Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №199/8037/24 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/8037/24

(2/199/338/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2026

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в особі судді Спаї В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позову зазначено, що 17.10.2019 р. між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено Угоду № 591059055, за умовами якої первинний кредитор зобов`язався надати відповідачу кредит у сумі 25 112,50 грн. строком до 17.04.2022 р. зі сплатою процентної ставки за користування кредитними коштами в розмірі 18,99 % річних.

Первинний кредитор свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти.

Відповідач неналежно виконував зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день формування позовної заяви становила 38 018,49 грн., з яких: 20 989,15 грн. – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 942,17 грн. – заборгованість за нарахованими процентами, та 87,17 грн. – заборгованість за пенею та/або штрафами.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося: 17.05.2021 року за договором № 2 від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Флексіс»; 18.05.2021 року за договором № 18-05/2021 від ТОВ «ФК «Флексіс» до ТОВ «Вердикт Капітал»; та 10.01.2023 року за договором № 10-01/2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до позивача.

За таких обставин представник позивача просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором у розмірі 38 018,49 грн. та понесені судові витрати.

Відповідач не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2019 р. між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено Угоду № 591059055. За умовами даного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 25 112,50 грн. зі сплатою 18,99 % річних та поверненням кредиту і процентів у термін до 17 квітня 2022 року.

Зобов`язання за цим договором кредитодавець виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується наданим позивачем меморіальним ордером від 17 жовтня 2019 року № 822508 про перерахування ОСОБА_1 25 112,50 грн. з призначенням платежу: «Надання кредиту за кредитним договором №591059055 від 17.10.2019».

Через неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо щомісячного повернення кредиту та сплати належних платежів, станом на день формування позовної заяви заборгованість відповідача за Угодою № 591059055 від 17.10.2019 року за наданим позивачем розрахунком становить 38 018,49 грн., з яких: 20 989,15 грн. – заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 16 942,17 грн. – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги та 87,17 грн. – заборгованість за пенею та/або штрафами.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено: 17 травня 2021 року за договором № 2 від АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Флексіс»; 18 травня 2021 року за договором № 18-05/2021 від ТОВ «ФК «Флексіс» до ТОВ «Вердикт Капітал»; та 10 січня 2023 року за договором № 10-01/2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр».

При цьому під заборгованістю за процентами позивач має на увазі сукупну заборгованість, яка складається із нарахованих первинним кредитором процентів у розмірі 4 314,16 грн. та щомісячної комісії у розмірі 8 980,70 грн., що разом станом на дату відступлення права вимоги 10.01.2023 року становить 13 294,86 грн. (а.с.23), до яких позивачем додатково нараховано проценти, до складу яких ТОВ «Вердикт Капітал» під час відступлення права вимоги фактично було безпідставно включено заборгованість за комісією (а.с.24), що підтверджується порівняльним аналізом наданих розрахунків заборгованості первинного кредитора АТ «Альфа-Банк» та позивача (а.с. 25).

Згідно з матеріалами справи та розрахунками заборгованості, структура заборгованості відповідача фактично складається з заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) у розмірі 20 989,15 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 4 314,16 грн., заборгованості за комісією у розмірі 8 980,70 грн., заборгованості за пенею та/або штрафами у розмірі 87,17 грн., що разом становить 38 018,49 грн.

Правовідносини між сторонами у даній справі виникли з кредитних правовідносин та регулюються положеннями ЦК України, зокрема статтями 11, 14, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1, а також статтями 1077 та 514 ЦК України щодо переходу права вимоги.

Суд, дослідивши докази в межах заявлених суду вимог, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України, ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ст. 207 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку кредитором).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються позикодавцем, тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим позикодавець має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Як вбачається з наданих матеріалів справи та розрахунків заборгованості за Угодою № 591059055 від 17 жовтня 2019 року, фактична заборгованість відповідача становить 34 371,18 грн. та складається з: 20 989,15 грн. – заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту), 4 314,16 грн. – заборгованості за процентами за користування кредитом, 8 980,70 грн. – заборгованості за комісією та 87,17 грн. – заборгованості за пенею та/або штрафами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, наявні в справі розрахунки заборгованості за Угодою № 591059055 від 17 жовтня 2019 року та факт виникнення заборгованості відповідачем жодним чином спростовані не були.

Факт виконання первинним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредиту підтверджується доданим до матеріалів справи меморіальним ордером від 17 жовтня 2019 року № 822508 про перерахування ОСОБА_1 25 112,50 грн. з призначенням платежу: «Надання кредиту за кредитним договором №591059055 від 17.10.2019».

При цьому, як вбачається із виписки по особовому рахунку відповідача № НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості, відповідач здійснювала часткове погашення заборгованості за договором, що свідчить про визнання нею факту укладення кредитного договору та те, що їй були відомі умови погашення заборгованості.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі вищенаведеного, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 20 989,15 грн. заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) та 4 314,16 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, що разом становить – 25 303,31 грн.

Стосовно вимоги про стягнення заборгованості за пенею та/або штрафами у розмірі 87,17 грн., суд відмовляє в її задоволенні, враховуючи наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за пенею та/або штрафами у розмірі 87,17 грн. не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позову про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 8 980,70 грн., то суд відмовляє в її задоволенні, враховуючи наступне.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Якщо в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються відповідачу та за які встановлена комісія, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" (Постанова ВС від 10.01.2024 р. у справі № 727/5461/23).

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

В Угоді № 591059055 від 17.10.2019 року не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які встановлена комісія у розмірі 8 980,70 грн., а тому позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. У зв`язку з цим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Стосовно розподілу судових витрат.

Статтею 59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано до матеріалів справи:

договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024,

заявку на надання юридичної допомоги № 263 від 05.07.2024,

акт № 2 про надання юридичної допомоги від 05.09.2024 на суму 13 000,00 грн.,

також платіжну інструкцію № 0459900000 від 12.09.2024 про перерахування коштів АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС».

Разом з тим, розглядаючи надані представником позивача докази понесених витрат на правову допомогу, суд враховує правову позицію Верховного Суду і практику Європейського суду з прав людини, та доходить висновку, що розмір заявлених до стягнення витрат не відповідає повною мірою критерію реальності адвокатських витрат і критерію розумності їх розміру, оскільки такі витрати не співставні з обсягом і змістом наданих послуг.

При цьому, суд дослідив питання обґрунтованості витрат та врахував, що справа також не обтяжена великою кількістю доказів, які б потребували вивчення, відтак, не є складною і підготовка до її розгляду, оскільки явно не потребувала значних затрат часу та зусиль професійного адвоката, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню у вказаній справі, спірні правовідносини не передбачають.

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи предмет позову, обсяг роботи та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для її виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів та часткове задоволення позовних вимог, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, оцінюючи в тому числі й необхідність та розумність таких витрат, суд вважає, що заявлена сума у розмірі 13 000 грн. не є співмірною, а відтак доходить висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 4000 грн., що за даних обставин справи буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.

Стосовно розподілу судового збору.

Керуючись нормами ст. 133, ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, а також розмір сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору (3 028,00 грн.), суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 015,31 грн. (враховуючи наступний розрахунок: 25 303,31 грн. ? 3 028,00 грн. : 38 018,49 грн.).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 13, 76-81, 23, 89, 95, 133, 141, п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. 258, ст.ст. 264-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) заборгованість у розмірі 25 303 (двадцять п`ять тисяч триста три) грн. 31 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 015 (дві тисячі п`ятнадцять) грн. 31 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Дата виготовлення повного судового рішення 07.10.2026 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Спаї