехнік ОСОБА_6 , на якого позивачка посилається як на особу, що встановила джерело витоку, як свідок у судовому засіданні не допитувався, заяви свідка в порядку ст. 93 ЦПК України від нього не подано. Переказані позивачкою висловлювання цієї особи не можуть підміняти показання свідка, отримані в установленому процесуальним законом порядку з попередженням про кримінальну відповідальність.

Посилання представника позивачки на те, що в додатках до позовної заяви містяться письмові докази залиття також квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , не відповідають матеріалам справи: актів обстеження цих квартир, пояснень їх власників чи інших доказів їх залиття до суду не подано.

Фото- та відеоматеріали, на які посилалася позивачка, фіксують окремі сліди вологи та пошкодження оздоблення, однак не дають змоги встановити, в якому саме приміщенні, коли і ким їх зроблено, та не містять жодної інформації про джерело і причину витоку води, а також про особу, з вини якої сталося залиття. Відеозаписи висловлювань сторонніх осіб також не можуть замінити показання свідків, допитаних судом. Отже, ці матеріали самі по собі не доводять обставин, на які посилається позивачка.

Щодо вимог, пов`язаних із залиттям квартири 07.12.2024

Насамперед суд враховує, що станом на 07.12.2024 відповідач ОСОБА_2 вже не був власником квартири АДРЕСА_2 і не проживав у ній, оскільки наприкінці листопада 2024 року відчужив її ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що визнає й сама позивачка. Відтак обов`язок утримувати квартиру АДРЕСА_2 та її санітарно-технічне обладнання в належному стані (ст. 322 ЦК України, ст. 177 ЖК України) на цю дату на відповідача не покладався. Будь-яких обставин, які б свідчили про протиправну поведінку саме відповідача, що перебувала б у причинному зв`язку із залиттям 07.12.2024, позивачка не навела, а сам акт від 07.12.2024 пов`язує залиття з ремонтом, який проводили в квартирі АДРЕСА_2 її тодішні мешканці.

Крім того, суд критично оцінює акт від 07.12.2024 (т. 1 а.с. 144) з огляду на таке.

З акта неможливо встановити, ким саме його складено. Прізвища осіб у вступній частині наведено без зазначення їхніх посад, а з підписів членів комісії, крім сантехніка, видно лише номери квартир, у яких вони проживають. Відомостей про те, представниками якої організації є ці особи (виконавця послуг з утримання будинку, організації, що обслуговує внутрішньобудинкові системи водопостачання, власника будинку чи будинкового комітету), акт не містить, а доказів їхніх повноважень (рішень органів управління ЖСК № 390, договорів про обслуговування будинку тощо) позивачка не надала. Акт затверджено особою, зазначеною як «начальник ЖЕО», однак доказів існування такої організації та обслуговування нею будинку № 8 матеріали справи не містять, відбиток печатки на акті відсутній.

Акт складено без участі відповідача, якого позивачка вважає винною особою і до якого пред`являє вимоги; про проведення обстеження його не повідомляли, і він був позбавлений можливості надати свої пояснення та заперечення. Мешканці квартири АДРЕСА_2 до складу комісії не входили і лише засвідчили своїми підписами ознайомлення з актом. Отже, щодо відповідача вимогу Правил про обов`язкову присутність зацікавлених осіб з боку особи, яку вважають винною, дотримано не було, а тому акт не може бути протиставлений йому як доказ його вини.

Крім того, акт не відповідає вимогам щодо його змісту: у відповідній графі бланка не зазначено дату події; не визначено конкретного місця витоку води (стояк, внутрішньоквартирна розводка, сантехнічний прилад) та межі експлуатаційної відповідальності; причини залиття викладено переліком різнопланових обставин, які стосуються як технічного стану інженерних мереж будинку (старі, не замінені протягом 35 років труби), так і ремонтних робіт у квартирі АДРЕСА_2 , без визначення того, яка з них спричинила витік; висновку комісії щодо вини саме відповідача акт не містить; пошкодження зазначено узагальнено, без визначення обсягів необхідного ремонту та орієнтовної вартості пошкодженого майна. При цьому, за поясненнями самої позивачки, комісія повідомила їй про прорив труби стояка, тобто елемента внутрішньобудинкової системи водопостачання, який належить до спільного майна багатоквартирного будинку.

Фототаблиця до акта (т. 1 а.с. 145–146) містить чорно-білі фотознімки низької якості, які не дають змоги ідентифікувати приміщення, дату і час зйомки та особу, яка її здійснювала; фототаблиця не підписана членами комісії, а згідно з написом на ній складена «до акту залиття квартири позивачки ОСОБА_1 від 07 грудня 2025 року», що не узгоджується ні з датою акта (07.12.2024), ні з датою засвідчення його копії (17.02.2025). Тому фототаблиця не може бути взята до уваги як доказ обставин залиття.

З огляду на викладене акт від 07.12.2024 не є належним і допустимим доказом заподіяння шкоди позивачці саме відповідачем.

Щодо розміру майнової шкоди

Суд вважає, що позивачкою не доведено і розміру майнової шкоди. Розрахунок суми 20300 грн складено позивачкою особисто. Як вона пояснила в судовому засіданні, вартість пошкоджених речей і матеріалів вона визначила самостійно, переглянувши ціни в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тобто виходячи з вартості нових речей. Жодних первинних документів (чеків, накладних, договорів) на підтвердження придбання пошкоджених речей, їх вартості та технічного стану на момент залиття, а також на підтвердження фактично понесених витрат на нові матеріали чи роботи позивачка не надала. Речі, вартість яких включено до розрахунку (двері, кухонні шафи, килимки), за її ж твердженням, викинуто, що унеможливлює перевірку їх існування, стану та ступеня пошкодження. Ремонт квартири, за поясненнями позивачки, виконувався близько семи років тому, однак фізичний знос майна та оздоблення при визначенні розміру шкоди не враховувався. Крім того, арифметична сума складових, наведених у позовній заяві, становить 20800 грн і не збігається із заявленою сумою 20300 грн, що додатково свідчить про необґрунтованість розрахунку.

Так само жодним доказом не підтверджено витрат у сумі 10800 грн на усунення наслідків залиття 07.12.2024 (заміна шпалер, ремонт вікна і дверей із залученням столяра, придбання фарби): документів про оплату робіт і матеріалів, кошторисів, договорів з виконавцями робіт позивачка не надала, а в судовому засіданні пояснила, що пошкодження вікна та кахлю у ванній кімнаті досі не усунуті.

Висновку експерта щодо причин залиття та вартості відновлювального ремонту, складеного на замовлення позивачки в порядку ст. 106 ЦПК України, до суду не подано. Клопотання про призначення судової будівельно-технічної (товарознавчої) експертизи з метою встановлення причини залиття, причинного зв`язку між залиттям і пошкодженнями та вартості відновлювального ремонту позивачка та її представник, будучи обізнаними із запереченнями відповідача, не заявляли. Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів не є обов`язком суду, а випадків, у яких процесуальний закон зобов`язує суд з власної ініціативи призначити експертизу в цій категорії справ, не встановлено.

Таким чином, позивачка не довела ні факту залиття її квартири з квартири АДРЕСА_2 внаслідок протиправної поведінки відповідача, ні причинного зв`язку між поведінкою відповідача та пошкодженням її майна, ні розміру заподіяної шкоди. Презумпція вини, встановлена ч. 2 ст. 1166 ЦК України, у такому разі застосуванню не підлягає, оскільки вона стосується лише вини заподіювача і не звільняє позивача від обов`язку довести інші елементи складу цивільного правопорушення. За таких обставин вимоги про відшкодування майнової шкоди в загальному розмірі 31100 грн задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої залиттям квартири, є похідними від вимог про відшкодування майнової шкоди, у задоволенні яких відмовлено з огляду на недоведеність протиправної поведінки відповідача та його причетності до залиття, а тому також не підлягають задоволенню.

Щодо доводів позивачки про заподіяння їй моральної шкоди у зв`язку з притягненням до адміністративної відповідальності суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 180939 складено уповноваженою посадовою особою поліції за результатами власної оцінки зібраних матеріалів. Із постанови суду від 10.09.2024 вбачається, що особою, щодо якої, згідно з протоколом, вчинялися дії, поставлені позивачці у вину, була ОСОБА_3 , яка й надавала письмові пояснення, а за твердженням самої позивачки, викладеним у позовній заяві, заяву щодо її дій до поліції подавала саме ОСОБА_3 . Доказів того, що відповідач звертався до поліції або надавав працівникам поліції будь-які пояснення щодо позивачки, матеріали справи не містять, а твердження позивачки про це ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, звернення особи до правоохоронних органів є реалізацією її конституційного права, гарантованого ст. 40 Конституції України, і саме по собі не може розцінюватися як протиправна поведінка, навіть якщо викладені у зверненні відомості в подальшому не знайшли підтвердження. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.12.2018 у справі № 523/4380/15-ц. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення саме по собі не свідчить ні про завідомо неправдивий характер звернення, ні про те, що воно мало на меті виключно заподіяння шкоди позивачці (ч. 3 ст. 13 ЦК України), а доказів протилежного позивачка не надала.

Щодо моральної шкоди, яку позивачка пов`язує з постановленням судом ухвали від 25.11.2024 про витребування доказів, суд зауважує, що подання учасником справи клопотання про витребування доказів є реалізацією процесуального права, передбаченого ст.ст. 43, 84 ЦПК України, а рішення про задоволення такого клопотання ухвалює суд. Процесуальна поведінка представника відповідача в межах наданих законом прав та процесуальне рішення суду не можуть розцінюватися як протиправні дії відповідача, що породжують його обов`язок відшкодувати моральну шкоду. Доказів зловживання відповідачем процесуальними правами (ст. 44 ЦПК України) позивачка не надала.

Надані позивачкою консультативні висновки лікаря-кардіолога підтверджують наявність у неї захворювань серцево-судинної системи, однак фіксують лише діагнози та скарги пацієнтки і не містять висновку про причини виникнення цих захворювань, час їх розвитку та їх зв`язок з діями відповідача. Консультативний висновок від 11.02.2025 пов`язує погіршення стану позивачки з психоемоційним стресом 27.01.2025, а не з подіями 25.11.2024, на які вона посилається в заяві про збільшення позовних вимог. Клопотань про призначення судово-медичної експертизи для встановлення причинного зв`язку між погіршенням стану здоров`я та діями відповідача позивачка не заявляла.

Отже, позивачкою не доведено ні протиправності поведінки відповідача, ні причинного зв`язку між його діями та заявленими моральними стражданнями, а тому вимоги про відшкодування моральної шкоди в загальному розмірі 130500 грн задоволенню не підлягають.

Щодо інших доказів і доводів учасників справи

Характеристика позивачки за місцем проживання, фотознімки дверей квартир сторін, лист Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 30.08.2024, адресований іншій особі, медична документація, витребувана за клопотанням представника відповідача, листування, надане представником відповідача, а також доводи сторін щодо особистих стосунків, поведінки та стану здоров`я одна одної не містять інформації щодо предмета доказування у цій справі (факту залиття, його джерела та причини, особи, з вини якої воно сталося, розміру шкоди), а тому відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України судом до розгляду не беруться. З цих самих підстав суд відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, доводи представника відповідача щодо стану здоров`я позивачки та характеру її поведінки.

Крім того, суд не бере до уваги долучений позивачкою флеш-носій із фото- та відеофайлами (т. 2 а.с. 128). Фотографії та відеозаписи є електронними доказами (ч. 1 ст. 100 ЦПК України). Вони подаються до суду в оригіналі або в електронній копії, засвідченій кваліфікованим електронним підписом. Учасник справи має право подати й паперові копії електронних доказів, посвідчені в порядку, передбаченому законом, а подаючи копію, повинен зазначити, у кого знаходиться оригінал електронного доказу (ч.ч. 2–4 ст. 100 ЦПК України). Докази, не додані до позовної заяви, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (ч. 10 ст. 83 ЦПК України). При цьому згідно з ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи. Виняток становлять випадки, коли такі докази є у відповідного учасника справи, їх обсяг є надмірним, вони подані до суду в електронній формі або є публічно доступними.

Позивачка, інтереси якої у справі представляв професійний адвокат, наведених вимог не дотрималася. Доказів надсилання (надання) відповідачу копій записаних на флеш-носій файлів не надано. Жодного з винятків, передбачених ч. 9 ст. 83 ЦПК України, не встановлено: відомості про наявність цих матеріалів у відповідача відсутні, їх обсяг не є надмірним, через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему вони не подавалися і публічно доступними не є. Відтак відповідач був позбавлений можливості завчасно ознайомитися з цими доказами та висловити щодо них свою позицію, що не узгоджується із засадами змагальності та рівності учасників справи. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але це не може тлумачитися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, § 58). Суд надав оцінку всім доводам учасників справи, які мають значення для вирішення спору по суті.

Оцінивши досліджені докази окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог є недоведеним і задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Щодо судового збору

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено повністю, понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Питання про розподіл таких витрат у разі подання відповідних доказів у порядку та строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення (ст. 270 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76–82, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263–265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) про відшкодування майнової шкоди в розмірі 31100,00 грн та моральної шкоди в розмірі 130500,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 07 жовтня 2026 року.

Суддя О.С. Наумова