Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №520/9567/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 жовтня 2026 року № 520/9567/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 26.03.2026 року включно;

- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 26.03.2026 року включно у сумі 348 741 гривня 93 копійки.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем не нараховано та не виплачено на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

Ухвалою суду від 30.04.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду у справі № 520/22231/23, за результатами якого позивачу присуджено середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 24.04.2019 по 24.10.2019. Військова частина зазначає, що остаточний розрахунок із позивачем проведено 27.03.2026, а тому до спірних правовідносин застосовується ч. 1 ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує період такого відшкодування шістьма місяцями. При цьому відповідач вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду суд вправі зменшити розмір компенсації з огляду на її співмірність із сумою заборгованості, тривалість затримки, поведінку сторін та інші обставини справи. Також відповідач посилається на тривале невчинення позивачем дій щодо захисту свого права, особливості функціонування військової частини в умовах воєнного стану та обмеженість бюджетного фінансування.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 29.08.2013 року по 23.04.2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2019 року №11-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «д» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність).

Наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 23.04.2019 pоку № 91 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судовим розглядом справи встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі №520/4614/2020 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016– 2019 роки та зобов`язано відповідача здійснити відповідні нарахування і виплату виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. За даними програми «Діловодство спеціалізованого суду» зазначене рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

31.07.2020 на виконання вказаного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2016– 2019 роки у розмірі 21438,32 грн, із утриманням військового збору у розмірі 1,5 %.

Крім того, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2020 у справі №520/4612/2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2020, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 та визнано протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, зобов`язано нарахувати та виплатити відповідну індексацію.

27.11.2020 на виконання зазначеного рішення Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 9736,88 грн із застосуванням січня 2015 року як базового місяця та з утриманням військового збору у розмірі 1,5 %.

Не погоджуючись із визначеним відповідачем базовим місяцем та розміром виплаченої індексації, позивач повторно звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі №280/9017/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 без застосування січня 2008 року як базового місяця та зобов`язано здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених коштів.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2021 зазначене рішення було скасовано, а позов залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 12.05.2022 цю постанову скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

За результатами повторного апеляційного розгляду постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.07.2022 рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо періоду з 01.03.2018 по 23.04.2019, у цій частині в задоволенні позову відмовлено, а в іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2021 залишено без змін. Ухвалами Верховного Суду від 26.09.2022 та 23.05.2023 у відкритті касаційних проваджень за касаційними скаргами сторін на зазначені судові рішення відмовлено.

З метою примусового виконання рішення у справі №280/9017/20 позивачем отримано виконавчі листи, на підставі яких 02.03.2023 відкрито виконавче провадження №71156134. 27.03.2023 позивач також звернувся на Урядову гарячу лінію щодо невиконання судового рішення.

21.07.2023 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.03.2021 у справі №280/9017/20 Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням раніше виплачених коштів у сумі 74886,43 грн, із утриманням військового збору у розмірі 1,5 %

Також судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №520/22234/23 вирішено спір щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 23.04.2019.

27.03.2026 на виконання зазначеного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 23.04.2019 у загальній сумі 53497,06 грн, що підтверджується банківською випискою, наданою до матеріалів справи.‚

У зв`язку з проведенням остаточної виплати 27.03.2026 позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25.10.2019 по 26.03.2026 у сумі 348741,93 грн.

Суд, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, виходив з такого.

У силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відтак, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

Так, за усталеною практикою застосування положень ст.117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає, що як до періоду до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі по тексту Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Водночас, суд наголошує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, в постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за увесь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 480/2577/20 зазначив, що для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація вартості не отриманого речового майна у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.

Застосовуючи означені правові позиції до обставин даної справи, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 23.04.2019 № 91 було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у ВЧ НОМЕР_2 припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошове забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Судовим розглядом встановлено, що розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 188436,75 грн., з яких: 28878,06 грн. - виплачено у добровільному порядку грошове забезпечення відповідно до довідки про виплачене грошове забезпечення; 21438,32 грн. – грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки виплачена на виконання судового рішення у справі №520/4614/2020; 9736,88 грн. – індексація грошового забезпечення виплачена на виконання судового рішення у справі №520/4612/2020; 74886,43 грн. - індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року (з урахуванням раніше виплачених коштів) виплачена на виконання судового рішення у справі №280/9017/20; 27.03.2026 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року у справі №520/22234/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 23.04.2019 року у загальній сумі 53497,06 грн.

Таким чином, недоплачена сума грошового забезпечення 53497,06 грн. у процентному виразі дорівнює 28,39% від 188436,75 грн.

Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 23.04.2019, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2019 року (31 календарний день) та лютий 2019 року (28 календарних днів).

Так, з наявної в матеріалах справи довідки Військової частини НОМЕР_2 від 20.02.2020 №225/56/104фс, судом встановлено, що позивачем отримано грошове забезпечення за лютий 2019 року – 12363,72 грн. та за березень 2019 року - 12363,72 грн. Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 419,11 грн. (12363,72 грн.+ 12363,72 грн.) /59 к.д.), що також не заперечується сторонами в адміністративному процесі.

Відповідні обставини встановлені та досліджені в межах судового розгляду справи №520/22231/23 у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2024.

Щодо питання періоду, за який підлягають захисту права позивача, суд враховує, що позивача звільнено зі служби 23.04.2019, проте він з вимогами про виплату грошового забезпечення в належному розмірі звернувся до суду з відповідним позовом лише 16.08.2023 (справа №520/22234/23), тобто більш ніж через чотири роки з моменту виключення зі списків особового складу відповідача.

Суд вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про виплату компенсації невикористаних днів відпусток в належному розмірі, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини.

Як зазначено вище, з 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, період з 23.04.2019 до 18.07.2022 становить 1182 дні, а шестимісячний період з 19.07.2022 до 27.03.2026 - складає ще 184 дні, відтак загальний строк затримки розрахунку становить - 1366 днів.

Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 572504,26 грн (419,11 грн х1366 днів).

З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати компенсації невикористаних днів відпусток складає з урахуванням істотності частки 28,39%, становить 162533,96 грн.

Разом з цим суд зауважує, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не має перевищувати платіж у якості сплати грошового забезпечення на виконання судового рішення у сумі 53497,06 грн.

З огляду на наведене розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 53497,06 грн.

Суд зазначає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін: захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зауважує, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

За наведених обставин, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 53497,06 грн.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2026 у справі № 520/25328/25.

Щодо посилань відповідача на те, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду у справі № 520/22231/23, суд зазначає таке.

У межах справи розглядався спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2019 року по 20.07.2023 року, тобто до моменту останньої станом на 20.07.2023 виплати частини недоотриманого позивачем при звільненні грошового забезпечення, поряд з цим, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №520/22234/23 вирішено спір щодо індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 23.04.2019.

27.03.2026 на виконання зазначеного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_2 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 53497,06 грн, відтак, на момент звернення позивача до суду в межах справи №520/9567/26, відповідачем здійснено чергову виплату частини недоотриманого позивачем грошового забезпечення при звільненні, тому розгляд цієї справи стосується саме стягнення середнього заробітку з час затримки розрахунку у зв`язку з виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 23.04.2019.

Також суд наголошує, що, як вже зазначалось вище, розрахунок середнього заробітку в межах цієї справи здійснювався виключно з урахуванням істотної частки нарахованої 27.03.2026 суми, відтак виключається повторність такого стягнення, відтак, суд зазначає, що посилання відповідача є необґрунтованими.

Суд звертає увагу, що звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому, поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Отже, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, посилання відповідача суд вбачає необґрунтованими.

Відповідний висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2026 у справі №440/951/26. Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі №300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі ч.1 п.13. ст. 5 ЗУ "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 24.04.2019 до 27.03.2026.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 24.04.2019 до 27.03.2026 у сумі 53497,06 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мельников Р.В.