Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/20323/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р. № 520/20323/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (м. Харків, вулиця Жон Мироносиць, будинок 13, індекс 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання протиправною відповіді та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати відповідь заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області Миколи Мовчана на звернення ОСОБА_1 від 17 червня 2026 р. протиправною;

- визнати непризначення Головним управлінням Національної поліції в Харківській області службового розслідування за скаргами ОСОБА_1 від 12 червня та 17 червня 2026 р. протиправним;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області розглянути скарги ОСОБА_1 від 12 червня та 17 червня 2026 р. у встановленому законом порядку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних правовідносинах він діяв згідно чинного законодавства.

Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 26.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до Відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінальних правопорушень.

У зв`язку з невнесенням відомостей за вказаною заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань позивач звернувся зі скаргою до слідчого судді.

Ухвалою слідчого судді Слобідського районного суду м. Харкова від 04.06.2026 у справі №641/4914/26 скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано уповноважену особу Відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області визначити слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а слідчого — внести відомості про кримінальні правопорушення, зазначені у заяві ОСОБА_1 від 26.05.2026, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування.

11.06.2026 на виконання зазначеної ухвали до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12026226180000151 за попередньою правовою кваліфікацією, передбаченою частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України, та розпочато досудове розслідування у формі дізнання.

12.06.2026 позивач подав через Урядовий контактний центр дві скарги, зареєстровані за №РИ-20364130 та №РИ-20364134, у яких просив притягнути старшого дізнавача сектору дізнання Відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, а також виконати ухвалу слідчого судді та внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за частиною першою статті 28 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Зазначені звернення надійшли до ГУНП в Харківській області та були зареєстровані за вхідними №Р-9519/кц і №Р-9591/кц, після чого передані на розгляд до відділу дізнання ГУНП в Харківській області.

За результатами їх розгляду позивачу надано письмові відповіді від 03.07.2026 №327386-2026 та від 09.07.2026 №336821-2026, у яких повідомлено про результати перевірки доводів звернень та роз`яснено, що визначення попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення належить до процесуальних повноважень слідчого, дізнавача та прокурора.

17.06.2026 позивач повторно звернувся через Урядовий контактний центр зі скаргою, зареєстрованою за №РИ-20382490, яка 18.06.2026 надійшла до ГУНП в Харківській області за вхідним №Р-9831/кц/2-685235.

У скарзі позивач зазначив про неповне, на його думку, виконання ухвали слідчого судді від 04.06.2026 у зв`язку з невнесенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за частиною першою статті 28 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. Крім того, позивач не погодився із зазначенням у відповіді слідчого управління ГУНП в Харківській області від 15.06.2026 №291819-2026 того, що заяву ним подано як представником ОСОБА_3 , оскільки стверджував, що звертався від власного імені.

У скарзі від 17.06.2026 позивач просив притягнути старшого дізнавача ОСОБА_2 та заступника начальника слідчого управління ГУНП в Харківській області Воскресенську І.В. до дисциплінарної відповідальності, виконати ухвалу слідчого судді шляхом внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за частиною першою статті 28 і частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України, а також забезпечити його участь у розгляді скарги в режимі відеоконференції.

За результатами розгляду скарги заступником начальника слідчого управління ГУНП в Харківській області Мовчаном М.І. позивачу надано відповідь від 08.07.2026 №335613-2026.

У вказаній відповіді повідомлено, що під час перевірки доводи про порушення з боку працівників поліції свого підтвердження не знайшли. Відповідач зазначив, що ухвалу слідчого судді від 04.06.2026 виконано в повному обсязі, оскільки 11.06.2026 відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026226180000151 за частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України та розпочато дізнання.

Позивачу також роз`яснено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення, визначення якої належить до процесуальних повноважень слідчого, дізнавача та прокурора і яка може бути змінена або уточнена під час досудового розслідування залежно від установлених обставин.

У відповіді від 08.07.2026 №335613-2026 зазначено, що під час перевірки не встановлено порушень вимог кримінального процесуального законодавства, Закону України «Про Національну поліцію» або службової дисципліни в діях працівників слідчого управління ГУНП в Харківській області та сектору дізнання Відділу поліції №2 Харківського районного управління поліції №1 ГУНП в Харківській області, у зв`язку з чим підстави для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності відсутні.

Щодо клопотання про участь у розгляді звернення в режимі відеоконференції відповідач повідомив, що Закон України «Про звернення громадян» не визначає процесуального порядку проведення відеоконференцій під час розгляду звернень, не регламентує процедури дистанційної участі заявника та не покладає на орган державної влади відповідного обов`язку. Водночас відповідач зазначив, що всі викладені позивачем доводи були перевірені в повному обсязі без необхідності отримання від нього додаткових пояснень.

Не погодившись із відповіддю від 08.07.2026 №335613-2026 та непризначенням службового розслідування, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ухвалу слідчого судді від 04.06.2026 виконано лише частково, оскільки до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості виключно за частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України та не внесено відомостей за частиною першою статті 28 і частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України. На думку позивача, використання в резолютивній частині ухвали слідчого судді слів «кримінальні правопорушення» та «зазначені у заяві» у множині свідчить про покладення на орган досудового розслідування обов`язку внести відомості щодо всіх наведених ним кримінально-правових кваліфікацій.

Крім того, позивач вважав, що його скаргу на дії заступника начальника слідчого управління ГУНП в Харківській області Воскресенської І.В. не міг розглядати інший заступник начальника цього ж управління ОСОБА_4 . На думку позивача, це свідчить про недодержання передбаченого статтею 16 Закону України «Про звернення громадян» порядку підлеглості та не забезпечує неупередженого розгляду скарги.

Посилаючись на статті 18 і 19 Закону України «Про звернення громадян», позивач зазначав, що мав право особисто викласти свої аргументи, брати участь у перевірці та бути присутнім під час розгляду скарги. Позивач наголошував, що є особою з інвалідністю І групи та постійно проживає у Великій Британії, а тому просив забезпечити його дистанційну участь у розгляді звернення шляхом відеоконференції. Відмову відповідача організувати таку участь позивач розцінював як порушення його прав та незабезпечення розумного пристосування з урахуванням стану його здоров`я.

На переконання позивача, наведені у скаргах відомості про неповне виконання судового рішення, неправильне зазначення його процесуального статусу та невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за всіма вказаними ним статтями Кримінального кодексу України становили достатні дані про можливе вчинення поліцейськими дисциплінарного проступку.

У зв`язку із цим позивач вважав, що питання про наявність або відсутність у діях поліцейських дисциплінарного проступку мало з`ясовуватися дисциплінарною комісією в межах службового розслідування, а не вирішуватися одноособово посадовою особою слідчого управління.

У відзиві відповідач проти задоволення позову заперечував та зазначив, що всі звернення позивача були зареєстровані, перевірені та розглянуті у встановлені законодавством строки, а на порушені у них питання надано письмові мотивовані відповіді.

Відповідач зазначив, що вимога позивача внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за конкретними статтями Кримінального кодексу України стосується процесуальної діяльності органу досудового розслідування, порядок оскарження якої визначений Кримінальним процесуальним кодексом України. При цьому ухвала слідчого судді від 04.06.2026 не містила вказівки щодо конкретної попередньої правової кваліфікації, а тому була виконана шляхом внесення відомостей за заявою позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.

Стосовно непризначення службового розслідування відповідач послався на частину четверту статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та зазначив, що звернення громадянина є підставою для призначення службового розслідування лише за наявності достатніх даних, які вказують на ознаки дисциплінарного проступку. За результатами проведеної перевірки таких даних у діях працівників поліції встановлено не було, а незгода позивача з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення сама собою не свідчить про порушення службової дисципліни.

Щодо порядку розгляду скарги від 17.06.2026 відповідач зазначив, що вона була адресована ГУНП в Харківській області як органу, а не конкретній посадовій особі. Відповідь на скаргу надана не тими особами, дії яких оскаржувалися, а іншою уповноваженою посадовою особою відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Закон України «Про звернення громадян», на думку відповідача, не містить вимоги, щоб відповідь на скаргу підписувалася виключно безпосереднім керівником посадової особи, дії якої оскаржуються.

Заперечуючи проти доводів позивача про порушення права на участь у розгляді звернення, відповідач указав, що Закон України «Про звернення громадян» не передбачає обов`язку державного органу проводити розгляд звернення в режимі відеоконференції. Розгляд скарги позивача не здійснювався у формі засідання колегіального органу, на яке його можливо було б запросити, а всі доводи скарги могли бути перевірені за наявними письмовими матеріалами. Позивач не зазначив, які саме додаткові обставини він був позбавлений можливості повідомити відповідачу внаслідок непроведення відеоконференції та як це могло вплинути на результат розгляду його скарги.

Також відповідач зазначив, що скарги розглянуті з наданням відповідей, тому стверджувана позивачем бездіяльність щодо їх розгляду відсутня. У зв`язку із наведеним відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

За змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягають порушені рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень права, свободи та законні інтереси особи.

Порядок практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі та оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів визначений Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР.

Відповідно до статті 3 Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» установлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Водночас за приписами частини третьої цієї статті забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Статтею 12 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про звернення громадян» скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням — безпосередньо до суду.

За правилами статті 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, має право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви, знайомитися з матеріалами перевірки, подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу, а також бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Згідно зі статтею 19 цього Закону органи державної влади та їх посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; повідомляти громадянина про наслідки розгляду заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснювати порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання.

Особливості приймання, реєстрації, розгляду звернень громадян, контролю за виконанням доручень за результатами їх розгляду та дотриманням строків розгляду в органах і підрозділах поліції визначені Порядком розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2017 №930, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.12.2017 за №1493/31361.

Наведений Порядок передбачає обов`язок органів поліції приймати, реєструвати та розглядати звернення відповідно до їх змісту, перевіряти викладені у них обставини в межах компетенції та повідомляти заявнику про результати розгляду і прийняте рішення.

При цьому законодавство про звернення громадян покладає на орган державної влади обов`язок належним чином розглянути звернення та надати обґрунтовану відповідь у межах компетенції, але не встановлює обов`язку прийняти саме те рішення, на якому наполягає заявник.

Як убачається з матеріалів справи, скарги позивача від 12.06.2026 були зареєстровані та розглянуті ГУНП в Харківській області, за результатами чого позивачу надано відповіді від 03.07.2026 №327386-2026 та від 09.07.2026 №336821-2026.

Скарга позивача від 17.06.2026 надійшла до ГУНП в Харківській області 18.06.2026 та була розглянута з наданням відповіді від 08.07.2026 №335613-2026.

Отже, відповіді на звернення позивача надані у межах передбаченого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» місячного строку. Доказів порушення відповідачем установлених строків розгляду звернень матеріали справи не містять.

З матеріалів справи встановлено, що основним доводом позивача, покладеним в основу його скарг, було твердження про неповне виконання ухвали слідчого судді Слобідського районного суду м. Харкова від 04.06.2026 у справі №641/4914/26 через невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за частиною першою статті 28 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, дізнавач або прокурор невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин після подання заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через двадцять чотири години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

За приписами пунктів 4 і 5 частини п`ятої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених заявником чи виявлених з іншого джерела, а також попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті закону України про кримінальну відповідальність.

Зі змісту наведених норм убачається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань вноситься саме попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення. Визначення такої кваліфікації здійснюється уповноваженою процесуальною особою з урахуванням фактичних обставин, викладених у заяві, та не ставиться у залежність виключно від правової оцінки, запропонованої заявником.

Зазначення заявником у повідомленні про кримінальне правопорушення декількох статей Кримінального кодексу України не створює безумовного обов`язку внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань окремі відомості за кожною із зазначених заявником статей.

Відповідно до частини п`ятої статті 40 та частини четвертої статті 40-1 Кримінального процесуального кодексу України слідчий та дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійними у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, які не мають на те законних повноважень, забороняється.

Як встановлено судом, на виконання ухвали слідчого судді від 04.06.2026 відомості за заявою позивача внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.06.2026 за №12026226180000151 із попередньою правовою кваліфікацією за частиною першою статті 384 Кримінального кодексу України та розпочато досудове розслідування.

Резолютивна частина ухвали слідчого судді від 04.06.2026 містить обов`язок внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальні правопорушення, зазначені у заяві ОСОБА_1 від 26.05.2026, та розпочати досудове розслідування.

Разом із тим вказана ухвала не містить вказівки щодо обов`язкового визначення попередньої правової кваліфікації за конкретними статтями Кримінального кодексу України та не покладає на орган досудового розслідування обов`язку відтворити запропоновану заявником правову кваліфікацію.

Вживання у тексті судового рішення слів «кримінальні правопорушення» у множині за відсутності прямої вказівки на конкретні статті Кримінального кодексу України не спростовує факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявою позивача та початку досудового розслідування.

Суд зауважує, що визначення, зміна або доповнення попередньої правової кваліфікації здійснюється в межах кримінального провадження.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями підміняти слідчого, дізнавача чи прокурора та визначати, за якою саме статтею Кримінального кодексу України мають бути кваліфіковані викладені в заяві обставини.

Отже, викладений у відповіді від 08.07.2026 №335613-2026 висновок про виконання ухвали слідчого судді та належність визначення попередньої правової кваліфікації до процесуальних повноважень органу досудового розслідування відповідає наведеним нормам кримінального процесуального законодавства.

Незгода позивача із визначеною дізнавачем попередньою правовою кваліфікацією не є доказом невиконання судового рішення або порушення працівником поліції службової дисципліни.

Щодо вимоги про визнання протиправним непризначення службового розслідування суд зазначає наступне.

Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників щодо її додержання, види дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарним проступком є протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно з частинами першою та другою статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування — це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Частиною третьою статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Таким чином, сам факт надходження заяви чи скарги громадянина не зумовлює автоматичного призначення службового розслідування. Необхідною умовою для його призначення є наявність достатніх даних, які об`єктивно вказують на ознаки дисциплінарного проступку конкретного поліцейського.

Вирішенню питання про призначення службового розслідування передує попередня оцінка наведених у повідомленні обставин та доданих до нього матеріалів. Дисциплінарна комісія здійснює свої повноваження після призначення службового розслідування, а тому положення статті 15 Дисциплінарного статуту не виключають повноважень відповідного керівника попередньо вирішити питання про наявність визначених частиною четвертою статті 14 цього Статуту підстав для його призначення.

Із матеріалів справи встановлено, що за зверненнями позивача відповідачем перевірено обставини виконання ухвали слідчого судді, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та визначення попередньої правової кваліфікації.

За результатами перевірки встановлено, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено, досудове розслідування розпочато, а визначення попередньої правової кваліфікації здійснено уповноваженою процесуальною особою.

Посилання позивача на невнесення відомостей за частиною першою статті 28 та частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України відображає його незгоду із процесуальним рішенням щодо попередньої правової кваліфікації, однак не свідчить про протиправне винне невиконання або неналежне виконання поліцейським службових обов`язків.

Щодо зазначення у відповіді та короткому викладі обставин кримінального провадження того, що ОСОБА_1 був представником ОСОБА_3 , суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що ця фраза змінила процесуальний статус позивача у кримінальному провадженні, позбавила його передбачених законом прав, спричинила для нього інші юридично значущі наслідки або була внесена поліцейським завідомо неправдиво з порушенням службових обов`язків.

Суд зауважує, що вживання у відповіді такого формулювання, без установлення ознак протиправності та вини в діях конкретного поліцейського, не є достатніми даними, які відповідно до частини четвертої статті 14 Дисциплінарного статуту зумовлюють обов`язкове призначення службового розслідування.

Суд також зауважує, що громадянин, який повідомляє про можливе порушення службової дисципліни, має право на належний, об`єктивний і своєчасний розгляд свого звернення та отримання інформації про результати такого розгляду.

Водночас право заявника на звернення не є тотожним суб`єктивному праву вимагати обов`язкового призначення службового розслідування або застосування дисциплінарного стягнення до визначеної ним особи.

Питання про дисциплінарну відповідальність поліцейського стосується правовідносин між поліцейським та органом поліції, у якому він проходить службу, і вирішується за наявності передбачених Дисциплінарним статутом підстав.

З огляду на встановлені під час перевірки обставини відповідач дійшов висновку про відсутність достатніх даних, які вказували б на ознаки дисциплінарного проступку.

До матеріалів справи не надано доказів на підтвердження того, що вказаний висновок ґрунтується на обставинах, які не відповідають дійсності, є очевидно необґрунтованим або прийнятий із використанням повноваження не з тією метою, з якою воно надане.

Відтак правові підстави для визнання протиправним непризначення відповідачем службового розслідування відсутні.

Щодо доводів позивача про порушення порядку підлеглості при розгляді скарги, суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що скарга була направлена через Урядовий контактний центр до ГУНП в Харківській області як органу Національної поліції, а не конкретній посадовій особі.

Вказане Головне управління здійснило її реєстрацію, організувало перевірку викладених у ній доводів та надало відповідь за підписом заступника начальника слідчого управління Мовчана М.І.

Положення статті 16 Закону України «Про звернення громадян» визначають порядок подання скарги вищому органу або посадовій особі, однак не встановлюють, що відповідь від імені державного органу може бути підписана виключно особою, яка є безпосереднім керівником посадової особи, дії якої оскаржуються.

Також частина третя статті 7 Закону України «Про звернення громадян» забороняє передавати скаргу на розгляд безпосередньо тому органу або тій посадовій особі, дії чи рішення яких оскаржуються, проте не містить заборони організувати її розгляд іншим уповноваженим працівником відповідного державного органу.

Твердження позивача про перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на одному посадовому рівні не свідчить про передачу скарги особі, дії якої оскаржувалися, або про упередженість її розгляду.

Доказів особистої заінтересованості ОСОБА_4 у результатах розгляду скарги, його участі в діях, на які скаржився позивач, чи відсутності в нього повноважень на підписання відповіді матеріали справи не містять.

Таким чином, передбачена частиною третьою статті 7 Закону України «Про звернення громадян» заборона відповідачем порушена не була.

Щодо тверджень позивача про порушення його права бути присутнім при розгляді скарги та необхідність забезпечення його участі шляхом відеоконференції суд виходить з такого.

Статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено право особи бути присутньою при розгляді її заяви чи скарги, а стаття 19 цього Закону покладає на орган державної влади обов`язок на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, який розглядає заяву чи скаргу.

Разом із тим зі змісту зазначених норм убачається, що обов`язок запросити громадянина пов`язаний із проведенням засідання відповідного органу.

Закон України «Про звернення громадян» не встановлює обов`язку державного органу проводити кожний розгляд звернення у формі засідання за особистої участі заявника та не передбачає окремого процесуального порядку проведення такого розгляду в режимі відеоконференції.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 20.09.2018 у справі №826/20839/15, у якій зазначено, що обов`язок запросити громадянина на розгляд звернення виникає за наявності його волевиявлення бути присутнім та за умови, що розгляд звернення відбувається на засіданні відповідного органу.

Як установлено судом, розгляд скарги позивача не здійснювався на засіданні колегіального органу, а полягав у перевірці письмових матеріалів та підготовці письмової відповіді уповноваженою посадовою особою.

За таких обставин у відповідача не виникло передбаченого статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» обов`язку запросити позивача на засідання відповідного органу або забезпечити проведення спеціально для нього відеоконференції.

При цьому право позивача викласти свої аргументи не було обмежено, оскільки доводи щодо виконання ухвали слідчого судді, попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення, дій працівників поліції та необхідності призначення службового розслідування були детально наведені ним у письмових зверненнях і перевірялися відповідачем.

Позивач не зазначив, які конкретно додаткові обставини він не зміг повідомити відповідачу письмово та як відсутність його участі за допомогою відеозв`язку вплинула на повноту перевірки або зміст прийнятого рішення.

Наданий позивачем документ про встановлення йому інвалідності підтверджує відповідний статус, однак не доводить, що письмова форма розгляду звернення ставила позивача у менш сприятливе становище порівняно з іншими заявниками або унеможливлювала реалізацію ним права на звернення.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовив у розгляді звернення позивача, обмежив можливість подання ним письмових пояснень чи додаткових матеріалів або застосував до нього інший порядок розгляду звернення, ніж до інших громадян.

Тому відмова у проведенні не передбаченої законом відеоконференції за умови розгляду всіх письмово викладених доводів позивача не свідчить про порушення його прав, дискримінаційне ставлення або недотримання критеріїв, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи оскаржувану відповідь у цілому, суд установив, що вона надана у письмовій формі, у передбачений законом строк, уповноваженою посадовою особою, містить інформацію про результати перевірки.

Оскільки скарги позивача були фактично розглянуті, а позивачу надано відповіді, відсутні підстави для зобов`язання відповідача повторно розглянути ці скарги.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною другою цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Надані відповідачем докази у своїй сукупності підтверджують факт реєстрації звернень позивача, проведення перевірки викладених у них доводів, надання відповідей у межах установленого законом строку.

Натомість позивачем не надано належних і достатніх доказів того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, порушив порядок розгляду його скарг, не перевірив істотні обставини або був зобов`язаний призначити службове розслідування за відсутності достатніх даних про ознаки дисциплінарного проступку.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (м. Харків, вулиця Жон Мироносиць, будинок 13, індекс 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання протиправною відповіді та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Суддя Н.А. Полях